Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Ландшафтний заказник місцевого значення «Деснянські луки»

Парнікоза І.Ю.

Ландшафтний заказник місцевого значення «Деснянські луки» створений рішенням Київради №97-9176 від 28.07.2020 р. на площі 322,1 га.

Деснянські луки — це фрагмент лівобережної заплави річки Десна в межах Деснянського району м. Києва. Об'єкт включає дві ділянки – північну та південну.

До складу північної ділянки входить заплава від пригирлової ділянки Десни – біля перешійку з островом Муромець до південного узбережжя затоки Доманя.

До складу південної ділянки входять ділянки від перешійку з урочищем Запісоччя Північне (до складу заказника не включене) та на північ від вул. Бальзака, включаючи урочища В'язки, Вербняки, Ситняки та Моложі. Моложі — урочище на східному березі Десенки навпроти Троєщини. Площа 80 га, з яких 30 га луки. Тут розташовані риболовно-спортивна база «Вигурівщина» та відомча база відпочинку. Підживлення ручаю Гнилуша перервала лінія швидкісного трамваю в 1990 р. З північного озера до Гнилуші тече потік, який впадає в Чорторий (Вакулишин, 2014). Ця ділянка включає озеро Гнилуша та озеро-старицю в урочищі Городище, а також ділянку урочища Старе Село, де проходить північна межа. З заходу межа проходить берегом протоки Десенка.

Заплава в цьому районі має висоту над рівнем Дніпра 2–4 метри. Підстилаючи основу заплави сформовано алювіальними відкладеннями — замуленими пісками та торф’янистими ґрунтами. Товща мулистих ґрунтів коливається від одного до двох метрів. Абсолютні позначки висоти поверхні становлять 94–98 м. н. р. м. Рельєф плоский, слабо хвилястий, з окремими невеликими підвищеннями до 5 метрів та місцевим заболочуванням. Ландшафт заплавний, лучно-болотяний.

Тутешня флора та рослинність дуже багаті і різноманітні.

Піщані луки займають найбільшу площу і найвищі елементи рельєфу. Вони сформовані в основному з костриці Беккера (Festuca beckeri), куничника наземного (Calamagrostis epigeios) та келерії сизої (Koeleria glauca). Флористичне ядро формують миколайчики плоскі (Eryngium planum), гвоздика Борбаша (Dianthus borbasii), щавель горобиний (Rumex acetosella), енотера дворічна (Oenothera biennis), полин дніпровський (Artemisia campestris), заяча капуста звичайна (Sedum maximum) та їдка (S. acre), щавель кислий (Rumex thyrsiflorus) та кінський (R. confertus), еспарцет піщаний (Onobrychis arenaria), цмин пісковий (Helichrysum arenarium), червець багаторічний (Scleranthus perennis), псамофілієла мурова (Psammophliella muralis), пижмо (Tanacetum vulgare) та жито лісове (Secale sylvestre).

В складі таких угруповань зустрічаються козельці українські (Tragopogon ucrainicus), занесені до Європейського Червоного списку (Европейский Красный список.., 1992), а також такі малопоширені рослини, як заяча капуста шестирядна (Sedum sexangulare), що знаходиться тут на східній межі свого ареалу. Наявні також розріджені зарості верби гостролистої (Salix acutifolia).

Подекуди на піщаних дюнах трапляються фрагменти угруповання булавоносця сіруватого (Corynephorus canescens).

Біотопи псамофітних лук охороняються згідно Оселищній директиві ЄС. Зокрема, охороняються піонерна псамофітна рослинність: угруповання костриці-келерії — код 6120, угруповання булавоносця сіруватого — код 2330, остепнені луки — код 6210 (Siedliska — Przewodnik metodyczny). Псамофітні угруповання також охороняються Додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції: євро-сибірські піонерні угруповання на карбонатних пісках — Е1.12 (відповідник біотопу 6120 Директиви ЄС), не зімкнені не середземноморські сухі кислі та нейтральні трав’яні угруповання, у тому числі континентальні трав’яні угруповання на дюнах — Е1.9, псамофітні піонерні комплекси (відповідник біотопу 2330 Директиви ЄС). Охороняється також комплекс біотопів Х35 — континентальні піщані дюни (Тлумачний.., 2017).

Піщані луки формують комплекси із справжніми та болотистими луками. Справжні луки сформувалися на нижчих вологіших супіщаних, а подекуди з шаром намулу ґрунтах. В них переважають угруповання костриці лучної (Festuca pratensis) та пирію повзучого (Elytrigia repens). На бідніших ґрунтах поширені угруповання тимофіївки лучних (Phleum pratense) та китника лучного (Alopecurus pratensis). Флористичне ядро таких лук найбагатше. Тут зустрічається велике різноманіття видів: смілка зозуляча (Silene flos-cuculi), волошка блакитна (Centaurea cyanus), суховершки звичайні (Prunella vulgaris), конюшина гірська (Trifolium montanum), цибуля гранчаста (Allium angulosum), золототисячник малий (Centaurium erythraea), горошок тонколистий (Vicia angustifolia), морква дика (Daucus carota), деревій звичайний (Achillea millefolium), полин гіркий (Artemisia absinthium), череда листяна (Bidens frondosa), осот польовий (Cirsium arvense), роговик (Cerastium holosteoides), молочай кіпарисовидний (Euphorbia cyparissas) та лозний (E. esula subsp. tommasiniana), бедринець (Pimpinella saxifraga), нечуйвітер зонтичний (Hieracium umbellatum), оман верболистий (Inula salicina), королиця звичайна (Leucanthemum vulgare), жовтий осот городній (Sonchus oleraceus), козельці великі (Tragopogon major), гвоздика армерієвидна (Dianthus armeria) та дельтовидна (D. deltoides), смілка звичайна (Silene vulgaris), мильнянка лікарська (Saponaria officinalis), зірочник ламкий (Stellaria fragilis), зірочник злаковидний (Stellaria graminea) та зірочник п’яне сіно (S. hippoctona), дзвоники скупчені (Campanula glomerata), звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), чина лучна (Lathyrus pratensis), лядвинець рогатий (Lotus corniculatus), люцерна серповидна (Medicago falcatа), люцерна посівна (Medicago sativa), в’язіль різнобарвний (Securigera varia), конюшина рівнинна (Trifolium campestre), альпійська (T. alpestre), польова (T. arvense), гібридна (T. hybridum) та лучна (T. pratense), горошок мишачий (Vicia cracca), тонколистий (V. tenuifolia) та шорсткий (V. hirsuta), лаватера тюрінгська (Lavathera thuringiaca), подорожник ланцетолистий (Plantago lanceolata), жовтець багатоквітковий (Ranunculus polyanthemos), рутвиця жовта (Thalictrum flavum) та блискуча (T. lucidum), перстач срібний (Potentilla argentea) та повзучий (P. reptans), підмаренник чіпкий (Galium aparine), північний (Galium boreale) та справжній (G. verum), авран лікарський (Gratiola officinalis), кравник звичайний (Odontites vulgaris), дзвінець малий (Rhinanthus minor), дивина чорна (Verbascum nigrum), вероніка довголиста (Veronica longifolia), холодок лікарський (Asparagus officinalis), осока шорстковолосиста (Carex hirta), метлюг звичайний (Apera spica-venti), стоколос розчепірений (Bromus squarrosus) та безостий (B. inermis), куничник очеретяний (Calamagrostis arundinaceae) та сіруватий (C. canescens), грястиця збірна (Dactylis glomerata), червець багаторічний (Scleranthus perennis), мітлиця велетенська (Agrostis gigantea), тонка (A. tenuis) та собача (A. canina), тимофіївка степова (Phleum phleoides), стоколос житній (Bromus secalinus) та очеретянка канаркова (Phalaris canariensis).

В травостої також присутні такі малочисельні види, як суниці зелені (Fragaria viridis), самосил часниковий (Teucrium scordium), китятки чубаті (Polygala comosa) та очанка стиснута (Euphrasia stricta). Досить рідкісним тут є і щучник дернистий (Deschampsia cespitosa). Ці рослини слід рекомендувати до включення в список рослин, що охороняються на території м. Києва.

У комплексі зі справжніми луками на Трощинських луках на знижених зволожених ділянках прилеглих до внутрішніх водойм — озер Гнилуша та Городище та інших — сформувалися болотисті луки. Їх формують наступні види: осока гостра (Carex acuta), чорноколоскова (C. melanostachya) та прибережна (C. riparia), омег водяний (Oenanthe aquatica), берула пряма (Berula erecta), очеретянка звичайна (Phalaroides arundinacea), м’ята польова (Mentha arvensis), ситники жаб’ячий (Juncus bufonius), стиснутий (J. compressus) та відхилений (J. inflexus), молочай болотяний (Euphorbia palustris), сідач коноплевий (Eupatorium cannabinum), горичник болотяний (Thyselinum palustre), жовтий осот болотний (Sonchus palustris), незабудка болотяна (Myosotis scorpioides), живокіст лікарський (Symphytum officinale), водяний хрін земноводний (Rorippa amphibia), чина болотяна (Lathyrus palustris), череда трироздільна (Bidens cernua), вовконіг європейський (Lycopus europaeus) та високий (L. exaltatus), дягель лікарський (Angelica archangelica), хвощ болотяний (Equisetum palustre), теліптеріс болотяний (Thelypteris palustris), м’ята довголиста (Mentha longifolia), шоломниця звичайна (Scutellaria galericulata), чистець болотяний (Stachys palustris), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), жовтець повзучий (Ranunculus repens), гадючник в’язолистий (Filipendula ulmaria) та звичайний (F. vulgaris), підмаренник болотяний (Galium palustre), плакун верболистий (Lythrum salicaria) та лозний (L. virgatum), алтея лікарська (Althea officinalis), зніт волосистий (Epilobium hirsutum), гірчак перцевий (Persicaria hydropiper), шорсткий (P. lapathifolia) та почечуйний (P. maculosa), щавель прибережний (Rumex hydrolopathum) та китник колінчастий (Alopecurus geniculatus).

На берегах тутешніх стариць виявлено такі регіонально рідкісні види як цикута (Cicuta virosa), валеріана лікарська (Valeriana officinalis), півники болотяні (Iris pseudacorus), що охороняються на території Києва рішенням Київради за № 880/2290 від 23.12.2004 р. (Перелік рослин та тварин…) та занесені до Червоної книги України (2009а) півники сибірські (Iris sibirica).

Наразі лучні біотопи в Європі стають дедалі рідкіснішими, що зумовлює взяття їх під охорону. Так, формації справжніх та деяких типів вологих лук знаходяться під охроною Бернської конвенції та Директиви з охорони біотопів Європейського Союзу (Дідух, Альошкіна, 2012). Зокрема у випадку наявних на території даного об’єкту біотопів, Директивою з охорони біотопів ЄС охороняється всі типи справжніх лук — код 6510, та деякі типи вологих лук, а саме угруповання молінії, — код 6410, двожильника — код 6440 (Siedliska — Przewodnik metodyczny). Згідно Додатку 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції під охороною перебувають: Е2.2. рівнинні та низько-гірські сінокісні луки (відповідають біотопу 6510 Директиви ЄС), Е3.4. мокрі або вологі евтрофні і мезотрофні луки — заплавні луки з домінуванням злаків, комишів та Scirpus sylvaticus (відповідають біотопу 6440 Директиви ЄС) та E3.5 мокрі або вологі оліготрофні луки — осока гостра, молінія блакитна (відповідають біотопу 6510 Директиви ЄС).

Вздовж Чорторию, а також по старицям Десни розташовані ділянки заплавного лісу. Їх сформовано головним чином з тополі чорної (Populus nigra), білої (P. alba) верб сірої (Salix cinerea) та білої (S. alba). Наявні фрагменти деревостанів з вільхи (Alnus glutinosa) та осики (Populus tremula). В деревостанах поширені також клен американський (Acer negundo), в’яз (Ulmus laevis), дуб черещатий (Quercus robur), робінія (Robinia pseudoacacia), горіх волоський (Juglans regia), шовковиця біла (Morus alba) та чорна (M. nigra), облепіха (Hippophae rhamnoides), яблуня (Malus domestica), слива (Prunus domestica), груша (Pyrus communis), шипшина собача (Rosa canina), верба козяча (Salix caprea) та тритичинкова (S. triandra), липа серцелиста (Tilia cordata) та сосна (Pinus sylvestris).

В чагарниковому ярусі поширені аморфа кущова (Amorpha fruticosa), калина (Viburnum opulus), свидина біла (Swida alba) та криваво-червона (S. sanguinea), дрік фарбувальний (Genista tinctoria), рокитник руський (Cytisius pineticola), вовчуг польовий (Ononis arvensis), крушина (Frangula alnus) та ожина сиза (Rubus caesius).

Тут зростають ліани хміль (Humulus lupulus) та дівочий виноград п'ятилисточковий (Parthenocissus inserta).

В трав’янистому ярусі таких лісів зустрічаються ранник вузлуватий (Scrophularia nodosa), щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas), астрагал солодколистий (Astragalus glycyphyllos), хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis), хвощ польовий (Equisetum arvense), хвощ зимуючий (Equisetum hyemale), герань Роберта (Geranium robertianum), розхідник плющовидний (Glechoma hederacea), парило звичайне (Agrimonia eupatoria), кропива дводомна (Urtica dioica), лопух великий (Arctium lappa), кремена несправжня (Petasites spurius), кульбаба (Taraxacum officinalis), вербозілля монетчасте (Lysimachia nummularia), вероніка дібровна (Veronica chamaedrys), суниці лісові (Fragaria vesca), перстач гусячий (Potentilla anserina), тонконіг стиснутий (Poa compressa) та подорожник великий (Plantago major).

У зв’язку з прогресуючою трансформацією річкових долин низка угруповань заплавних лісів Європи взята під охорону Оселищної директиви Євросоюзу. У випадку території об’єкту це:

1. Заплавні вербові ліси (Salicetum albae) разом з прирічковими заростями верб Salicetum triandro-viminalis, код угруповання 91E0-1;

2. Заплавні тополеві ліси (Populetum albae), код угруповання 91E0-2 (Siedliska – Przewodnik metodyczny);

Біотопи заплавних лісів охороняються також Додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції. Це зокрема у випадку території об’єкту прирічкові вербові ліси – G1.11, мішані дубово-в’язово-ясенові ліси великих річок – G1.22 (Тлумачний.., 2017).

Добре розвиненою є прибережно-водна рослинність, флористичне ядро якої утворюють рогіз вузьколистий (Typha angustifolia), широколистий (T, latifolia) та Лаксмана (T. laxmanii), очерет звичайний (Phragmites australis), куга озерна (Schoenoplectus lacustris), стрілолист (Sagittaria sagittifolia), сусак зонтичний (Butomus umbellatus), частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica), ситник членистий (Juncus atriculatus), стиснутий (J. compressus) та розлогий (J. effusus), омег водяний (Oenanthe aquatica), катаброза водяна (Catabrosia aquatica), їжача головка зринувша (Sparganium emersum), яка охороняється рішенням Київради № 880/2290 від 23.12.2004 р. (Перелік рослин та тварин…), лепешняк великий (Glyceria maxima) та леерсія рисовидна (Leersia oryzoides).

Акваторію озер та Чорторию займає водна рослинність. Основу водних угруповань формують кушир занурений (Ceratophyllum demersum), водопериця колосиста (Myriophyllum spicatum) ряски мала (Lemna minor) та трироздільна (Lemna trisulca), а також жабурник (Hydrocharis morsus-ranae).

Особливої цінності зазначеним водоймам надає присутність тут рідкісних угруповань водних рослин, занесених до Зеленої книги України (2009). Тут відмічено угруповання глечиків жовтих (Nuphar lutea), латаття білого (Nymphaea alba) (в комплексі з сальвінією), а також сальвінії плаваючої (Salvinia natans). В наш час площа поширення цих реліктових угруповань неухильно скорочується. Перші два види охороняються рішенням Київради (Перелік рослин та тварин…), а сальвінія плаваюча занесена до Червоної книги України (2009а). У зв’язку з прогресуючою трансформацією річкових долин біотопи натуральних евтрофічних озер, та староріч взяті під охорону Оселищної директиви ЄС — код угруповання 3150 (Siedliska — Przewodnik metodyczny).

Низка водних угруповань також охороняються Додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції: біотоп вільно-плаваючих скупчень жабурника (Hydrocharis morsus-ranae) — С1.222, сальвінії плаваючої (Salvinia natans) — C1.225, різака (Stratiotes aliodes) — С1.223, вільноплаваюча рослинність евтрофних водойм (ряски, різак, сальвінія, вольфія) — С1.32, вкорінена занурена рослинність евтрофних водойм — угруповання рдесників, водопериці та різухи — С1.33, мілководні біотопи з водяного жовтецю (Batrachium sp.) — С1.3411, мезотрофна рослинність повільно текучих водотоків (рдесники плаваючий та пронизанолистий, водяні жовтеці, водопериця колосиста, латаття біле) — С2.33, евтрофна рослинність повільно текучих річок (угруповання водяних жовтеців, рдесників лискучого та гребінчастого, їжача голівка зринувша, стрілолист та глечики жовті) — С2.34 (Дідух, Альошкіна, 2012; Тлумачний.., 2017).

По узбережжям урочища Запісоччя Північне та затоки Доманя виявлено цінні алювіальні біотопи за участю смикавця бурого (Cyperus fuscus), ситника чорного (Juncus atratus), ситника тонкого (Juncus tenuis), ситняга болотяного (Eleocharis palustris) та ситняга однолускового (Eleocharis uniglumis).

Дані угруповання дуже чутливі до антропогенного пресу (Matuszkiewicz, 2008). Алювіальна рослинність охороняється також на міжнародному рівні, зокрема так звані європейсько-сибірські низькорослі однорічні земноводні угруповання (за винятком угруповань ситника жаб’ячого) за участю смикавця бурого – С 3.51 охороняються Додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції, а алювіальна рослинність загалом Директивою з охорони біотопів Європейського Союзу – код угруповання 3270-1 (Siedliska – Przewodnik metodyczny, Тлумачний.., 2017).

На порушених людською діяльність ділянках зростають капуста польова (Brassica campestris), анізанта покрівельна (Anisantha tectorum), чистотіл (Chelidonium majus), лобода біла (Chenopodium album), нетреба звичайна (Xanthium strumarium), гикавка сіра (Berteroa incana), грицики (Capsella bursa-pastoris), кучерявець Софії (Descurainia sophia), хріниця (Lepidium ruderale), спориш (Polygonum aviculare), сухоребрик високий (Sysimbrium altissiumum), сухоребрик Льозеліїв (Sisymbrium loeselii), талбан польовий (Thlaspi arvense), квасениця прямостояча (Xanthoxalis stricta), злинка канадська (Conyza canadensis), жовтий осот городній (Sonchus oleraceus), паслін чорний (Solanum nigrum), підбіл (Tussilago farfara), розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora), воловик лікарський (Anchusa officinalis), чорнокорінь лікарський (Cynoglossum officinale), синяк (Echium vulgare), незабудка польова (Myosotis arvensis), ехіноцистіс (Echynocystis lobata), пальчатка кров’яна (Digitaria sanguinalis), полоскуха (Echinochloa crusgalli), гусятник малий (Eragrostis minor), гусятник гребінчастий (Eragrostis pectinacea), ваточник сирійський (Asclepias syriaca), ахірофорус плямистий (Hypochaeris radicata), тонколучник однорічний (Erigeron annuus), щириця (Amaranthus retroflexus), топінамбур (Helianthus tuberosus), цикорій (Cichorium intybus), триреберник непахучий (Matricaria perforata), гаркуша нечуйвітрова (Picris hieracioides), золотушник канадський (Solidago canadensis), жовтий осот польовий (Sonchus arvensis), буркун білий (Melilotus albus), льонок (Linaria vulgaris), повитиця південна (Cuscuta australis), а також мишій сизий (Setaria glauca).

Територія Троєщинских лук богата комахами. Деякі відомості наявні завдяки дослідженням Р. Кривошеєва щодо ентомофауни північної частини Деснянських лук біля гирла Десни. Тут зустрічається 27 видів жуків-листоїдів, 11 пластинчастовусих жуків (Scarabaeidae), 16 видів вусачів (Cerambycidae), 3 види пістряків (Cleridae), 12 видів м’якотілок (Cantharidae), 11 видів корівок (Coccinellidae), 14 видів плавунців, 20 видів водолюбів. Загалом же жуків біля 300 видів. З перетинчастокрилих відзначено 22 види бджолиних (Apidae), з яких джміль лезус (Bombus laesus) як вразливий вид, а також ксилокопа фіолетова (Xylocopa viloaceae) та звичайна (X. xylocopa) як рідкісні види, занесені до Червоної книги України (2009b). Тут також виявлено 3 види сколеїд (Scoliidae), 5 видів веспид (Vespidae), 7 видів блестянок-хризидид (Chrysididae), 7 видів дорожніх (Pompilidae) та 8 видів риючих ос (Sphecidae). Усього перетинчастокрилих біля 50 видів. Також з двокрилих зустрічається 26 видів дзюрчалок (Syrphidae), 4 види сліпнів (Tabanidae), 6 видів ктирів (Asilidae), 7 видів бренівкових (Bombyliidae). Усього ж двокрилих біля 130 видів. Багатою є фауна прямокрилих – біля 40 видів, та цикадок та попелиць – 100 видів (Р. Кривошеєв, неопубліковані дані). В водоймах Деснянських лук на північ від житлового масиву виявлений водяний жук – водолюб великий (Hydrous piceus).

В водоймах Деснянських лук на північ від житлового масиву виявлений водяний жук – водолюб великий (Hydrous piceus).

Численною групою тварин на вказаній території є птахи, значна кількість видів яких є рідкісними або зникаючими.

На вологих луках та водоймах зустрічаються такі види як водяна курочка (Gallinula chloropus), деркач (Crex crex), перепілка (Coturnix coturnix), куріпка сіра (Perdix perdix), коловодник звичайний (Tringa totanus), крячок чорний (Chlidonias niger) та світлокрилий (Chlidonias leucopterus), а також сіра чапля (Ardea cinerea). У роки зі значним рівнем водопілля на цій території утворюють колонії чорні крячки, гніздує пара грициків великих (Limosa limosa) та декілька пар чайки (Vanellus vanellus).

Восени заплава та прилегла до них акваторія Чорторию стають місцем відпочинку мігруючих водно-болотних птахів. Серед них — крижень (Anas plathyrhynchos), брижач (Phylomachus pugnax), побережник чорноволий (Calidiris alpina), коловодник болотяний (Tringa glareola), баранець великий (Gallinago media) та малий (Gallinago gallinago), кулик-сорока (Haemantopus ostralegus), занесений до Червоної книги України (2009b), багато видів мартинів та крячків, серед них крячок малий (Sternula albifrons), занесений до Червоної книги України. Над луками полюють такі хижаки як канюк (Buteo buteo), боривітер звичайний (Falco tinnunculus), лунь болотяний (Circus aeruginosus), а також внесені до Червоної книги України (2009b) шуліка чорний (Milvus migrans), лунь лучний (Circus pygargus). Взимку зустрічається зимняк (Buteo lagopus). У 1994 та 1999 р. на Троєщині спостерігали сапсана (Falco peregrinus) — сокола, внесеного до Червоної книги України (2009b) (Розробка регіональної схеми формування екологічної мережі у м. Києві, 2005).

З горобиних птахів тут гніздують очеретянки лучна (Arcocephalus scheonobaenus) та чагарникова (Arcocephalus palustris), сорокопуд терновий (Lanius collurio), кропивянки рябогруда (Sylvia nisoria) та сіра (Sylvia communis), жовта плиска (Motacilla flava), польовий жайворонок (Alauda arvensis), кам’янка звичайна (Oenanthe oenanthe), коноплянка (Acanthis cannabina) та інші. Серед горобиних птахів трапляються і види, занесені до Червоної книги України (2009b), зокрема, сірий сорокопуд (Lanius excubitor), зафіксований 30.03.1996 р. та 23.01.1998 р. (Костюшин,1998).

Територія об’єкту входить до складу Дніпровського екологічного коридору. Згідно закону України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.», долина Дніпра (Дніпровський екологічний коридор) включена до елементів загальнодержавного значення. Крім того Дніпровський коридор має високе міжнародне значення, в першу чергу як шлях міграції великих мас перелітних птахів. Охороняти мігруючи види птахів Україна зобов’язалася, прийнявши Закон України «Про приєднання України до Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин» від 19 березня 1999 р. № 535-XIV.

Окрім великої природної цінності, територія об’єкту має й високе історичне значення. З району Вигурівщини відомі знахідки трипільської культури та скіфського часу (Парнікоза І. Прадавня історія заплави Дніпра у Києві). На берегах озера Гнилуша, розташовувалася заміська резиденція князів Київської Русі — «Городець Пісочний». Саме тут, в історичній місцевості Вигурівщина, відбувалися зустрічі князів, приймалися важливі рішення. Історики навіть припускають, що після зруйнування Києва Батиєм, центр київського князівства перемістився сюди. У XV ст. київський князь Семеон Олелькович відновив тут городище. Вказані об’єкти історико-культурної спадщини мають бути збережені (Парнікоза І. Київ в часи Русі) ().