Разгаворы

Володимир Самійленко

1

Мраков

Чы слышались, гаспадыне?

Отнимают ер, еры?

Не дадут без ных «пособий».

Скажут: «Черт вас побери».

Драков

Ох, слышалем, гаспадыне!

Пропадает наше ять;

Без неи ж з Москвы – отныни

Нам «пособий» – не выдать.

Мраков

Ну, не все еще пропало.

Чи слышалисьте опять –

В протопопы Мирослава

Саблер будет посвящать!

Мирослав – велика сила,

И святейший с ним синод

На боренье проты Сына

Нам «пособие» пришлёт.

Драков

Я то знаю, гаспадыне!

Юж с дяками речь была:

Увзгляднял их на полтину,

Не згодылись менш рубля.

Мраков

То замного, гаспадыне!

Бо понеже й мы самы

За боренье проты Сына

Заробыты щось должны.

Драков

Речь конечна, гаспадыне!

Так пайдемте в ресторан

И в Штадмилера за пивом

До синоду зложим план.

2

Мраков

Чы слышалесь, гаспадыне,

Обстоятельство страшное,

Що не может юж пребыти

Русь великая в покое?

Ах, в истоте, гаспадыне,

Обстоятельство ужасно:

Юж над Россией бальоны

Пролетают ежечасно.

Драков

О, слышалем, гаспадыне:

Для мне речи то не нови.

Навет чулем о бальоне,

Иже зъявился в Кийове.

А поведай, гаспадыне,

Каки цели той вандровки?

Чи для России не буде

От германцев потасовки?

Мраков

Що такое потасовка,

Гаспадыне мой поштенный?

Драков

Ах, мой милый гаспадыне!

Ты ж и сам есь досведченный

И дозналесь потасовки

За всерусскость. Потасовка

Есть то бука альбо лески

По людской спине вандровка.

Мраков

А, розумем, гаспадыне.

Потасовка – речь то злая.

Вправде мыслю, що й Россию

Ждет от Немцов таковая.

Драков

Ах, то лячно, гаспадыне!

Що ж з даянням нашим буде?

Втенчас згинут без субсидий

Все найтвердши наши люде.

Мраков

Ах, доправди, бо юж немцы

Не заплатят нам за русскость,

О, я завше подмечалем

В убежденьях Немцов узкость.

Драков

Ах, то страшное предчувство!

Юж душа полна страданий!

О, всерусско провиденье!

Не лиши ты нас даяний!

Мраков

Леч утешься, гаспадыне:

Юж мне в главе план створился.

Що, как бы втенчас з нас кождый

В украинца превратился?

Драков

Правда, правда, гаспадыне:

Альбо в немца; то не трудно.

Скажем: «В блуде пребывали», –

И покаемся прилюдно.

Толко от що, гаспадыне,

Чи дадут тогды нам гроши?

Мраков

Ах, каки в вас, гаспадыне,

Сомневанья нехороши.

Красше кинем те гаданья,

Що нам страхом дух оснули,

И утешимся за пивом

У поштенного Нафтулы.

3

Мраков

Чи слишались, гаспадыне,

Преодлычную новину:

Наши хлопы юж за Збручем!

Драков

(гордовито)

Що ж! пособия получим!

Мраков

Чи то ж певно, гаспадыне?

Я слыхалем з Буковины:

Нас Григорий упредили

И пособье получили…

Драков

Фи! то мерзко, гаспадыне!

Кое дело Буковине

В наши справи залезати?

Мраков

Не можу я тое знати…

Драков

Кепсько, кепсько, гаспадыне!

Я од этакой причины

Юж не рушу до Нафтулы…

Мраков

Ну, не все еще мы збулы.

(Через місяць).

Мраков

Превелебный гаспадыне!

Весть жестока, преужасна:

Козарезчук наш едыный

Юж увязнен есть напрасно.

Драков

То еще не так есть лячно!

А слышалесь – же й Купчанку

Посадили в месце мрачне, –

Да приимет прочуханку.

Мраков

Ох, то мерзко, гаспадыне!

Вем, що з тои прочуханки

Не зароблят по полтине

Козарезчук и Купчанко.

Драков

А чому ж? В летописаньи

Суть примеры многоличны,

Же по гнусном поруганью

Достают дары одлычны.

Ведь Площанский… За руганку

Мончалувкой – есть у Вильне:

Козарезчука й Купчанку

Ждут дары не мней обыльны.

Мраков

Ах, дары! на тое слово

Вся душа моя смятеся;

Серце пукнуть ми готово,

Коль то слово пронесеся.

Драков

Так но що ж, почтенный пане!

Сотворим и мы «измену».

Чрез недовгий час достане

Кожный з нас рубли в замену.

Мраков

А пока рубли получим,

Ходзьмо выпить до Нафтулы,

Коль «ачищенной» ся вспучим,

Будем крепки, як Геркулы.

Примітки

Цикл сатиричних поезій під загальним заголовком «Разгаворы» друкувався у львівському двотижневику «Зеркало» у 1892 – 1893 рр. Поезії становили собою пародії на тогочасне москвофільство, шаржовано відтворюючи особливості штучної мови та коло інтересів москвофілів. Письменник згадував, що «друкував у «Дзеркалі» (в Галичині) чимало жартівливих віршів» і що «ті пародії, що складали ми вдвох з О. Кониським, підписували «Сивий з Лисим» (Тулуб О. Матеріали до життєпису Володимира Самійленка. – С. 303, 306).

Під заголовком «Разгаворы» було надруковано чотири твори. Перший – 1892. – Ч. 7. – 1 (13) цвітня, підпис: В; другий – 1892. – Ч. II, без підпису; третій – 1893. – Ч. І. підпис: Лисий з Сивим; четвертий – 1893. – Ч. 9, підпис: Лисий. Псевдонім «Лисий» належить, як відомо. О. Кониському. У нашому виданні представлено три перших твори з цього циклу, щодо яких можна стверджувати або припускати авторство В. Самійленка. В жодному з попередніх видань творів письменника «Разгаворы» не друкувалися.

Кожна поезія циклу «Разгаворы» побудована як діалог між москвофілами («твердими русинами») Мраковим та Драковим. Етимологія прізвищ героїв виступає і їх характеристикою; водночас, імовірно, при творенні прізвища «Мраков» автор мав на увазі О. А. Маркова (1849 – 1909) – тодішнього краєвого міністра просвіти і видавця консервативної газети «Червоная Русь».

«Драков» утворене змістовною й звуковою відповідністю до «Мракова», хоча не виключено, що й тут міститись прихована вказівка на конкретну особу, активного діяча москвофільської партії (наприклад, когось із Добрянських).

Москвофіли, як відомо, підтримували слов’яножерську «об’єдннительну», русифікаційну політику реакційних сил царської Росії, орієнтувались на відсталі, архаїчні елементи російської («общеруської») культури і, як було документально доведено, у своїй діяльності заохочувались грошовими дотаціями («пособія») з боку російських урядових і нищих клерикальних кіл.

У першодруку до третього вірша цього циклу внизу сторінки («Зеркало». – 1893. – Ч. 1. – С. 1) примітка редакції: «По волі автора задержуємо язик «Галицкой Руси». Тобто, на тлі фонетичного правопису, якого трималось «Зеркало», цей твір, пародіюючи міркування, мову та правопис москвофілів, виділявся т. зв. «етимологічним» написанням слів (із збереженням ѣ, ъ і перед голосними; див. далі). Повністю відтворити його в нашому виданні було неможливо.

У збірки творів цикл не входив.

Подається за першодруком.

«Галицкая Русь» – газета москвофільського напряму, виходила у Львові в 1891 та 1892 рр. Припинення «Галицкой Руси» спричинили санкції галицько-руського єпископату. Замість неї з 1893 р. почала виходити газета «Галичанин».

Отнимают ер, еры… пропадает наше ять – у 1891 – 1892 рр. в Галичині з новою силою розгорнувся рух за введення у школах фонетичного (наближеного до народно-розмовної мови) правопису замість давнього етимологічного, що передбачало, зокрема, заміну знака «ы» (еры) на «и», усунення «ъ» (еръ) з кінця слів, що закінчуються на твердий приголосний, та заміну його апострофом всередині відповідних слів, заміну «ѣ» (ять) на «ї» (і) та ін.

Фонетичний правопис був об’єктом тривалої боротьби культурних і політичних сил у Галичині упродовж XIX ст. До різних модифікацій його звертались уже видавці «Русалки Дністрової», народовська преса, починаючи з 60-х рр. Ініціатором введення фонетичного правопису в школах виступило львівське Товариство імені Шевченка. За фонетичний правопис висловилась і Крайова рада шкільна, підтримана далі цісарсько-королівським міністерством освіти у Відні. Заміна правопису викликала шалений опір москвофільської партії.

В протопопы Мирослава / Саблер будет посвящать! – Саблер (Десятовський) В. К. (1847 – р. см. невід.) – високопоставлений царський чиновник, таємний радник, камергер, у 1890-і рр. управляючий канцелярією Святійшого синоду, пізніше – обер-прокурор синоду.

Святейший… Синод… – вищий керівний орган у Руській православній церкві, формально був побудований на колегіальних началах, фактично влада перебувала в руках його обер-прокурора, зокрема в часи К. П. Победоносцева, у 1880 – 1905 рр.

На боренье проты Сына… – імовірно, мається на увазі Сильвестр Сембратович (1836 – 1898), з 1885 р. митрополит галицький, з 1895 р. кардинал, який у цій ролі був «сином» папи римського. У москвофілів неодноразово виникали конфлікти з вищими церковними властями Галичини.

Увзгляднял их… – доводив до відома, звертав їх увагу (діалект.).

Штадмилер, Нафтула – власники пивних закладів у Львові наприкінці XIX ст.

…балоны пролетают ежечасно… – маються на увазі дирижаблі, аеростати (пор. вірш «Мрія бюрократа»). В часи, що передували розвиткові авіації, використовувались також з воєнно-розвідувальною метою.

Нас Григорий упредили / И пособье получили… – очевидно, мова йде про Г. I. Купчанка (1849 – 1902), москвофільського діяча з Буковини, видавця газет «Русская правда», «Просвещение» (виходили у Відні). Виношував ідею зібрання «русского православного віча» на Буковині, що викликало протидію президента краю та буковинського митрополита, потягло за собою переслідування ініціаторів «віча» (див. далі). Відомий також як автор фольклористичних нарисів про Буковину, зокрема, дослідження «Песни буковинского народа», що друкувалось у 2-у томі «Записок Юго-западного отдела императорского русского географического общества» (К., 1875).

Козарезчук наш единый… – йдеться про москвофіла Д. М. Козарищука, редактора-видавця клерикального журналу «Наука» (виходив у Відні), що орієнтувався на російське православ’я. Як і Г. Купчанко, зазнавав адміністративних переслідувань з боку австрійських властей, а їхні видання – неодноразових конфіскат.

Площанский… За руганку / Мончалувкой – есть у Вильне. – Мова йде про В. М. Площанського (1834 – 1902) – публіциста, останнього з редакторів газети «Слово», органу москвофільської партії. При ньому, у 1887 р., «Слово» прийшло в занепад і перестало виходити. Діяльність Площанського піддавалась критиці з боку його соратників по партії, зокрема Мончаловським (див. далі). Після падіння «Слова» Площанський, за прикладом інших москвофілів, переїхав у Росію, де був гостинно зустрінутий реакційними властями.

Мончаловський Осип (1858 – 1906) (у вірші – «Мончалувка») – публіцист, свого часу співробітник газети «Слово», потім редактор-видавець львівської «сатирическо-политической газеты» «Страхопуд» (а також «Беседы», літературного додатка до неї). Народовське «Зеркало» неодноразово висміювало беззмістовність «Страхопуда».

У «Зеркалі». – 1892. – Ч. 2, надрукована гумореска «Свої», підписана криптонімом «В.».

Лежить Брисько коло хати

І раз у раз бреше,

Подорожніх часто-густо

І по литках вкреше.

Дивлюся: іде «масквіч».

Затих нараз псисько,

Хвіст під себе [під]крутив;

Пішов кацаписько…

Я до газди: «Куме, брате,

Чому пес не лає?»

«Захотіли б, – каже той, –

Таж свій свого знає».

Гумореска написана з явним наслідуванням образно-стильових особливостей творчості С. Руданського, популярної на той час у Галичині. Герой гуморески – доморощений «масквіч», тобто перевертень москвофіл, що у мові, вимові та іншому намагається перейняти ознаки корінного росіянина.

Авторство В. Самійленка щодо цієї гуморески можна допускати, зважаючи на той факт, що через п’ять номерів журналу (виходив два рази в місяць) під таким же криптонімом надруковано перший із «Разгаворов», приналежність якого В. Самійленку безсумнівна. З другого боку – досі не відомі безпосередні документальні свідчення про авторство В. Самійленка конкретно щодо цього твору, тоді як під криптонімом «В.» на сторінках української та галицької преси у 80 – 90-х рр. XIX ст. виступав також цілий ряд інших письменників.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 131 – 135 (текст), 621 – 624 (примітки).