Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Вільні матроси сіл Дереївки і Куцеволівки / Передмова

Вільні матроси сіл Дереївки і Куцеволівки

Передмова

Тема вільних матросів Новоросійського краю достатньо відома. Завдяки авторитету головного ініціатора їх створення – Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора (згодом Кавказького намісника) графа М.С.Воронцова вже в 1834 році іменним указом Сенату "Об учреждении вольных матросских обществ или цехов в городах Алешках и Никополе" були закладені перші правові підвалини цієї, по-суті нової соціальної верстви населення, спрямованої на забезпечення купецького флоту кадрами матросів вітчизняного походження.

Ті, хто вступав до матроського товариства, звільнялися від сплати різних повинностей, за що зобов'язувались прослужити не менше 10 років. При цьому в перші 5 років треба було набути необхідний досвід на військових (переважно транспортних) суднах Чорноморського флоту, де їм гарантувалося провіантське і речове забезпечення нарівні з лінійними матросами, від яких вони відрізнятися лише елементами форми (гудзики на погонах були без зображення якорів). Після п'ятирічної служби від флотського керівництва видавався патент, куди мали бути вписані основні види робіт, які міг виконувати матрос: управляти кермом, здійснювати заміри з використанням лота тощо. Маючи патент, вільні матроси в подальшому могли продовжувати службу на суднах вітчизняного купецького флоту та отримати закордонний паспорт у випадку іх використання у міжнародних перевезеннях.

Після Кримської війни, коли Паризьким договором Росії було заборонено мати військовий флот на Чорному морі, вільні матроси отримали змогу проходити 5-річну підготовчу службу на суднах Російського товариства пароплавства і торгівлі, що з 1857 року почало діяти в Одесі під керівництвом капітана 1-го рангу М.Аркаса.

Початковий етап формування товариств вільних матросів в губерніях Новоросійського краю достатньо повно відображений у відомостях, опублікованих А.Комарницьким у лютневому номері журналу Міністерства внутрішніх справ за 1844 рік [1], за якими з 1835 по 1843 рік у Чорноморський флот для проходження 5-річної служби було зараховано у цілому 859 таких матросів. Під час оборони Севастополя у флотських екіпажах нараховувалося 2729 вільних матросів [2], до 1500 із яких за повідомленням Одеського вісника (1854, № 61) на початку Кримської війни виявили бажання добровільно поступити на флот [3]. За даними, отриманими О. Афанасьєвим-Чужбинським в управлінні Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора під час етнографічної експедиції морського відомства до Південної Росії (1857 рік), із загальної чисельності чоловічої частини матроських товариств Катеринославської, Таврійської та Херсонської губерній близько 1/3, або 4268 із 13043 чол., згадуються як такі, що служили на флоті [4].

Крім відомості про склад матроських товариств у казенних поселеннях краю О.Афанасьєв-Чужбинський дає також розвернуту характеристику їх устрою, наявних проблем в організації діяльності, ставлення губернського керівництва до їх вирішення. Завдяки чисельним перевиданням у складі нарисів Дніпра матеріали проведеного дослідження до цього часу залишаються досить поважним джерелом з їх історії. В той же час, як і передчував дослідник, після завершення Кримської війни діяльність матроських товариств починає поступово згортатися. Вважається, що з введенням у січні 1874 року загальної військової повинності одночасно було прийнято і рішення про ліквідацію цехів вільних матросів у губерніях Новоросійського краю, що підтверджують також наявні архівні джерела.

Але зрозуміло, що історія жодного із суспільно-значимих явищ одним розчерком пера не зупиняється. З введенням загальної військової повинності вже 4 липня 1874 року було затверджено розпис місцевостей і призивних ділянок, призначених для комплектування флоту, до якого із колишніх поселень вільних матросів потрапили лише Олешки, приморські міста та окремі найбільш наближені до акваторії Чорного і Азовського морів села Ростовського і Маріупольского повітів Катеринославської губернії та Бердянського, Дніпровського і Мелітопольського повітів Таврійської губернії.

З часом, у міру відродження Чорноморського флоту, започаткованого іменним указом від 1 жовтня 1871 року, згадали і про решту вільних матросів, які ще служили на суднах Російського товариства пароплавства і торгівлі. Вже указом від 9 березна 1876 року їм почали зараховувати кожен рік за рік дійсної служби на флоті. 17 березня 1880 року виходить ще більш відвертий закон, який фактично повертує комплектування Чорноморського флоту до придніпровських і придністровських поселень Новоросійського краю, де ще донедавна діяли товариства вільних матросів. Оминалися хіба-що більш віддалені від води степові поселення, найбільше яких було у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії [5].

Варто зазначити, що саме цей, найбільш віддалений від моря повіт, за даними 1840-1850-х років займав і найбільшу питому вагу (до 30 %) в чисельності утворених товариств та матросів Новоросійського краю, які пройшли службу на флоті. З огляду на досить стримане відношення поселян до вступу у матроські товариства на початковому етапі їх формування, не виключаємо, що не лише обіцяні пільги та агітація прискорили їх вибір. На цей час значну частину казенних поселень Верхньодніпровського повіту було переведено в статус військових з відповідним відрахуванням до складу сусіднього Новоросійського військового поселення (останнім із них було село Плахтіївка, сумнозвісне тотальним виселенням у 1830 році не згодних із цим жителів). Вочевидь, що уже до середини 40-х років стало відомо про нові плани розширення його складу, у яких традиційно не останнє місце відводилося саме казенним селам Верхньодніпровського повіту. Останнє не могло не прискорити перехід у товариства вільних матросів не лише поселян придніпровських сіл, а й більш віддалених, чисто степових поселень [6].

Аналогічні процеси простежуються і при формуванні матроських товариств у поселеннях Херсонського повіту, частина з яких були розташовані на досить значній віддалі від Дніпра та морського узбережжя, визначених у відповідних указах. Окремі з таких поселень, були також у складі Катеринославського повіту.

Мали місце і деякі інші мотиви переходу у вільні матроси, які в кінцевому підсумку визначали відмінності у чисельному складі матроських товариств у тому чи іншому казенному поселенні та у їх представництві за повітовою належністю .

Досить багатою джерельною основою для з’ясування цих та інших питань організації діяльності матроських товариств Новоросійського краю є матеріали справ, зосереджені в описах 191 і 192 фонду 1 Управління Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора за 1830-1850 роки в Державному архіві Одеської області, які вибірково представлені на сторінках цього видання. На жаль, багато із справ цієї проблематики за діючими описами вважаються втраченими.

Не краще виглядає ситуація і з наявним складом документів чисто цільових описів 229, 229а і 229б цього ж фонду зі справами стосовно утворення та функціонування товариств вільних матросів з 1840 по 1877 рік [7]. Зокрема, понесені втрати фактично унеможливлюють встановлення часу заснування того чи іншого матроського товариства, його первинного складу та змісту установчих документів, які регулювали їх діяльність при обранні керівних органів та у відносинах з рештою громади сіл при вирішенні земельних, фінансових і багатьох інших питань. У цьому плані певним виключенням є хіба-що більш-менш цілісний масив облікових та інших документів персонального характеру, що стосується уже періоду після завершення Кримської війни і складається з ревізьких книг (казок) вільних матросів за даними ревізії населення 1858 року, медичних свідоцтв про поранення, патентів та інших посвідчень, відібраних у 1863-1865 роках при їх обміні на патенти нового зразка, сумарний обсяг яких оцінюється в 2985 рукописних аркушів.

Із зазначеного масиву до цього видання включені лише документи, що стосуються вільних матросів сіл Дереївки і Куцеволівки Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії, що в кінцевому підсумку і визначило його назву [8]. Щодо вибору із усього складу матроських товариств саме цих поселень, насамперед ідеться про села, які тривалий час були взаємопов’язані спільністю історичного розвитку, землеволодінь та адміністративного підпорядкування. При утворенні товариств вільних матросів це були найбільш віддалені від моря поселення Катеринославської губернії. У межах Кіровоградської області, до території якої в даний час вони належать, це єдині з колишніх казенних сіл у її складі, де діяли матроські товариства. Не в останню чергу такий вибір грунтується також на особистій зацікавленості упорядників видання, які є вихідцями одного з них, до більш повного висвітлення цієї маловідомої сторінки їх історії.

При передачі змісту документів найбільш складними для упорядкування виявилися ревізькі книги (казки). І не лише із-за формату документа, інформація якого розміщена на двох взаємопов’язаних аркушах встановленого зразка. Як ревізькі книги, так і інші документи персонального характеру, у свій час досить активно використовувалися при вирішенні різних питань. В результаті чи не кожен з них, крім його первинного змісту, містить чисельні відмітки службового характера зі значною кількістю словоскорочень, а то й умовних позначень, призначення яких було відоме хіба-що чиновнику, яким вони проставлялися. Частина з них – це ледь помітні приписи олівцем, від передачі яких для уникнення зайвих коментарів та припущень ми змушені були просто відмовитись.

Багато ускладнень виникає і з відтворенням наявних приміток на сторінках видання, які в оригіналі документа нерідко ідуть поверх первинного тексту, на вільних полях зліва, зправа, внизу чи вгорі аркуша. У більшості випадків такі питання вдалося вирішити розміщенням відповідної інформації в незаповнених клітинках табличного формату ревізьких записів та через їх позначення іншим шрифтом (переважно це курсив). Таким же чином виділено курсивом і додані нами у квадратних дужках порядкові номери записів та прізвища осіб при переході відомостей про склад сім’ї вільного матроса на іншу сторінку видання. Більш об’ємні записи приведені у відповідних зносках.

В документах, які не потребують відтворення у формі таблиць (листи, свідоцтва, патенти тощо), додаткові відмітки у структурованому виді передані тим же курсивом перед початком основного тексту, в його лівому чи правому куті. Більшість таких приписів стосовно однієї й тієї ж особи досить тісно пов’язані. Переважають відсилки до номерів записів у ревізьких книгах, які слугували чи не головним інструментом для ідентифікації походження вільних матросів, прізвища яких нерідко мали суттєві розбіжності у написанні при їх згадках у різних документах.

При передачі записів ревізьких книг здійснено також необхідні проміжні та сумарні перерахунки чисельності осіб чоловічої і жіночої статі, в результаті яких стосовно жіночої частини товариства вільних матросів села Куцеволівки маємо розбіжності між їх загальною чисельністю і кількістю відповідних записів, які стосуються дворів за № 77 і 78. На жаль, за відсутності інших документів для звірки, цей факт можемо лише прийняти до відома, додатково зазначивши, що всі ревізькі книги, які надходили до керуючого товариствами вільних матросів і відклалися серед відповідних архівних матеріалів, мають статус офіційно завірених копій.

Використані ревізькі книги датовані 1858 роком і відносяться до періоду станньої, або 10-ї загальнодержавної ревізії населення. Порівняно з попередньою, 9-ю ревізією 1851 року, проведеним обліком фіксується помітне збільшення чисельності вільних матросів та кількості відповідних дворів як у селі Дереївці, так і в Куцеволівці. У подальшому вже до середини 1860-х років (див. додаток, с. 236) за рахунок зворотнього переведення в статус казенних поселян у вільних матросах залишалася хіба-що десята частина від їх чисельності на час ревізії.

Цікаво також, що обидві з приведених у виданні ревізьких книг завірені підписом старости Дереївського товариства вільних матросів та його ж печаткою. Вочевидь, що станом на 1858 рік вільні матроси і села Дереївки і села Куцеволівки входили до складу одного матроського товариства. Згодом, за приведеною градацією документів 1862 року, згадується також Куцеволівське матроське товариство, що, з огляду на його більшу чисельність, вочевидь отримало власну печатку уже за сприяння круючого товариствами вільних матросів Є.Турчанинова, який досить часто бував у цьому селі, вручаючи належні вільним матросам нагороди.

Крім об’ємних і трудомістких у передачі ревізійних записів чи не вперше у цьому виданні залучаються у науковий обіг такі типи документів як свідоцтва про рани вільних матросів та їх патенти. За відсутності інших відомостей періоду Кримської війни стосовно її конкретних учасників, ці документи на сьогодні дають чи не єдину можливість для їх більш-менш цілісного відтворення.

Свідоцтва про рани видавалися на підставі Височайше затвердженого 26 квітня 1860 року положення Комітету Міністрів, оголошеного в Сенаті Міністром внутрішніх справ 8 травня "О правах и преимуществах тяжелораненных вольных матросов Новороссийского края и их семейств". Всього стосовно Дереївського товариства маємо 9 свідоцтв про рани, стосовно Куцеволівського – 26. Як свідчать перевірочні записи, не всі із засвідчених повітомим лікарем рани пов’язані з участю у бойових діях. Не завжди чітко фіксується також місце отримання поранення, але переважно це Севастополь, що більш конкретно згадується у 10-ти випадках.

Чи не найбільш інформативними стосовно кожного з вільних матросів були патенти, які до переходу на проходження підготовчої служби на суднах Російського товариства пароплавства і торгівлі, видавалися за підписом уповноважених осіб Чорноморського флоту. Всього стосовно вільних матросів сіл Дереївки і Куцеволівки у матеріалах використаної справи відклалося 72 патента та інших посвідчувальних документів, які їх замінювали. Найбільш ранні з них фіксують початок служби на флоті з 1844 року. Переважають патенти, які були видані у місті Севастополі. Непоодинокі випадки, коли після перебазування особового складу флоту до міста Миколаєва, використовувалися все ті ж севастопольські бланки патентів.

Серед осіб, які посвідчували видані патенти, маємо підписи командуючих флотськими дивізіями, командирів флотських екіпажів, завідуючого морськими командами на Північній стороні міста Севастополя, керуючого флотськими у місті Миколаєві екіпажами і кадрами та ін. Майже 2/3 з них засвідчені підписами тогочасних контр-адміралів і віце-адміралів Чорноморського флоту, у тому числі Бартєнєва, Вукотича, Кутрова, Нахімова, Новосильського, Панфілова, Станюковича, Цебрикова, Юр’єва та Юхаріна. Як виняток, єдиний із зафіксованих нами підпис контр-адмірала П.С. Нахімова, відтворено у відповідному документі (патент № 10).

Крім посвідчення про здобуті матроські навички, патенти містять інформацію також про участь у бойових діях, про поранення, про нагороди, притягнення до відповідальності та про деякі інші сторони життя вільного матроса. В цьому плані досить цікавою є фіксація нагородження дереївського вільного матроса Наума Бичка за участь у битві при Синопі знаком військового ордена Св.Георгія (патент № 37). Враховуючи належність цього вільного матроса до 5-ї флотської дивізії, у цей час він міг перебувати у складі екіпажу флагманського 84-х гарматного лінійного корабля "Імператриця Марія" під прапором віце-адмірала П.С.Нахімова, що єдиний із суден цієї флотської дивізії приймав участь у Синопській битві.

На жаль, переглянуті архівні матеріали дають досить мало інформації про деякі інші сторони життя вільних матросів, деталі побуту тощо. Певним виключенням тут є хіба-що віднайдений опис скрині одного з матросів, померлих у плаванні, приведений наприкінці основної частини видання.

Крім того, в додатку вміщено тогочасний план земельної дачі сіл Дереївки та Куцеволівки, який супроводжуєтья його описом та коротким екскурсом в історію землеволодінь та зміни прилеглої частини русла Дніпра.

В довідкову частину видання включено також укладені мовою оригіналу стислі покажчики (географічний та іменний) та перелік використаних скорочень.

Завершуючи коротку передмову не можемо не висловити щирої подяки на адресу О.Дорошенка (м. Миколаїв), О.Пєшого (м. Одеса) за посильну допомогу в отриманні необхідних документів, а також голови Деріївської сільської ради Василя Федоровича Зайвого за надані консультації з деяких сторін історії сіл Дереївки і Куцеволівки останніх часів. З не меншою вдячністю згадуємо також інших дослідників, спеціалістів та уродженців села Дереївки за слушні поради та надані іллюстративні матеріали, задіяні у цьому виданні. Сподіваємося також, що його вихід стане певним поштовхом для більш повного і системного залучення до наукового обігу багатьох інших джерел з історії матроських товариств як у цілому на території краю, так і в частині його окремих поселень.


Примітки

1. Див. також: А.Я. Комарницкий. Вольные матросы в Новороссийском крае и Бессарабии // Записки Бессарабского статистического комитета. – 1868, т. 3, с. 262-273.

2. Описание обороны г. Севастополя. Составлено под руководством генерал-адъютанта Тотлебена. Ч. І. – СПб., 1863, с.135.

3. Сборник известий, относящихся до настоящей войны. Кн. ХІІІ-ХХІV – СПб., 1854, с.55.

4. А.Афанасьев-Чужбинский. Поездка на Днепровские пороги и на Запорожье // Морской сборник. 1858, № 9, Часть неоф., с. 65.

5. Зокрема, за законом із колишніх поселень вільних матросів для забезпечення комплектування флоту призначалися розташовані на берегах Дніпра села Дереївка, Мішурин Ріг, Домоткань (Глинське) і Бородаївка, що знаходилася на віддалі від ¼ до 1 версти від Дніпра, а також села Троїцьке Успенської волості, Мар’ївка, Надєждівка і Щурівка Богодарівської волості (ПСЗ-ІІ, т. 55, отд. ІІ, прилож. к закону № 60679, с. 107-108).

6. Із тогочасних казенних поселень Верхньодніпровського повіту, які не входили до складу військових поселень, товариство вільних матросів не було утворене лише в селі Софіївці, хоча і стосовно нього збереглося звернення та список 63-х бажаючих поселян від 22 листопада 1845 року, завірений печаткою сільського старости, які лише після додаткового "з’ясування" обставин та під загрозою переселення, відмовилися від свого наміру (ДАОО, ф. 1, оп. 192, спр. 106 (1846), арк. 148-151).

7. За назвою описів ідеться про справи чиновника особливих доручень при Новоросійському і Бессарабському генерал-губернаторі з управління товариствами вільних матросів Новоросійського краю, надвірного радника Є.Турчанинова, у відання якого в січні 1857 року були передані також справи його попередника, колишнього корабельного майстра М.Бухтєєва (у зв’язку з "душевной болезнью" цього чиновника).

8. Як виняток, з огляду на унікальність назв сіл Дереївки і Куцеволівки, щодо яких не зустрічається поширених випадків дублювання ні на теренах тогочасного Новоросійського краю, ні у межах сучасної України, з назви видання опущено лише згадку про їх адміністративну належність. Варто також зазначити, що з 1965 року в республіканських довідниках з адміністратино-територіального устрою село Дереївка починає згадуватися під дещо зміненою назвою як Деріївка. Своєчасно на такі розбіжності не звернули увагу, а вже в части незалежності трансформована назва поступово набула офіційного статусу. Але це вже друга історія, яка дещо виходить за межі цього видання, в якому упорядники дотримуються усталеної назви села, як вона зафіксована у документах про місце їх народження.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 698

Модифіковано : 8.03.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.