«А що ж оце, Андрію...»

Петро Гулак-Артемовський

А що ж оце, Андрію?

Яку там веремію

Підняв ти на Веренститут?

Питаємось: де ти? Чи тут?

А ти – на перелоги,

Знай, охкаєш, задравши ноги!

Та вже як не міркуй,

А сам на себе пожалкуй!

Не раз, не два заплачеш,

А дива більше ти такого не побачиш.

От! Як розставили в світлиці всі цимбали,

Так на шістнадцять рук метелиці й заграли!

А тут скрипки й дудки,

Сопілки й кобзи всі як нам заголосили

Та в мідні тарілки

Як брязкнули, загромотіли,

То будь я песький син,

Коли в світлиці хоч один

Усидів на ослінці!

Та вже й придумали йому гадючі німці!

А їх-то, бачиш, два брати:

Адже ж їх знаєш ти?

Отже ж, й умовились: «Ти, каже, все руками,

В світлиці понад панночками,

Як будуть грать – махай!» –

«Ну, сількось і нехай!

Так ти ж з дівчатами співай».

Отож вони як стали;

То так із ним і заспівали:

«Місяць в хмари закотився,

Та й стало темненько.

Чого ж Петро зажурився

І болить серденько?

Не ховайся до півночі,

Місяцю червоний!

Не виплакуй свої очі,

Козаче моторний!

Тече річка все тихенько

І моря шукає:

Ой, так і моє серденько

До жінки здихає!»

30 июня 1851 г., Полтава

Примітки

Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кн. 3, с. 479 – 480.

Зберігся автограф з датою: «30 июня 1851. Полтава» (ДПБ, ф. 121, № 4, арк. 6 – 7).

У цьому вірші П. П. Гулак-Артемовський ділиться з А. А. Вагнером враженнями від випускного концерту вихованок Полтавського інституту шляхетних дівчат. Після тексту вірша приписка до А. А. Вагнера французькою мовою:

«Я погано почуваю себе, дорогий і шановний Андрію Андрійовичу! На мій великий подив, Ви не були вчора на музичному вечорі. Що ж, Ви шкодуватимете про це все життя. Мадмуазель Ган була чарівною, незрівнянною! Та все ж мені не весело. Проте і в радостях своїх, і в смутках я молюся про Ваше здоров’я і благополучність».

Подається за автографом.

…на шістнадцять рук метелиці й заграли. – йдеться про виконання в концерті 28 червня 1851 р. фантазії за мотивами опери німецького композитора Карла Марії Вебера (1786 – 1826) «Евріанта» вісьмома вихованками на чотирьох роялях. Крім того, в концерті були сольні номери, інструментальні ансамблі та оркестрові твори кількох композиторів (див.: «Полтавские губернские ведомости. Неофициальная часть», № 27 від 4 липня 1851 р., с. 210).

А їх-то, бачиш, два брати… – йдеться про викладачів музики та співу Вацлава й Алоїза Єдлічків, чехів за національністю; П. П. Гулак-Артемовський називає їх «німцями», бо офіційно вони числились в інституті як австрійські піддані (там же, с. 217).

То так із ним і заспівали… – В концертах 29 і 30 червня виконувалася композиція В. Єдлічки за мотивами опери французького композитора Джакомо Мейєрбера (Якоба Лібман-Бера, 1791 – 1864) «Пророк» та «Прощальний хор» А. Єдлічки. В концерті 30 червня брала участь і дочка П. П. Гулака-Артемовського Аполінарія (там же, с. 210).

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 80 – 81.