Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Назви вулиць розкажуть

М.Берник, В.Заруда. Бородянський район

Назви вулиць розкажуть про високий патріотизм, почуття солідарності будівельників Києва, Харківської і Кримської областей, які споруджують селище Небрат-Берестянка для евакуйованих із зони чорнобильської АЕС

Обабіч траси величезна площа (понад 150 гектарів) нагадувала собою гігантських розмірів мурашник. Безперервно снували вантажні машини. Немов цибаті журавлі, повагом усюдибіч поверталися крани, доставляючи в потрібне місце вантажі. І скрізь люди. Велика кількість.

На будівництві селища Небрат-Берестянка

На будівництві селища Небрат-Берестянка

Бачили ми великі будови. Але таку – велелюдну, де все кипить, вирує (будинки ростуть, як на дріжджах), – уперше. Розмах будівництва, його насиченість людьми і технікою вразили і кореспондентів ТАРС І.В.Ігнатьєва, Ю.Л.Лопатіна, М.В.Пахомова, А.С.Тюпаєва, які цікавилися ходом боротьби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

– А ви не дивуйтесь, – заспокоює нас начальник відділу тресту «Украгробуд», заступник начальника районного штабу будівництва Володимир Якович Пінчук. Ми також уперше зіткнутися з такими масштабами і особливо – характером споруджувальних робіт. Одночасно зводиться 560 садиб, – велике селище. Паралельно працюють архітектори і будівельники. На ходу вносяться поправки. Адже хочемо, щоб кожна хата мала своє обличчя. Коли будинки будуть немов близнюки, селище втратить свою привабливість. А ми прагнемо, щоб людям у ньому жилося весело, цікаво. Щоб воно одразу стало для них своїм, рідним.

Розповідаємо ми про будівництво селища у Бородянському районі, яке поки що неофіційно називається Небрат-Берестянка. Бо споруджується на площі, що пролягла між цими двома населеними пунктами. Будова справді незвичайна. Вражає багато чим. Селище, в якому житимуть трудівники евакуйованого з Чорнобильського району відомого в нашій області колгоспу «Дружба», споруджують будівельники міста Києва, Харківської і Кримської областей. Десятки трудових колективів. Будують своїми силами, із своїх матеріалів, своїм транспортом. Майже одночасно з житлом тут виростуть будинок культури, школа, торговельний центр, дитячий садок…

Знайомились ми із будівництвом, розмовляли з його господарями і з гордістю думали про міць нашого суспільства, в якому людині не страшні жодні випробування. Нічого говорити: аварія на Чорнобильській АЕС – біда. Важко було покидати свої рідні, насиджені місця трудящим сіл з небезпечної зони. Та у стократ стало меншим їх горе від тієї теплоти, з якою зустріли їх у сусідніх районах. Від тієї згуртованості і бажання якнайшвидше створити для них необхідні умови (а в багатьох випадках навіть кращі, ніж вони мали досі), які виявили на ділі трудові колективи по суті усіх областей України, інших республік країни.

А як працюють тут будівельники! Ви б бачили – не налюбувались би. Трудяться по 12 і більше годин на день. Нікого не треба підганяти, поправляти. Кожен усвідомлює, що і для кого він будує.

В одному з будинків, який готували до здачі, ми розмовляли з робітниками Київського будівельно-монтажного управління-38 тресту № 3 комбінату «Київпромбуд» Валентиною Степанівною Мучич, Людмилою Іванівною Кошман, Любов’ю Григорівною Пубенко, Оленою Дмитрівною Григор’євою, Валентиною Петрівною Пінчук.

– Ось пройдіться вулицями цього селища після семи вечора, – розповідали вони. На звичайних будовах у цей час жодної душі не побачиш. Тут же ніхто і не думає кидати роботу.

На будівельників, – продовжували вони, – часто немало нарікань. Справедливих і даремних. На цьому будівництві кожен з нас показав, на що він здібний. Не соромно нам буде перед майбутніми господарями.

Так. Це без перебільшення. Ми побували в кімнатах будинку, де працюють наші співбесідниці. Прекрасно поштукатурені стіни, добротно вистелена підлога, бездоганно виконані столярні роботи.

Хороше враження залишив будинок: простора світла веранда, три чималі кімнати, коридор, кладовка, кухня. Опалення – водяне. Крім того, на подвір’ї – сарай, погріб. Подвір’я огороджене невисоким штахетником. Таких садиб – 560, добротних, охайних, красивих.

Садиби багато в чому подібні, і все-таки різняться між собою. Стараються будівельники. Змагаються між собою. І не тільки на швидкість спорудження. Хоч цей показник – дуже важливий. На багатьох будинках ми бачили червоні прапори.

На будівництві селища Небрат-Берестянка

На будівництві селища Небрат-Берестянка

– Це значить, – пояснив В.Я.Пінчук, – що там працюють передові бригади.

Щодня в районному штабі підбивають підсумки змагання, визначають обсяги робіт. Розмова ведеться конкретна – до деталей. Ніщо не залишається без уваги. Завдання напружені. Їх необхідно виконати достроково.

Будівельники дали слово до 1 жовтня повністю завершити спорудження житла, здати садиби трудівникам колгоспу «Дружба». На загальних зборах, які відбулися в перші дні, колективи окремих управлінь визначили для себе вищі рубежі. Харків’яни, приміром, вирішили до 23 серпня – дня звільнення свого міста від німецько-фашистських загарбників відпрацювати два дні в рахунок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, звести понад план одну садибу і безплатно віддати її ветерану Великої Вітчизняної війни, який брав участь у звільненні Харківської області. Високі соціалістичні зобов’язання взяли кияни, кримчани.

Надзвичайно високими темпами ведеться будівництво. Наприкінці липня здано першу партію садиб. Здано, як кажуть самі будівельники, – під заселення. Тобто, там нічого не треба доробляти, дотягувати, поправляти. Здавали за участю тих, хто житиме в цих будинках.

Відрадний факт. На жаль, не звичні ми до такого. Частіше всього, отримавши ключі від нової квартири, засукуємо рукави і на тривалий час перетворюємось на столярів, малярів, електриків.

У даному випадку довелось зустрічатись з винятком із правил. Ця обставина особливо зацікавила кореспондентів ТАРС.

– Будівельників не завжди хвалять за якість, – констатував завідуючий відділенням ТАРС у Відні А.С.Тюпаєв, явно розраховуючи на пояснення керівництва будови.

– Від нас завжди вимагають, але здебільшого не створюють для цього умов, – пояснив В.Я.Пінчук. – В даному випадку неузгодженостей не спостерігалось. Високу свідомість виявили й будівельники. Звідси і якість – відмінна.

Як пояснити те, що будівельники, які трудяться в Небрат-Берестянці, забезпечили таку високу якість усіх технологічних операцій? Невже тільки повним усвідомленням того, що і для кого вони зводять?

Ні, не тільки. Хоч і ця обставина зіграла значну роль. Якщо не основну. Почнемо з того, що на будівництво житла для евакуйованих приїхали добровольці – тобто люди високого обов’язку, справжні патріоти, висококласні фахівці. Серед багатьох колективів нам назвали і теслярів бригади відомого будівельника Миколи Івановича Гарбуза із будівельно-монтажного управління тресту № 3 комбінату «Київпромбуд». Таких колективів більшість.

У селищі вулиці буде названо іменами міст і районів Києва, будівельники з яких тут зводили житло, – Київська, Львівська, Подільська. У цих випадках якість – справа честі колективів районів і областей.

З перших днів комуністи подбали про забезпечення високої настроєності і відповідальності, формування атмосфери взаємної вимогливості. Створено 16 тимчасових партійних груп. Вони повели цілеспрямовану виховну роботу. Члени партії показують зразки ставлення до праці.

Налагоджено чіткий контроль. На будівництві постійно присутні партійні і радянські працівники. Скажімо, в Небрат-Берестянці споруджують житло будівельники семи районів Києва. За короткий час на будові побували перші секретарі усіх цих районів. Особливо значну допомогу надає перший секретар Подільського райкому партії Іван Миколайович Салій. Завдяки цьому усі проблеми розв’язуються негайно.

Це одна з передумов рекордних строків і бездоганної якості робіт. Інша – та, що для будівельників створені прекрасні умови праці. Це вони самі нам про це говорили. Умови різнобічні. Нема перебоїв з постачанням матеріалів. У цьому відношенні дещо в гірших умовах знаходяться колективи Кримської області. Далека відстань дається взнаки. Але навіть вони не знають простоювань.

Бездоганні умови й побутові. Робітники живуть у піонерському таборі «Зміна». Тричі на день харчуються. Страви – смачні, калорійні. На будові працюють буфети, де є всі необхідні продукти, соки, мінеральна вода, квас. Будівельників обслуговують медичні працівники, працівники служби побуту.

Часті гості – майстри мистецтв, учасники художньої самодіяльності. Виступали, зокрема, аматори сцени з Бородянки, Подільського району міста Києва. Проводили лекції і бесіди лектори-міжнародники, учені-фізики, радіологи.

– Одне слово, – заключив В.Я.Пінчук, – умови – ідеальні. І будівельники віддають усе, що можуть віддати.

Так, їх старання і уміння втілюються у добротних, красивих садибах, у новому селищі, яке виросте в Бородянському районі менш як за чотири місяці. Пам’ять про них і щира вдячність їм залишаться у назвах вулиць – Київська, Львівська, Сімферопольська, Подільська.

Фото М.Мосенжника

Київська правда, 1986 р., 31.07, № 178 (18660).

Значна частина статті повторена авторами пізніше (“У назвах вулиць” під 13.08.1986 р.). Про візит кореспондентів ТАСС див. “Настрій – діловий” під 26.07.1986 р.