2.6.3. Заплава Дніпра за Гетьманату, 1918 р.
Парнікоза І.Ю.
В ніч на 28 лютого 1918 р. до Києва наблизилися німці. Вони уклали угоду з урядом УНР, в сподіванні отримати з України провіант. Німецьке вторгнення та Гетьманат П. Скоропадського характеризувалися спробами стабілізувати ситуації не тільки у Києві, але й у всій Україні. Втім, в умовах активної протидії багатьох політичних сил (у Києві того часу, як свідчить Д. І. Донцов (2002), постійно відбувалися терористичні акти, влаштовані більшовиками), а також грабіжницької та відверто антиукраїнської діяльності німців, то було важко, якщо взагалі можливо. Найбільшим терористичним актом був вибух на Звіринці 6 червня 1918 р., під час якого зроблені відомі фото Києва з аероплану з видом на долину Дніпра. Через тиждень після цього вибуху Київ спіткало нове лихо – на Подолі сталася страшна пожежа. Згоріли 54 садиби, складські приміщення, млини, портові споруди. Дві тисячі осіб залишилися без житла (Ілюстрована.., 2012).
Рис. 2.6.11. Схили над Дніпром, німецьке фото 1918 р.
Рис. 2.6.12. Контрактова площа, німецьке фото 1918 р.
З часів німецької окупації 1918 р. лишилася детальна німецька мапа Києва, на якій позначено фрагмент долини Дніпра. Зокрема Венеціанський показаний на ній як острів. Видно, що загатами перекритий Старий Чорторий (протока між лівим берегом та сучасною північною частиною Долобецького острова). Південна частин суч. Долобецького острова протокою відокремлена, як від Венеціанського, так і від попереднього острівного масиву, та з’єднана загатою з лівим берегом. Ця загата перекриває вхід до Русанівської протоки. На Русанівській протоці, до того ж, помітні неповні дві загати (Рис. 2.6.13 – 6).
Рис. 2.6.13. Дніпровські острови на німецькій мапі 1918 р.: 1 – Гавань Миколи ІІ та Рибальський півострів, 2 – селище на Трухановому острові, 3 – Матвіївська затока, 4 – північна частина Долобецького острова, колись півострова Труханового, праворуч – Долобська протока, 5 – південна частина сучасного Долобецького острова, 6 – греблі та напівгреблі у Чорториї та на Русанівській протоці, 7 – Передмостова слобідка та траса Ланцюгового мосту, 8 – протоки на Венеціанському острові, 9 – Микільська слобідка, 10 – Наводницький міст, 11 – Дамба Дарницького залізничного мосту та озеро Видубицьке, 12 – Нижня Теличка та рештки Лисогірського рукава, 13 – острів Великий (південний) та траса Дарницького мосту
Рис. 2.6.14. Перспективу заплави Дніпра показує також знімок з аероплана 1918 р. на якому добре видно забудову Передмостової слобідки на Венеціанському острові, Микільську слобідку за Русанівським мостом, вирубки під артилерійський полігон (залишки смуг лісу вздовж Броварського шосе дійшли до нашого часу). Південна частина Венеціанського вільна від забудови і вкрита лучною та рідкою чагарниковою рослинністю. В цей час вона регулярно затоплювалася на весні. За Венеціанським помітна смуга заплави обмежена старицею озером Тельбін. Дніпро перетинають Ланцюговий (з права) та Наводницький мости
Перший впорядкований пляж у Києві на Трухановому острові з’явився, як вважається, 1918 р. Про це історик Ф.Л. Ернст писав у путівнику, виданому 1930 р. Всеукраїнською академією наук з нагоди свого 10-річчя: “Уздовж Дніпрового берега тягнеться широка піскувата смуга – т. зв. “пляж”. Уперше пляж як місце масового купання впорядили німці, які окупували були країну 1918 р. Нова ідея прищепилася, і відтоді щоліта весь берег укривають бараки й кабінки для роздягання, школи плавби, дитячі соляріуми тощо. Усі великі профспілки мають свої окремі водяні станції. У літню пору пляж відвідують щодня десятки тисяч людей” (Київ. Провідник, 1930).
Рис. 2.6.15. Пляж на Трухановому острові, 1918 р.
Рис. 2.6.16. Пляж на Трухановому острові, 1918 р.
Під час Визвольних змагань пляжний відпочинок був для городян чимось схожий на "бенкет під час чуми". Нерідко хвилі виносили на пісок трупи розстріляних, але люди навчились якось миритися з цим. Пристрасним пляжником був у ті неспокійні часи Сергій (Серж) Лифар – майбутня зірка світового балету. Він їздив на Труханів острів щовечора. Одного разу річка піднесла йому страшний сюрприз.
«Я любив, – читаємо в спогадах Лифаря, – глибоко, по самі лікті, зариватися руками в мокрий пісок біля самої води і, захопивши його розсипчасту масу, стежити, як утворена ямка негайно ж наповнюється рідким сріблом…Одного разу, граючися піском, я відчув під пальцями вже не розсипчасто-тягучу масу, а щось важке, велике, тверде. Насилу витяг невідомий предмет… і остовпів: я тримав в руках відрубану людську голову, посинілу, з голеним черепом і густою, довгою гайдамацькою чуприною; одне око був закрите, а інше – і в цьому був якийсь нелюдський жах – страшне, скляне, нерухомо дивився мені прямо у вічі, і наче бачило мене. Крижаний жах оволодів мною. Пальці судомно стиснулися, кошмарна голова, здавалося, приросла до рук – я не міг розтиснути їх. Зрештою, моє заціпеніння минуло, судома відпустила пальці – голова глухо вдарилася у пісок… Більше я вже ніколи – ні вночі ні вдень – один не їздив на Труханів острів»…(Макаров, 2010).
Спекотного літа 1918 р. гетьман Павло Скоропадський запрошував на свої пароплавні прогулянки найближчих співробітників і годинами розмовляв з ними на палубі.
«Часто, – пише він у своїх "Спогадах", – зупинялися в якому-небудь зручному місці, та йшли купатися. Мені особливо пам'ятне одне таке купання, коли ми зупинилися на повороті річки, верст за 20 від Києва. Течія була дуже сильна. Я з сином вибралися на середину річки. Нас відносила течія, мені було весело і разом з тим страшно за хлопчика. Серед того безрадісного життя, яке доводилося вести, ці поїздки здавалися особливою благодаттю»…
Не відставали від нього і колишні діячі УНР. В тому ж 1918-му відомий український меценат Євген Чикаленко провів два тижні під Каневом на плавучій земській дачі "Чайка", загоряючи разом з компанією ентузіастів нового відпочинку на воді – екс-міністрами УНР Голубовичем і Шаповалом, генералом Павленком і завзятим "пляжником" – письменником Володимиром Винниченком.
«Добре там жити, – писав Винниченко, – прекрасне повітря, чудове купання на оксамитовому піщаному пляжі, такими усіяно майже весь Дніпро, так що через місяць і води не буде, а все русло стане грандіозним пляжем» (Макаров, 2010)..
Німці також облюбували і колишній імператорський яхт-клуб, де влаштовували прийоми Так, Д. Донцов залишив нам опис одного із них:
«Невтральних журналістів, з якими приїхав Шестен, запросили на вечерю-приймання в Яхт-Клюбі на Дніпрі. Хто запросив – самі вони не знали. Я здивувався, чому не отримав запрошення. У гетьмана згадав про це. Він повідомив, що це прийняття, мабуть уряджує Дорошенко (Міністр іноземних справ уряду Гетьмана П. Скоропадського – авт.). Наказав одному ад’ютанту викликати Дорошенка в Яхт-клубі і сказати йому про мене…Їхали потім до Яхт-Клюбу човном. При столі було чоловік з двадцять – журналістів, крім того німці уніформовані та цивільні, і деякі гетьманські урядовці. Дорошенка не було. Показалося, що то не він робив це прийняття, а німці. Мабуть майор Гаазе, так що я був інтрузом на цій імпрезі, що одразу пізнав і по мінах господарів і по деяких розмовах. Сидів я між цими журналістами, інформував їх про наші справи і не раз мусив спростовувати інформації, які давали їм про Україну деякі німці і теж присутні урядовці "з малоросів ”» (Донцов, 2002).
Рис. 2.6.17. Фото наслідків більшовицької диверсії – вибуху складів на Звіринці, 1918 р. Добре видно Дарницький міст
Рис. 2.6.18. Вид на Поділ, німецьке фото 1918 р. На передньому плані дніпровський пароплав на ходу
Загалом з 1918 р. для яхт-клубу наступили важкі часи. Ось як їх описує Білозоренко:
«У 1919 р. садиба з усім майном перейшла у відання воєнізованого загону Всеобучу, який очолював Олександр Васильович Осадчий (загинув під час гітлерівської окупації). При ньому майно клубу було розподілено поміж дитячими спортивними таборами «Водник», «Будівельник» і «Металіст», а потім належала клубу радробітників. В результаті злочинної халатності головна будівля яхт-клубу згоріла. Загинуло багато спортивних суден з червоного дерева, отриманих з Англії та Франції (не говорячи вже про вироблені в своїй майстерні). Красива 100-футова грот-щогла,що слугувала найкращою прикрасою яхт-клуба, підгнила та впала. Колеса старовинної сигнальної гармати, що була пожалувана свого часу почесним членом генерал-ад’ютантом М. Драгомировим, кудись зникли, а сама гармата виявилася закинутою у пісок..». Як вже вище описувалося, зникла і гавань яхт-клуба, «таким чином всі багаторічні старання першого віце-командора М. Максимовича та наступних розпорядників клуба пішли в нікуди» (Яменко, 1997).
Рис. 2.6.19. Труханів острів на мапі 1918 р.: добре помітною є гавань яхт-клуба з с острівцем (1), на якому розташовувалася гоночна комісія, позначена хрестом Єлизаветинська церква (2) та дача Марголіна поблизу неї (3), увагу привертають також майже сучасна конфігурація та протяжність затоки Старик (наразі – підрівняну греблею для траси) (4). Біля закінчення Західного півострову показано колишню Дачу Марголіна (5) та стрілку Труханового острова (6)
Рис. 2.6.20. Зображення західного півострову Труханового острова на полотні українського художника І.С. Іжакевича, 1918 р. Показано зелені насадження в районі розміщеної тут колишньої дачі Марголіна, решта ж півострова на відміну від сучасного часу являє собою луки. Правобережні схили Володимирської гірки досить заліснені
В 1918 р. на Передмостній Слобідці знову діяла підпільна більшовицька друкарня у будинку на вул. Старопушкінській, 15, який не зберігся (Київ, історичний.., 1982).
Кончаковський А. (2007) зазначає, що коли лікаря Булгакова було примусово мобілізовано до військ УНР (імовірно, одразу після повалення Гетьманату, та входу до Києва частин Директорії) дружина приносила йому теплі речі і харчі на Передмостову Слобідку, туди, де тепер станція метро «Лівобережна».