Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Краєзнавство / Заславщина багатьох культур / У складі двох імперій.… / Заславщина в… / Опір большевицькій владі

Заславщина в національно-визвольних змаганнях 1917 – 1922 років

Опір большевицькій владі

Ярослав Кукуріка

У лісах, особливо на півночі району, все частіше дають про себе знати малі повстанські відділи, які здійснюють напади на невеликі групи військових і прикордонників, хлібозаготівельні пункти, радянські установи [Там само. – Спр. 72 – арк. 39.]. Селяни все більш відверто ухиляються від явки на мобілізацію, обираючи напівлеґальне існування і супротив владі. По навколишніх селах усе частіше знаходять підкинуті повстанцями проклямації із закликом готувати повстання і очікувати приходу української армії [Там само. – Арк. 46.]. Особливо частими ці знахідки стають влітку – восени 1921 р. в селах поблизу польського кордону (Плужне, Кунів, Сторониче, Дорогоща та ін.). Крім закликів до повстання в листівках ведеться аґітація за проведення Установчих зборів і зміну влади [Там само. – Спр. 7 – арк. 23.]. Можна припустити, що поширення проклямацій, виготовлених типографським способом, пов’язано з підготовкою армії УНР до Другого зимового походу (листопад 1921 р.). Це була спроба підняти повстання і відновити збройну боротьбу за незалежність України. Однак зовсім невдалою цю спробу визнати не можна. Міліцейські оперативні зведення з усіх районів Заславщини засвідчують розвиток «бандитизму», збільшення кількости збройних нападів, хвилювання серед населення, поширення масових чуток про повернення поляків й українців [Там само. – Спр. 10 – арк. 26.]. Повстанський рух поширюється, стає масовим, особливо в лісових і близьких до кордону місцевостях. Одним з керівників підпілля, що сприяло формуванню повстанських загонів, став колишній полковник Голуб. Проте у 1922 р. підпілля було викрите органами НК [Історія міст і сіл України. Хмельницька область. – К., 1971. – С. 614.].

У північно-західних волостях повіту діяла повстанська група чисельністю 25 – 30 чоловік. 14 червня вона здійснила напад на с. Жуків. Повстанці захопили місцевих активістів і працівників сільради вивели їх за село та розстріляли. Там же роззброїли групу кіннотників Червоної Армії і забрали в них 16 коней і 2 підводи, та перебазувалися в ліси поблизу с. Судилкова [ДАХО. – Ф. Р. – 1426 – оп. 1, спр. 72 – арк. 51.]. Південніше діяла повстанська група чисельністю близько 40 чоловік [Там само. – Спр. 72 – арк. 51.]. Особливу ненависть повстанців викликали місцеві радянські активісти й бійці продзагонів.

Крім місцевих повстанських груп, часто з’являються рейдуючі, з-за польського кордону. Іноді вони проводили досить значні військові операції. Наприклад, 7 листопада 1921 р. група 30 – 40 чоловік підірвала залізничне полотно, спиляла 3 телеграфних стовпи й, після бою з червоноармійцями, вирушила в сторону Звягеля [Там само. – Ф. Р. – 1426 – оп. 2, спр. 1 – арк. 65.].

У ніч з 24 на 25 листопада через південь повіту проходила група повстанців, яка нараховувала 150 кавалеристів і 100 піхотинців, озброєних ґвинтівками і кулеметами. По дорозі громили приміщення ревкомів і сільрад, вбивали активістів і продзагонівців. Через с. Великі Пузирки перейшли в район Антонін, а там, ймовірно, на захід, де перейшли через польський кордон. Група, очевидно, не місцева, тому що брали місцевих провідників. Співставивши з часом, можна припустити, що це якась частинка армії УНР, що поверталася з зимового походу (можливо, група полковника Палія) [Там само. – Ф. Р. – 1426 – оп. 1, спр. 72 – арк. 50.].

Оперативні міліцейські зведення свідчать, що наприкінці 1921 – на початку 1922 рр. у повіті, особливо його північних волостях, діють чисельні повстанські формування. Вони користуються підтримкою селянства, яке постачає їм зброю, продовольство та надає інформацію [Там само. – Ф. Р. – 1426 – оп. 2, спр. 1 – арк. 11, 12, 13.]. Спочатку влада бореться з ними своїми звичними заходами, збільшуючи чисельність і повноваження каральних органів. Чисельність міліції тільки в повіті сягала понад 600 чоловік (!) [Там само. – Ф. Р. – 1426 – оп. 1, спр. 107 – арк. 2.]. На озброєнні – сотні ґвинтівок, револьверів, кулеметів [Там само. – Спр. 72 – арк. 5.].

В короткі терміни посилюється охорона продовольчих складів та хлібних елеваторів, інших заготівельних пунктів, які часто стають об’єктами нападу повстанців. Усі подібні установи тепер під охороною посилених нарядів озброєних міліціонерів. На деякий час охорона хліба стає для місцевої міліції і військовослужбовців основним завданням, для виконання якого вживаються надзвичайні заходи і за цілісність яких місцеві керівники несуть особисту відповідальність [Там само. – Ф. Р. – 1426 – оп. 2, спр. 1 – арк. 60.]. У розпал початкового періоду голоду хліб вивозиться з району і, незважаючи на проголошення НЕПу, примусове вилучення продовольства у селах продовжується. Проте за хліб доводиться платити кров’ю. Посилюються перевірки населення на політичну благонадійність [Там само. – Ф. Р. – 1426 – оп. 1, спр. 107 – арк. 139.].

Вздовж кордону з Польщею створюється 15-ти верстна прикордонна зона, яку контролюють спеціяльні посилені прикордонні відділення з надзвичайними повноваженнями [Там само. – Спр. 56 – арк. 77.]. Проте зупинити повстанський рух ці заходи уже не можуть і тоді більшовики вдаються до жорстокого, цинічного, але ефективного в таких умовах заходу – системи заложництва. Наказ № 133 Волинського губвиконкому визначає, що жителі сіл, які знаходяться не більш як за 7 верст від пошкодження на залізниці, а також телефонного чи телеграфного зв’язку, зобов’язані відшкодувати збитки і усунути пошкодження. Якщо ж населення не могло цього зробити, то спеціяльні каральні загони стягували їх примусово.

Жахливою була доля тих, хто відчув на собі дію цього наказу. Один з таких нещасних, який зумів вижити після численних екзекуцій, розповідає, як навесні 1922 р. групу з 22 селян було заарештовано в Білогородці. Їх гнали пішки колоною по дорозі на Заслав. Руки були міцно зв’язані ремінцями, конвоїри часто били їх прикладами та нагайками [Голос народу // Заславський вісник. – 1942. – 19 квітня. – С. 4.]. Кількох нещасних, які не могли більше йти, було застрелено й кинуто на узбіччі дороги. Як нагадує ця екзекуція часи німецької окупації і розправи окупантів над мирним населенням.

А в місті селян очікував суд і заслання у віддалені райони Росії, хоча СРСР формально тоді ще не існувало. Картина була типовою для нашого повіту та й для інших реґіонів України. Брутальне поводження радянських міліціонерів, військовослужбовців, цивільних урядовців різних рівнів з населенням, особливо селянським, засвідчують численні документи. Наприклад, голова Кунівської сільради грубо поводився з селянами під час стягування податків, накладення гужової і трудової повинностей, бив їх, погрожував зброєю, вимагав хабарі [ДАХО. – Ф. Р. – 1856 – оп. 1, спр. 2.]. Працівник міліції П. Казимірчук погрожував арештами невинним, вимагаючи хабарів, а хто відмовлявся, попадав за ґрати як контрреволюціонер і клясовий ворог [Там само. – Спр. 10 – арк. 1-32.]. Типовим стає явище ґвалтування під час облав і арештів селянських дружин і дочок. Ці бідолашні ставали жертвами ще й судового переслідування – вони часто викидали чи топили своїх дітей, народжених від ґвалтівників, і опинялися на лаві підсудних. Особливо багато таких справ припадає на літо – осінь 1922 р., отже пік подібних безчинств відбувався в другій половині 1921 р. [Там само. – Спр. 15, 16, 35.]

Одночасно охоронці нового порядку займалися грабежами селян [Там само. – Спр. 36 – арк. 55.]. Зустрічаються випадки, коли окремі посадовці ставали на захист невинних. Багато рапортів волосного начальства в повіт і повітового у губернію з гіркотою констатують ворожість населення до радянської влади, несправедливість останньої, її надмірні вимоги і жорстокість [Там само. – Ф. Р. – 1426 – оп. 1, спр. 72 – арк. 7-8, 10, 26, 39.]. Але випадків активного протесту було мало. Серед тих, хто активно боровся з новою владою, був житель міста Заслава Олександер Яремчук, який у 1921 – на початку 1922 рр. був начальником 3-го району Заславської повітової міліції (Плужнянський). Сумніви в льояльності Олександра Яремчука більшовицькому режимові з’являлися вже в середині 1921 р. Адже район прикордонний, місцевість багата на густі ліси, а в оперативних зведеннях ніякої інформації про бандитизм, чи контрреволюцію. Наприклад, в рапорті про діяльність свого району з 9 по 23 січня 1922 р. начальник запевняє: «Политической преступности не замечается. Бандитизма за истекший период времени не замечалось. Тайного винокурения не обнаружено. Выкачка дезертиров в настоящее время производится вместе с завволвоенотделом. Уголовной преступности нету» [Там само. – Спр. 65 – арк. 13.].

І це в той час, коли рапорти з сусідніх районів говорять про сильний опір населення, наявність контрреволюційних банд, поширення листівок антирадянського і повстанського характеру. Цікаво, що рапорти і донесення О. Яремчука відрізняються певним літературним стилем, грамотністю. Весною 1922 р. його було заарештовано і він деякий час перебував під слідством у в’язниці Волинського губчєка. Подальша доля Олександра Яремчука невідома [Там само. – Арк. 49.]. Бували випадки, коли міліціонери й червоноармійці відпускали окремих селян і повстанців. Але такі факти були поодинокими і нещадно каралися.

Одночасно робляться спроби взяти під контроль економічну причину повстанського руху – наявність неконтрольованих владою запасів продовольства. Протягом 1920 – 1922 рр. стягувався надзвичайний податок з так званих куркулів, тобто заможних селян, власників та орендарів млинів, крамниць, майстерень, складів та інших «нетрудових», «експлуататорських» елементів. Це підривало економічну основу середнього клясу повіту, не давало змоги матеріяльно підтримувати повстанців. Заможне і середнє селянство крім звичайних повинностей залучається й до нововинайдених. Наприклад, зима 1921 – 1922 рр. була дуже багатосніжною, тому селян разом з підводами і кіньми часто мобілізовували для очистки залізниць та інших доріг від снігових заметів [Там само. – Ф. Р. – 1426 – оп. 1, спр. 16 – арк. 39.]. Було вжито надзвичайних заходів для стягування податків і недоїмок попередніх років, основний тягар яких знову ж таки падав на середні верстви населення, тому що заможних тоді вже не було.

Наказ № 19 Політбюро ВУНК забороняє видавати будь-які довідки, не розглядати ніяких заяв і судових справ без пред’явлення квитанції про сплату податків. Громадян без таких квитанцій наказано знімати з підвід і затримувати, не брати на автомашини, які виконували в ті часи функції автобусів, не продавати їм квитки для проїзду на залізницях, не випускати їх з готелів чи гуртожитків [Там само. – Спр. 56 – арк. 66.]. Податкові боржники фактично оголошувалися поза законом і могли бути піддані переслідуванням на цілком «законних» підставах. У серпні 1922 р. було значно збільшено плату за дозвіл на торгівлю або за оренду торгових приміщень. Податком обкладалися як власники, так і орендарі та користувачі [Там само. – Арк. 78.]. Посилюється робота по вилученню у населення зброї. З 1 лютого 1922 р. проводиться її реєстрація. А з 7 березня цього ж року вводиться обов’язковий для всіх громадян − жителів повіту вид на проживання, прообраз майбутнього пашпорта з пропискою. Усі попередні документи цього типу оголошені недійсними. Вид необхідно отримати до 1 квітня 1922 р., інакше знову кара [ДАХО. – Ф. Р. – 1426 – оп. 1, спр. 56 – арк. 56.].

До судів направлені десятки справ про ухиляння селян від трудової гужової повинности, невиконання розпоряджень голови сільради та інших посадовців. Наприклад, у таких злочинах звинуватили Сергія Данчука, Станіслава Зарембу, Федора Самолюка (с. Кунів) [Там само. – Ф. Р. – 1856 – оп. 1, спр. 4.], Михайла Пужалова, Івана Михальчука (с. Борисів) [Там само. – Спр. 5.]. Подібні дії кваліфікуються як кримінальний злочин і караються штрафами, конфіскацією тягла, ув’язненням, хоча з матеріялів справи випливає, що й люди, й худоба були заморені постійною працею. Одночасно завдається удар і по політичній та організаційній підтримці населенням повстанського руху. Наказ № 73 по відділу управління Заславського повітвиконкому вимагає у двотижневий термін зареєструватися всім новоутвореним чи перереєструватися вже існуючим на території повіту товариствам, союзам, релігійним громадам і сектам при цьому необхідно подати списки усіх членів цих громадських і політичних об’єднань у 3-х екземплярах, плюс опис їхнього майна. За реєстрацію необхідно заплатити збір: з релігійної організації чи общини – 450 крб., а з інших – 300 крб. в грошах 1922 р. [Там само. – Ф. Р. – 1426 – оп. 1, спр. 56 – арк. 81.] При цьому сільськогосподарські артілі, комуни, профспілки, комуністичні чи комсомольські організації від цієї акції звільнялися. Важко повірити, але знайшлися люди, які повірили більшовикам про кардинальну зміну курсу і пройшли цю реєстрацію. Багатий матеріял отримали слідчі НКВС і ДПУ для майбутньої боротьби з ворогами революції. Пізніше він був використаний під час проведення місцевих чисток і репресій.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1822

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.