Ранок
І. С. Нікітін
переклад Володимира Самійленка
Зорі меркнуть і гаснуть; хмарки у вогні;
Біла пара в лугах розлягається;
По блискучій воді, по густій лозині
Червоняста зоря розливається.
Тиша, безлюдь навкруг. Очерет наче спить;
Ледве мріється стежка росяная;
Кущ зачепиш плечем, і на вид тобі вмить
З листя присне водиця срібляная.
Зворушився вітрець, воду зморшками вкрив,
Прошуміли качки й геть полинули.
Десь далеко-далеко дзвінок задзвенів…
У наметах рибалки прокинулись,
З кілля невід зняли, в човни весла несуть…
А на сході горить – розгоряється…
Пташки сонечка ждуть, пташки пісню ведуть,
І стоїть собі гай, усміхається.
Ось і сонце встає, понад полем блищить,
Десь за морем ночівлю покинуло.
На лани, на луги, на верхівля рокит
Течією блискучою ринуло.
йде за плугом орач, пісню тягне йдучи, –
По сназі йому все обважливе…
Не боли ти, душе! від турботи спочинь!
Здрастуй, ранок та сонце вродливе!
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Зоря». – 1886. – Ч. 13 і 14. – 8 (20) лип. – С. 227. Підпис: В. Сивенький.
Переклад відомого вірша «Утро» (1854 – 1855) російського поета І. С. Нікітіна (1824 – 1861).
Вірш входив у збірку «Україні».
Подається за виданням 1906 р.
Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 264.