«Барвінком і рожами рясно…»

Дніпрова Чайка

Барвінком і рожами рясно

Вквітчала я кобзу мою

І піснею серед мертвої тиші

Я душу голодну живлю.

І другі голоднії душі

До мене послухать прийшли,

Та в пісні убогій жадної

Поживки собі не знайшли.

Питають, чому не сплітаєш

Ти лавра і дуба в вінках,

Чому не вславляєш отчизну

В гучних та величних піснях?

Ох, люди, лавровеє древо

У наших краях не росте,

І лист той давнішній, засохлий

На розсіл один лиш іде.

А дуб – навіть сором казати –

Не чоло героїв красить, –

У лазні, розпалений, хлище.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Як можеш ти рози вплітати,

Співати пісень весняних,

А мати – зруйнована маги,

В сльозах потопає гірких.

Ні, люди, колючу тернину

Не стану до кобзи чіплять,

Візьму невмирущу ялину

Та й стану жінок викликать.

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 326.