9.04.1904 р. До Ганни Барвінок
| 1904 р. 9 квітня. Київ |
Високоповажна Олександро Михайлівно!
Не було часу одповісти Вам на Ваш лист, що «Старий завіт» вже вийшов з друку. Роботи було так багато, що я насилу увинувся. Вже й д. Пулюй подав мені звістку, що український переклад «Біблії» надрукований. Я написав до його, щоб Британське біблійне товариство послало в наш синод один примірник і просило дозволу продавати своє видання в Росії, коли синод не згодився сам видавати.
Але… трудно сподіватись поспіху в цьому ділі, знаючи, як Україні одплачують… певно, за усю ту послугу, якою колись Україна послужилась для Великої Русі, що до просвітності стосується. Давня Москва брала з України і Симеонів Полоцьких, і Славинецьких, і справщиків святих книг, і співців, і духовні драми-містерії, і книги ще Киево-могилянського часу, а потім увесь XVIII вік брали од нас на єпископські кафедри вчених Києво-Могилянської академії, котрі заводили на півночі школи і несли просвітність.
За Петра Великого брали од нас і перекладчиків європейських книг. Петро В[еликий] посадив перекладати книги навіть флотського ієромонаха Симеона, родом киянина. Ломоносов забрав з Києва книжний науковий язик, над виробкою котрого працювали років з двісті ще од часів Іоанна Вишенського, в котрого на народну українську мову вже був покладений чималий шар наукової мови, виробленої з церковнослов’янського. Це було ще за часів князя Костянтина Острозького та Берестейської унії в 1596 році.
Цю чужу працю Ломоносов забрав собі готовісіньку… Уся його послуга в тім, що він вмів вибрати з великої київської літератури підхожі слова й виречення, як-от, приміром, панни добирають гарус для шиття до взорця. А вибирати й добирати цей гарус було з чого, і він вибирав добре, поминав слова чисто українські, бо вчився в Києві і певно знав, яка одличка між українською й церковною мовою. А от історик Татищев за Катерини II так брав, не розбираючи, і набрав багато й українських слів в свої утвори.
Замість того, щоб виробляти свою книжну мову з живої народної мови, вони брали вже готове з київських книг і вставляли в свою, та ще вставляли слова латинські та французькі і занечистили книжну російську мову так, що, як каже д. Пипін, «русский книжный язык теперечки самый пестрый язык в Европе». Забравши мову з Києва, забрали за Катерини II ще і вчених з Києва, отих Козицьких, Соханських, Максимовичів і т. д., що перші почали видавати журнали-альманахи в Петербурзі і були першими професорами Московського університету ще до відомого Новикова (та также одбивання в нас інтелігенції й писателів українців тягнеться і досі).
Само по собі, що таке забирання ліпших просвічених людей з України того часу не могло не бути причиною її збідніння й занепаду просвітності перед кінцем XVIII в., та ще й тоді, коли Катерина II в 1783 року завела на Україні панщину і збавила й розпаскудила наших козаків, поробивши їх «поміщиками», котрі вже за губернатора Куракіна одписували йому, що «просвещать крестьян не следует»… А теперечки маємо в подяку заборону українського перекладу «святого письма», може, знов з тієї причини, що мовляв, «просвещать крестьян не следует»… Усяково бува.
Правда, нам кажуть, що є ж великоруський переклад «Біблії» замість зовсім незрозумілого церковнослов’янського перекладу, з котрого народ не втямить нічогісінько. Але… і з цього великоруського перекладу не дуже-то багато втяме. Це не переклад, а тільки півпереклад, бо в йому трохи не половина не переложена на російську мову, так багато покинуто без перекладу церковнослов’янських слів. В молитовних місцях і в «Псалтирі» сливинь усе зосталось по-старому: така сила церковних слів зоставлена!
«Псалтир» в великоруському перекладі вийшла така, хоч перекладай її вдруге заново на народну великоруську мову. Я був тоді студентом, як вийшов той переклад «Біблії», і навіть студенти академії казали, що то був переклад на російську мову тільки наполовину. Перекладали «Біблію» професори єврейської мови в чотирьох академіях. Їм треба б було, як і Ломоносову та Кантемирові, утворювати нові церковно-релігійні слова з народної великоруської мови замість слов’янських – церковних, а вони чи не вміли, чи не насмілились, та й закидали переклад церковщиною.
Тільки київський професор, киянин Гуляєв понакидав в «Параліпоменах» усяких горниць, покоїв та іншого українського таки доволі, неначе він мав на думці й Україну, і ці усі слова пішли… нібито за церковнослов’янські… бо хто ж там догадався б… Цей російський переклад «Біблії» якраз можна поставити врівні в паралелі з українськими перекладами «Євангелії» XVI віку Тяпінського, Петра Многогрішного та пересопницькою. То були напівпереклади, де покинута сливе третя частка церковних слів.
Пишу на Ваш давній «зимовий» адрес навмання, бо може Ви, добродійко, знов переїхали в хутір в Борзенщину.
Бувайте здорові! Щасти Вам, боже, в усьому. З щирим поважанням зістаюсь
Іван Левицький.
P. S. Управляющий «Киевским обществом взаимного кредита», мій квартирний хазяїн, помер, але дім його і тепер його жінки Сегет.
Мій адрес старий, давніший, той самий.
Примітки
Подається вперше за автографом (ІЛ, відділ рукописів, ф. 61, № 193).
…на ваш лист. – Йдеться про лист Ганни Барвінок від 27 грудня (ст. ст.) 1903 р. (ЦНБ, відділ рукописів, ф. 1, № 27921).
Симеон Полоцький (Самуїл Омелянович Петровський-Ситніанович; 1629 – 25.VIII 1680) – білоруський та російський церковний діяч, письменник, педагог. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії.
Славинецький Єпіфаній (? – 20.ХІ 1675) – український і російський філолог, педагог, письменник і перекладач. 1649 р. на прохання царя Олексія Михайловича виїхав до Москви. 1653 р. заснував у Чудовому монастирі першу греко-латинську школу в Москві і був її ректором. Автор слов’яно-латинського словника і виправленого перекладу «Біблії», низки праць і перекладів.
Костянтин Острозький (Василь Костянтинович; 1526 – 1608) – князь, український магнат, київський воєвода, культурний діяч.
Берестейська унія в 1596 році – брестська церковна унія 1596 p., об’єднання православної церкви України й Білорусії з католицькою церквою, проголошене на церковному соборі в Бресті.
Козицький Григорій Васильович (1727 – 21.XII 1775) – письменник і перекладач, з походження українець. Закінчив Київську академію та Лейпцігський університет. Викладав у Петербурзькому університеті, згодом займав високі посади при дворі Катерини II. Один із найближчих соратників Ломоносова, редактор журналу «Всякая всячина», який видавала Катерина II. Вражений адміністративною сваволею, покінчив самогубством.
Максимович Іван – генеральний бунчуковий гетьманської канцелярії. 1709 р. емігрував за кордон. 1714 р. повернувся з царського дозволу на Україну і був висланий до Москви, де служив коректором («справщиком») у синодальній друкарні.
Гуляєв М. С. (? – 1866) – професор Київської академії, переклав «Книгу царств» і «Параліпоменон», переклад друкувався в «Трудах Киевской духовной академии».
Тяпинський (білорус. Цяпінскі) Василь – білоруський про-світний діяч, між 1565 – 1570 pp. видрукував у своїй мандрівній друкарні «Євангеліє» в перекладі на «просту руську мову».
Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 411 – 413.