Сенатор
П.-Ж. Беранже
переклад Володимира Самійленка
В мене жінка – честь моя і слава,
Очі в неї, як зірки, горять.
Через жіночку ж добув я права
Дорогого пана другом звать.
В самий день, як з нею повінчався,
Я з самим сенатором спізнався.
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.
Ряд подій його – передо мною.
Вже ж таких, як він, нема, на жаль!..
Із моєю Розою зимою
До міністра їздив він на баль.
А мене де-небудь як спіткає,
Зараз перший руку простягає.
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.
Біля Рози вдатний він на жарти,
Знає, чим її розвеселить.
А зо мною часом грає в карти,
Як вона заслабне та лежить.
Іменин моїх не забуває,
В день Нового року нас вітає.
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.
По обіді іноді зимою
Сидимо ми. Сніг страшний мете.
Він до мене з ласкою такою:
«Чом же ви в проходку не йдете?
Будьте, друже мій, без церемоній!
Я вам дам свою карету й коні».
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.
Раз увечері притьмом намігся
Та й повіз нас до свого села.
Пив я там вино, що аж знемігся…
Роза в іншій хаті спать лягла.
Та й найкраще ліжко в тім будинку
Відступив він для мого спочинку!
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.
Як у мене хлопчик народився,
Я за кума попросив його.
І якби тоді хто подивився,
Як він пестив хлопчика мого!
І цілує, й на руках колише…
Певно, в заповіт його запише.
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.
У компанії він любить сміхи,
Я ж буваю гострий на язик:
На обіді якось, для потіхи,
Я пришив йому такий гаплик:
«Кажуть, що моя до вас шаноба
Додала мені… ріжки до лоба».
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Нова громада». – К, 1906. – № 2. – Лют. – С. 86 – 88. Підпис: Переклав В. Сивенький.
Переклад вірша «Le sénateur» П.-Ж. Беранже. Кількома тижнями пізніше, у тому ж 1906 р., з’являється переклад «Сенатора», зроблений Іваном Стешенком (журн. «Шершень». – 1906. – № 19).
Вірш входив до збірки «Україні».
Подається за виданням 1906 р.
Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 267 – 269.