З байок П’єра Лашамбоді
Переклад Володимира Самійленка
І. Школяр і Різки
Старий учитель раз до школяра казав:
«У вашому садку недавно я назнав
Чудовий кущ ліщини,
Рясний, а пагони пустив по три аршин
Чи не пішов би ти увечері в садок
Та чи не зрізав би мені хоч з п’ять різок,
Та вибирай гнучкіші,
Та щоб були цупкіші.
Не бійся, хлопче мій,
То буде кара спині не твоїй,
Що я готую:
Ти любий мій, і я тебе шаную,
Бо ти нічим мені не согрішив.
Ліщина тая на твоїх товаришів –
Бо не такі, як ти; за вдачу їх погану
Я дам їм прочухану».
Послухавсь хлопець і приніс різок.
Тоді старий дверима – цок!
Замкнув, та за якусь його стару провину
Ліщиною списав йому всю спину.
Народе! не давай на себе зброї,
Щоб не було й тобі біди такої.
II. Господар і Віл
Один господар був свободі друг великий
І зняти він хотів з Вола ярмо навіки.
Але на той замір так Віл йому сказав:
«Відколи я живу, я те ярмо тягав,
І батько мій носив, і всі діди носили;
Спасибі богові, наш рід не збувся сили.
За ласку дякую; не був би я Волом,
Якби я не схотів зістатись під ярмом».
І люди є такі – дурні, та ще й уперті:
Родилися в ярмі, в ярмі хотять і вмерти.
III. Ліхтар
На розі вулиці один ліхтар мигтів
І брук освічував на п’ять чи шість ступнів,
Але йому здалось, що те його мигтіння
Є неабияке проміння.
«Вже годі нам світить на місто це брудне;
Дурний ліхтарник-хлоп, що засвітив мене,
Не тямить, що в мені за сила,
Що дужчий я за всі світила.
От, кажуть, сонечко погасне, бо старе;
То я світитиму, як тільки сонце вмре.
Несімо ж світло аж туди, де зорі».
Аж тут розвиднілось надворі,
Прийшов ліхтарник та й, на доленьку лиху,
Те сонце загасив і всю його пиху.
Шанує вас народ, що з себе вас обрав,
Царі, міністри, судді, депутати;
Він доручає вам добути людям прав,
Але, хто з вас народ не вміє поважати,
Глядіть, щоб він такого не скарав;
Найвищую владу на вас він міг зложити,
Але хто засвітив, той може й погасити.
IV. Дим від кадила й дим із кузні
У церкві піп кадив; геть-геть полинув дим
І десь із другим чорним димом стрівся,
Що з кузні йшов клубком густим.
«Чого до мене примостився?
До бога лину я, ти ж геть собі лети,
Святині не брудни!» – кадильний дим гукає.
Але з-над хмар такі слова вчуває:
«Змішайтесь разом, як брати.
Ти, диме з праці, й ти, з кадила,
Бо праця богові, як і молитва, мила».
V. Метелик і Капуста
Легенький, як вітрець, метелик над квітками
Літав, сідав то на красолю, то на мак.
Капуста, що колись своїми пелюстками
Його живила, каже так:
«Прилинь до мене, сядь хоч на одну хвилину,
Мій сину…»
«Пху! Не видав твого дурного качана,
Капусто навісна! –
Сказало паненя летюче, –
Ти бачиш убрання блискуче –
Його я понесу в рясний садок,
До гарних, до пахучих квіточок».
Йому на цюю горду мову
Капуста каже знову:
«Згадай, мій сину, ти тоді не величавсь,
Як був ще гусінню та мною годувавсь.
Але таких, як ти, на світі є доволі,
Що в кращій долі
Забули рід і хати відреклись,
Що годувала їх колись».
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Зоря». – 1896 – І, II та III байки. – Ч. 12 – 15 (27) черв. – С. 230 – 231; IV і V байки – ч. 13. – 1 (13) лип. – С. 249 – 250. Підпис: Переклад В. Самійленка.
Автор перекладу подає таку примітку (збережено в усіх подальших перевиданнях):
П’єр Лашамбоді (Pierre Lachambeaudie) – французький байкар, уродився року 1807; син убогого селянина, він був спершу бухгалтером у одному торговельному домі в Ліоні, його перша літературна проба, збірка віршів під заголовком «Essais poetiques» (1829) не мала поводження.
Пізніше він дістав посаду при залізниці й рівночасно редагував «Echos de Loire»; жив він нужденно, а до того ще подеколи терпів від психічної хвороби.
Літературну славу дали йому його байки. Його «Fables populaires» мали величезний успіх і відразу дали йому й славу, й матеріальне забезпечення. По пригодах 1848 року мусив винестися з Франції і довго жив у Брюсселі. Умер біля Парижа року 1872.
Пізніші його твори «Fables et poesies diverses» (1839), «Fleurs de Villeinomble» (1861), «Fables et poesies nouvelles» (1865), «Prose et vers» (1867).
В своїх байках Лашамбоді виявляє великий демократизм і гарячу любов до простого народу. Мораль його байок не завжди випливає з цілої картини, намальованої в байці, але вона завжди високо гуманна і часто має політично-соціальний характер. Мова Лашамбоді проста і поважна і часто підноситься до пафосу. Оригінальність і висока вартість байок Лашамбоді ставить його поруч із найбільшими байкарями Франції – Лафонтеном і Флоріаном. Академія Французька двічі увінчувала байки Лашамбоді, але в нашій літературі він цілком невідомий; та й у сусідній російській літературі, здається, досі не було ні одного перекладу з його байок.
Перекладчик
Перша збірка байок П. Лашамбоді вийшла в 1839 р.
Лафонтен Жан (1621 – 1695) – французький поет, родоначальник нового виду байки в світовій літературі. Байки його виходили випусками, починаючи з 1668 р.
Флоріан Жан-П’єр (1755 – 1794) – французький письменник. Збірник його байок вийшов у 1792 р.; як і інші його твори, байки Флоріана містили ідилічні, пасторальні мотиви.
… та й у сусідній російській літературі… – твердження про те, що в російській літературі не були відомі банки П. Лашамбоді, неточне. Перші переклади з Лашамбоді (в тому числі байки) з’явились в російських журналах в 1872 р.
Цикл входив у збірку «Україні».
Подається за виданням 1906 р.
Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 271 – 273.