Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Краєзнавство / Заславщина багатьох культур / У складі двох імперій.… / Заславщина в… / Партизанський рух

Заславщина в національно-визвольних змаганнях 1917 – 1922 років

Партизанський рух

Ярослав Кукуріка

Влітку 1918 р. підняли повстання жителі с. Юріївка. Вони вигнали з садиби місцевого поміщика разом з управителем і збройною охороною й повторно розділили землю та поміщицьке майно. Загін державної варти, гайдамацькі частини, що пробували відновити становище, були відбиті. Усі спроби гетьманців відновити владу найчастіше наражалися на рішучий опір озброєних селян, зазнавали поразки. Сміливцям вдалося протриматися аж до падіння гетьманського режиму [Історія міст і сіл України. Хмельницька область. – К., 1971. – С. 114.].

Велике значення для розгортання антигетьманського руху став Всеукраїнський страйк залізничників, що розпочався 15 липня 1918 р. на Волині (Сарни, Коростень, Здолбунів). Вже 16 – 17 липня страйкувала вся Подільська залізниця, а з 20 липня страйк охопив понад 200 тис. залізничників. У повіті страйкували залізничники Заславської, Білогородської станцій, Шепетівського депо та ін. Під час страйку проводилися збори та мітинґи, учасники яких виступали за відновлення влади Рад. Страйк переріс у політичний. Основними вимогами страйкуючих були: визнання гетьманським урядом профспілок залізничників, ґарантії недоторканости осіб, вибраних в робітничі організації, звільнення й поновлення на роботі заарештованих за революційну діяльність, узаконення восьмигодинного робочого дня, заробітної плати. Уряд спробував придушити страйк силою. Вже 19 липня гетьман видав розпорядження про покарання за участь у страйках. В цей же день командування австрійських окупаційних військ віддало наказ про заборону під загрозою воєнно-польових судів не тільки страйків, а й будь-яких робітничих зборів [Історія УРСР в десяти томах. – К., 1984. – Т. 6. – С. 343.]. Розпочалися арешти страйкуючих. Проте страйк тривав більше місяця, але голод і репресії зламали страйкуючих та примусили їх взятися до роботи.

Страйк завдав серйозного удару по тилах окупаційних військ, затримав, а потім значно утруднив вивезення з України награбованого хліба, сировини, устаткування та іншого цінного майна. Адже через територію повіту проходили основні залізниці на захід. Страйк сприяв подальшому посиленню селянського повстанського та партизанського рухів.

З сіл й волостей у повіт і губернію приходили рапорти місцевих органів гетьманської влади, повідомлення офіцерів окупаційних військ про наростання повстансько-партизанського руху. Основною його причиною визнавалася більшовицька аґітація, під якою розумілася аґітація, що проводилася усіма революційними партіями [Купратий В. І. Нарис історії Хмельницької обласної… – С. 56-68.]. На осінь 1918 р. поодинокі селянські виступи стали переростати у масові організовані повстання. Число повстанців наростало тим швидше, чим більше лютували окупанти і розкладалися їхні армії. Особливо швидко розкладалася австрійська. Уже в вересні – жовтні її частини покинули повіт й, завантажившись у ешельони, залізницею відправилися на Західну Україну і далі додому. Однак німецьке військо, хоч і піддалося певній дезорганізації, залишалося ще грізною силою. Проте повстанці все більш рішуче вступали в бій з добре озброєними окупаційними частинами і гетьманськими загонами, громлячи їх, відбираючи в них зброю і боєприпаси.

Прикладом успішної боротьби з окупантами може бути діяльність найбільшого в краї Теофіпольського партизанського загону, що активно діяв на території Старокостянтинівського та Заславського повітів, особливо в західних і південних волостях. У радянській історіографії він дістав назву «контрреволюційна банда Шишка», тому що пізніше виступив на стороні Директорії [Історія міст і сіл України. Хмельницька область. – К., 1971. – С. 532.]. Повсталі селяни влітку 1918 р. вигнали місцевих поміщиків та гетьманських службовців з північних волостей Теофіпольського і західних − Заславського повітів. Вони взяли під контроль пошту, телеграф, волосні управи, перерізали залізницю Шепетівка – Ланівці, яка активно використовувалася для вивезення награбованого до Австрії та Німеччини. Чутки про ці події швидко облетіли всі навколишні села й до загону почали приходити озброєні селяни.

Штаб спішно почав готуватися до активних дій проти окупаційних частин, які знаходилися в Заславському повіті, його волосних центрах. Керівники загону прийняли рішення випередити ворога і напасти на нього першими, несподівано й уночі. Спочатку було вибито німецьку піхотну частину з Ямполя. Втікаючи, ворог залишив чимало ґвинтівок, кілька кулеметів, одну гармату і багато боєприпасів [Станко І. А. Історія Теофіполя. Нарис. – Хмельницький, 2001. – С. 63.]. На ранок загін без втрат повернувся в Теофіполь. Успішна операція підняла настрій повстанцям, сприяла поповненню загону.

Проте наступного дня із Заславщини вислано проти повсталих кавалерійську частину, яка після невдалого бою змушена була відступити. Через кілька годин від командира німецького полку прийшла телеграма про вреґулювання конфлікту шляхом переговорів. Через 24 години німецькі війська очистили південні волості Заславського повіту [Там само. – С. 64.].

Чисельність повстанців досягла 3 тис. чоловік, їхні дії поширилися й на сусідні повіти Подільської губернії. Заступником командира став колишній офіцер царської армії Васюк, а начальником штабу – Возний. Повстанські сотні цього загону створені в кількох десятках сіл. Виникають і діють на території Заславщини й інші повстанські загони та групи: Човгузівський, що діяв на південному заході повіту; група полковника армії УНР Висоцького – в західних волостях; група полковника Голуба і отамана Павлюка – в східних волостях та інші.

Разом з тим розвивається і партизанський рух, який опиняється під контролем більшовиків, які з весни 1918 р. значно збільшили свою чисельність та вплив. У жовтні 1918 р. відбувся повітовий з’їзд партійних організацій Заславщини, на які прибули делеґати з багатьох волостей. З’їзд обрав підпільний повітовий партійний комітет і затвердив ряд заходів з підготовки повстання проти гетьманців і окупантів [Купратий В. І. Нарис історії Хмельницької обласної… – С. 56.]. Внаслідок рішення активізували свою діяльність місцеві партизанські загони. Було створено новий Шепетівський партизанський загін під командуванням А. Білоконя. Він почав здійснювати напади на склади зброї, майна, здійснював диверсії на залізницях, перешкоджаючи, насамперед, вивезенню майна до Німеччини та Австро-Угорщини [Гаврощук А. П., Григоренко О. П., Бондарчук В. І. Партизанський рух на Поділлі… – С. 244.]. У центрі повіту, в навколишніх лісах і селах діяв Заславський партизанський загін, сформований із жителів повітового центру і сіл Клембівка, Плужне та ін. У південно-східних волостях діяли бійці Старокостянтинівського і Грицівського загонів. Всі загони у жовтні – листопаді збільшили кількість диверсійних і розвідувальних груп. На початку листопада вони майже очистили повіт від німецьких окупантів і гетьманців [Там само. – С. 250.].

Одночасно активізували свою діяльність місцеві підпільні групи, в організації яких найбільшу участь взяли більшовики й українські есери. Особливих успіхів партизансько-підпільницький рух досяг у зв’язку зі зниженням боєздатности військ окупантів. У німецьких, австрійських, угорських частинах падала дисципліна, зростала недовіра солдатів до офіцерів, були випадки невиконання наказів і навіть збройних виступів. Їх посилювали звістки про революційні події в Австро-Угорщині та Німеччині. Особливо швидко процес розкладу відбувався в австро-угорських частинах, де було багато солдат-слов’ян, в т. ч. й українців. Спроби командування відновити дисципліну були невдалими. Моральний дух німецьких залог був дуже низьким, вони усе частіше ухилялися від боїв, обмежуючись пасивною обороною залізниць, повітових та волосних центрів. Були випадки, коли військовослужбовці Заславської й Білогородської залог брали участь у мітинґах разом з мешканцями. Поряд з Заславським, у сусідніх Радзівілівській і Волочиській волостях відбулися збройні повстання вояків, що супроводжувалися розстрілом офіцерів, звільненням з тюрем арештованих [Історія УРСР в десяти томах. – К., 1984. – Т. 6. – С. 354.].

«Австрійці, – повідомляв Волинський губернський староста, – кидаючи зброю, покидають місця своєї дисльокації. По всіх ознаках на днях наступить повне розкладання» [Борьба трудящих Волыни за власть Советов… – С. 158-159.]. Такі обставини сприяли активізації діяльности партизан і повстанців. Так, партизани Заславщини затримали ешельон на перегоні поблизу ст. Шепетівка і роззброїли німецький артдивізіон [Історія міст і сіл України. Хмельницька область. – К., 1971. – С. 267.].

Особливо велику ролю у розгортанні партизансько-підпільного руху в Заславі, Славуті, Шепетівці, Грицеві відіграв Ананій Слюсар, колишній моряк балтицької фльоти. Саме він очолив найактивніший у місцевості Шепетівський партизанський загін, який керував підготовкою антигетьманського повстання. Також до антигетьманського повстання приєднався Заславський загін під керівництвом І. Шурпи. Нічним несподіваним ударом він захопив склад зі зброєю і боєприпасами, що належав частинам Заславської залоги. Інші, згадувані вище загони, бльокували залізниці, щоб не допустити підходу у повітовий центр підкріплення з інших залог. Потім загін Шурпи при підтримці більшовицьких загонів з Білогородки, Корниці та інших містечок захопив місто Заслав. Гетьманці почали відступати вздовж залізниці на Шепетівку, проте біля с. Припутні були оточені, в короткому бою розгромлені і роззброєні [Історія міст і сіл України. Хмельницька область. – К., 1971. – С. 612.].

Проте влада в місті і повіті вже в середині листопада перейшла до новоутвореної Директорії. Більшовицькі загони виявилися в абсолютній меншості. Владу в повіті сформували представники українських партій. Більшовики відступили на південний схід повіту, де в районі Грицева сформувався партизанський загін на чолі з Грицюком, й розпочали боротьбу проти військ Української Народньої Республіки. У заяві, поширеній ще 15 листопада, нова влада обіцяла восьмигодиний робочий день, передати поміщицькі землі селянам, проголошувала основні демократичні свободи. Враховуючи помилки Центральної Ради, вона зразу ж перейшла до створення міцного державного апарату, основною фігурою якого ставав повітовий комісар. До основних завдань повітового комісара належали: виконання розпоряджень вищих органів державної влади, організація самооборони повіту, організація мобілізації до армії УНР, створення місцевих органів влади та нагляд за їх діяльністю. Йому підкорялися призначені ним волосні комісари. А внизу цієї вертикалі стояв сільський та міський комісар, який обирався громадою села чи міста і затверджувався повітовим комісаром. Відновлювалися також старі земські та міські ради. У повіті більшість органів самоврядування були створені ще в січні 1919 р. [Лозовий В.С. Місцеві органи влади УНР в кам’янецьку добу Директорії (Х – ХІ 1919 р.) // Матеріали IX Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Подільський, 1995. – С. 284.]

Ці посади зайняли в основному місцеві учителі, журналісти і аґрономи, а посади сільських комісарів – селяни. Іншим кроком стала мобілізація в збройні сили УНР громадян здатних носити зброю, у віці від 20 до 55 років. У нашій місцевості вона проходила з 10 лютого до 1 березня 1919 р. й була досить успішною. Мобілізовувалася молодь 1899 року народження. Випадків неявки на призовні пункти було небагато. Особливо успішно мобілізація пройшла в селах. Щоправда цей важливий і такий необхідний в умовах нової більшовицької аґресії захід відбувався досить повільно [Комарницький О. Б. Містечка в українській революції 1917-1920 рр. // Наукові праці Кам’янець-Подільського педагогічного університету. Історичні науки. – Т. 5 (7). – Кам’янець-Подільський, 2001. – С. 138.]. На території повіту, крім багатьох військових частин, очолюваних самозваними отаманами, формувалися частини Волинської дивізії. Замість гетьманської варти була створена народна міліція, що складалася переважно з добровольців. Одним з перших кроків нової влади стало скасування ліквідаційних комісій і повернення земель і реманенту селянам при збереженні приватної власности на землю [Захарчук К. Красилівщина у 1919 р. – С. 54.].

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3173

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.