33

Марко Вовчок

Боже мій милий! Як то вже я того вечора захисного, темного дожидаю!.. Звелить пані на вечерю йти – Прокіп мене дожидає. Перейме та постоїмо удвійзі, погорюємо обойко… Бо денної пори, хоч і стрінемось, – тільки зглянемось, словечка не перемовимо, розійдемось.

– На лихо ви покохались! – каже було Катря.

– З біса розумна ти, моя люба! – кепкує з неї Назар. – Коли б тепер ти вдруге мене полюбила, то б і лапки полизала єси!

– Кохання в мене на умі!.. Мені й вони двойко серце сушать, як подумаю-погадаю…

– Чого се ви дівчину сушите та лякаєте? – озветься бабуся. – Коли вже покохала, нехай кохає: то їй судьба така судилася.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 147.