2.5.7. Острів Венеційський, острів Верби, Передмостова Слобідка в другій половині ХІХ ст. – 1917 р.
Парнікоза І.Ю.
«Эх, Киев — Город! Красота!..
Вот так — Лавра пылает на горах,
А Днепро, Днепро, неописуемый свет!
Травы! Сеном пахнет! Склоны! Долы!..»
Михайло Булгаков
Лівобережне урочище яке згодом назвали Венеційським (вже застарілий варіант – Венеціанським) островом (сучасний Гідропарк) станом на середину ХІХ ст. усталеної назви не мало. Цей масив мав підвищену західну частину – піщаний прирусловий вал головного русла Дніпра, добре помітний на мапі 1842 р. Саме тут згодом виникне Передмостова Слобідка. Це піщане підвищення до речі показане на малюнках Наводницької переправи 40-х рр. ХІХ ст., зокрема В. Штернберга (Рис. 2.5.7.1).
Рис. 2.5.7.1. Сучасний Венеційський острів. Паромна переправа в гирлі Неводничів, худ. В. Штернберг, 1840-рр.
Рис. 2.5.7.2. Сучасний Венеційський острів, Малюнок Т. Шевченко, 1840-рр.
Східна частина урочища натомість була низинна та прорізана численними староріччями. В повінь вона ставала великим водозбірником. На мапах першої половини ХІХ ст. можна побачити, що зі сходу урочище відділялося староріччям Десенки, яке в повінь перетворювалося на протоку та відрізало суч. Венеційський від решти лівого берега. Це староріччя в д.п. ХІХ ст. назване Русанівським рукавом чи протокою, утворилося впродовж історичних меандрувань заострівного рукава і проходило на захід від Микільської Слобідки. Його складовими були показані на вищезазначених мапах затоки та окремі озера-стариці. Натомість одне з староріч, яке починалося на схід від лівобережного закінчення Наводницької переправи, тягнулося на південь і впадало в Дніпро. Воно також мало східне відгалуження, яке сполучало його з трасою Русанівського рукава. Саме з цього відгалуження сформується в д.п. ХІХ ст. протока, яка розділить о. Венеційський навпіл, а згодом після перекриття в 1884 р. 3-ю Русанівською запрудою, стане сучасним оз. Берізка на Гідропарку. Зважаючи на таку гідрологію, в повінь в усі ці протоки скеровувалася вода. Внаслідок цього навесні Венеційський перетворювався на острів. Цікаво, що на мапі 1911 р. суч. протока Довбичка між Трухановим та Венеційським островами підписана як «Русанов пролив».
Рис. 2.5.7.3. Сучасний Венеційський острів на мапі 1849 р. Показано будівництво дніпровської шосейної дамби через сучасний острів Венеційський (1). Ланцюговий міст поки що не збудований. З півночі урочище підрізає невелика Русанівська затока (2)
Рис. 2.5.7.4. Сучасний Венеційський острів на мапі 1855 р.: 1 – прирусловий вал – найвища частина суч. Венеційського острова, 2 – трактир Рязанова, 3 – Русанівська затока, 4 – протока через заплавне урочище Венеційське, 5 –Микільська Слобідка
Рис. 2.5.7.5. Сучасний Венеційський острів на мапі 1880 р.: 1 – Ланцюговий міст, 2 – «Железный мост» – Русанівський міст через Русанівську протоку, 3 –Передмостова Слобідка, 4 – Трактир Рязанова, 5 – поперечна протока ур. Венеційське
Рис. 2.5.7.6. Київський Ланцюговий міст з боку Передмостової Слобідки на малюнку кінця ХІХ ст. Помітно піщані дюни прируслового валу Венеційського та зарості верби – шелюжники на ній
Після перекриття Чорторийської загати в ході регуляції Дніпра (у зв’язку з будівництвом Ланцюгового мосту) було проведено роботи з прокладання Дніпровської шосейної дамби. Вздовж цієї дамби з півночі створено зелену зону, а з півдня два озера.
Рис. 2.5.7.7. Сучасний Венеційський острів на мапі 1894 р.: 1 – Ланцюговий міст, 2 – берегозахисна дамба, 3– «Никольская Слободка нижняя» (північна частина), 4 – «Никольская Слободка нижняя» (південна частина), 5 – Русанівський міст, 6 -протока через заплавне урочище Венеційське, 7 – «рукав Русановка», перекритий загатами, 8 – Микільська Слобідка
Рис. 2.5.7.8. Сучасний Венеційський острів на мапі 1896 р.: 1 – Ланцюговий міст, 2 – берегозахисна дамба та пристань, 3 – «Никольская Слободка нижняя» (північна частина), 4 – «Никольская Слободка нижняя» (південна частина), 5 – Русанівський міст, 6 – протока через заплавне урочище Венеційське, 7 – «Русановський рукав», перекритий загатами, 8 – Микільська Слобідка
При цьому Русанівську затоку пустили через чотири отвори в дамбі. Їх перекривали досить-таки архаїчні дерев'яні мости, що з'єднували капітальний міст з Микільською Слобідкою. Та така система не враховувала характерних властивостей Дніпра у районі Києва – частих розливів і легкого розмивання піщаного ложа і берегів. Адже під час весняних розливів затоки часто наповнювалися водою, перетворюючись на протоки, іноді з досить швидкою течією. Скінчилося це для дерев'яних мостів сумно. Як писав відомий інженер-гідролог, будівельник Київської гавані М. І. Максимович:
«весною 1877 року, за досить високого підйому весняних вод, дерев'яні мости на Дніпровській дамбі були знесені водою, а в отворі найбільшого з них, так званого Русанівського, утворилося нове річкове русло, за яким попрямувала річкова течія зі значною силою». У результаті частина суші відразу за Ланцюговим мостом перетворилася на острів. Дорога на Санкт-Петербург виявилася розірваною.
Рис. 2.5.7.9. Сучасний Венеційський острів на мапі Києва 1899 р.: 1 – Ланцюговий міст, 2 – ресторан «Венеція» на півночі Слобідки, 3 – «Слобода Печерская», 4 – Русанівський міст, 5 – протока через заплавне урочище Венеційське, 6 – «Русановський рукав», перекритий загатами, 7 – Микільська Слобідка
Рис. 2.5.7.10. Сучасний Венеційський острів на мапі 1903 р.: 1 – Ланцюговий міст, 2 – Захисна дамба, 3 – північна частина Передмостової Слобідки, 4 – Дніпровська дорожня дамба, 5 – Русанівський міст, 6 – південна частина Передмостової Слобідки 7 – протока через заплавне урочище Венеційське, 8 – «Русановский проток», перекритий загатами, 9 – Микільська Слобідка
Щоб виправити становище через знов утворену Русанівську протоку перекинули новий дерев'яний міст, завдовжки понад 200 м ().
Як зазначає В. І. Вишневський (2000), вперше Русанівська протока показана на мапі, побудованій на основі даних 1878 р., які були отримані під керівництвом полковника Д. Полікарпова – керівника Дніпровської описової партії. З доступних нам матеріалів вона вперше показана на мапі Києва 1880 р.
Рис. 2.5.7.11. Сучасний Венеційський острів на мапі 1905 р.: 1 – Ланцюговий міст, 2 – Берегозахісний вал, 3 – «Слобода Печерская», 4 – протока через заплавне урочище Венеційське
Рис. 2.5.7.12. Суч. Венеційський острів на мапі 1910 р.: 1 – Перша Русанівська загата, 2 – Друга Русанівська загата. 3 – Третя Русанівська загата. Показано також берегоукріплення західного берегу Передмостової Слобідки
В 1884 р. було збудовано три загати на Русанівській протоці (на мапі 1896 р. – «Русановский рукав»), внаслідок чого вона перетворилася на ланцюжок озер. 1-ша та 2- га загати збудовані безпосередньо на Русанівській протоці, а 3-я на її відгалуженні, що перетинало суч. Венеційський навпіл. Відповідно до цього Венеційський острів, що виник 1877 р., перестав ним бути. Дані загати показано на планах долини Дніпра 1894, 1910 та 1914 рр. Надалі, Венеційський ставав островом лише під час великих дніпрових розливів. Так тривало аж до штучного поглиблення Русанівської протоки після другої світової війни.
Рис. 2.5.7.13. Суч. Венеційський острів на мапі 1914 р. Загати на Русанівській протоці на плані Дніпра біля Києва 1914 р.
Рис. 2.5.7.14. Суч. Венеційський острів на знімку 1895 р. Знімок ілюструє як урочище під час розливу Дніпра ставало островом
Острів Верби (сучасні острови Малий та острів Великий Південний). В описуваний період верхня частина колишнього острова Микільський, відрізана від решти острова новим річищем Дінпра, яке скерувалося в лівобережну заострівну протоку, становила собою піщаний масив від сучасного острова Венеційського аж до гирла Либіді. Необхідно зазначити також наявність своєрідного «хвоста» масиву сучасного Венеційського острова, що добре помітний на мапах 1886 рр. 1903, 1905 та 1914 р. Зауважимо, що даний хвіст ще в XVIII- першій половині XIX ст. являв собою практично єдине ціле з колишнім островом Микільським (Осокорянським).
Рис. 2.5.7.15. Алювіальний «хвіст» Венеційського острова (а) на мапі 1886 р.
Рис. 2.5.7.16. Алювіальний «хвіст» Венеційського острова (а) на мапі 1905 р.
Зважаючи на присутність цього «хвоста» на мапах, починаючи з кінця ХІХ ст., можна припустити його формування у період після будівництва Дарницького залізничного мосту. Можливо його формування також пов’язане з посиленням течії через Русанівську протоку, яка активно функціонувала з 1877 по 1884 р. та відкладанням алювіальних наносів у відповідності до нових напрямків річкових струй. На мапі 1903 р. берегова лінія показана вже без «хвоста». Це дозволяє припустити, що на початку ХХ ст. він був розмитий, а матеріал перевідклався у вигляді мілини-острова посередині русла вище Дарницького залізничного мосту та верхівки північної частини колишнього Микільського острова. Надзвичайно цінно, що цей острів на мапі 1914 р. має свою назву – острів Верби. Так ми і будемо називати його далі. Це був піщаний масив, який заливався повеневими водами. По прирусловому валу він поріс заростями білої верби. Зважаючи на свою довжину острів Верби (північна частина колишнього острова Микільського) фактично включав сучасні острови Малий та острів Великий Південний (Див. ).
Рис. 2.5.7.17. Острів Верби (1) на мапі 1903 р.
Рис. 2.5.7.18. Острів Верби (підписаний -1) на мапі 1914 р.
Микільська (нижня), Печерська або Передмостова слобідка. Станом на середину ХІХ ст. жодного поселення на території сучасного Венеційського острова не було. Як вже вказувалося раніше тут функціонував лише трактир Рязанова, що знаходився безпосередньо біля лівобережного виїзду з Наводницької понтонної переправи. Аналогічною показують ситуацію мапи Києва 1849 та 1855 рр., які що фіксують ситуацію під час будівництва та перших років існування Ланцюгового мосту. Проте на мапі Київської та Чернігівської губернії 1850 р. ми знаходимо напис, який імовірно є ключовим для розуміння появи Передмостової Слобідки – тут на південь від мосту на прирусловому валу західної частини урочища зазначено «Избы Робочих». Отже тутешня Слобідка виникла ще в ході будівництва Ланцюгового мосту, під прикриттям противоповеневого валу. Цей вал був збудований для захисту від розмивання стрімкими весняними водами биків мосту, які знаходилися на території урочища Дніпра. Він зберігся до наших днів, хоча і був додатково обкладений бетонними плитами. Його можна оглянути в північно-західній частині сучасного Венеційського острова.
Рис. 2.5.7.19. Протиповеневий вал на Передмостовій Слобідці. Фото І. Парнікози, 2015 р.
Рис. 2.5.7.20. Ланцюговий міст та Передмостова Слобідка та судна на Дніпрі 1850-60-ті рр.
Офіційно про появу Слобідки відоме наступне. Із будівництвом 1848-1853 рр. Ланцюгового мосту, його будівничий Ч. Віньйоль одержав право 30-річного користування прибережною смугою. А у нього це право купила дружина доглядача шосейної застави Кирпичова, яка на засадах довгострокової оренди дозволила селитися та будувати житло бажаючим (Рибаков, 1997). З цього часу усе урочище – суч. Венеційський називали Передмостовою Слобідкою.
Свідчення подальшої розбудови Слобідки наведені на мапі Києва 1869 р. На ній поміж Дніпровською шосейною дамбою та постоялим двором (трактиром Рязанова) показано нові споруди на дамбі прируслового валу з яких і починалася Передмостова Слобідка.
Рис. 2.5.7.21. Сучасний острів Венеційський на мапі Київської та Чернігівської губернії, 1849-50 рр. Помітна траса Ланцюгового мосту, помічено «Избы Робочих» (1), з яких імовірно починалася Передмостова Слобідка, показано також не підписану Русанівську затоку (2) підписаний «трактир Резанова» (3), а також Микільську Слобідку, на якій показано батарею та казарми – Передмостового укріплення
Рис. 2.5.7.22. Сучасний острів Венеційський на мапі Києва 1869 р. Помітна траса Ланцюгового мосту (1) та дніпровська шосейна дамба (2), між нею та постоялим двором (трактиром Рязанова – 3) показано нові окремі споруди на гребені піщаного прируслового валу з яких починалася Передмостова Слобідка
Коли вся «кирпичовська» земля була забудована, орендарі почали селитися на землях селян Микільської Слобідки. Селище швидко розросталось і вважалося частиною Микільської Слобідки, керувалось її сільськими органами самоврядування. Спочатку тутешнє селище називалося Мостова чи Берегова Слобідка, а з будівництвом Ланцюгового мосту стала Передмостовою (Нижньою Микільською) Слобідкою (Рибаков, 1997).
Рис. 2.5.7.23. Передмостова Слобідка на зображенні Ланцюгового мосту 1880–ті рр. Помітні окремі споруди на гребені прируслового валу
Рис. 2.5.7.24. Передмостова Слобідка, фото до 1909 р. На місці майбутньої церкви висока споруда. Імовірно це будівля громадського зібрання
У 80-і рр. ХІХ ст. Слобідка нараховувала близько 1000 мешканців, 1897 р. –2565, 1917 р. – 7197 мешканців. За кількістю мешканців Передмостова слобідка випередила усі селища Київського лівобережжя (Рибаков, 1997).
Рис. 2.5.7.25. Узбережжя Передмостової Слобідки та Ланцюговий міст, фото початку ХХ ст.
Рис. 2.5.7.26. Передмостова Слобідка та Ланцюговий міст на листівці до 1909 р.
Сучасна назва майбутнього острова – Венеційський, пов’язана з якісно новим використанням території урочища. В 1890 р. на території Венеційського почало діяти нове місце відпочинку – літній парк відпочинку “Венеція” з рестораном “Нова Венеція”, з естрадою та іншими закладами. Назва є невипадковою, адже заклад відкрив італійський підданий Балтазар Соцці. Розміщувався він на березі затоки між південною частиною суч. Долобецького та Венеційським, яка згодом стане Венеційською протокою, приблизно на місці сучасного пляжу для інвалідів. У липні 1891 р. він влаштував також причал для спеціального парового катера, який перевозив публіку до парку та ресторану (імовірно саме її позначено на мапі 1896 р., Рис. 2.5.7.8.). При цьому Соцці мав не порушувати () на надання послуги катання Дніпром. Пізніше “Венецію” перейменували у «Петровський парк», але перше ім'я надовго прижилося (Ковалинський, 2008). Окрім «Венеції» на Передмостовій слобідці діяли театр "Триумф", та заклад "Аквариум" (). Так що сучасна зона “активного” відпочинку на теперішньому Гідропарку має глибокі історичні корені.
Рис. 2.5.7.27. Парк та заклад «Нова Венеція» на мапі суч. Венеційського острова 1911 р.
Рис. 2.5.7.28. Передмостова Слобідка. Помітна заплавна територія за прибережною забудовою. Фото поч. ХХ ст.
У 1906 р. Остерське повітове земство за проханням мешканців слобідки клопоталося про влаштування тротуарів на узбіччях шосе на Слобідці. Справа полягала у тому що пройти вздовж дніпровської дамби було практично не можливо. У 1906 р. у Передмостово-Микільській Слобідці мешкали вже близько 10 тисяч душ населення й жіноча частина зазнавала значних незручностей через відсутність пральні та жіночої купальні. Від їх імені старожил Передмостової Слобідки Микита Шохів у жовтні 1906 р. звернувся до правління київського округу шляхів сполучення з проханням дозволити влаштувати пральню та жіночу купальню на відстані 250 саж. від Ланцюгового мосту. Тим більше що два роки тому лівий берег Дніпра у тому місці укріплений укосом. Шохов планував спорудити купальню із спеціальним ящиком та роздягальню з навісом від берега. Домовласники, звісно, не заперечували проти такої ініціативи Шохова й засвідчили свою згоду колективними підписами. Потім, вже у грудні, креслення та умови розглядалися і дозвіл на влаштування пральні та купальні було одержано.
Рис. 2.5.7.29. Узбережжя Передмостової Слобідки. Човни та баржа. Фото поч. ХХ ст.
Рис. 2.5.7.30. Руйнівні наслідки повені на узбережжі Передмостової Слобідки. Фото початку ХХ ст.
Про ці місця на лівому березі Дніпра путівник по Києву повідомляв:
«Микільска Слобідка – доволі велике, брудне і позбавлене навіть примітивного благоустрою селище, населене різного роду мастеровими, відставними солдатами та подібним людом та періодично затоплюване під час весняних розливів Дніпра біля Києва. Але влітку, дякуючи рясній рослинності та близькості річки, Микільська Слобідка слугує доволі часто місцем відвідування невибагливими киянами, які відправляються на човнах пити молоко в чахлих садах при приватних садибах чи ласувати раками в одному з кількох трактирів нещодавно там влаштованих. Для більш вимогливої публіки тут існує також сад «Петровський парк» з музикою та літнім театром» (Ковалинський, 2008).
Рис. 2.5.7.31. Передмостова Слобідка під час повені, листівка поч. ХХ ст.
Рис. 2.5.7.32. Передмостова Слобідка під час повені, фото поч. ХХ ст.
13 вересня 1907 р. мешканці Передмостової Слобідки подали прохання на ім’я керуючого Київським округом шляхів сполучення В.О. Протасьєва:
«Поблизу Києва на лівому березі Дніпра притулилося село Передмостова Слобідка. Селище це, недавнє за існуванням – з часу відкриття Миколаївського ланцюгового мосту, населене вкрай бідними людьми. Чисельність його сягає (?) тисяч чоловічої статі й має до 1000 хатин, влаштованих на землі орендованій у селян Микільської Слобідки. Мешкаючи на чужій землі, вони незважаючи на численність не мають ані свого управління, ані храму, ані училища, ані лікарні; для задоволення своїх релігійних потреб вони вимушені ходити у Київ за кілька верст».
Бажаючи допомогти населенню, Єпархіальне керівництво з 1899 р. почало клопотатися про зведення храму. В 1901 р. під церкву було відведено садибу єврея Грінберга з правого боку шосе за Ланцюговим мостом, коло колишнього шлагбаума. Та згодом ця місцина була визнана непридатною з точки зору діючих будівельних норм (Ковалинский, 2008).
Поряд з цим Міська преса зазначала у 1903 р.:
«Очередным вопросом для Слободки является постройка церкви, так как в Первой (Нижней) Слободке, несмотря на ее многотысячное население, нет ни одной церкви» (Храми Києва, 2001).
Рис. 2.5.7.33. Місце по Церкві Іоанна Рильського на Передмостовій Слобідці на супутниковому знімку Києва
Рис. 2.5.7.34. Церква Іоанна Рильського на Передмостовій Слобідці, креслення
Тоді під церкву громада запропонувала ділянку на землі округу, що іменується “Посадки” біля будівлі громадського зібрання та садиби генерала О.І. Корниловича. Справу вирішило те, що селяни взяли на себе додаткове підсипання ділянки, на якій будувалася церква, та зведення під неї високого фундаменту. 3 травня 1909 р. відбулася її закладка в ім’я святителя Іоанна Рильського та святої великомучениці Варвари. А вже через сім місяців – 4 грудня, її було освячено. Цією церквою петербурзька жителька Варвара Григорівна Бобрикова, яка пожертвувала на спорудження храму 20500 рублів, увічнила пам’ять свого померлого чоловіка Іоанна. Чин освячення здійснював архімандрит Києво-Печерської лаври Назарій разом з місцевим благочинним священиком о. Михайлом Веліжевим та парафіяльним священиком о. Памфілом Лєсуновим. У богослужінні взяли участь також навколишні парафіяльні священики: о. Олександр Русанів з Воскресенської Слобідки, о. Микола Володченко з Позняків, о. Іоанн Гусаковський з Вигурівщини. На урочистостях співав відомий хор Я.С. Калишевського. Після закінчення церемонії відбувся сніданок на дачі у генерала Корниловича (В північно-східному кутку острова –авт.). У цій церкві вінчалося багато відомих осіб (Ковалинский, 2008).
Рис. 2.5.7.35. Пам’ятний хрест встановлений на місці церкви Іоанна Рильського на Передмостовій Слобідці (на південь від мосту метро)
Рис. 2.5.7.36. Вид Ланцюгового мосту, збоку від якого на Передмостовій Слобідці помітна церква св. Іоана Рильського (Ковалинский, 2008)
Дерев’яна, збудована у зруб церква на високому постаменті була добре відома в околицях завдяки своєму неповторному іконостасу з білого та сірого мармуру та блакитного кришталю (Г. Краснова, особисте повідомлення).
Рис. 2.5.7.37. Церква на Передмостовій Слобідці, по 1909 р.
Рис. 2.5.7.38. Передмостова Слобідка, листівка поч. ХХ ст.
Станом на 1909 р. населення Передмостової Слобідки, що становило 10747 осіб (з них 1723 – іудейського віросповідання, 50 – дворян та чиновників, 8 – духовного звання, 54 – купці, 9225 – міщан та цехових, 75 – козаків, 1069 – селян, 1136 – дітей шкільного віку, 304 з яких навчалося у початкових училищах, а 832 залишалося зовсім без освіти) отримало свою церкву (Ковалинский, 2008).
На поч. ХХ ст. на Слобідку можна було потрапити системою Ланцюгового мосту, або пароплавом, для якого раніше Соцці зведено спеціальну пристань. Для комфорту висадки пасажирів від пристані через піщану мілину було обладнано спеціальні дерев’яні сходи, які зафіксовані на одній з світлин поч. ХХ ст.
Рис. 2.5.7.39. Висадка пасажирів з пароплава на Передмостовій Слобідці, світлина поч. ХХ ст.
Рис. 2.5.7.40. Пароплави на акваторії Дніпра біля Передмостової Слобідки. Фото поч. ХХ ст.
У 1912 р. у Передмостову Слобідку (нині – Гідропарк) було прокладено трамвайну лінію. Ланцюговий міст виявився настільки міцним, що міг витримувати навантаження у три пуди на кожен квадратний фут чи 310 тисяч пудів на всю конструкцію (). З 1913 (по 1941 рік мостом ходив бензотрамвай № 23 з Поштової Площі до Броварів. Лінію обслуговувало Слобідське бензотрамвайне депо, відкрите в 1911 р.
На мапі Слобідки 1911 р. (Рис. 2.5.7.41) знаходимо перелік вулиць. На ній зазначені в південній частині: – 1 Русанів вал, 2 – вул. Тупа, 3 – Южная, 4 – Женевская, 5 – Успенська, 6 – Аненнська, 7 – Московська, 8 – Київська, 9 – Шереметіївська, 10 – Музень провулок, 11 – Троянівська, 12 – Струміловська, 13 – Торгова, 14 – Кривий провулок, 15 – Миколаївська вулиця, 16 – Дніпровська набережна, 17 – Дніпровський провулок, 18 – Заводська вулиця, 19 – Троїцька вулиця, 20 – Аскольдова вулиця, 21 – Вербиловська вулиця, 22 – Лугова вулиця, 23 – Броварське шосе, 24 – Дарницька вулиця; в північній частині: 1 – Дніпровська дамба, 2 – Багліїівська вулиця, 3- Лосенська вулиця, 4 – Ольгинська вулиця, 5 – Венеційська вулиця, 6 – Адамівська вулиця, 7 – Українська вулиця, 8 – Пароплавна вулиця, 9 – Садова, 10 – Маріїнська, 11 – Тіниста, 12 – Монетна вул.
Частина з цих вулиць продубльована на плані Києва 1914 р. (Рис. 2.5.7.43). Північна частина: 1 – Дніпровська дамба, 2 – Багліїівська вулиця, 3- Лосенська вулиця, 4 – Ольгинська вулиця, 5 – Венеційська вулиця, 6 – Адамівська вулиця, 7 – Українська вулиця, 8 – Пароплавна вулиця, 9 – Садова, 10 – Маріїнська, 11 – Тіниста, Південна частина: 1 – Дніпровська набережна, 2 – Миколаївська вулиця, 3 – Броварське шосе, 4 – Аскольдова вулиця, 5 – Кривий провулок, 6 – Торгова, 7 – Троїцька вулиця, 8 – Струміловська, 9 – Троянівська, 10 – Музень провулок, 11 – Вербиловська вулиця, 12 – Дніпровський провулок, 13 – Заводська вулиця.
Рис. 2.5.7.41. Вулична мережа Передмостова Слобідка на мапі 1911 р. латинськими літерами позначено: А – Ланцюговий міст, B – Русанівський міст, C – церква Іоанна Рильського, D – Парк «Венеція», E – Дача генерала Корниловича, F – Базар, J – дорога на Дарницю, K – розважальний заклад «Акваріум»
Рис. 2.5.7.42. Передмостова Слобідка на мапі 1914 р. Позначено вуличну мережу але без підпису окремих вулиць. Виразно помітна протока, що поділяла урочище навпіл. Північна частина Венеційського поєднана дамбою з південною частиною сучасного острова Долобецький
Деякі з них можна простежити також на мапі Києва 1918 р. (Рис. 2.5.7.44): 1 – Дніпровська дамба над захисним валом західного узбережжя, 2 – Багліїівська вулиця, 3 – Адамівська вулиця, 4 – Лосенська вулиця, 5 – Ольгинська вулиця, 6 – Венеційська вулиця, 7 – Броварське шосе, 8 – Дніпровська набережна, 9 – Микільська, 10 – Кривий провулок, 11 – Струміловська, 12 – Аскольдова, 13 – Вербиловська, 14 – Троїцька.
Рис. 2.5.7.43. Передмостова Слобідка на мапі 1914 р. Позначено вуличну мережу, А –позначено церкву Іоанна Рильського, В – Рибацькі стани
Рис. 2.5.7.44. Передмостова Слобідка на мапі 1918 р. Позначено вуличну мережу поселення та трасу поперечної протоки
Слідом за робітниками на Венеційському почали влаштовувати заміські дачі багаті кияни. Так на території сучасного парку «Київ в мініатюрі» на мапі 1911 р. показано «Дачу генерала Корниловича», а на мапі 1912 р. тут же «Дачу Корчаловс.». В південній же частині острова за протокою (суч. оз. Берізка) розташовувались рибацькі стани.
Рис. 2.5.7.45. Садиби на Передмостовій Слобідці. Фото поч. ХХ ст.
Рис. 2.5.7.46. Садиби на Передмостовій Слобідці. Фото поч. ХХ ст.
Забудова була дерев’яною одно-двоповерховою. Перший поверх, як правило підносився на палях. Будинки мали дерев’яні двоскатні дахи оббиті залізом, стіни будинків були потиньковані. Перший поверх будинку був адаптований до затоплення, усі цінні речі зберігалися на другому чи навіть горищі. Передмостова Слобідка сильно потерпала від повеней. Садиби обгороджувались дерев’яними парканами, в яких влаштовувалися проїзні брами. На садибах розташовувалися допоміжні будівлі. Будинки мали відкриті ганки. Навіси над входом, або галереї. Також були поширені дерев’яні балкони. Вікна оздоблялися наличниками та ставнями. Опалення було за допомогою цегляних печей з димарями виведеними на дах. Окрім житлових будинків тут були також розташовані чайні, до яких веди дерев’яні помости, що дозволяло їм функціонувати і під час розливів річки.
Рис. 2.5.7.47. Фрагмент забудови Передмостової Слобідки. Фото поч. ХХ ст.
Рис. 2.5.7.48. Передмостова Слобідка. Вид з круч Лаври. Фото поч. ХХ ст.
Рис. 2.5.7.49. Передмостова Слобідка. Дерев’яні будинки на палях. Фото поч. ХХ ст.
Рис. 2.5.7.50. Рух через Русанівський міст. Фото поч. ХХ ст. за (Бєломесяцев, 2012)
Русанівський міст. Проект стаціонарного металевого мосту через Русанівську протоку, розроблений відомим інженером-містобудівником професором Інституту інженерів шляхів сполучення Миколою Апполоновичем Белелюбським, був затверджений лише 11 вересня 1903 р. Будувати ж залізний міст на місці дерев’яного почали і того пізніше – 1904 р.
Рис. 2.5.7.51.
Рис. 2.5.7.52. М.А. Белелюбський – автор проекту моста через
Русанівський міст з'єднав між собою Передмостову і Микільську Слобідки. Молоді мешканці слобідок вечорами у романтичній обстановці прогулювалися цим мостом. Задовго до популярного наразі паркового мосту над Петровською алеєю він заслужив найменування «мосту поцілунків». Щоправда, безперебійний рух над Русанівським протокою тривав усього два роки. У липні 1908-го дерев'яний настил мосту згорів дотла, причому, були підстави підозрювати підпал ()
Рис. 2.5.7.53. Ажурний Русанівський міст, який сполучав Передмостову Слобідку з лівобережжям. Листівка поч. ХХ ст.
Рис. 2.5.7.54. Русанівський міст. Фото поч. ХХ ст.
Довелося витрачати нові гроші на відновлення (втім, роботи не затягнулися: буквально через тиждень рух вдалося відновити). А ще через три роки Русанівський міст виявився предметом прокурорського розслідування. З'ясувалося, що при його будівництві та ремонті чималі суми були просто розкрадені. Основне обвинувачення спрямували проти виробника робіт Олександра Зарва. Розкрилися сумні подробиці: О. Зарва за хабарі брав у постачальників браковані матеріали, велась «економія» за рахунок якості…
Фейлетоніст газети «Київська думка» Гарольд писав тоді:
«Добре першого травня прокотитися за Дніпро, за Ланцюговий міст і далі, за Русанівський міст… Це найкраща в Києві прогулянка. Але після викриття всіх інженерних «панам» Русанівський міст овіяний в наших очах не ароматом поезії, а ароматом казнокрадства. І ніч… і любов… і місяць… Закохана пара шепочеться на Русанівському мосту. І раптом чується: «Ой, підемо звідси швидше, а то ще у свідки потрапимо… Адже це знаменитий міст, де крали… »-« Але при чому ж ми тут?»-«Все-таки страшно… »Місяць ховається за хмару… Над мостом замість місяця показується тінь інженера Зарва… Закохані в переляку поспішають залишити Русанівський міст… Міст поцілунків та крадіжок…».
Все ж рух мостом успішно продовжився. Шістнадцятого жовтня 1912 р. Миколаївським ланцюговим та Русанівським мостом пішов трамвай з Києва до Дарниці (Ковалинський, 2008). Траса використовувалась і у період революції, попала на німецький план міста 1918 р. ().
Окрім того Ланцюговим та Русанівським мостами здійснювалося сполучення не тільки з ближнім, але й дальнім лівобережжям. Так, з Поштової площі рівно о 16 годині на Чернігів рушали диліжанси (Кочевих, 2010).
Рис. 2.5.7.55. Ланцюговий міст (1) та Русанівський міст (2) на плані Передмостової Слобідки 1902 р. Передмостова Слобідка підписана як «Никольская Слободка ближняя». Позначено також шосе
Рис. 2.5.7.56. Ланцюговий (1) та Русанівський (2) та мости на плані Передмостової Слобідки 1912 р. Позначено північну та південну частину Слобідки, базар, дачу генерала Корниловича та церкву
Наводницький міст. В 1916 р. за розпорядженням військового відомства на місці стародавньої Наводницької переправи був побудований стратегічний Наводницький шосейний міст. У числі трьох інших таких самих тимчасових мостових переправ він призначався для забезпечення швидкого, у разі потреби, переходу російської південної армії з правого на лівий берег. Наступного року, коли такої потреби вже не було, дві інші стратегічні переправи, у тому числі, прокладену напроти Андріївського узвозу трасою «Поділ-Труханів острів», розібрали. А Наводницький міст тимчасово залишили для полегшення сполучення мешканців задніпровських слобідок з Печерською частиною Києва (Ковалинський, 2008).
Рис. 2.5.7.57. Ланцюговий міст з видом на церкву Іоанна Рильського на Передмостовій Слобідці
Рис. 2.5.7.58. Русанівський (1) та Наводницький (2) мости на плані Києва 1918 р. ()
С. Вакулишин (2009) наводить деякі технічні дані проекту мосту наведені в довідці інженера К. Шевченка. Довжина мосту -1751 м. На головному руслі Дніпра передбачено два судноплавні прольоти по 53 м, перекритих залізними розбірними фермами. Решта мосту, в межах головного русла та Русанівської затоки складається з 17 метрових прольотів підкісно-регельної системи. На Слобідській косі (закінчення о-ва Венеційський – авт.) протягом 203 м влаштовується естакада з прольотами по 5,3 м. Ширина проїзної частини мосту – також 5,3 м. Ширина кожного тротуару – 40 см. В межах фарватеру відстань від горизонту найвищих вод до низу ферм мала б дорівнювати п’яти метрам. Передбачалося спорудити цей міст на палевих опорах, які мали б бути вбиті на таку глибину: в головному руслі та Русанівській протоці – 6,4 м, біля берегів – 5,3 м, на передбачалося укріпити фашинних тюфяками, а також захисти опори мосту спеціальними льодорізами.
Рис. 2.5.7.59. Наводницький міст на фото вибуху артилерійських складів на Звірниці 6 червня 1918 р.
Рис. 2.5.7.60. Тимчасовий наплавний міст через Дніпро наведений в Києві в 1896 р.
Додаткові подробиці наводить В. Ковалинський (2008). За первинною конструкцією міст мав отвір 830,5 сажнів, який був розбитий на безліч малих прольотів ригельно-підкісної системи по 8 сажнів. У найглибшій ділянці судноплавного фарватеру було встановлено дві невеликі металеві ферми системи професора Є. Патона. Вони мали прольоти по 25 сажнів кожна і спиралися на солідні дерев’яні опори. Ширина проїжджої частини мосту між перилами складала 2,5 сажня. Під час весняного льодоходу 1917 р. міст був дуже пошкоджений, його відновили лише 1918 р.