Поступ

О. Барбьє
переклад Володимира Самійленка

Навіщо придались, мій боже, всі картини,

Що нам історія дає,

І досвід той тяжкий, що вічно для людини

З сумних пригод її встає?

Коли розпуста й зло так само будуть жити,

Як і в минулії віки,

Коли за всі часи чинити будуть діти

Все те, що діяли батьки?

Нещасні, навісні, ми голови квітчали,

І світ, дивуючи, радів,

Як ми в той літній день одразу всі співали

Свободі в честь величний спів.

Ми славили гуртом, у запалі святому,

Її, як злото, чистий вид;

Не знали ми тоді, що буде нам потому

З тії богині стільки бід.

Ми сподівалися небесного спокою,

Нам снилася ясна блакить,

А хмари сходились у нас над головою,

Щоб наше свято замутить.

І от тепер ми знов, як за часів неслави,

Розпусту бачили гидку,

Мерзенне зрадництво, кривавії забави

І дикую жагу скотську.

І знову бачимо, що й предки наші зріли,

Як кров’ю плинули річки,

Як уночі не раз нещасні неньки мліли,

Як сипались од куль шибки,

Як з помсти дикої царя вбивали люди

І билися в боях страшних, –

Палкий багнет жінкам проходив наскрізь груди,

Колов дітей на лоні їх!

І лютої доби злочинства всі колишні

За наших повстають годин,

І вже не певні ми, що світ в ході одвічній

Вперед пройшов хоч крок один!

Примітки

Вперше надруковано у збірці «Україні». – 1906. – С. 53 – 54. Автограф перекладу міститься в одному з листів поета (до Б. Грінченка від 2 травня 1889 р.).

Вірш входив у збірку «Україні».

Подається за виданням 1906 р.

Барб’є Анрі-Огюст (1805 – 1882) – французький поет. Збірник віршів громадянської тематики «Ямби» вийшов у 1831 р. Широко перекладався в Росії.

Як ми в той літній день… – мова йде про 14 липня 1789 р., день взяття Бастілії (тюрма для політичних в’язнів) повсталим французьким народом, що поклало початок Великій французькій революції 1789 – 1794 рр. Очевидно, переклад був підготовлений до 100-річчя цієї дати, проте друком у свій час не з явився.

Для перекладу В. Самійленко обирає твір, далекий від однобічного захоплення тією чи іншою окремою політичною подією, з намаганням з’ясувати ширшу, загальну гуманістичну перспективу. Самійленко одним з перших в українській літературі ставить питання про наявність і смисл історичного прогресу, про духовне й моральне обгрунтування всякого політичного акту. Невтішні пророцтва з цього вірша-перекладу тим не менше, в уяві поета, збулися: у вірші – «Як ми ждали її…» поет повертається до тих же мотивів, образів і формулювань, які віднайшов у цьому перекладі.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 274 – 275.