«Красі я уклоняюсь…»

Дніпрова Чайка

Красі я уклоняюсь,

Вітаю радо щастя,

Шаную розум я,

Дивуюся я силі,

Благословляю спокій,

Здоров’я і життя.

І все це йде проз мене

Й мене не спиняє,

До себе не припне,

І серце знов гукає,

Неначе по пустині

Чогось шука, смажне.

Пред пишною красою,

Як свічка перед сонцем,

Примеркло враз воно,

Пред розумом широким

Як крапелька у морі,

Як в воросі зерно.

Пред силою – неначе

Травиця під горою

Схиляється хибка,

Німіє перед щастям,

Немов пред соловейком

Шум в’ялого листка.

Життя й здоров’я разом

Мене дивують мало –

Я ж маю їх всяк час,

А отого святого

Спокою не бажаю:

Його б навік зреклась!

Коли ж на довгій ниві

Озветься той, хто плаче,

Позбувшися краси, –

Йому мої зітхання,

Йому мої співчуття,

Мої думки усі.

Хто розуму не має,

І марно загибає, –

З того не насміюсь,

Кого лихая доля

Окрала-ошукала,

До того я тулюсь.

Кого в борні зломила

Утроє дужча сила,

Бажала б я цілить,

А того, хто в спокої

За других забуває, –

Летіла б я будить!

Тоді-бо серце повне,

Коли воно здолає

Комусь в пригоді стать,

Тоді-бо з його сяє

І світ весь огріває,

Мов божа благодать.

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 268 – 269.