Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Краєзнавство / Лиман: село Зміївського району / Голод та голодомори в… / Окупаційний режим і перший голодомор 1921–1922…

Лиман: село Зміївського району

Голод та голодомори в Україні та Лимані

Окупаційний режим і перший голодомор 1921–1922 рр.

Дегодюк Е.Г.

Облудність слів не кожному здолати,

Не кожному ярмо образою пече,

Та друг і недруг вже змогли пізнати, –

Лиш воля є звичайний стан речей.

Едуард Дегодюк

А нині руба постає питання – чи був більшовицький режим в Україні окупаційним? Будь-яке трактування автора з цього приводу є його особистою думкою, тому надамо слово доктору історичних наук, професору міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка Миколі Дорошку [15], який, досліджуючи специфіку формування більшовицьких структур влади в Україні впродовж 1917–1921 рр. дійшов висновку, що «для опанування України з Радянської Росії було експортовано не лише більшовицьку політичну систему, а й керівну партійно-радянську верхівку, себто на український ґрунт було пересаджено не тільки більшовицьку систему влади, а й її носіїв, котрі мали виконувати функції окупаційної адміністрації», додамо – і репресивної теж. Адже репресії на окупаційній території – невід’ємний атрибут загарбника, щоб не дати отямитись поневоленій нації. Як це було? А ось так: 17 грудня 1917 р. Ленін і Троцький підписали ультиматум Раднаркому Центральної Ради України і надіслали його радіотелеграфом. Вони вимагали від України неможливого: Росія примушувала Центральну Раду припинити роззброєння збільшовичених підрозділів та вимагала тримати спільний фронт проти Німеччини та Австро-Угорщини, пропонувала оголосити війну козачим областям Дону і Кубані, було виставлено вимоги погодитись на постій в Україні більшовицьких військ. І в разі невиконання цих неможливих вимог упродовж 48 годин Раднарком Росії вважатиме Центральну Раду України у стані війни з нею. Центральна Рада розцінила це як безцеремонне втручання у внутрішні справи суверенної держави і як замах на самовизначення українського народу. 18 грудня 1917 р. (не пройшло і 48 годин) почалась агресія проти суверенної України. Другу інтервенцію РСФРР проти неї розпочато 11 листопада 1918 р. під гаслом підтримки робітників і селян. 17 листопада 1918 р. уряд радянської Росії стягнув на кордони з Україною 75-тисячне військо під командуванням В. Антонова-Овсієнко. Одночасно створено маріонетковий «уряд» УСРР під проводом Г. П’ятакова. Нашестя розпочалось 6.12.1918 р. і через 2 місяці загарбники зайняли Харків, Чернігів і Полтаву, і там, де ступила нога окупанта, почались арешти, розстріли, і вивезення хліба із України. 29.01.1918 р. відбувся нерівний бій української молоді з інтервентами поблизу станції Крути на Чернігівщині.

Третя інтервенція проти УНР розпочалась 7 листопада 1919 р. Більшовицькі війська порушили українські кордони і повели наступ до берегів Чорного моря і до середини 1920 року Червона армія окупувала майже всю територію УНР [34]. Результат: в окупаційному ЦК КП(б)У тривалий час домінували росіяни і євреї – з 15 членів ЦК лише двоє були українцями, у першому радянському уряді – народному секретаріаті у Харкові було лише шестеро українців. Неукраїнський склад більшовицької влади і здійснював окупаційний режим, вважаючи все українське оточення ворожим [15].

Голодоморам в Україні контрастом були західні її регіони, що на той час не входили до складу Радянської імперії, де не ступала нога російського солдата і де не було навіть натяку на голод. Там, де вона ступала – негайно розгорталась продрозверстка силами військових підрозділів з реквізицією всього збіжжя, що потрапило на очі, позаяк пітерським робочим для здійснення ідей світової революції не вистачало хліба, а те, що гинули голодною смертю українці – дрібниці, то байдуже. Адже восени 1922 р. кількість голодуючих зросла до 8 млн чоловік, а жертвами голодомору стали близько 2 млн осіб. Вже далека від нас історія залишилась без живих свідків тих подій, але якби вони змогли б розповісти, то стало б зрозумілим, що то була предтеча тієї трагедії, що трапилась через 10 років. Посильну допомогу у цей час голодуючому населенню надавали громадські, кооперативні і релігійні організації. І останні під приводом допомоги голодуючим підпали пограбуванню з боку більшовицької влади.

З настанням НЕПу в Лимані, як і скрізь, повільно налагоджувалось життя. Поступово почав формуватись прошарок заможних людей, що з діда-прадіда уміли господарювати, до них приєднались ті, хто із зброєю в руках здобував радянську владу – колишнім червоним бійцям теж надавали земельні наділи. Згодом тих назвуть куркулями, а інших – підкуркульниками, і доля їх буде однаковою – пограбування державою, знищення або виселення в дикі райони Сибіру. Славився Лиман до революції іще одним станом –купецтвом. Його не стало під час революції і колективізації: хто не втік завчасно – знищили. Це сім’ї Гарагатого, Кандиби, братів Іванових, заможного ґазди Сологуба. Людей не стало, але їхні добротні будинки ще довго слугували лиманській громаді.

Інший і найпоширеніший стан серед сільських трудівників – середняки. Вони починали відтворювати своє господарство за сприятливих умов у стислі терміни. Та, як і скрізь у ті непевні часи соціальної руїни, був значний прошарок бідняків. У того доля склалась не так, як хотілось, а в іншого – не вистачало ні розуму, ні бажання, ні вміння налагодити свою господарку. Це сільський люмпен-пролетаріат, неосвічений, найтемніший, заздрісний, проте навчений добре пиячити. Були такі і в Лимані. Ось на цей темний декласований елемент і зробив Ленін основну ставку на селі.

Після завоювання влади, починаючи з 1920 року, в Україні розгорнули свою класову діяльність комітети незаможних селян. Хоча цей прошарок і складав лише 15% сільського населення, за надання державної підтримки, партійних і комсомольських організацій, комнезами користувались значними пільгами від влади і охоче загострювали класову ненависть, особливо до тих, хто вмів господарювати на землі.

У часи НЕПу визначився соціальний стан селянства, а стан інтелігенції проявив себе під час так званої «українізації», в 1920–1929 рр., або як її називали «коренізації», що полегшило владі пошук «ворогів народу» і конкретизувало об’єкти майбутнього знищення. «Ворогом народу» виявився у більшовицькій Росії цілий народ – український, з його власною територією та на землях, де компактно проживали українці: в Росії – Курщина, Воронежчина, Кубань, Саратовська область (Поволжя), та цілі регіони Казахстану. При цьому керманичів не турбувало, що під локомотив голодомору потрапляли росіяни, казахи, німці, молдавани, інші національності. Нині для апологетів комуністичної ідеології, це як знахідка проти звинувачення їх у геноциді.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2803

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.