«Так, друже, так…»

Дніпрова Чайка

Так, друже, так, ти розгадав:

Чуття те справді є кохання…

Ти мислиш: ти мене скарав

За легкодухеє признання?

Ні, друже! Кара не тяжка, –

Я сподівалася такої,

Не дурно ж бо моя рука

Все виявляла пред тобою.

Не криюсь, не соромлюсь я

Ні перед ким на цілім світі.

Спитають – сміливо моя

Поллється річ в мому одвіті.

Ні, друже злий, тобі було

Недосить ще такої кари:

Ти хочеш, бачу, доказать,

Що ми з тобою не до пари,

Що ми з тобою не свої,

Не власні, зв’язані, не дужі.

Так цим хотів ти покарать?

Не накараєш, бідний друже!

Все знаю я! І все ж живе

В душі моїй живая сила

І рветься, щоб тобі подать

Такі ж ясні легенькі крила.

Байдужа я, що кажеш ти,

Що ти кохати вже не вмієш:

За двох зумію я любить!

Невже ж цуратися посмієш?

Серед суворого життя,

Коли подасть тобі відраду

Моє гаряче почуття, –

Я і тому вже буду рада.

А ось чим, друже, ти мене

Безмірно тяжко покараєш:

Коли і в щирості моїй

Жадної помочі не знайдеш!

І я того лиш не знесу,

Того не зможу вік забути,

Як стане щирість вся моя

Для тебе чашею отрути!

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 310 – 311.