Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Києвознавство / Київські острови та… / Розділ 2. Історія київських… / 2.5. Заплава Дніпра в Києві… / …

Київські острови та прибережні урочища
на Дніпрі – погляд крізь віки

Розділ 2. Історія київських островів та заплавних урочищ

2.5. Заплава Дніпра в Києві в період розвиненого капіталізму: сер. ХІХ ст.-1917 р.

2.5.4. Оболонь в другій половині ХІХ ст. – 1917 р.

Парнікоза І.Ю.

«Як ми припливли в Вишгород, вже наставав вечір. Сонце вже стояло на вечірньому прузі над самим лісом. Ліс чорнів широкою смугою на горячому правому березі Дніпра; бо од Києва до Вишгорода гори оступились од Дніпра й загинались, ніби підкова, над широкою зеленою Оболонню та над сіножатями аж до самого Вишгорода вгорі й аж там наближались до Дніпра. Плисковата широка Оболонь зеленіла, неначе була застелена зеленим оксамитом, на котрому лисніла річечка Почайна, лисніло озерце, ніби кинуте в траву лиснюче дзеркальце або блискуча склянка»

).

На мапах середини ХІХ ст. Київська Оболонь, яка простягалася від північної околиці Подолу – т.з. селища Рибалки до краю заплави на південь від Вишгорода, позначена як міський вигін (на північ від Подолу) та міські сінокоси на схід від промислової зони вздовж вул. Кирилівської (суч. вул. Фрунзе). Тож не дивно, що одна з вулиць Подолу, з ХІХ ст. і по сьогодні носить назву Набережно-Лугова. На мапі 1902 р. добре помітно, що більшу частину цього заплавного масиву від Подолу та Рибальського півострова до озера Лукове займали міські сінокоси, які до 1917 р. здавалися в оренду приватним особам та монастирям (Рибаков, 1997). Окрім того відомо, що на початку ХХ ст. тут були мисливські угіддя (Портенко, 1928). На Оболоні також знаходилися літні стоянки рибалок.

Оболонський берег був зарослий верболозами, за якими починалися заплавні луки: пасовища та сінокоси. Надзвичайно цікавий опис їх вигляду та специфіки використання у 1877 р. залишив :

«- А давайте лиш пристанемо човнами до берега та розімнемо ноги на тих задніпрянських луках у лузі! — гукнув Ломаковський.

- А справді, знайдім десь пришиб, щоб було не дуже мілко та грузько, та й походимо трохи, бо я от-от незабаром засну,— обізвавсь веселий Беренштамський.

Гребці повернули до берега й знайшли добрий пришиб під осокорами й лозами. Човни зашипіли по піску, неначе гусаки, і врізались в піскувату бережину. Ми повскакували на вогкий берег. Ноги грузли в теплий пісок по кісточки. Усі неначе пошились в лози, мов зайці, й поховались. Над лозами манячили тільки голови в жовтих солом’яних брилях високих на зріст Ломаковського та Беренштамського; їх постатів було не видко, тільки дві голови в ясних солом’яних брилях неначе пливли понад лозами. Ми зараз вийшли на широку без міри луговину. Щебетання пташок не вгавало. Лози й кущі неначе співали й щебетали нам з усіх-усюдів.

Продравшись через першу гущавину ліз, ми вискочили на простір сіножатів.

Ясний місяць світив позад нас. Перед нами в бік півночі небо було темне, сливе чорне. Де-не-де на йому ледве блимали зірочки. Під небом за лугами чорніла смуга бору, неначе стояла чорною стіною гора. По один бік широких лук стояли суцільним рядком височезні осокори й дуби цілою, ніби суцільною масою, мов скелі наче десь в Альпах. Вони були в тіні й клали од себе тінь на луку. По другий бік луки стирчали окремі купи дубів та осокорів, ніби нарізні скелі, ясно облиті місячним промінням. По луках скрізь були розкидані нарізно старі гіллясті дуби, неначе стирчали темні середньовікові башти. І над лукою високо-високо в небі висіла не то закруглена стеля, не то склепіння, оббите чорним оксамитом.

Ми перейшли сіножать і знов пошились в рядок густих ліз, і тільки що вийшли на другу сіножать, як несподівано для нас близько загавкали дві люті собаки й кинулись нам назустріч під ноги.

— Ой, цербери! ховаймось хутчій в лози! — гукнув низовим басом присадкуватий Юрковський і сховавсь у лози та й почав ревти зовсім так, як реве болотяний бугай в осоці.

— Та не реви там! Ти ревеш так достоту, як бугай в очереті. Якби оце будлі-який стрілець почув, то ще й помилився б і застрелив би тебе отам у лозах,—гукнув з ліз Ломаковський.— Але де це в цих пущах узялись оті цербери?

А собаки гавкали, аж заливались од злості. 3-під кущів виступила на ясне сяєво місяця висока постать в білій сорочці, з чорною куделею волосся на голові. Але ця постать вже не здавалась мені Орфеєм в Аїді, котрий шукає своєї Еврідіки. То був і не причинуватий, а один з рибалок, котрі ловили рибу й стали на луках на ночівку. Трохи згодом з курінця вилазив старий дід, висунув з темної продухвини лису, як макогін, голову, котра залисніла проти місяця, ніби скляна. Коло куреня замріли неводи з поплавцями, розвішані на кілках, неначе були почеплені по кілках разки намиста.

— А чого ви тут блукаєте? Чого вам тут треба? Ви, мабуть, пасете тут потаємно воли та коні на чужих луках? Чи, може, хотіли покрасти наші волоки та неводи?— гукав старий, випроставшись на ввесь свій зріст.

— Та ні! Ми пливемо на човнах з гулянки в Вишгороді! — гукнув Юрковський з кущів ліз. — Тікаймо швидше на човни од цих церберів, бо ще вхоплять за литки.

І ми усі дременули назад, а собаки чкурнули за нами та аж вили й заглушили щебет та співи пташок. Ми всі похапцем вскочили в човни й попливли на бистрину».

На Оболоні також розташовувалися тут і міські городи. На мапі 1902 р. їх позначено в районі Куренівської площі, а також на південь від Іорданського озера («Огороды у Пузіевского»). Щовесни значна площа території оболоні заливалася водами Дніпра.

Проте в кінці ХІХ ст. – поч. ХХ ст. її територія зазнала більшого господарського освоєння. Тут зокрема розмістили поля зрошення міської каналізації та Куренівський аеродром. В північній частині Оболоні виникли окремі хутори. Оболонські луки перетинала вузькоколійна залізниця Товариства дубових екстрактів, яка тягнулася від узбережжя затоки Стариця або Братський Старик (нижче Чачина острова) в бік Троїцької площі. Тут знаходився завод екстрактів. Вузькоколійкою дрова з складів на Наталці підвозили на завод. Ця колія до «оз. Пробивица» показана також на мапі 1914 р. А от а мапі 1918 р. цієї залізниці вже не побачиш.

Рис. 2.5.4.1. Оболонську заплаву перетинала лінія вузькоколійки заводу екстрактів Рис. 2.5.4.2. Вузькоколійкою вивозили дрова для роботи куренівського заводу екстрактів

В 1897-99 рр. акваторію колишньої Почайнинської (Оболонської) затоки за проектом М.І. Максимовича перетворили на Київську Гавань. В роки першої світової війни через Рибальський півострів пройшов побудований в 1916-17 рр. другий залізничний міст. Але про все по черзі.

Рис. 2.5.4.3. Оболонська заплава на мапі Київської та Полтавської губернії 1849-50 рр. Рис. 2.5.4.4. Оболонська заплава на мапі Києва 1869 р. Помітно трасу Почайни та півострів Рибальський

Почайна

Почайна у д.п. ХІХ ст. являла собою неглибоку старицю Дніпра що продовжувала відмирати. В цей час цей колишній дніпровський рукав називали по-різному: Почайна, Опочань, оз. Пичаня, р. Йорданська (зокрема на мапі Київської та Чернігівської губернії 1849-50 рр.) чи навіть Наталка. Під останньою назвою ця протока згадується у середині ХІХ ст. як рукав, що у весняну воду був судноплавним. Відповідно до цього їм наказувалося сплавлятися усім судам, що йдуть повз Київ з верхів’їв під час остаточної добудови Ланцюгового мосту у Києві (Лавров, 2006; Ковалинський, 2008). Очевидно, що сучасна назва кар’єрних озер по трасі колишньої Почайни – «Опечень» — це спотворене «Почайна», оскільки зафіксовано її варіанти «Опічань», «Пічань» (Желєзняк, 1985).

Рис. 2.5.4.5. Оболонська заплава на мапі 1871-1873 рр. Показаний складний рельєф Оболоні, розсіченої окремими староріччями Рис. 2.5.4.6. Оболонська заплава на мапі 1894 р. Позначено зокрема трасу Почайни та проектовану київську Гавань

Почайна продовжувала бігти трасою колишнього озера Довгого і витікала вище острова Чачин (чи Чичин – острів на місці суч. Оболонської затоки) нижче нього мала відгалуження, яке впадало у Дніпро (протока Стариця, на мапі 1914 р. – Братський Старик). Головне ж річище Почайни продовжувалося через протоку (на мапі 1914 р. -«оз. Пробивица»), яка витікала з Братського Старика і через низку озер бігла до затоки на південь від суч. Рибальського півострова. Таким чином, Почайна відрізала від правого берега масив заплавного урочища Наталка з сучасним Рибальським півостровом.

Рис. 2.5.4.7. Оболонська заплава на мапі 1897 р. Рис. 2.5.4.8. Оболонська заплава на мапі 1899 р.

З боку Подолу, перед впаданням головного рукава до Дніпра, до головного річища Почайни вливався рукав Чернеч (згідно з мапою Київської та Чернігівської губернії 1849-50 рр.). Вже станом на 1902 р. він відділився і являв собою самостійне озеро. Це озеро на мапі 1914 р. носить також більш давню назву, відому ще з XVII ст., – озеро Йорданське. Воно ж на більшості мап початку ХХ ст. позначається також як озеро Чернеч. Це озеро не слід плутати з суч. кар’єрним озером Йорданським, яке постало в районі станції метро Петрівка в 1980-х рр. для намиву піску для Оболоні.

Озеро Чернече згідно плану побудови Київської Гавані 1890-х рр. було призначено під перспективу її розширення. Так згодом і сталося. У процесі розширення Гавані у 30-і рр. ХХ ст. озеро Йорданське (Чернеч) перетворилося на її найзахіднішу частину – гавань Київського суднобудівного судноремонтного заводу (КССРЗ) (Див. Рис.2.5.3.31.).

Рис. 2.5.4.9. Оболонська заплава на мапі 1902 р. Рис. 2.5.4.10. Оболонська заплава на мапі 1910 р.

На мапах поч. ХХ ст.: 1902 р., 1910, 1914 р., Почайна показана струмком, який подекуди розливався ширшими плесами. Саме такою її бачив Володимир Короленко, який у нарисі "На Лук'янівці" (1913 р.) писав:

«За заводом — широка синя далечінь, затягнена легким серпанком, луги, закрути Почайни і далеко, на самому горизонті, переривиста стрічка Дніпра» ().

Уявлення про трансформації, які пережила Оболонь та відповідність деяких її об’єктів тим що збереглися і по сьогодні дає накладання сучасної мапи на детальну мапу долини Дніпра 1914 р.

Рис. 2.5.4.11. Оболонська заплава на мапі долини Дніпра 1914 р.: 1 – острів Чичин, 2 – затока Старик, 3 – Почайна, 4 – озеро Йорданське (Чернеч), 5 – елінг, 6 – Гавань Миколи ІІ, 7 – клуб вітрильників, 8 – міські поля зрошення, 9 – урочище Рейтарське, , 10- Троїцька (Куренівська) площа, 11- трамвайне депо, 12 – завод екстрактів, 13 – Куренівське літовище, 14 – ур. Куренівка, 15 – залізнична гілка заводу екстрактів Рис. 2.5.4.12. Оболонська заплава на мапі Києва 1914 р.: 1. – острів Чичин, 2. – затока Старик, 3. – староріччя Почайна, 4. – озеро Йорданське, 5. – елінг, 6. – Гавань Миколи ІІ, 7. – клуб вітрильників, 8 – майбутня затока Вовкувата, 9 – староріччя Оболоні, Показано також заплановану гілку залізниці на лівий берег та Рибальський півострів

Зокрема помітно, що значна частина узбережжя Наталки збереглася до нашого часу у вигляді острова Оболонської коси – о. Зелений. Це підтверджується і виконаним автором дослідженням рослинності острова. В той же час помітно, що траса кар’єрних озер Опечень не співпадає і історичною трасою Почайни. Можна також припустити, що суч. затока Вовкувата (імовірно, походження від слова "валкувата"? -авт.) була створена частково з басейну Почайнинської затоки зразка поч. ХХ ст.

Рис. 2.5.4.13. Накладання топографічної ситуації на південній Оболоні в 1914 р. на сучасну топооснову. За Я. Макожур Рис. 2.5.4.14. Острів Зелений – або острів Оболонської коси – фрагмент вихідного узбережжя урочища Наталка

Зауважимо, що наочно представити собі Почайну, ландшафти Оболоні та Подолу дозволяють малюнки київського живописця кінця ХІХ на поч. ХХ ст. С. Світославського, який часто вибирався на заплаву на пленери.

Рис. 2.5.4.15. Сергій Світославський – художник Подолу та Оболоні Рис. 2.5.4.16. Ймовірне зображення Почайни на мал. С. Світославського

Ось як описує Почайну М. (Е.) Шарлемань (Краткій путеводитель.., 1916):

«р. Почайна. Почайна, чи як її називають місцеві мешканці «Опочань», може слугувати місцем для гідробіологічних екскурсій. Трамваєм № 16 з Подола необхідно доїхати до Троїцько-Кирилівської (Куренівської) площі (де буває ярмарок) і через площу широкою ґрунтовою дорогою направитися як би до міста до гавані (площа ця розташована була на місці суч. Куренівського парку – авт.). Адже на відстані біля версти від зупинки трамваю дорога підійде до берегу Почайни. Можна йти і інакше через ярмарочну площу вздовж паркану заводу «Дубильних екстрактів» (у лівому кутку площі) потім через перелаз на полотно вузькоколійки вказаного заводу і тим полотном до річки.

Рис. 2.5.4.17. Вид на Оболонь, 1890 рр. худ. С. Світославський. Ймовірно показано староріччя Почайну Рис. 2.5.4.18. Весна на Оболоні, 1890 рр. худ. С. Світославський. На передньому плані лелеки, на задньому – головчасті верби

Бувша колись історичною, річка Почайна в наш час перетворилася у два «озера»-стариці, що заболочуються. Які сполучені між собою вузькою протокою. Протокою Турцем нижнє озеро сполучене з одною з заток гавані. Обидва озера Почайни густо заросли різними водними рослинами. Майже вся водна поверхня вкрита лататтям (Nymphea alba) глечиками (Nuphar luteum), тут цілими островами розкидані ситники, місцями у затоках рясно розрісся різак (Stratiotes alloides), дно поросло густим лісом елодеї (Elodea candensis), куширу (Caratophillum) та ін.

Тваринне населення Почайни доволі багате. З берега сачком можна наловити дрібної риби, особливо часто тут зустрічаються в’юни: звичайний (Misgusnus fossilis) та слиж (голець-рос.) (Nemachilus barbatulus), щиповка (Cobitis taenia). Інколи вдається спіймати маленького миня (Lota lota) чи сомика (Silurus glanis). Багато різних «будиночків» – волохокрильців (Phrygaenidae). Багато комах, личинок, водяних кліщів, павуків, молюсків. В нижньому озері трапляються дуже великі жабурниці (Anodonta), великі живородки (лужанки) (Paludina pludina) часто бувають повністю вкриті наростом мохуваток (Bryozoa).

Планктон озера дуже багатий, особливо добре представлені тут в літню пору різні Cladocera (гіллястовусі ракоподібні – авт.). Над Почайною літають в великій кількості крячки (Hydrocherlidon gigra). В одній з цих стариць за Почайною, зарослою тілорізом, поміщається гніздова колонія названих птахів. Екскурсії на Почайну можна здійснити звичайно лише з кінця травня (іноді пізніше), коли Дніпро увійде в берега».

Наталка -Рибальський півострів.

Східне узбережжя Оболоні від о. Чичин до Почайнинської затоки носило назву урочища Наталка. На мапах 1896 та 1899 рр. як урочище Наталка підписаний Рибальський півострів. На північ від Рибальського півострова знаходилася лісопильня, внаслідок чого місцевість біля правобережного кінця сучасного Московського мосту носила назву Тартак (стара назва лісопилки). Згідно мапі 1914 р. на березі Наталки знаходилися лісові склади та склади старого майна та дім відомства шляхів сполучення, склад дров. Тут також знаходився літній рятувальний пункт Київського імператорського товариства порятунку на водах (Ковалинський, 2008).

Рис. 2.5.4.19. Літній рятувальний пункт Київського імператорського товариства порятунку на водах в урочищі Наталка. Фото з пароплава Головачов, 1916 р. Рис. 2.5.4.20. Вид на Оболонь в урочище Наталка, 1916 р. На горизонті цегельні розташовані вздовж краю Куренівського узвишшя, де формувалася промислова зона

Як свідчать мапи ХІХ ст., Рибальський півострів (який часто помилково називають островом, що повелося з часів повеней, коли він повністю відповідав цьому визначенню), як і зараз, був обмежений Почайнинською протокою (вона ж – рукав Наталка) з півдня та заходу, а також Дніпром зі сходу. Він був низинним, мав дуже розсічену берегову лінію з боку гирла Почайни, на акваторії гирлової затоки існувала низка заплавних острівців і, напевне, використовувався як сінокісні угіддя.

Рис. 2.5.4.21. Фрагмент Рибальського півострова на мапі Києва 1871-73 рр.: привертає увагу сильно розсічені абриси півострова з боку Почайнинського гирла. Позначена також перша київська гавань. В півострів даються окремі затоки Рис. 2.5.4.22. Фрагмент Рибальського півострова на мапі Києва 1896 р. Привертає увагу сильно розсічені абриси півострова з боку Почайнинського гирла Затока з двома острівцями, яка вдається на північ в півострів – майбутня затока Вовкувата

У к. ХІХ ст. на південному підвищеному закінченні Рибальського півострова знаходилися склади дров. В 1878 р. на Оболонському складі зберігалося 10 тис. сажнів дров. Затока на південному закінченні півострова була заставлена плотами (Ковалинський, 2008). Цілий рік через Рибалки проїжджала на склади та назад велика кількість підвід в обох напрямках, а мощена вулиця була тільки одна (Рибаков, 1997).

В 1902 р. більша частина сучасного Рибальського півострова являла собою міський вигін, посередині якого знаходилося заплавне озеро. На мапі 1894 р. воно підписано як Кругле, а 1914 р. – як озеро Окуневе. На мапі 1914 р. суч. Рибальський півострів також підписано як урочище Оболонь. В наступному і вигляд і абриси Рибальського півострова змінилися у зв’язку з будівництвом гавані.

Гавань.

До сер. 90-х рр. ХІХ ст. Київ так і не мав власного порту. Оскільки Почайна була вже повністю замулена. В. Кістяківський писав:

«Мілководна Оболонська затока…вільно відкривалася до річки і нічим не була захищена з гори. Це становило більшу небезпеку (для суден) під час льодоходу» (Вакулішин, 2009).

Тому кораблі, що прибували до Києва, змушені були шикуватися у кілька рядів вздовж правого берега Дніпра, що надзвичайно ускладнювало вантажні роботи та створювало небезпечну ситуацію (Бєломєсяцев та ін., 2012).

Рис. 2.5.4.23. Вид на Оболонь з Куренівки. Неозора заплава , 1916 р. Рис. 2.5.4.24. Київська набережна з видом на Рибальський півострів

Першу спробу якось зарадити ситуації здійснили у 1850-і рр. побудовою першої Гавані у гирлі Почайни, але через зайву заощадливість міських чиновників грошей у це вклали замало і вони були витрачені марно. Тому міська управа вирішила оголосити конкурс на облаштування гавані Притики, знаної ще з часів Київської Русі як найважливішої на водному шляху «із варяг у греки».

До питання створення Гавані у гирлі Почайни знову повернулися в часи регуляції Дніпра, що виконувалась за планом М. І. Максимовича:

«Параллельно с производящимися работами по выправлению русла р. Днепра у Киевской пристани, администрацией названных работ разработан проект устройства речной гавани в заливе «Оболонь», куда могла бы удобно примкнуть ветвь Юго-Западных жел. дорог. Для связи рельсового пути с водным и взаимного облегчения в приеме и передаче грузив» (Максимович, 1898).

В 1890-х рр. було затверджено остаточний проект нового переобладнання гавані, створений інженером М. І. Максимовичем. Його перше звання – інженер шляхів сполучення, – завжди залишалося у ряді подальших титулів: «начальник Київського відділення округу і інспектор судноплавства р. Дніпро, член Імператорського технічного суспільства, професор кафедри водяних шляхів сполучення в КПІ, дійств, ст. радник, член міської Думи, член багатьох міських комісій та ін.» Протягом 20 років в газеті «Киянин» друкувалися його статті по виправленню русла Дніпра в межах Києва; по впорядкуванню Труханового острова і на захист його від посягань промисловців.

6 липня далекого 1897 р. – в день офіційної закладки найбільшою в Російській імперії Киево-Оболонськой річкової гавані була здійснена закладка першої причальної тумби, в яку була поміщена металева дошка на згадку про здійснену в Києві урочистість. Услід за тим офіційні особи пройшли на землечерпальну машину «Дніпровська-2».

На місці неглибокої, сповненої мулом та міським сміттям затоки, у колишньому гирлі Почайни, роботи тривали більше двох років, з 24 травня 1897 р. до 25 липня 1899 р. Дно вичистили, затоку поглибили до 3,2 м. При цьому частина Рибальського півострова була шляхом намиву піску значно підвищена, її береги були вимощені камінням. При цьому для намиву півострова використовувався ґрунт, що виймався при поглибленні затоки.

Рис. 2.5.4.25. План будівництва Гавані ім. Миколи ІІ, за (Бєломєсяцев та ін., 2012) Рис. 2.5.4.26. Вид на Поділ та Рибальський півострів за лінією щогл біля Київської набережної

Гавань шириною 180-240 м. простяглася на 2 км. На все це витратили 436 тис. руб. У результаті вийшов найбільший в Європі на той час річковий порт – з 12 га складської території, розрахований на 600 суден. Згодом Гавань розширилася до Рибальського півострова, на західному березі якого обладнали верф. На кінці Рибальського півострова була зведена стременеспрямовуюча стрілка, яка була помітна до зведення сучасного Рибальського мосту. На мапі 1914 р. також добре видно поздовжні дамби, що насипалися перпендикулярно до узбережжя Рибальського півострова з метою захисту його від розмивання. У цей час на південному закінченні Рибальського півострова існував також клуб вітрильників.

Рис. 2.5.4.27. У Київській Гавані: плавучі склади, баржі та човни, листівка поч. ХХ ст. Рис. 2.5.4.28. Пам`ятник Київській гавані не прийшовся до смаку киянам, за (Бєломєсяцев та ін., 2012)

В 1900 р. на честь закінчення робіт з облаштування гавані на набережній Дніпра (в кінці вул. Спаської) було встановлено пам'ятний знак. Створений за проектом , пам'ятник являв собою триметровий гранітний стовп з бронзовим російським гербом (двоголовим орлом виробництва фірми К.А.Берто в Петербурзі) нагорі і написом на бронзовій дошці «Гавань императора Николая ІІ». По боках монумента було написано: «заложена 6 июля 1897 года» та «Открыта 25 июля 1899 года». А з тилу «Сооружена на средства города Киева». На сам обеліск було виділено 5 тис. рублів. Деякі члени думської комісії з будівництва гавані намагалися таким чином увічнити свою діяльність, що, однак викликало широке глузування у київській пресі (Бєломєсяцев та ін., 2012).

На поч. 1920-х рр. на хвилі боротьби з пам'ятками монархічної доби пам'ятник був знесений більшовиками (Бєломєсяцев та ін., 2012). Булгаков у своїй "Білій гвардії" залишив промовистий опис Гавані:

«На берегу Днепра, где летом пристань свистит и вертит лебедками, где летом оборванные люди выгружают с барж арбузы».

Станом на 1914 р. на південному березі Гавані розташовувалися склади дров. В верхів’ї Гавані елінг та майстерні відомства шляхів сполучення.

У 1840–1850-х р. р. було також упорядковано початковий відрізок набережної у районі Гавані (Пам’ятки.., 2007).

Поля зрошення.

У квітні 1893 р. у Києві почалося спорудження першої системи каналізації. Роботи провадило спеціально створене акціонерне товариство по угоді з містом. Основні роботи з спорудження першої черги були виконані за 20 місяців. Її основу становили вуличні та дворові самопливні колектори системи Шона, дві насосні станції та Куренівську поля зрошування зі спеціальною станцією відкачки мулів. Перша система каналізації мала дві частини: Старокиївську і Подільську (без Плоского та Куренівки), стоки з обох виводилися на зрошувальні поля на Оболоні, а з них в Дніпро вище Києва. Куренівські поля зрошення знаходилися досить далеко від північної околиці Подолу. На їх створення відводилося 271 десятина міських земель, безпосередньо під поля 160 десятин, 11 десятин під службову садибу, усі ж інші 100 десятин становили буферні заплавні луки та ліси. Поля було розташовано на високій заплаві, що розташовувалася на 5 м вище найбільших повеневих вод та на 3 м вище ґрунтових вод. Проект полів зрошення було розроблено професором Петровської академії (Москва) А. А. Фадєєвим, який особисто керував будівництвом.

Як свідчать мапи того часу (1902, 1914 рр.) поля зрошення знаходилися у межах заплави у районі суч. Мінського масиву, а саме в районі між Луговою та Полярною вулицями (там де наразі штучні озера Мінське та Опечень) Окреме значення мали також так звані каналізаційні луки, які створювали буферну зону полів зрошення. На південь від них згідно мапі 1914 р. знаходилося «ур. Рейтарское». Ось як описує цю місцевість М. (Е.) Шарлемань (Краткій путеводитель.., 1916):

«Ці вже за однією своєю назвою мало презентабельні місця, в деяких відношеннях являють собою справжнє ельдорадо для натуралістів, головним чином орнітолога та мамолога. В комишах лучної частини полів зрошення гніздують такі рідкісні види, як слов’їна очеретянка (Potamodus luscinoides), по берегах канав можна знайти гнізда синьошийки (Cyanecula suecica et leucocyana) та ін.. окрім того низка птахів заселює болота та рясні зарості полів зрошення. Навесні тут можна спостерігати також бекаса (Gallinago gallinago), травника (Totanus totanus), почути ревіння бугая (Botaurus stellatus) та ін. Мамолог знайде тут цікавих дрібних ссавців, якими є миша маленька (Micromys minutus), щуроголова нориця (Microtus ratticeps), деякі землерийки (Noemuys fodiens, Sorex araneus) і т.і. Звичайно названих ссавців на звичайних екскурсіях можна здобути лише випадково. Щоб їх добути необхідно перед цим закопати в рівень з землею відро чи глибоку банку в якому-небудь місці де багато мишачих норок. Однак на екскурсії завжди можна знайти на межі між верхньою та лучною терасою в густих заростях трави, майстерно сплетені з трави гнізда миші маленької. Можна також побачити тут сліди перебування водяного пацюка (Arvicola amphibius), підземні ходи нориць».

Куренівка.

Урочищем Куренівка згідно мапі 1914 р. називався південно-західний кут Оболоні, що розташовувався між шкіряно-дубильним заводом з заходу, каналізаційними луками та урочищем Рейтарське з півночі та оболонською вузькоколійкою з півдня (район сучасних вул. Добрининської та Кирилівського кар’єрного озера). На мапі 1914 р., саме тут позначені аеродром та ангари для аеропланів.

Цивільний Куренівський аеродром було відкрито у вересні 1911 р. Він відіграв значну роль у розвитку вітчизняної авіації та повітроплавання. Історія Куренівського аеродрому почалася, можливо, тоді, коли пілот Київського товариства повітроплавання Ф. Л. Гейне у вересні 1910 р. звернувся до міської Думи з проханням відвести йому в орендне користування землю на Куренівці під аеродром для потреб повітроплавної школи, що мала бути у Києві.

Рис. 2.5.4.29. Перший у світі 4-моторний літак «Ілля Муромець», створений і пілотований Ігорем Івановичем Сікорським, у червні 1914 р завершує рекордний переліт з Петербурга до Києва. Картина американського художника Дж. Дітца, написана до 25 травня 1989 р. — 100-річчя з дня народження видатного авіаконструктора Рис. 2.5.4.30. На Куренівському цивільному літовищі. На передньому плані ліак з одною площиною крил – моноплан, на другом з дваома площинами – біплан. На задньому плані помітна характерна аеродромна будівля київського літовища. За нею сосновий бір на боровій терасі над Оболонською заплавою. Фото 1915 р

Невдовзі цим почало займатися Київське товариство повітроплавання з метою створити у Києві аеродром для власних потреб. Почесний член товариства, власник аеродрому у Червоному Волинської губернії, Ф. Ф. Терещенко запропонував відкрити підписку і перший вніс 3000 крб. Офіційне відкриття Куренівського аеродрому, хоч діяв він з 1910 р., відбулося 18 вересня 1911 р. під час проведення Київського авіаційного тижня. На Куренівських луках, за 1,5-2 км. від Кирилівської лікарні, на правому березі річки Почайни (між Куренівкою і сучасним масивом Оболонь), за кілька днів з'явився впорядкований аеродром з ангарами, трибунами для глядачів, буфетом, сигнальною щоглою з прапором Київського повітроплавного товариства, погребом для пального. Тут здійснювали польоти видатні авіатори: І. Сікорський, О. Свєшніков, О. Васильєв, Т. Гейне, М. Сципіо дель Кампо, А. Габер-Влинський та ін. (Рибаков, 1997).

Рис. 2.5.4.31. На Куренівському цивільному літовищі, 1910 р. Видно характерну аеродромну будівлю Рис. 2.5.4.32. На Куренівському цивільному літовищі, 1915 р. На задньому плані ангари та перспектива міста

Офіційно літовище відкрито у вересні 1911 році приземленням літака С-6 конструкції І. Сікорського, чим установлено світовий рекорд швидкості для біпланів з двома пасажирами. У жовтні 1911 р. на цьому ж літовищі приземлився дирижабль Ф. Андерса, що здійснював перший рейс за маршрутом «Купецький сад – Куренівка – Вишгород — Київ (Куренівка)». На Куренівському аеродромі в 1911 – 1914 рр. здійснювали польоти відомі на той час авіатори: Свєшников, Васильєв, Ф. Гейне, Сципіо дель Кампо, Ґабер-Влинський та ін. ().

У 1891 року на Куренівку з Подолу було прокладено лінію кінного трамваю (електрифікована до середини 1890-их рр.), продовжену 1900 р. до Пущі-Водиці. У першій половині 1890-их рр. споруджено Троїцьке вагонне депо міської залізниці (пізніше – Троїцький трамвайний парк, трамвайне депо імені Красіна, нині — Подільське трамвайне депо, вулиця Фрунзе, 126), перше на території Російської імперії трамвайне депо електричного трамваю. Це депо також позначено на мапі 1914 р. Впродовж 1-ої пол. 1910-их рр. функціонував зокрема трамвайний маршрут «Троїцький парк міської залізниці – Куренівський аеродром – урочище Наталка».

Рис. 2.5.4.33. Подільське трамвайне депо засноване на Куренівці в 1890 –х рр. існує і сьогодні. Пам’ятник київському трамваю. Фото 2000-х рр. Рис. 2.5.4.34. Трамвайне депо досі розташоване на своєму місці, а Троїцько-Кирилівська площа розташовувалася на місці суч. Куренівського парку

На Куренівці у 1900-ті роки також відбувалися зйомки окремих сцен одного з перших у Російській Імперії художніх фільмів «Труп № 1346» (виробництво кіностудії «Тіман і Рейнґарт») за участю акторів В.Максимова, І. Мар'яненка та інших ().

Північна Оболонь

На мапі Київської та Чернігівської губернії 1849-50 рр., на території північної частини Оболонської заплави на північ від острова Чачин зазначено оз. Лукове (у ХХ ст. внаслідок забору ґрунту для намиву житлового масиву Оболонь, його буде перетворено на затоку Верблюд), озеро Біле та хутір Микільський. Також навпроти верхньої частини острова Чачин зазначено острівець, який як вже зазначалося раніше інколи мало аргументовано асоціювали з літописним «Песик». На своєму сучасному місці знаходиться також острів який наразі складає косу затоки Собаче-гирло (непорушений в нижній частині) та сучасний Оболонський острів, який утворився з розмитого кута Муромця). Станом на 1902 р. міська межа тут проходила північним узбережжям озера Лукове (північне узбережжя суч. затоки Верблюд), яке зливається з реліктовим водотоком на північ від острова Чачин. На північ від Лукового позначено землі казенних селян Вишгорода.

Рис. 2.5.4.35. Топографія Північної Оболоні на мапі Київської та Чернігівської губернії 1849-50 рр. Рис. 2.5.4.36. Північна Оболонь на мапі 1897 р. Добре помітні топографічні деталі розташування староріч та заплавних озер

Додаткові подробиці відносно північної частини Оболоні знаходимо на мапі долини Дніпра 1914 р. Ми не будемо тут описувати систему напівзапруд, на якій зупинилися в попередньому розділі . Натомість звернемо увагу на топографічні об’єкти. Тут зокрема позначено край заплави, заболочену притерасну заплаву в районі суч. озера Міністерка. На мапі показаний «хутор Редькина». Лукоподібне озеро-старицю підписано як «озеро Улуково», в його вигині знаходиться озеро Біле. Біля озера Улукове позначений «хутор Михельсона». На схід від оз. Улуково знаходиться «озеро Волкуша» біля якого хутір малого Микільського монастиря. На схід від нього знаходиться «озеро Вицунь». Протока Братський Старик відмежовує з заходу острів Чичин, а протока «Собаче горло» відрізає від острова Чачина найбільш східний заплічний масив. Тут також знаходиться «озеро Кобылица».

Рис. 2.5.4.37. Північна Оболонь на мапі долини Дніпра 1914 р. Зазначено край борової тераси та староріччя і заплавні озера Рис. 2.5.4.38. Північна Оболонь на мапі 1917 р. зазначено зокрема трасу новозбудованого Подільського залізничного мосту

Ось як описує північну Оболонь М. (Е.) Шарлемань (Краткій путеводитель.., 1916):

«17. Стариці, Зміївате, Круте, Старик. За Почайною, вліво від вузькоколійки лежить ряд стариць, ближча до верхів’я Почайни – Змієва те, за нею йде «озеро» Круте, що сполучається протокою сполученою з Дніпром вище Наталки. Від Троїцько-Кирилівської площі до Старика версти 3-4.

Змієвате та Круте – доволі глибокі стариці (саджені в 3-4), майже позбавленими водяних рослин, лише у берегів росте елодея. Проте багато різних водоростей. Тут мені доводилося знаходити «сіточку» (Hydrodictyon – авт.). У названих старицях звертає на себе увагу велика щільність живородок (лужанок) (Paludina). В крутих берегах – гніздові колонії берегові ластівки (Riparia riparia). Старик густо заріс водяними рослинами.

18. Озеро Лукаве та Біле. Ці «озера» більші стариці, лежать у добового ліска, який видний з Почайни, вліво від полотна вузькоколійки. До них від Почайни верст 7-8. Йти потрібно дорогою що йде до Києва до Вишгорода, повз Крутого озера. Лукове і Біле – досить мальовничі місця. В місцевих рибалок ці озера вважаються досить рибними, особливо багато тут «чернухи» – червонопірки.

В дубовому гаю гніздують різні дрібні птахи; доволі багато воронячих гнізд. Під час розливу на гілки дубових чагарників по берегах Лукового та Білого озер окуні (Perca fluviatilis) вимьотують ікру».

Від описуваних озер було вже недалеко до північного краю заплави та схилу борової тераси, яку покривали стоянки. Збереглися фотографії аналогічного краю тераси з району Старосілля.

Рис. 2.5.4.39. Край борової тераси у с. Старосілля, 1916 р. Рис. 2.5.4.40. Сосновий бір на терасі у с. Старосілля, 1916 р.

Від описуваних озер було вже недалеко до північного краю заплави та схилу борової тераси, яку покривали стоянки. Збереглися фотографії аналогічного краю тераси з району Старосілля.

Рис. 2.5.4.41. Накладання топографічної ситуації на Оболоні 1914 р. на сучасну топографічну ситуацію (2014). Північна ділянка Рис. 2.5.4.42. Фрагмент реліктового дубового лісу на Оболоні, на передньому плані релікт оз. Біле, Фото І. Парнікози, 2012

Як свідчить накладання топографічної ситуації 1914 р. на сучасну, до цього часу збереглися частина озер Біле, Улукове (Лукове) та майже повністю озеро Волкуша. Також зберігся і згадуваний М. (Е.) Шарлеманем дубовий лісок, який утворює своєрідний «горб» суч. кар’єрного озера-затоки Верблюд. Цікаво також, що розташоване на суч. Оболоні біля проспекту Героїв Сталінграду озеро Біле являє собою фактично фрагмент колишньої протоки Братський Старик, що відділяв острів Чичин.

Рис. 2.5.4.43. Сучасне озеро Біле проспекту Героїв Сталінграду являє собою фрагмент протоки Братський Старик Рис. 2.5.4.44. Сучасний вигляд озера Біле на проспекті Героїв Сталінграду на Оболоні, Фото І. Парнікози, 2012 р.

Подільский (Маріїнінський, Петровський) залізничний міст.

У роки першої світової війни виникла потреба в будівництві додаткового залізничного мостового переходу через Дніпро для перекидання військ. Спочатку на місці поблизу траси сучасного Подільського залізничного мосту, з весни до утворення грудневої криги 1915 р. збудували тимчасовий дерев'яний міст (Вакулішин. 2009).

Рис. 2.5.4.45. Подільський залізничний міст на супутниковій мапі Києва Рис. 2.5.4.46. Подільський залізничний міст має одну первинну цегляну опору

Саме в цей час перенесли Дніпровську біологічну станцію на Трухановому острові, яка опинилася на трасі будівництва мосту. Міст проліг над Рибальським островом та через звужену частину Труханового острова поблизу перешийку з Муромцем. Цей міст зображено на двох фотографіях, які подекуди подаються як фото капітального Подільського залізничного мосту. Останній в процесі побудови, імовірно, зображений на другому плані на Рис. 2.5.4.48.

Випробовування тимчасового дерев'яного Подільського залізничного мосту, 1914 р. на другому плані, імовірно, капітальний Подільський міст, за (Анисимов, 2002)
Рис. 2.5.4.47. Тимчасовий Подільський залізничний міст було зведено поблизу місця де потім збудують капітальний міст Рис. 2.5.4.48. Випробовування тимчасового дерев'яного Подільського залізничного мосту, 1915 р. на другому плані, імовірно, капітальний Подільський міст, за (Анисимов, 2002)

Рис. 2.5.4.49. Будівництво Подільського залізничного мосту через перешійко між Трухановим та Муромцем. Фото 1916 р. Рис. 2.5.4.50. Буклет на честь відкриття мосту государині імператриці Марії Федорівни. За (Ковалинський, 2008)

Будівництво капітального залізничного мосту названого на честь імператриці Марії Федорівни розпочалося у травні 1916 р. Міст будувався як складова частина обхідної стратегічної залізниці (теперішнє Північне кільце). Розрахунки металевого чотири-прольотного мосту з арковими фермами довжиною 109,2 м, вагою 105275 пудів здійснив Є. О. Патон. Монтажні роботи були проведені впродовж 1916-17 рр. під наглядом інженера М.Л. Кривоносова. До проектування великої дерев’яної естакади на лівому березі на підходах до цього мосту Є. О. Патон залучив студентів-дипломників КПІ.

Рис. 2.5.4.51. Північна частина Почайнинської затоки –майбутня затока Вовкувата на мапі 1903 р. За (Старовинні.., 2010) Рис. 2.5.4.52. Сучасна Затока Вовкувата – колишня Почайнинська затока на мапі Києва 2014 р.

Із зведенням даного мосту імовірно пов’язана поява маловідомої киянам затоки Вовкувата на півночі Рибальського півострову. При обстеженні проведеному нами в 2012 р. встановлено що ця затока зберігає рештки природної флори дніпровських заток, що може свідчити, що частина її реліктом давньої гідрології Оболоні. В цьому переконує і порівняння мап 1903 та 2014 р. на яких видно, що затока виникла шляхом відділення дамбою Подільського залізничного мосту північної частини колишньої Почайнинської затоки. Підтвердженням цього слугує зображення траси Подільського залізничного мосту на мапах Києва 1918 та 1923 р., де зображено саме таку ситуацію.

Рис. 2.5.4.53. Траса Петровського мосту на німецькій мапі Києва 1918 р. За (Старовинні.., 2010) Рис. 2.5.4.54. Реліктова затока Вовкувата (колишня Почайнинська), сучасний вигляд. Фото І. Парнікози, 2014 р.

Міст було завершено за 8 місяців у січні 1917 р., урочисте відкриття відбулося 26 січня в присутності імператриці Марії Федорівни. У одній з вітальних телеграм говорилося:

«Город с постройкой нового железнодорожного моста получил круговую дорогу, чем единственно могли быть решены вопросы о дальнейшем жизненно необходимом разивтии Києва и надлежащих связей его с левым берегом Дніпра».

Рис. 2.5.4.55. Подільський залізничний міст на буклеті на честь відкриття мосту государині імператриці Марії Федорівни. За (Ковалинський, 2008) Рис. 2.5.4.56. Є.О. Патон київський інженер. Його студенти проектували Подільський залізничний міст в Києві

Вартість нового мосту склала 5607000 руб. Побудованому мосту так і не довелося на практиці здійснювати стратегічні завдання. До того ж він дуже швидко був ушкоджений і восени 1918 р. відновлювався. З часом недіючий міст перейшов у повністю неробочий стан (Ковалинський, 2008; Бєломєсяцев та ін., 2012).

Найбільш цікавою особливістю цього мосту є різнокаліберні опори, які залишилися від попередників сучасного мосту. При цьому розташована ближче до о. Муромець ширша опора, обкладена гранітом – низька цегляна криголамна, збудована в 1916 р. На ній знаходиться бетонна надбудова, зроблена до 1925 р., коли полотно мосту вирішили підняти. Згодом опори поступово перебудовували (втім вони все одно різнокаліберні), але одна така ступінчаста опора збереглася до нашого часу.

Рис. 2.5.4.57. Схема залізничних ліній Києва з Подільським мостом на німецькій мапі Києва Рис. 2.5.4.58. Траса Петровського залізничного мосту на мапі Києва 1923 р. За (Старовинні.., 2010)

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1715

Модифіковано : 7.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.