Єдиний фрагмент непорушеної лівобережної заплави Дніпра на південь від межі Києва на Осокорках — проектований ландшафтний заказник місцевого значення «Гнідинська заплава»
Парнікоза І.Ю.
На південь від межі Києва на території Бориспільського району Київської області розміщується фрагмент добре збереженої центральної та притерасної лівобережної заплави Дніпра на схід від озера Святище з заплавними озерами: Коров’яче, Піщане, Острівки, Плоське, Ревочи та інші.
Тут же на південь від села Бортничі збігає заплавна частина річки Тростяниці-Млинної, яка через озеро Млинне, Прорва та Золоче (з відгалуженням на захід — озера Кальнухи) впадає у Дніпро біля урочища Княже. На місці колишньої осушувальної системи притерасної заплави на південній околиці села Бортничі наразі постали штучні озера — Заплавне та Вітовець (від назви вихідного заплавного урочища). З півночі на південь Осокорківську заплаву перетинає штучний скидний канал Бортницької станції аерації. Навпроти острова Водників у лівий берег, зайнятий дачами, врізається вузька затока Млинова, а нижче на рівні закінчення острова Ольжин, ширша затока Шуляговка.
Вищевказана заплавна ділянка знаходиться на землях Гнідинської сільради.
Територію лівобережної заплави біля села Вишеньки, як цінне нерестовище намагався заповідати ще відомий київський рибовод Іван Никифорович Фалєєв ще в кінці ХІХ ст. Наразі дана ділянка заплави неухильно скорочується внаслідок наступу дачних та котеджних товариств. Починаючи з 2007 р., гідронамивом спотворено західний берег острова Святище. Станом на 2020 р. західний та північний береги цього озера замито піском під забудову.
На території об’єкту наявні біотопи, які охороняються Додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції та Оселищною Директивою ЄС: вербові та тополеві ліси, псамофітні комплекси, луки та водна рослинність (Siedliska — Przewodnik metodyczny; Тлумачний.., 2017).
Система Золочі багата на рибу. Тут ловляться щука (Esox luceus), краснопірка (Scardinius erythrophthalmus), сріблястий карась (Carassius gibelio), верховодка (Alburnus alburnus) та ін.
В 2021 р. нами було детально обстежено фрагмент луки на березі притерасної стариці – Золочі в урочищі Тайчин. Урочище займає заплавна волога лука з домінуванням китника лучного (Alopecurus pratensis), тонконогу лучного (Poa pratensis) та осоки заячої (Carex leporina). Тут зростають підмаренник справжній (Galium verum) та північний (Galium boreale), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), осока просяна (Carex panicea), мітлиця тонка (Agrostis capillaris), роговика (Cerastium sp.) та ін. Серед рідкісних рослин тут поширена популяція півників сибірських (Iris sibirica, 50.268429°, 30.737702°), які внесені в ЧКУ (Червона книга, 2009, Наказ, 2021а). Берег Золочі порослий заростями очерету (Phragmites australis), підростом верби попелястої (Salix cinerea), клена ясенелистого (Acer negundo). Тут також трапляються півники болотяні (Iris pseudacorus). По берегах Золочі подекуди зростають великі дерева білої верби (Salix alba). На схід від Золочі починається борова тераса вкрита сосновим лісом.
В заростях очерету виявлено велику очеретянку (Acrocephalus arundinaceus). На стариці тримається річковий мартин (Larus ridibundus), а на луках – чайка (Vanellus vanellus) та коловодник болотяний (Tringa glareola). На тутешніх луках тримаються також сіра куріпка (Perdix perdix) та слуква (Scolopax rusticola). Під час обстеження виявлено, що дане урочище вже роздано під забудову.
20.01.1996 р. в районі впадання каналу Бортницької станції аерації в Дніпро спостерігався орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla) — вид внесений до Червоної книги України (2009b) (Костюшин, 1998).
Для заплави на південь від каналу БСА наводиться кріт (Talpa europaea)(2020 р. https://www.inaturalist.org/).
Територія об’єкту надзвичайно цінна з історико-археологічної точки зору. У 1979 р. Д.Я. Телєгін розвідав розташовані тут пам’ятки. Матеріали ХІІІ–XV ст. зафіксовано на 5 поселеннях. Так, на північний схід від села Вишеньки Бориспільського р-ну, біля озера Гапониха в заплаві Дніпра зібрано уламки кераміки дніпро-донецької культури та пізнішого часу (Вишеньки 1, за Д.Я. Телегіним). Звідси походить фрагмент вінця горщика кінця XV–XVI ст. (тип Vа, за О.В. Оногдою). Далі було обстежено селище на північно-східній околиці села, розташоване вздовж старого річища Дніпра (Вишеньки 3, за Д.Я. Телегіним). На поверхні високої заплави зібрано кераміку давньоруського часу. Уламки «давньоруського» посуду відносяться до типів ІІ–3–Б (за С.О. Бєляєвою) та ІІ–1–б (за Л.І. Виногродською) і датуються кінцем ХІІІ-XV ст. Два фрагменти горщиків другої половини ХІІІ–XIV ст. (тип ІІ–2–Б, за С.О. Беляєвою) знайдено на поселенні в урочищі Селище (Вишеньки 6, за Д.Я. Телегіним). Воно розташоване на південний схід від села, на березі давньої стариці Дніпра, на піщаному підвищенні вздовж дамби водосховища. Зазначимо, що матеріали післямонгольського часу, зібрані біля села Вишеньки, непоодинокі. Вони зафіксовані також в урочищі озеро Баклажне та Княже (Капустін, 2012).
Згідно археологічній мапі (Від трипільської культури.., 2003), на території об’єкту по краю заплави та на самій заплаві розташовані наступні пам’ятки: села Вишеньки: ґрунтовий могильник зарубинецької культури ІІ ст. до н.е. – ІІ н.е. (зарубинецька культура); поселення 2-1 тис. до н.е., VI ст. до н.е., VI-VII ст. н.е.; могильник 2 тис. до н.е.; стоянка, поселення 5-4 тис. до н. е., 4-3 тис. до н.е. (трипільська культура), 2-1 тис. до н.е., XI-XIII ст. н.е., XIII-XIV ст. н.е.; поселення 3-1 тис. до н.е., поселення 3-1 тис. до н.е.; поселення 2-1 тис. до н.е.; поселення 2-1 тис. до н.е., VI-V ст. до н.е.; поселення 3-1 тис. до н.е., XI-XIII ст. н.е., поселення XII-XIII ст. н.е.; поселення 2-1 тис. до н.е., VI-VII ст. н.е., XI-XIII ст. н.е., XVII ст. н.е.; поселення 3-1 тис. до н.е., VI-VII ст. н.е., поселення 1 тис. до н.е., II ст. до н.е. – II ст. н.е., XI-XIII ст. н.е.; поселення 3-1 тис. до н.е., XII-XIII ст. н.е.; село Гнідин: поселення II ст. до н.е.-II ст. н.е., X-XIII ст.; поселення 3-2 тис. до н.е. (трипільська культура), VI-IV ст. до н.е., VI-VIII ст. н.е.; поселення VI-IV ст. до н.е., II ст. до н.е.-II ст. н.е. (зарубинецька культура), XIІ-XV ст.н.е.
Територія об'єкту межує з територією проектованого ландшафтного заказника місцевого значення «Процівські луки» площею 4000 га (Василюк та ін., 2012).
Джерела: