До Любки

Петро Гулак-Артемовський

Нащо ти, Любочко, козацьке серце сушиш?..

Чого, як молода та кізочка в бору,

Що чи ногами лист сухенький заворушить,

Чи вітерець шепне, чи жовна там кору

На липі подовбе, чи ящірка зелена

Зашелестить в кущі – вона, мов тороплена,

Шукає матері, дрижить, втіка…

Ой, чом же, Любко, й ти жахливая така?..

Чи зуздриш, то й дрижиш; себе й мене лякаєш!

Чи я до тебе – ти як від мари втікаєш!..

Та я ж не вовк, не звір та й не медвідь-бортняк

З Литви: вподобав я не з тим твою уроду,

Щоб долею вертіть твоєю сяк і так

І славу накликать на тебе та пригоду!..

Та й час би дівчині дівоцькеє гадать:

Не вік же ягоді на гілці червоніти,

Не вік при матері і дівці дівовать…

Ой, час теляточко від матки одлучити!..

16 марта 1856 г.

Примітки

Вперше надруковано в кн.: Петров Н. И. Очерки истории украинской литературы XIX ст., с. 70 – 71. Автограф невідомий.

Подається за першодруком із врахуванням різночитань, наведених у рецензії українського літературознавця й критика Василя Миколайовича Доманицького (1877 – 1910), вміщеній у журналі «Киевская старина», 1904, кн. 12, с. 175. Доманицький мав у своєму розпорядженні автограф пізнішої редакції цього вірша, свого часу надісланий автором А. Станіславському і згодом переданий до редакції «Киевской старины». Вірш є вільним переспівом оди Горація «До Хлої» («Vitas inuleo me similis, Chloe»; кн. 1, ода 23).

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 100.