Переклад
§ 5
Твердження представництва громади, що в околі Руського Кимполунгу не було і нема сервітутних стосунків, юридично ні в якому разі приведеними в § 4 правими доказами не виявляється, оскільки громади виразно стверджували також при розслідуванні повітового комісара Аріана від 6 травня 1825 р. до § 5, що кожний заможний господар щорічно дві вівці, а решта по одній щорічно постачали панові безоплатно і ця поставка була встановлена за те, що підданці мали від землевласника різні пільги, які складалися з того, що підданець міг вільно вирубати ліс на опалення та інші домашні потреби, потім для огородження своєї ділянки, так само як на продаж для себе, як не менше тим підданцям, які перебирали на себе господарювання на пінських землях, і встановлено не менше, як при розслідуванні цього повітовим комісаром від 27 травня 1825 р. з § 1, 3, 4, 7, 11, 14, 16, 19 і 20, що овечий податок постачався в натурі за вільну рубку у панських лісах для опалення і решти домашніх потреб, потім на продаж і за випасання в панських лісах, нарешті за невідплатну риболовлю і полювання на панських землях.
Ці обставини доводять очевидно невідплатне право вирубки і випасання. Що має на це сказати представництво громади?
Після перегляду відповідних розслідувань.
До § 5
Перше, ніж відповісти на це питання, я повинен в інтересах громад викласти наступне.
Горяни здавна розглядалися своїми панами як речі і предмети для продажу, і це мусять підтвердити також старі угоди, які знаходяться в земельних таблицях, що землевласник продавав іншому не землю і грунти, а лише певну кількість душ.
У старі часи це було звичним, що душами горян торгували як звичайним ярмарковим товаром. Тому ці душі, які називалися також підданцями, не мали і не проявляли вільної волі. Волю цих душ вульгарних підданців повністю перебрали на себе землевласники, а саме, якщо навіть пан спить, то його піддані душі не сплять, коли він їсть, останні голодують, і коли пан відчуває тепло, підданці мусять терпіти холод і мороз.
Чи міг підданець в такій ситуації зі страху перед немилістю пана казати правду якійсь комісії? Перше, ніж комісія з’явиться в горах, землевласники потурбуються, щоб перед комісією предстали тільки віддані їм душею і тілом підданці, натомість ті, хто заявляв скарги, у різний спосіб відсторонювався ними від комісії. Доказом цього є численні арешти колишніх уповноважених громад і позбавлення їх землі і грунтів: наприклад, Улаші, Петран, Помідаш, Кобилиця та інші.
Я проводив розслідування серед горян, що вони або їх уповноважені казали перед комісіями і результат розслідування був той, що всі, хто ще живий, котрі були прослухані комісією як уповноважені чи навіть як звичайні підданці, ніколи не висловлювалися за сервітут, а постійно наполягали на давній власності лісових ділянок і пасовиськ, які знаходилися у їхньому володінні.
Тому я мушу сумніватися у коректності проведених розслідувань повітового комісара Апіана від 6 і 27 травня 1825 р. і особливо у правдивості підписів підданців і крім того додати, що при цих комісіях були представлені не всі громади або у своєму імені подали свої пояснення чи обставини.
Недостовірність, неправда і непослідовність представлених вище обставин проявляється з протиріччя, яке наявне серед поданих фактів у § 4. – У § 4 мною були представлені відповідні розслідування, згідно з якими громади при розслідуванні повітового комісара Адамовича від 18 жовтня 1803 і повітового комісара Мюльбахера від 30 липня 1814 р. дали пояснення, що вони практикували вільне і невідплатне право на вирубку, випасання і на листя для підстілки в панських лісах, і що таким чином доводиться стан невідплатного сервітуту.
У питанні 5 мені було проти очікування вказано з посиланнями на відповідні розслідування, що громади мали би свідчити, що овечий податок землевласникам виплачувався як відплата за використання права на пасовиська і вирубку, за риболовлю і полювання і тому про протилежне, а саме, що сервітут таки існував. Які з цих двох тверджень істинні? Те, згідно з яким доводяться невідплатні сервітутні стосунки чи, можливо, останнє, котре доводить відплатні сервітутні стосунки? – Я думаю, що до правди ми не наближуємося тому, що я ні в § 4, ні у § 5 не даю віри представленими гаданим обставинам, і якщо хтось вважає ці твердження гідними довіри, то я мушу в інтересах громади висловитися за перше, а саме за невідплатне сервітутне право. Цей висновок виправдовується тою обставиною, що при розслідуваннях 1803 і 1814 рр. може бути простежене перетворення до 1825 р. невідплатних сервітутних стосунків у відплатні і що в розслідуванні 1825 р. присутні підданці або землевласниками або комісією були змушені говорити або підписувати обтяжливий папір, бо такого не може бути, щоб підданці самі накладали на себе якісь зобов’язання і навіть їх вишукували.
Найімовірніше бачиться в тому, що це розслідування велося проти землевласників з метою надмірного підвищення чиншів і введення більших натуральних поставок, і вони, щоб уникнути різноманітного обтяження, висунули відданих їм підданців, які повинні були стверджувати, що не було жодного надмірного оподаткування і що овечий податок постачався за випасання і вирубку, потім за дику риболовлю і полювання. – З цих свідчень неясно, чи овечий податок був введений зразу за усі чотири права, чи тільки за одне з них і саме який, оскільки за дику риболовлю постачався податок на форелі і за полювання на дичину і це останнє протиріччя також доводить, що подані мені обставини не мають сенсу і тому не заслуговують довіри і тим менше не можуть бути підставою для рішення, яким би підтверджувалося відплатне сервітутне право.
Суперечки в горах були не з приводу сервітуту, котрий нікому в горах був невідомий, але тільки через надмірне підвищення чиншів, введення будь-яких поставок і обмежень первісних дотаційних грунтів, про що повинні свідчити акти розслідувань.
Федькович власноручно.
Цим перервав підписант
Клюсіг власноручно.
Кршенек власноручно.
Переклад Валентина Стецюка