Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Києвознавство / Київські острови та… / Додатки / Додаток 14. Пилинський В.Б. Спогади про наведення…

Київські острови та прибережні урочища
на Дніпрі – погляд крізь віки

Додатки

Додаток 14. Пилинський В.Б. Спогади про наведення понтонних мостів в межах Києва в листопаді 1943 р.

Парнікоза І.Ю.

Після виконання завдання в районі Лютізького плацдарму бригаді було наказано розвести понтонні мости, звернути паромні переправи і в ході розвитку операції просуватися вниз по Дніпру, з тим щоб навести понтонний міст в районі Києва.

5 листопада почалася підготовка до водного тридцятикліометрового маршу. Розвели понтонні мости (залишилися дерев’яні). Була складена схема руху, відданий наказ, встановлені сигнали, організовано протиповітряне прикриття. Бригаді вперше довелося здійснювати подібний марш. Пороми, які буксирували катерами, шли в голові колони, пороми на веслах рухалися окремо. Перед початком руху колон було здійснено розвідку на двох напівглісерах, що мали вибухові речовини, міношукачі та радіостанцію. Розвідку очолив майор С.І. Замислов. Батальйони рухалися ротними колонами в кільватерному шику на дистанціях між поромами -50, а між батальйонами – 300-500 м. Очолював колону комбриг Н.В. Соколов. Окрім частин бригади в маневрі приймали участь 20-й та 108-й понтонні та 235 –й інженерний батальйон.

Рис. 1. Н.В. Соколов

На шляху пересування на колонну декілька разів здійснювалися нальоти авіації ворога, але наша авіація їх успішно відбивала.

На кінець дня 6 листопада частини досягли Пріорки та Троєщини, а на ранок 7 листопада навели тут понтонний міст. По цьому мосту встигли переправитися лише артилерійські частини, які займали вогневі позиції на лівому березі Дніпра в цьому районі. А в ніч з 7 на 8 листопада генерал Бордзиловський наказав перемістити міст до центру міста, в район Передмостової Слобідки. В цей час тут накопичилося багато транспорту.

На світанку на напівглисерах вийшла інженерна розвідка. Першою перепоною на трасі руху виявився зруйнований залізничний (Петрівський) міст. Обрушені прольоти забарикадували русло річки, однак напівглісера пройшли, а пороми затрималися. Понтонери майора Ю. Вележева за допомогою водолазів, застосувавши вибухові речовини, зробили прохід для поромів. Характерно, що не один з поромів не зачепився –це свідчило про майстерність наших понтонерів.

Оглянувши береги, генерал Бордзиловський та полковник Соколов порадившись, вирішили навести понтонний міст за віссю зруйнованого ланцюгового мосту (ширина річки тут сягала більше 700 метрів). Це рішення затвердив командуючий фронтом генерал армії М.Ф. Ватутін.

Зустріч ветеранів 3-ї понтонно-мостової бригади з піонерами біля пам’ятника «понтон», встановленого на бувшому букринському плацдармі
Рис. 2. Другий понтонний міст наведений в межах Києва через Дніпро (на місці сучасного мосту метро) 3-ю понтонно-мостовою бригадою, листопад 1943 р. Рис. 3. Зустріч ветеранів 3-ї понтонно-мостової бригади з піонерами біля пам’ятника «понтон», встановленого на бувшому букринському плацдармі. В першому ряді стоїть четвертий справа В.Б. Пилинський, 1981 р.

Під час виконання завдання було встановлено, що обидва береги, що примикали безпосередньо до мосту були заміновані. В камерах залізобетонних опор були знайдені заряди вибухових речовин, підводна частина опор також була замінована підвішеними авіабомбами. У зв’язку з цим було проведено велику та небезпечну роботу, що затримало наводку мосту на добу.

Підрозділ понтонерів-водолазів 14-го понтонного батальйону під керівництвом комуніста старшини Д.Д. Крайтера в складі сержантів А.Е. Скорохода, И,Р, Яковлева, рядових М.Ф. Сабліна, А.В. Хрякіна та інших, працюючи вдень та вночі, витягнули з камер прольотів кількасот кілограмів тротилу, а також знешкодили підвішені авіабомби. Одночасно з розмінуванням велися підготовчі роботи до наводки мосту через Русанівську протоку, по вісі Києво-Броварського шосе. Штаб бригади організував ретельну інженерну розвідку, зробив розрахунок, склав схему-план мосту і підготував інші документи. Планом передбачалося використати нижню (розширену) частину залізобетонних опор, які вивищувалася у вигляді ступеней над рівнем води на 80-90 см. у вигляді проїзної частини мосту. В результаті ми зекономили приблизно половину понтонного парку, а головне таке поєднання залізобетонних опор з наплавною частиною давало понтонному мосту стійкість та зберігало його від пошкоджень під час льодоходу.

І тут, у Києві, про нас не забували фашистські «юнкерси» – декілька разів прилітали бомбити міст, що будувався. Льотчики та зенітники добре слідкували за повітряним простором, не допускаючи прицільного бомбометання, а дрібні пошкодження від уламків нами швидко усувалися. Однак, на мосту загинув рядовий В.І. Нефедов, декілька людей були поранені. Понтонери вибивалися з сил, солдати і офіцери працювали без відпочинку. Кожний розумів, що від готовності мосту залежить успіх боїв на фронті. Ми знали, що ворог наносить контрудари в районах Фастова, Кагарлика, Житомира, Коростеня і війська потребували боєприпасів, а їх доставка затримувалася з-за відсутності переправи.

10 листопада 1943 р. перший міст в центральній частині Києва об’єднав обидва береги Дніпра. Ним день і вночі без перерви рухалися війська. Понтонери уважно несли службу, особливо звертаючи увагу на стики поромів, місця з’єднань, роботу якірних канатів. Заміну пошкоджених елементів виконували на ходу, не зупиняючи руху. Протягом перших двох діб руж мостом здійснювався виключно в напрямку фронту.

Військова рада фронту дала вказівку посилити протиповітряну оборону мосту, адже це був єдиний міст на центральній магістралі, який мав важливе оперативне значення. Крім того, з перших днів звільнення Київ повертався до нормального життя. І єдиний міст не міг забезпечити життєдіяльність міста. Тому військова рада фронту наказала 3-й понтонно-мостовій бригаді навести другий понтонний міст через Дніпро в районі Києва. Штаб бригади провів рекогносцировку і обрав найбільш зручне місце в районі деревообділочного комбінату (Осокорки). Ширина річки тут досягала більше 800 км. Для її перекриття було використано біля шести понтонних парків, які за наказом генерала Бордзиловського були доставлені в район наводки мосту. Роботи з наводки мосту тривали біля десяти годин. Вірні своєму патріотичному обов’язку понтонери виявили велику майстерність. Особливо відрізнилася рота капітана В.А. Лукашенко, взводи лейтенантів В. Блинова, І. Шерстова, а також комсорг І.К. Кузнєцов.

13 листопада о 15-тій годині 30 хв. другий понтонний міст у Києві довжиною 852 м. був наведений. Він значно полегшив становище з переправами. Щоб забезпечити безупинність руху, була організована централізована служба регулювання. В дні коли не треба було переправляти колони військ, рух мостом №1 (біля Передмостової слобідки0 дозволявся тільки в бік фронту. А по мосту №2 (Осокорки) – з фронту в тил коли до району переправ підходили великі військові з’єднання обидва мости переправляли лише в бік фронту. Рух по мостам був цілодобовим.

В той час як наші війська вели запеклі бої на Білоцерківському, Фастівському, Коростенському та Житомирському напрямках, відбиваючи контрудари ворога, бригаді було наказано скоротити до мінімуму розрахунки по обслуговуванню мостів, а понтонерів, які звільнилися спрямувати на найбільш «танконебезпечні» напрямки для виконання задач по мінуванню. Бригадою та іншими інженерними частинами були заміновані протитанкові рубежі в районі Кочерово, Брусилова, Радомишля та інші…

До середини грудня мостам почала загрожувати нова небезпека, на цей раз з боку природи. Уся річка вкрилася щільною кригою, яка рухалася. Доходячи до понтонних мостів, крига частково проходила між понтонами, частково нагромаджувалася. Понтонери проштовхували її баграми. Затори довелося дробити зарядами вибухових речовин. Поступово боротьба з кригою посилювалася та ускладнювалася. Дробити та проштовхувати кригу між понтонами не встигали, в результаті крига затримувалася та утворювала щільні крижані затори глибиною до 2 м.

У місцях заторів міст тріщав. Лопалися якірні канати і заковані кригою мостові пороми поступово повзли вниз за течією. Розрив мосту призводив до припинення роботи переправи. Понтонери старалися за будь-яку ціну відновити роботу переправи. Якірні канати з пеньки заміняли сталевими тросами, додатковими розтяжками. За допомогою спеціальних лебідок міст кріпили до опор, замість знесених поромів встановлювали нові понтони. Понтонери стояли ланцюгом на мосту на відстані 2 м один від одного по всій його довжині і кожен кидав тротиловий заряд , щоб дробити кригу. Запалювальні трубки бікфордова шнура були настільки короткі, що заряд, не встигаючи доторкнутися до криги, вибухав. Утворюючи при цьому хмару чорного диму. В районі мосту стояла неперервна канонада.

З надходженням темряви прожектори освітлювали крижини, які пливли до мосту.

Історія не знає подібного випадку боротьби з крижаною стихією та перемоги над нею І вдень і вночі понтонери, стоячи на мосту. Вели запеклу і небезпечну боротьбу з кригою; через кожні 4-6 годин батальйони змінювалися – людям треба було дати невеликий перепочинок, обігріти та накормити їх. Особливо вирізнився понтонний взвод лейтенанта Л.Н. Антонова. Командир взводу майже добу не залишав мосту, його бійці замінили якірні канати з пеньки сталевими тросами на одній з самих небезпечних ділянок.

Фашистська авіація, як і раніше, здійснювала нальоти на переправу. Однак, ні один понтонер не залишав свого бойового місця. Мости в період льодоходу ми втримали і крига, яка була нашим останнім ворогом на Дніпрі станом на початок грудня стала нашим союзником. Поступово сковуючи річку, вона сама перетворилася на надійний міст, по гладенькій поверхні якого переправлялися війська та транспорт. До цього часу поруч закінчувалося будівництво висоководного дерев’яного мосту…

На станції метро «Дніпро» встановлена меморіальна дошка 3-ї понтонно-мостовій бригаді РВГК, що збудувала перший понтонний міст у києві в листопада 1943 р.

В.Б. Пилинський – генерал-майор інженерних військ у відставці, бувший начальник штабу 3-ї понтонно-мостової Проскурівської Червонозоряної орденів Богдана Хмельницького та Червоної зірки бригади РВГК

Наводимо за виданням: В битве за Киев. Воспоминания, очерки. Под общей редакцией кандидата исторических наук Григоровича Д.Ф. Составитель Королев В.С. – К.: Молодь, 1983- С. 192-210.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 163

Модифіковано : 26.04.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.