«Люди казали…»

Дніпрова Чайка

Люди казали:

«Тяжко на світі,

Тяжко закоханим жити».

Я все сміялась,

Віри не йняла,

«Миляться люди», казала.

От од кохання

Сяє серденько,

Сяє, співа соловейком.

А з-поза долі

Лине недоля,

Лине, грозою лякає.

Згасло у серці

Яснеє сонце,

Стогне душа, не співає,

Гляну на небо:

Небо блакитне, –

Чом його хмара не вкрила?!

Гляну на сонце –

Сонце сміється, –

Мабуть, із мене кепкує!

Стану співати –

Голос вірветься,

Серце замре, засумує.

Люди сміються:

«Що, – кажуть, – бачиш,

Що ж ти з веселощів плачеш?

Краще на світі

Тяжко кохати,

Краще зовсім не кохати».

Я ж обізвуся,

З них засміюся,

Висушу сльози я щастям.

Смійтеся, люди:

Добре в коханні,

Гірко і щасно!

Смійтеся – плакать не буду!

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 233 – 234.