Голосіння дітвори над гробом дідуся Кенира

Дніпрова Чайка

Сумно ревуть і голосять дзвони:

Сумную вістку розносять вони..

Плачуть-голосять вкраїнськії діти:

«Діду наш, діду! красний наш світе!

Нащо ти, світе, погас?

Нащо, дідусю, покинув ти нас?

Ми ж, діду милий, так тебе любили,

Так твої байочки щиро учили –

Думка: «Похвалить нас Дід,

Як будем знати як слід!»

Загадки, жарти, пісні твої милі

Так нас, маленьких діток, веселили…

Годі! Не вчується більш

Пісня, ні байка, ні вірш!..

Де ж ти, дідуню, де ти подівся?

Нащо, мов місяць хмариною вкрився?

Темно та сумно кругом…

Що ж нам робити гуртом?

Чи нам із моря тебе виглядати?

Чи нам з дороги тебе дожидати?»

Годі! Могилонька зла

Діда у нас одняла!

Згас ясний місяць, і темно на небі.

Що ж нам робить тепер, братіки, треба

В зірки поради питать,

Шляху до Діда шукать!

Знайдемо, братчики, зірку іскристу,

Знайдемо правдоньку щиру та чисту

В Дідових любих байках.

Геть тоді, темрява й страх!

Зіронька тая усе нам розкаже,

Шлях нам до любого Діда покаже,

Ми зберемося гуртом

Діда вітати вінком.

Та не порвем ні барвінку, ні рози

(Справжнії квіти бояться морозу) –

Ми ж принесемо безсмертнії квітки –

Дідові власні байки.

З них повиучуєм, любії діти,

Дідові прикази, всі заповіти,

Як нам по правдоньці жить,

Як Україну любить.

Втішимо дуже старенького сина

Нашої любої неньки – Вкраїни,

Дід же й з могили в той час

Благословить щиро нас.

Годі ж, не бовкайте, сумні дзвони!

Тріснете ви, – не замовкнемо ми

«Вічную пам’ять», що нині дзвенить,

Будемо в серці довіку носить.

Примітки

Вперше надруковано в журналі «Дзвінок», Львів, 1893, № 23 – 24. Рукопис зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, шифр 76/20. Подається за рукописом.

Дідусь Кенир – відомий український байкар Л. І. Глібов, що друкував у журналі «Дзвінок» дитячі вірші, байки, приказки та інші твори під псевдонімом Дідусь Кенир.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 262 – 263.