Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Алфавіти поселень «київських» повітів Вознесенського намісництва 1796 року / Передмова

Алфавіти поселень «київських» повітів Вознесенського намісництва 1796 року

Передмова

Пивовар А.В.

У цьому виданні практично у цілісному вигляді відтворені матеріали відповідної архівної справи 1796 року, яка зберігається на 48-ми рукописних аркушах (частина з яких залишилися чистими) у фонді Вознесенської палати цивільного суду Державного архіву Миколаївської області під назвою (за діючим описом) "Ведомости о помещиках и их имениях в Уманском, Чигиринском, Катеринопольском и др. уездах" (ДАМО, ф. 439, оп. 2, спр. 1). За діловодним заголовком справи, заведеної 10 грудня 1795 року і через рік оформленої для передачі до архіву, йдеться про "Дело по рапортам нижних земских судов с представлением алфавитных регистров о селениях и владельцах, также и о угодиях к ним принадлежащих. Кончено на 48-ми листах".

Крім зазначених у описі фонду, справа додатково містить лише алфавіти поселень та власників Черкаського повіту без жодних згадок щодо 8-ми інших повітів (Богопольського, Ольгопольського, Єленського, Новомиргородського, Єлисаветградського, Херсонського, Вознесенського і Тираспольського), які також входили до складу Вознесенського намісництва. Важко припустити, що останніми підготовка таких алфавітів була проігнорована. Скоріше за все, до отримання указу від 12 грудня 1796 року про ліквідацію намісництва, з цим завданням встигли впоратися лише новоутворені повіти, найменш віддалені від Новомиргорода, де тимчасово, до побудови нового губернського міста, розміщувалися губернські установи, у тому числі палата цивільного суду.

У той же час, незалежно від реальних обставин, з якими пов’язане формування справи, у її складі маємо досить цілісне представлення облікових матеріалів всіх 4-х повітів колишнього Вознесенського намісництва (Катеринопольського, Уманського, Черкаського і Чигиринського), що за указом від 29 серпня 1797 року увійшли до складу новоутвореної Київської губернії. Саме із зазначеними адміністративними змінами пов’язане використане у назві видання поняття "київських" повітів Вознесенського намісництва, яке за своєю суттю є скоріше умовним. Фактично, при утворенні Вознесенського намісництва (указ від 27 січня 1795 року) територія вказаних повітів тимчасово входила до складу Брацлавської губернії, до 2-го розподілу Польщі у 1793 році – як до Київського, так і Брацлавського воєводств Речі Посполитої і в чистому вигляді станом на 1796 рік до числа київських належати ще не могла.

Матеріали справи, що відбивають початковий період діяльності палати цивільного суду, пов’язаний із формуванням необхідних відомостей щодо об’єктів земельної власності на території губернії, дають у цілому досить розгорнуту характеристику складу поселень у повітах, їх розподілу на приватні та казенні, чисельності жителів. На жаль, щодо останньої, через незавершеність 5-ї ревізії населення (розпочата у 1795 році), в частині поселень Черкаського повіту така інформація має значні пробіли, як і в цілому в усіх 4-х повітах стосовно наявного обсягу земельних угідь (за новизною постановки питання, до його виконання новоутворені повітові установи на той час були фактично неготові).

В той же час, незалежно від повноти чисто статистичних даних, не менш важливе значення має представлена в алфавітах інформація щодо належності тогочасних поселень окремим власникам. Зокрема, всі поселення Уманського повіту перебували винятково у одноосібному володінні графа Станіслава Потоцького. Основний масив землеволодінь у трьох інших повітах складався із колишніх Смілянських маєтностей покійного князя Г.О.Потьомкіна-Таврійського, розподілених між його чисельними спадкоємцями [1]. Не менш характерною складовою Катеринопольського і Черкаського повітів є значна кількість казенних поселень, зафіксованих у їх складі, що, не виключено, зумовлено їх попередньою належністю до коронних володінь Речі Посполитої [2]. Окремі з таких поселень могли належати і до числа секвестрованих, але для остаточного з’ясування це питання потребує додаткових досліджень

За характеристикою статусу поселень більш-менш детально в алфавітах зазначені лише окремі містечка та хутори. Щодо решти сільських поселень, певної послідовності у характеристиках їх статусу не простежується. Зокрема, такі розбіжності досить помітні при порівнянні алфавіту власників і загального алфавіту Катеринопольського повіту, де одні й ті ж поселення нерідко згадуються то під назвою "деревни" чи слободи, то як село. Останнє є досить характерним для територій, які протягом кількох століть використовували одну градацію поселень (в даному випадку характерну для Польщі: слобода – хутір – село або вєсь/wieś) і за короткий термін мали призвичаїтись до іншої (в даному випадку характерної для Росії: сільце – деревня – село). У багатьох випадках зберігалися також відповідні неузгодженості у написанні назв: вєсь Бондурова – село Бондурова, і лише з часом закріплюється більш звичне поняття – село Бондурове.

Відсутність відомостей про повітові міста, підсумкових даних до отриманих алфавітів неминуче залишає відкритим також питання повноти наявного складу поселень, перевірка якої фактично не можлива без залучення додаткових джерел, найбільш корисними із яких могли б бути базові відомості про склад повітів, укладені у травні 1795 року при підготовці атласу Вознесенського намісництва (РГВИА, ф. ВУА, д. 18333, лл. 1-100).

Щодо ревізійних списків, то про їх збереження у цілісному вигляді інформація відсутня. Після втрати основного масиву архіву Вознесенського намісницького правління, маємо лише загальні відомості за 1796 рік про чисельність жителів у розрізі повітів, опубліковані А.Скальковським [3]. В той же час, щодо поселень з православними церквами збереглися досить цілісні відомості про їх склад у 1796 році за зшитками консисторських примірників метричних книг, які відклалися у відповідних фондах Центрального державного історичного архіву у м. Київі та Державного архіву Дніпропетровської області.

Враховуючи релігійну специфіку регіону, в додатках приведено також витяги із звітних відомостей деканатів про католицькі костели та їх парафії у межах тогочасного Вознесенського намісництва із фондів Державного архіву Житомирської області, а також більш ранні облікові дані за 1787 та 1791 роки по єврейських кагалах, що у сукупності дозволяють отримати досить цілісне уявлення про тогочасну структуру та склад поселень регіону, простежити певні відмінності у їх назвах та стилі написання, що відбивають як особливості місцевої топоніміки, так і помітні впливи на її формування кількох мов офіційного діловодства та побутового спілкування.

Документи передано сучасним науково-популярним методом, окремі з яких – у перекладі з латини і польської. Для зручності користування, видання додатково супроводжується зведеним покажчиком поселень, стислим витягом прізвищ та тогочасними картографічними зображеннями території краю. Зокрема, представлено фрагмент однієї з найбільш ранніх друкованих карт 1795 року з відображенням територіальних меж "київських" повітів Вознесенського намісництва. Дещо масштабніша карта намісництва 1796 року опублікована А.Скальковським у другій частині його "Хронологічного огляду історії Новоросійського краю" (Одеса, 1838). На жаль, за браком джерел, на даний час відокремлено проілюстрована лише територія Катеринопольського повіту, план якого зберігся у картографічному зібранні Держархіву Херсонської області.

Завершуючи стислу передмову, висловлюємо щиру подяку керівництву та працівникам архівних установ, матеріали яких задіяні у цьому виданні, за сприяння у їх оперативному отриманні, а також на адресу колег у сфері джерелознавчих досліджень С.В.Голотюка і Р.С.Захарченка за своєчасні поради та посильну допомогу у пошуку, перекладі та опрацюванні документів, залучених з Дніпропетровського та Житомирського обласних архівів.

Примітки

1. Враховуючи значний інтерес до цієї теми, у додатку приведено повний склад поселень Смілянських маєтностей Григорія Потьомкіна з розподілом за тогочасними ключами, як вони зазначені в купчій угоді з князем Франціском Ксаверієм Любомирським від 2 січня 1787 року, нещодавно опублікованій черкаськими дослідниками Ю.Мариновським та І.Удовиком (Архіви України, 2008, № 5-6, с. 96-127).

2. Див., зокрема, розпорядження генерал-губернатора Т.Тутолміна від 20.06.1793 р. про збір відомостей про відповідні поселення неподалік Смілянських володінь покійного князя Потьомкіна (Материалы для истории Подольской губернии.[1791-1793] // Прибавл. к Подольским губ. вед., 1895, № 93, с. 307-308).

3. Із вказаних відомостей за підсумками 5-ї ревізії в Катеринопольському повіті проживало 41929 осіб чоловічої статі і 38515 – жіночої, в Уманському, відповідно – 35932 і 32796, в Черкаському – 46569 і 43559, в Чигиринському – 37869 і 36838 /разом – 162299 і 151708/ (Скальковский А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. Часть І. – Одесса, 1836, с. 250). Не виключено, що при цьому були використані попередні підсумки ревізії, оскільки навіть на час утворення повітів (за даними з конфірмованої доповіді графа П.Зубова від 18.01.1795 р.) у їх складі нараховувалося 164080 осіб чоловічої статі, у тому числі в Калниболотській окрузі (до перейменування містечка Калниболот у повітове місто Катеринополь) – 43126, в Уманській – 44621, в Черкаській – 40926, в Чигиринській – 35407 (ІР НБУВ, ф. V, спр. 416, арк. 386). За помітним зменшенням чисельності жителів двох перших повітів не може залишатися не поміченим також певний вплив як офіційних переселень, так і самовільного відтоку населення у південні, малозаселені регіони тогочасної Вознесенщини.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 969

Модифіковано : 12.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.