Що сьогодні в Чорнобилі?
А.Краслянський, спец.кор.«Радянської України». м.Чорнобиль.
Здається, зовсім недавно був я останній раз у Чорнобилі, а змін стільки, що й не злічити. Вони впадають в око відразу, як тільки за Києвом виїжджаєш на чорнобильську магістраль. Якщо ще кілька місяців тому між бетоновозами, військовими автомашинами тільки зрідка можна було вздріти колгоспний транспорт, то тепер він повністю заволодів дорогою. Буряки, труби, худоба та інший цілком «цивільний» вантаж широким потоком пливе дорогою.
Немає вздовж магістралі і таких звичних донедавна знаків, як «В’їзд на узбіччя заборонений».
Звичайно, все це до в’їзду в тридцятикілометрову зону, хоч і там стало спокійніше і впевненіше.
Це відчуття особливо посилюється в Чорнобилі. Можливо тому, що на вулицях міста майже не видно військової техніки та й взагалі значно поменшало людей. Але, мабуть, насамперед тому, що вже не зустрінеш жодної людини в респіраторі, дозиметристів з приладами, які стояли раніше ледь не на кожному кроці.
– Що, респіратори вже не потрібні? – зустрівши в будинку, де розташувалась урядова комісія, знайомого фізика, запитую його.
– Практично ні. Повітря зараз чисте, аерозолей нема та й рівень радіації значно знизився.
– Наскільки?
– Проти осені принаймні втричі і зараз наближається до прийнятного. В усякому разі я працюю тут майже з перших днів і почуваю себе чудово, – сміється.
Розпитую про загальну ситуацію в Чорнобильській зоні, про поведінку реактора, про майбутню весняну повінь. Знайомий видає настільки оптимістичну інформацію, що я не втримуюсь:
– Ти що, заколисати мене зібрався?
– Ось так і народжується міщанство, – єхидно підколює мене фізик. – Коли хтось наговорить різних страхів, охоче вірять, а як щось хороше чують, – насторожуються. Ну от що, їдь на атомну і там у всьому пересвідчишся.
У просторому світлому коридорі Чорнобильської атомної станції мене зустрів заступник головного інженера по радіаційній безпеці В.О.Рибалко. Без респіратора, як, до речі, і всі, хто снував коридорами приміщення. Звичайно ж, найперше запитання – як нині поводить себе реактор четвертого енергоблока.
– Цілком спокійно, – каже Володимир Олександрович. – Він надійно, герметично закритий металом і бетоном з усіх боків. На даху саркофага стоять фільтри з потужними вентиляторами, через які вільно проходить очищене від аерозолей повітря. Так що нині реактор зовсім не виділяє радіоактивних речовин.
– Але ж у ньому відбуваються певні фізичні процеси?
– За ними у нас надійний, постійний контроль. Сотні контактів вимірювальних датчиків, з’єднаних в єдину, особливо чутливу вимірювальну систему, дають постійну інформацію про все, що робиться всередині реактора. Крім цього проводяться вимірювання за багатьма іншими зовнішніми параметрами – наприклад, визначається склад аерозолей навколо саркофага, перевіряється гама-поле, температура та інше. Отже, ми завжди маємо найточніші відомості про те, як поводить себе реактор у будь-який час.
– Нерідко доводиться то тут, то там чути про якісь викиди з четвертого реактора…
– Це розмови несерйозних людей, які прислухаються до базарних пліток. Ніяких шкідливих викидів в атмосферу давно немає і не може бути. Ну звідки братись викидам, коли реактор вільно «дихає» через фільтри вентиляційної системи і, отже, ніякі гази в ньому не накопичуються? Десь у січні, пам’ятаю, вийшов з ладу один нейтронний датчик. На всяк випадок ми почали перевіряти всю вимірювальну систему – для цього ж і існує наша служба. І от дехто, занепокоєний цим, пустив слухи, що ледь не піднялася кришка саркофага. Але ж це навіть фізично немислимо. Словом, хто в чомусь сумнівається, хай приїжджає й усе побачить на власні очі – радіаційна обстановка на станції нині така, що це нічим йому не загрожує.
– Ну, а який все-таки радіаційний фон атомної?
– На два порядки кращий, ніж передбачений нормами, тобто чистіший, ніж був до аварії. З одного боку, і це найголовніше, надійно ізольований реактор четвертого енергоблока, проведена величезна робота по очищенню приміщень, дахів енергоблоків, подвір’я, прилеглої зони, Наші спеціалісти, військові зняли заражений радіоактивними частинками шар землі, покрили його плитами, вкрили холодним асфальтом. А з другого – нам допоміг хороший сніг, який притис всі аерозолі до землі.
– І все ж таки, є ще на станції зони з підвищеною радіацією?
– А хто сказав, що наслідки аварії повністю ліквідовано? Роботи в нас ще немало. Цього року необхідно здати в експлуатацію третій енергоблок. І служба радіаційної безпеки зосередила в цій зоні всі сили, щоб повністю очистити приміщення для безпечної роботи монтажників, будівельників, інших спеціалістів. Зараз ніхто не пошле людей туди, де є хоч найменша небезпека для їхнього здоров’я. Ми очистили дах третього блока від залишків радіоактивного вибуху. Але окремі часточки були настільки розжарені, що прямо вп’ялись у бітумне покриття. Отже, треба буде повністю міняти дах цього енергоблока. Іде очищення й промислового майданчика під будівництво 5 і 6 блоків. І, нарешті, закінчення повної дезактивації 30-кілометрової зони. Все це проблеми, які належить вирішувати персоналу станції разом з військовими та іншими спеціалістами.
– Ситуація в тридцятикілометровій зоні, судячи з усього, теж різко поліпшується.
– Проїжджаючи після роботи населеними пунктами, з яких переселено людей, щоразу вмикаю свої дозиметричні прилади. У переважній більшості рівень радіації уже впав до норми. Однак попереду ще багато роботи по дезактивації міста Прип’яті, по вирубці так званого рижого лісу [1].
– Він ще створює підвищений фон?
– І даватиме, поки ми геть не вирубаємо його і не спалимо в спеціальних печах, а землю не схоронимо в могильниках. Ну, а в Прип’яті ми днями відкриємо плавальний басейн, де персонал станції оздоровлюватиметься, здаватиме норми ГПО.
Ми стоїмо з Володимиром Олександровичем на майданчику, звідки рукою подати до саркофага. Після закінчення робіт по його спорудженню виглядає він, як цілком скромна, мирна споруда. Важко навіть уявити, що зовсім недавно на його приборкання довелось піднімати величезні сили і резерви цілої країни.
Володимир Олександрович недалеко від стінки саркофага включає прилад і показує мені шкалу: рівень радіації нормальний. Це проти сотень рентгенів на годину, які видавав пошкоджений реактор [2].
Мова заходить про повінь, яка може початись навесні і винести у водний басейн радіоактивні частинки. Володимир Олександрович каже:
– Впевнений, що ніякого нового забруднення не буде. Водозахисні дамби, спеціальні вали, рови, система фільтрів не пустять радіоактивну воду в Прип’ять і Дніпро, якби вона навіть була. А не буде її тому, що разом з науковцями ми розробили й реалізовуємо програму «Повінь», якою передбачені заходи, завдяки яким ми керуємо повінню. Так, так, повінню ми можемо керувати. З одного боку, нам у цьому допомагає сама природа. Майже весь лютий стояли сильні тумани, які майже «з’їли» сніжну покрівлю ділянок, де ще лишився підвищений рівень радіації. А з другого, щоб прискорити танення снігу, здійснюємо пігментацію його та інші запобіжні дії.
Чорнобильська атомна живе, пульсує в нормальному ритмі. Одна робоча вахта змінює іншу. А в цей же час ведеться невсипний контроль за технікою і самими вимірювальними приладами.
А коли ми поверталися додому разом з працівниками ДАІ Київської області Олександром Калашником, Віталієм Ігнатенком, Віктором Антонюком та іншими їхніми колегами, які першими були на місці квітневої аварії, ще раз переконалися в змінах на краще: нас зупинили дозиметристи і примусили помити машину, оскільки на колесах виявилось невеличке забруднення. Півроку тому машини пропускали з рівнем радіації у десятки разів вищим… [3]
Радянська Україна, 1987 р., 28.02, № 49 (19852).
[1] Російське “рыжий лес” = українському “рудий ліс”.
[2] Аж тут прохопилось, що рівень радіації після вибуху таки становив сотні Р/годину. Після губаревського “Саркофага” це вирішили дозволити.
[3] А все завдяки тому, що норми в нас гнучкі і здебільшого встановлюються на підставі досягнутих рівнів. Тому в СРСР радіаційна обстановка завжди в межах норми. Якщо десь рівень радіації 100 Р/годину – для нього тимчасово встановлюється норма в 120 Р/годину; якщо десь є 120 Р/годину – нормою вважається 150 Р/годину, і т.д.
Значні текстуальні запозичення з цієї статті можна побачити в статті А.Осадчого “Через год после аварии” під 25.04.1987 р.; але там пояснення, які давав В.О.Рибалко, розподілені між різними особами. Див. коментар до статті Осадчого.