Назвали його Славутич
Г.Пивоваров
Уповільнюють свій біг за вікном соснові ліси, і невдовзі електричка зупиняється. Виходжу на перон і, поминувши новий залізничний вокзал, опиняюся на привокзальній площі. Поспішають люди: одні – на автобусний вокзал, інші – на ринок – вони поруч. Повільно крокую широким проспектом.
Тут, на центральному проспекті, розташувалися і торговельний центр, і загальноміський парк з атракціонами, і спортивний комплекс із стадіоном. Присівши на лаву, помилувався спокійною гладінню рукотворних водойм.
Певно, такою років через два буде наша зустріч із Славутичем.
Коли в 1960-х роках столицю Узбекистану спіткала біда, на допомогу місту прийшла вся країна. Нині Ташкент пишасться українськими, московськими, молдавськими мікрорайонами, кварталами, спорудженими будівельниками братніх республік СРСР. Є в нас славна традиція: коли місто, область, республіка потребують допомоги, руку дружби простягають їм усі наші народи. Так і сьогодні: аварія на Чорнобильській АЕС нікого не залишила байдужим. Ще одним яскравим виявом нашого братерства стане місто, що в рекордно короткий строк – за два роки – підніметься в міжріччі Дніпра і Десни. Ім’я його сьогодні, певно, вже відомо багатьом – Славутич. Житимуть тут працівники Чорнобильської атомної електростанції, їхні сім’ї. А збудують його для них посланці восьми союзних республік.
Таким уявляють проектувальники майбутнє місто.
Про нове місто і ведемо ми бесіду з головним архітектором по його проектуванню Ф.І.Боровиком з КиївЗНДІЕПу. Цей інститут є генеральним проектувальником Славутича. Він об’єднав зусилля 35 проектних організацій Москви, Ленінграда, Києва, Талліна, Тбілісі, Риги, Баку, Вільнюса, Єревана, що візьмуть участь у його створенні.
– Місце для міста ми обрали і зручне, і безпечне. Навколо ліси, грибні місця, – розповідає Федір Ілліч. – Відстань до АЕС – трохи більше 50 кілометрів, до Чернігова – 40, до Дніпра – 11. Тут проходить залізнична вітка – Чернігів – Янів. У районі станції Нерафа і споруджуватиметься Славутич. Із АЕС його з’єднають електрички і автобуси. Можна буде дістатися сюди і теплоходом.
Яка ж основна містобудівна ідея архітекторів КиївЗНДІЕПу і московського Центрального науково-дослідного і проектного інституту містобудування? Її можна передати трьома словами: створити спокій і затишок. Можна сказати і так: Славутич – місто для відпочинку. Тут не буде промисловості, крім тієї, що потрібна для обслуговування населення. Вона «збереться» в промислово-комунальній зоні, яка буде винесена за межі житлових кварталів і відгороджена від них зеленою смугою лісу.
Якщо вже ми заговорили про сферу обслуговування Славутича, давайте одразу познайомимося й з іншими її елементами. Неподалік від промислово-комунальної – прирейково-складська зона. Сюди підходить залізниця, якою на продовольчі і промислові склади, у фрукто-, овоче- і картоплесховища, до холодильника з цехом морозива поступатиме все необхідне для забезпечення нормального життя людей. Трохи далі, в лісі – лікарняний комплекс: поліклініка, стаціонар, швидка допомога, диспансер, дитяча молочна кухня. Навколо Славутича розташуються заміські оздоровчі заклади, зони відпочинку, колективні сади.
– А саме місто, як я вже говорив, стоятиме серед чудових поліських лісів, – продовжує Ф.І.Боровик.
Спеціаліст з багаторічним стажем, автор багатьох цікавих проектів забудови великих житлових районів, він із зацікавленістю розповідає про нову роботу.
Центр Славутича.
Загальноміський центр, у якому ми побували, простягнеться в довжину на один кілометр. Це не просто центральна вулиця, її можна назвати і бульваром, і проспектом одночасно. Ширина її досягатиме 200 метрів. Тут розташуються всі заклади загальноміського призначення. Але це буде не тільки адміністративний, культурний і торговельний центр Славутича, він, за задумом архітекторів, ще й зона відпочинку. Рух тут буде тільки пішохідний.
А транспорт? Весь потік транзитних машин піде, обминаючи місто. Найкоротшими шляхами необхідний для обслуговування транспорт діставатиметься в центр, до житлових будинків. По місту, що займе територію більш як 140 гектарів, курсуватимуть маршрутні таксі.
Тепер наш з вами маршрут проляже в житлові квартали. Містобудівних комплексів, з яких «складатиметься» Славутич, буде п’ять. Споруджуватимуть їх будівельники РРФСР, України, закавказьких і прибалтійських республік.
Центральні бульвари мікрорайонів теж тільки пішохідні. Сюди водитимуть батьки малюків у дитячі садки, бігатимуть до шкіл учні, приходитимуть люди у фізкультурно-оздоровчі центри з універсальними спортивними залами. Їх, як і дитячі садки, матиме кожен житловий комплекс. В усіх школах і дошкільних закладах передбачені плавальні басейни.
– Місто ніби знижуватиметься від центру до околиць, – пояснює задум архітекторів Боровик. – Ближче до нього стоятимуть п’ятиповерхові корпуси. Далі забудова одно- і двоповерхова, будівлі котеджного типу з присадибними ділянками. Щоб люди більше часу проводили серед природи, та й умови для відпочинку в оселях невеликої поверховості створити легше.
Кожна з восьми республік привезе в Славутич свої серії жител, які споруджуватиме із своїх же конструкцій.
– Чи не створить це стильового різнобою? – питаю в головного архітектора по проектуванню міста.
– Ми працюємо над тим, щоб цього не сталося. А в процесі будівництва вестимемо авторський нагляд за ходом робіт. Об’єднаємо всю забудову одним кольоровим рішенням, єдиним монументально-декоративним оформленням кварталів.
Майбутнє інтернаціональне місто створюватиметься всією країною. Славутич стане ще одним сим полом нашого братерства.
Київська правда, 1986 р., 16.11, № 266 (18748).
Повністю промовчано таке найважливіше містобудівне питання, як спорудження пам'ятника В.І.Леніну, довкола якого слід розміщувати всі інші компоненти. Не може бути в СССР міста без пам'ятника Леніну!