Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

2.9.11. Острови Жуків, Чернечий (Водників), Конча-Заспа та ін. в період 1943-1990 рр.

Парнікоза І.Ю.

Станом на 1940-ві рр. територія Жукового острова, урочище Конча-Заспа, південні острови на Дніпрі почали розглядатися як місце рекреації. Відновлення заповідника «Конча-Заспа», незважаючи на старання його колишнього директора М. Шарлеманя, не відбулося. Згідно матеріалам післявоєнних генеральних планів тут було заплановано паркову зону.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 1957 р. територію м. Києва було збільшено на 7133 га. Відтоді селище Дніпровського пароплавства (острів Жуківка – тоді він звався так), зона дачних поселень у Конча-Заспі, частина лісів (Зелена зона) Хотівського і Трипільського лісництв увійшли до складу міста, отримавши статус курортної зони.

Лугопарк. Однак острів Жуків поступово трансформується у паркову зону. В 1982 р. Шулькевич, Дмитренко писали:

«Особливо славиться прекрасними краєвидами лугопарк Жуків острів. Просторі луки, протоки Дніпра та озера, відкриті великі простори з груповими чи поодинокими посадками, оточені лісовими масивами верхніх терас створюють самі сприятливі умови для відпочинку». На території лугопарку було влаштовано прогулянкові стежки, для чого дніпровські протоки було перекрито пішохідними місточками.

Наприкінці 1940-х рр. відбулося заснування на острові Водників бази судноремонтного заводу. Поблизу на території острова Жуків – колишнього лаврського хутора Жуківка виникло селище. У 1953 р. тут мешкало 5000, з них 150 дітей. До прилеглого острова Водників площею 167 га (з’єднаного у передвоєний час дамбою та укріпленого додатково у зв’язку з будівництвом НКШС № 1), 1957 р. було прокладено автодорогу. Згодом тут розміщено ремонтну базу та рейд річкового флоту та дачний сектор. 1960 р. розплановано нижню половину острова для одноповерхового житла (існувало тут до надзвичайної повені 1970) та садів Товариства судноремонтників (360 ділянок). У зв’язку з надзвичайною повінню 1970 р. всіх мешканців хутору та острова Водників назавжди евакуювали, а Жуків острів став базою дитячої флотилії (Вакулишин, 2014).

У 1980-ті рр. сюди ходив навіть міський автобус №55, про що свідчать наразі закинуті зупинки.

На узбережжі острова поблизу точки відходження Козачої коси розмістилася база підводно-технічних робіт. Тут було штучно створено зручну прямокутну гавань. На території бази стоїть на п’єдесталі мінний катер МК-4. До борту прикріплена велика меморіальна дошка з описом бойового шляху катера, який воював у складі Волзької та Дніпровської військових флотилій ()

Після війни катер прослужив як водолазний бот ще 15 років. Перетворений на пам’ятник колективом київського експедиційного загону підводно-технічних робіт 9 травня 1980 р. Детальніше див. ().

На північ від неї колись розташовувався Клуб юних моряків «Юнга». Біля воріт цієї бази знаходилася знешкоджена донна міна.

Цей клуб мав чотири кораблі-пам’ятники: самохідну баржу «Україна» (трофей, до 1945 р. називалась «Бреслау»); колісний буксир «Генерал Ватутін», збудований у Румунії; вантажно-пасажирський пароплав «Максим Горький» 1952 р. побудови. Всі вони передані іншим власникам. Навчальною базою «Юнги» було судно «Шпиль», на якому парову машину замінили дизелем. На території «Шквалу» стояв корпус одного з перших радянських теплоходів довоєнної побудови – «Косенко». Ліворуч від входу до «Юнги» ще донедавна стояв напівзруйнований будинок – залишки душкомбінату титулу № 5. Перед війною тут жили будівельники будівництва НКШС № 1. На північ від клубу «Юнга» на узбережжі острова було розміщено відомчі склади, на території яких знаходиться засипана шахта титулу № 5. А далі узбережжям перед дамбою, що веде на острів Водників, розмітився ще один клуб юних моряків «Шквал». Раніше цей клуб використовував два колишні бойові кораблі. Це «Гафель», побудований 1944 р. як великий мисливець за підводними човнами, і списаний сторожовик «Ворон», зведений у Миколаєві 1954 р. Тепер обидва судна передані іншому власнику (Дзівалтовський, 2004).

У північній частині Жукового острова також було розміщено ремонтно-відстійний пункт човнів (РОП-3), біля нього згодом виник невеличкий дачний масив, так званий «шанхай».

На території Жукового острова зберігалися наступні топоніми:

Печерне – озеро в південній частині Жукового острова. Зафіксоване топографами 1897 р. ширина до 75 м. довжина понад 1 км. Воно знаходиться між озером Бервенець та Козачою затокою, з якою з’єднується в північній частині.

Чоловіче – озеро посеред Жукового острова зафіксоване топографами 1897 р. Між Чоловічим та Дніпром лежав хутір Жуківка. 1957 р. зі східного боку спорудили дамбу з дорогою на острів Водників.

Озеро Заспа. Після реконструкції 1956 р. розміри озера Заспи становили: довжина – 930 м, ширина – 195 м. В середині 1970-х рр. з боку Дніпра споруджено дамбу – захист від Канівського моря (Вакулишин, 2014).

У 1960-70-х рр. «Конча-Заспа» стала місцем розбудови баз відпочинку та санаторіїв. Ось що згадує один з очевидців того часу:

«Коли сім'я збиралася відпочивати на річці Козинці в Кончі-Заспі на базі відпочинку для співробітників Головпоштамту, ми вирушали туди на річковому таксі. Зі свого стоянки біля мосту Метро ці невеликі швидкохідні катери на підводних крилах з розмашисто написаним на білих бортах назвою «Стріла», доставляли пасажирів в потрібне їм на річці місце як звичайний міському таксі» ().

Як зазначалося вище, вже згідно лоціям 1930-х рр. острови Ольжин і Козачий існували окремо один від одного (Спичаков, 2009). Зазначалося також, що тоді вони називалися Козачий та Круглик. Останню назву слід визнати досить поширеним гідронімом, адже острів абсолютно з такою ж назвою існує наразі у складі Канівського природного заповідника. Що ж до назви – Ольжин острів, то ні походження, ні точний час появи цієї назви острова Круглик нам невідомий. Нами вперше застосування цього гідроніма зафіксовано у лоції 1982 р.

Ольжин острів – у 1-й половині ХХ ст. становив єдине ціле з Козачим о-вом. Остаточно відокремлювалося та формування берегової лінії відбулися в 2-й половині 70-х рр. ХХ ст. внаслідок заповнення Канівського водосховища. Ольжин острів за 19-20 км. Площа понад 200 га (Вакулишин, 2014).

Також незрозуміло, коли від Ольжиного острова відокремився сучасний острів Проміжний (знаходиться між островами Ольжиним та Козачим). Ольжин і Козачий острови показані окремо без Проміжного на мапі 1960 р. У лоції 1982 р. вони мають майже сьогоднішні абриси, а між ними наявний Проміжний. Втім, на схемі 1991 р. Проміжний не показаний окремо від Ольжиного острова, у чому, напевне, слід вбачати схематичність застосованої топографічної основи.

Козача коса, яка з заходу охоплює острови Козачий, Проміжний та Ольжин створена в 1970-х рр. ХХ ст. (Вакулишин, 2014)

Острів Рославський. На зворотному шляху з екскурсії до Канева пароплави з Києва причалювали до піщаних дюнах підтопленого тепер уже водами Канівського водосховища острова Рославль (Рославський – авт.), де влаштовувався масовий пікнік з купанням у воді і валянням в білому річковому піску. До вечора пароплав з втомленими від відпочинку пасажирами повертався до Річкового вокзалу ().

Святополків стан – затока довжиною близько 2 км та шириною близько 200 м. У західній частині сполучений з озером Конча. У середині 80-х рр. тут споруджено санаторій «Жовтень». В 90-ті дачі. Вперше назву подано в атласі Київ (1988) (Вакулишин, 2014).