Антифони

Дніпрова Чайка

Вона:

Я не люблю тебе – о ні!

Він:

Не говори-бо так мені,

Бо ти сама себе не знаєш

І, кажучи «о ні! о ні!»,

Ти любиш вже, ти вже кохаєш.

Та тільки ж гірко як приймать

Твоє цілющеє кохання,

Бо серце шарпане моє

Навикло до страждання!

Хотів би суголосно я

Втопать, як ти, в цьому почутті –

Так доля ж лютая моя

Ще не дала мені забуття,

Ще не дала вона мені

Гарячої живої сили,

Бо не цвітуть квітки рясні

На свіжозробленій могилі.

Вона:

Так що ж? Під промінням весни

Травою вкриється могила,

Бо в найдрібнішому зерні

Велика схована є сила.

Посій його, покрий його

Тією мертвою землею:

Не вмре воно, воскресне знов,

Воскресне, зрощенеє нею.

Він:

Я б серцем спеченим був рад

Почути ту велику силу –

Нема ж мені шляху назад,

А спереду одно – могила.

Вона:

О, до послідньої мети

Ще стільки кроків! По дорозі

На кожнім кроці бачиш ти

І гади, і терни, і рожі.

Навіщо ж, друже, плазувать

Нам долі та проміж тернами?

Не лучче ж буде уквітчать

Останні дні свої квітками?

Він:

О, не чаруй ти мене знов;

Не можу тішитись квітками:

Я стільки сліз пролив, – вони

Зросли круг мене колючками!

Вона:

Я не боюся, друже, їх

Руками власними сполоти,

Аби тобі хоча на миг

Ще до життя додать охоти!

Він:

Змагатись вже не маю сил…

Невже ж надія не обмане?

Невже ж повірити мені,

Що доля знов на мене гляне?

Вона:

О милий мій, надійся, вір:

Надходить вже кінець стражданню,

І знов засяє божий мир,

Огрітий променем кохання,

Обидва:

Кохання чистеє зерно,

Ти можеш чуда сотворити –

Що б тільки без тебе було

В суворому холоднім світі!

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 307 – 308.