2.9.4. Оболонська (північна) правобережна заплава та острови у післявоєнному Києві 1943-1990 рр.

Парнікоза І.Ю.

Соціоекологічна цінність берегових зон в ландшафті міста в сукупності з естетикою простору є безцінним даром, який в будь-якому містобудівному проекті повинен бути врахований і розроблений.

Л. Путерман, 2009 р.

Острів Великий Північний. На схемі 1953 р. показано паром з острова Великий (його східну частину показано сполученою з лівим берегом) на північну Оболонь в район озера Лукове.

Рис. 2.9.4.1. Фрагмент південної частини сучасного острова Великий Північний на мапі 1946 р., для порівняння наведено фрагмент мапи 1980-рр.

Рис. 2.9.4.2. Мапа 1953 р. показує острів Великий Північний виключно як острів Вишгородський, приєднуючи урочище Журавель до лівого берега

Перше детальне зображення цілісного острова Великий Північний (не підписано) зустрічаємо на топозйомці 1960 р. Хоча на ній він вже цілісний, втім, присутні два рукави відмерлої протоки. Посилення діяльності рукава Річище призвело напевне до відокремлення від лівого берега колишньої голови острова Великого – суч. острова Вальковський, який ми теж бачимо на цій мапі (не підписано). Для потрапляння на острів з лівого берегу між о. Великим та звели дамбу з каміння, що утворила брід через рукав Річище – т.з. гатку, яка існує і по сьогодні. Зважаючи на це, в зоні проток, які прямуючи в напрямку гирла Десни, відрізали суч. острів Вальковський, все ще існувала мілина. Цікаво також, що станом на 1960 р. на острові були ще відсутні суцільні дачні масиви. Присутні лише окремі літники. На острові господарювали напевне селяни с. Осещина.

Рис. 2.9.4.3. Абриси острова Великий Північний, 1960 р. (до будівництва Київської ГЕС): 1-2- рукави відмерлої протоки. 3 – острів Вальковський

Рис. 2.9.4.4. Дебаркадер-пристань на острові Великий Північний, 1964 р.

Наявні відомості, що острів використовувався киянами як місце літнього відпочинку:

«Улюбленим місцем відпочинку на Дніпрі тоді було ще далеке від міської межі гирлі Десни, з бурхливою течією зливаються воєдино річок, біліли на обмілини і пляжами, нескінченними заливними луками, порослими високою запашним різнотрав'ям. Іноді по неділях тут накопичувалось так багато, що приїхали ранковими катерами на відпочинок киян, що ввечері, щоб повернути їх усіх в місто, приганяли велику вантажну баржу. У неї щільно завантажували нагрітих сонцем і напоями відпочиваючих і більше години тягли на буксирі натовп, що стояв на дні баржі до Річкового вокзалу» (Спогади про радянський Київ).

Втім, збереглися фото датовані 1964 р., на яких можна розпізнати південну околицю острова Великий, де вже показаний причал (а на одному знімку навіть дебаркадер) для дачників, що освоювали острів. З правого боку від пристані видно білу віху, яку позначено і на лоції Дніпра 1982 р. (наразі відсутня).

Рис. 2.9.4.5. Дачники сідають до моторного човна, острів Великий Північний, 1964 р.

Рис. 2.9.4.6. Бічна протока на острові Великий Північний, 1964 р.

Рис. 2.9.4.7. Аерофотозйомка острова Великий Північний, 1968 р.

Рис. 2.9.4.8. Острів Великий Північний, лоція 1982 р.: 1 – острівець поблизу західного рогу острова Великий Північний, 2 – Старосільський рукав, 3 – острів Шлюзовий, 4 – острів Вальківський, 5 – ділянка лівобережжя

На лоції 1982 р. ми зустрічаємо першу згадку топоніма острова Великий (суч. Великий Північний). Після трансформації в районі Київського гідровузла у західного узбережжя цього острова якийсь час знаходився невеликий острівець. В подальшому він не зазначається. Напевне, діяльність ГЕС призвела до його розмивання. На південно-східному розі острова Великого розташувалися численні дачні ділянки. Рукав Річище підписаний як Старосільський рукав. Помітні також острів Шлюзовий підписаний як о. Вальковський, а також острів, який наразі називають Вальковським.

Рис. 2.9.4.9. Острів Великий Північний на мапі Генплану 1986 р.

Рис. 2.9.4.10. Пляж на південному узбережжі острова Великий Північний (1) на схемі Києві 1987 р.

Згідно Генеральному плану 1986 р. передбачалося включити острів Великий Північний до паркової зони великого Києва. На схемі генплану він показаний розпланований стежками під парк. Імовірно, станом на 1980-ті роки островом було прокладено трубу деснянського водогону, яка пройшла через весь острів у піщаному насипу. На мапі 1990 р. показана також так звана «гатка» – гребля, якою перекрито вхід в Річище, а також заборонена (для плавзасобів) зона в районі острова Великий (Острів Вальковський).

Рис. 2.9.4.11. Острів Великий Північний на мапі 1990 р.

Рис. 2.9.4.12. Вид на Оболонь. 1944 р.

Оболонь. Як свідчать фотографії 1940-60-х рр. та картографічні матеріали того часу, в цей період Оболонь залишалася неосвоєною околицею міста. Хоча зазвичай картографічний матеріал цього часу доволі умовний, втім, напевне до 1970-х рр. зберігалися острів Чичин і затока (колишній Стариця, або Братський Старик) південніше нього. Це дозволяє вважати що загалом ландшафтно-топографічна ситуація тут мало змінилася у порівнянні з попередньо описаними часовими відрізками. На Оболоні від краю борової тераси в районі Дніпровської водогінної станції і по Рибальський півострів панували заплавні луки, озера та затоки.

Зокрема, на мапі 1945 р. позначені острів Чичин (так як і на поч. ХХ ст.), топонім же Оболонь відноситься на цій мапі до того станом на поч. ХХ ст і зараз носить назву урочища Наталка. Саме так підписано це урочище на одному з планів, що застосовувалися для розробки генплану 1947 р.

Рис. 2.9.4.13. Оболонь на мапі Києва 1945 р.: озеро Лукове, 2 – острів Чичин, 3 – острів Зелений, 4 – урочище Оболонь (фактично урочище Наталка), 5 – Почайна, 6 – верхня частина Почайнинської затоки, відрізана лінією залізниці (майбутня затока «Вовкувата»), 7 – урочище Наталка, 8 – Рибальський півострів, 9 – залізнична станція Куренівка, 10 –залізнична станція «Петрівка», 11 – Гавань

Рис. 2.9.4.14. Оболонь на топооснові Генерального плану 1947 р.: 1 – озеро Лукове, 2 – поля зрошення, 3 – острів Великий Північний, 4 – острів Чичин, 5 – коса, 6 – острів Зелений, 7 – урочище Оболонь, 8 – урочище Наталка, 9 – подільська залізнична гілка, Почайна, 10 –Рибальський півострів та Гавань

На мапі Києва 1945 р. нижню частину коси сучасної затоки Собаче Гирло підписано як острів Зелений. Станом на 40-рр. протока між косою та правим берегом (Собаче Горло з мапи 1914 р.), імовірно, замулилася.

На мапі 1945 р, як і усіх подальших схемах Києва описуваного періоду, також добре проглядається рукав Почайна (хоч і не підписаний). Загальний вигляд цього рукава зберегла світлина М. Шарлеманя 1969 р.

Рис. 2.9.4.15. Озеро Лукове на Оболоні, 1950-ті рр.

Рис. 2.9.4.16. Почайна, Фото М. Шарлеманя, 1969 р.

Елементами природного ландшафту Оболоні до гідронамиву були також заплавні урочища та озера, такі як Лукове. Це озеро добре показно, але не підписано на топооснові генплану 1946 р.

На топооснові Генплану 1947 р. та схемах Києва 1947 р. на схід від Пріорки все ще позначено поля зрошення. На одній з схем вони навіть підписані. Станом на 1958 р. площа полів зрошення становила 446 га, з яких 139 рілля, 47 – різні насадження, 45 – заболочені сіножаті, 70 – цілина, 22- піски. Лише на початку 1970-х рр. північно-західну частину полів забудовано Мінським масивом. Відтак пл. радгоспу склала 150 га. (Вакулишин, 2014).

Рис. 2.9.4.17. Оболонь на топооснові Генплану 1947 р..: 1- урочище Оболонь, 2 – урочище Наталка, 3 – Опечень, 4 – станція Куренівка, 5 – Київ-Петрівка, 6 – озеро Чернече

Рис. 2.9.4.18. Оболонь на схемі Києва 1947 р.: 1 – поля зрошення, 2 – Почайна, 3 – Верхня частина Почайнинської затоки, відрізана лінією залізниці (майбутня затока «Вовкувата»), 4 – Рибальський півострів, 5-- залізнична станція «Куренівка», 6 – залізнична станція «Петрівка», 7 – Гавань

На схемі 1953 р. на Оболоні, окрім вже відомих нам деталей, чітко зазначений заплавний (болотистий) тип місцевості

Рис. 2.9.4.19. Оболонь на схемі функціонального розподілу територій Генплану Києва 1947 р.: 1- озеро Лукове, 2 – острів, від якого наразі залишився невеликий фрагмент Вербовий, 3 – коса сучасної затоки Собаче гирло, 4 – проектована промзона на північ від Рибальського півострова, 5 – запланована промзона на Рибальському півострові

Рис. 2.9.4.20. Оболонь на мапі Києва 1953 р.: острів Великий Північний, 2 – озеро Лукове та перевіз на острів Великий, 3 – острів Чичин, 4 – острів Зелений, 5 – Наталка, 6 – Почайна

На світлинах, що представляють Оболонь в 1950-х рр. ми бачимо особини чорної (осокора) та білої тополі та особини верби.

Рис. 2.9.4.21. Розлив на Оболоні, 1950-ті рр.

Рис. 2.9.4.22. Розлив на Оболоні, 1950-ті рр.

Рис. 2.9.4.23. Рибалки на Оболоні, 1950-ті рр.

Рис. 2.9.4.24. Вид на Оболонь перед зведення житлового масиву. Рік знімку невідомий

Схема Києва 1958 р. повторює ситуацію аналогічної схеми 1947 р., не додаючи жодних підписаних деталей.

На детальній мапі 1960 р. окрім особливостей топографії Оболоні, які практично не змінилися з кінця ХІХ ст. знаходимо позначки висоти над рівнем моря: 96,2 м на острові Чичин, 95,3 в урочищі Оболонь.

Рис. 2.9.4.25. Оболонь на схемі Києва 1958 р. 1 – поля зрошення, 2 – Почайна, 3 – відрізаний шматок Почайнинської затоки (майбутня затока Вовкувата), 4 – Гавань, 5 – Рибальський півострів

Рис. 2.9.4.26. Оболонь на топографічній мапі 1960 р.: 1 – Лукове озеро, 2 –3 мережа стариць по трасі заплавного рукава Старика (підписано озеро Старик), 4 – коса сучасної затоки Собаче Гирло, 5 – острів Зелений, що об’єднався з косою, 6 – ще один старик Дніпра, 7 – насипна дорога, 8 – урочище Оболонь – в майбутньому острів Оболонської затоки, 9 – острів Оболонський

Згідно до Генерального плану 1967 р., передбачалося забудувати територію Оболоні від сучасної затоки Верблюд до Рибальського півострова, до рукава Почайни на Заході. Зі сходу вздовж Дніпра лишалася значна не забудована паркова смуга. Цей план не має ознак кар’єрів для гідронамиву – сучасні затока Собаче Гирло та Оболонська затока.

Рис. 2.9.4.27. План Забудови Оболоні згідно до Генерального плану 1967 р.

Рис. 2.9.4.28. Гідрологічна система Оболоні на аерофотознімку 1968 р. 1 – Лукове озеро, 2 –3 мережа стариць по трасі заплавного рукава Старика (підписано озеро Старик), 4 – коса сучасної затоки Собаче Гирло, 5 – невеликий острів між косою Собаче гирло та островом Чичин, 6 –острів Чичин, 7 – острів Зелений, що об’єднався з косою, 8 – ще один старик Дніпра, 9 – Оболонський острів, 10 – урочище Оболонь – в майбутньому місце Оболонської затоки, 11 – Почайна, 12- затока Вовкувата

Надзвичайно гарно топографічну ситуацію на Оболоні перед гідронамивом видно на аерофотознімку 1968 р.

До цього часу Оболонь, зокрема тутешню пляжну смугу облюбували кияни для літнього відпочинку:

«А ось з маминими метких, завжди гамірно веселяться приятельками з Головпоштамту, ми до гирла Десни не доїжджають, воліючи глибокі і прозорі темні води Чортория. Дике місце у нинішнього Московського моста славилося тихими найчистішими пляжами і захованими в глибині вербних заростей будиночками на високих палях, розміром з курник, голосно іменованих дачами. З розпочатим в 70-х роках будівництвом Оболоні, все ця «куряча» пишність була швидко стерта з лиця землі (Спогади про радянський Київ).

Трансформація Оболоні для гідронамиву нового житлового масиву. З кінця 1960-х рр. на Оболоні починає будуватися житловий масив. Забудову здійснено на намивному ґрунті на площі 8 км2: з 1970 р. — промислової зони, з 1973 р. — житлового масиву. Основна забудова відбувалася в 1974-1982 рр. Автори проекту – архітектори Г.М. Слуцький, Ю.А. Паскевич, Г.С. Кульчицький, З.Г. Хлебникова, Н.І. Кульчинський. Населення 250 тис. мешканців (Шулькевич, Дмитренко, 1982; Вакулишин, 2014).

Внаслідок розбудови цього нового масиву топографія Оболоні сильно і невідворотно змінилася. Забирання ґрунту та намивання піску призвело до формування нової топографії і нового ландшафту.

Рис. 2.9.4.29. Поєднання геологічної карти, ландшафту та схеми планування житлового масиву «Оболонь»

Рис. 2.9.4.30. Загальне планування житлового масиву «Оболонь» за (Шулькевич, Дмитренко, 1982)

Інженерну підготовку території нового району розпочато наприкінці 1960-тих рр. Загальна територія під намив склала 1356 га. У зв’язку з безпрецедентно великим для тогочасної світової практики об’ємом гідро-механізованих робіт було обрано та вперше застосовано комбінований спосіб: пісок намивається до позначок, що забезпечують водовідвід та осушення, а берегова смуга шириною 50 м додатково піднімається для захисту масиву від затоплення повеневими водами. Завдяки цьому обсяг гідронамивних робіт у порівнянні з суцільним намивом скоротився на 15 млн. куб. м, а відповідно скоротилися і терміни виконання. Втім, навіть за таких умов на Оболоні було намито близько 50 млн. м3 піску (З Дніпра та кар’єрів уздовж русла давньої протоки Почайна, перетворених на ланцюжок штучних водоймищ) з підняттям рівня поверхні на 6-9 м.

Рис. 2.9.4.31. Гідронамив Оболоні, 1970- ті рр.

Рис. 2.9.4.32. Гідронамив Оболоні 1970-ті рр. Автори проекту інженерної підготовки інженери Н. А. Закржевська, А. С. Штекель та С. П. Будник нагороджені в 1976 р. премією Ради Міністрів СРСР (Шулькевич, Дмитренко, 1982)

Попередньо інститут гідробіології АН УРСР провів випробування спеціальних моделей на випадок прориву греблі Київської ГЕС та інших критичних режимів, що дозволило здійснити оптимальне щодо безпечної життєдіяльності планування території. У 1974 р. було закінчено намив для першої черги будівництва масиву; упродовж 1974-1980 рр. було проведено головні будівельні роботи (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Проміжну стадію гідронамиву Оболоні зафіксувала унікальна мапа 1978 р. Тут показано сучасний проспект Героїв Сталінграда ще як вулиця Набережна Славутича (з 1982 р. сучасна назва).

Рис. 2.9.4.33. Проміжна стадія гідронамиву ґрунту та зведення житлового масиву Оболонь на мапі 1978 р.

Рис. 2.9.4.34. Оригінальне малюнкове зображення Оболоні на схемі Києва 1972 р.

Внаслідок забирання піску було утворено нові дніпровські затоки: Верблюд, Собаче Гирло, Оболонську затоку та кар’єрні озера: Редькине (Министерка), ланцюг озер Опечень, озеро Вербне тощо. Зупинимося на них докладніше.

Рис. 2.9.4.35. Конфігурація правобережної заплави після гідронамиву Оболоні, лоція 1982 р.: 1-рештки оз. Лукове, 2- затока Верблюд, 3 – коса «Собаче гирло», підписано також РОП №5, 4 – фрагмент, який наразі перетворився в острів Вербовий, 5 – затока Собаче Гирло, 6 – Оболонська затока, 7 – коса Оболонської затоки, 8 – Оболонський острів, 9 – приплав «Оболонь», 10- урочище Наталка, 11 – озеро Вербне, 12 – кар’єрні озера створені на південь від суч. проспекту С. Бандери (наразі засипані), 13- затока Вовкувата (вперше підписана)

Рис. 2.9.4.36. Приплав «Оболонь», 1970-ті рр.

Затока Верблюд утворена 1968-83 рр. внаслідок з’єднання з Дніпром кар’єру для гідро-намивання піску (Вакулишин, 2014).

При будівництві житлового масиву для гідронамиву було використано невеличку протоку, що існувала на півночі Оболоні, яку перетворили на величезну затоку. При утворенні цієї затоки було прийнято рішення зберегти унікальну діброву (останню такі діброву у північній частині київської заплави) – урочище Дубище. Внаслідок цього затока, яка первісно називалась озеро Лукове, швидко набула іншої назви – Верблюд. На південному узбережжі затоки Верблюд розташувалися гребний канал, КДЮСШ «Маяк», човнова станція, риболовно-спортивна база «Смарагдова», навчально-весельна база «Оболонь» та конно-спортивна база.

Рис. 2.9.4.37. Затока Верблюд. Фото І. Парнікози, 2012 р.

Рис. 2.9.4.38. Озеро Редькине (Міністерка). Фото І. Парнікози, 2012 р.

На північ від Верблюда збереглися рештки проток з природним гідрорежимом, сполучені з Верблюдом. Це озеро Лукове у сучасному розумінні і затока Риб’яча. На північ у зоні суцільної дачної забудови знаходиться озеро Окуневе. У природному вигляді залишилося лише урочище Калинів ріг, затиснуте між затокою та дачами. На північ від цих проток (зараз вже розмитих внаслідок гідронамиву) знаходиться суцільний дачний масив «Оболонь-2» та «Чорнобилець» (мешкають тут, безумовно, тільки «чорнобильці»), а на північний-захід – лікарня. На північному узбережжі Верблюда знаходиться також кінноспортивна база. На його західній межі вздовж вул. Богатирської збереглися болотисті ділянки з місцезростаннями рідкісних видів флори.

На захід від вулиці Богатирської знаходиться ще одне велике кар’єрне озеро, розташоване у межах правобережної заплавної тераси. Це озеро Редькине, чи як його називає наразі більшість киян – Міністерка. На стан водойми негативно вплинула розбудова містечка котеджів «Урочище Наталка» на північ від озера (район селища Редькин) на колишніх заплавних луках, що тут поступово переходять до надзаплавної борової тераси, вкритої сосново-дубовими лісами Святошинського лісопаркового господарства. Походження назви цього хутора пов’язана навіть не з тим, що споконвіку у просіках, прорубаних у сосновому бору, місцеві жителі висаджували свої городи. Втім назва походить зовсім не від них. Сталося так, що саме цей куточок у лісовій глушині у сер. XIX ст. облюбував поміщик на прізвище Редька. Природно, що і хутір, побудований ним, отримав ім'я господаря (Редькин хутір).

Створення озера Редькине призвело до висихання русла р. Водиці на Оболонських луках. Ще у середині ХХ ст. 5 км русло Водиці було заводнено (Вакулишин, 2014).

Затока Собаче Гирло. Ґрунт для гідронамиву Оболоні в 1970-х рр. брали також у прибережних урочищах, внаслідок чого зникли заплавні місцевості острів Чичин та Північна Наталка (позначені на мапах 1865 та 1871-1873 рр.) На їх місці постали відповідно затоки Собаче Гирло та Оболонська. Саме на аналогії назв Собаче Гирло та Песій (які розділяє багато століть) пов’язане малообґрунтоване припущення Л. Махновця про те, що раніш згадуваний нами острів Псячий став частиною коси Собаче Гирло (Літопис Руський, Вовк, Стеклов, 2002).

У радянський період планувалося перетворити узбережжя Оболоні від коси Собаче Гирло до Московського мосту, з урочищем Наталка включно, на суцільну паркову зону, проте реалізувати це в радянський час не встигли.

Обстеження коси Собаче Гирло (суч. площа 461476,3 м2) показало, що її південна частина зберегла до наших днів мало порушену рослинність характерну для дніпровської заплави, що підтвержує думку про її належність до виіхідної Оболоні, зокрема колишнього сотрова на місці сучасної коси Собаче Гирло.

Заслуговує на увагу також сучасний острів Вербовий (назва наша) – невеличкий острівець на затоці Собаче Гирло. Це фактично єдиний збережений фрагмент колишнього острова Чичин. Поблизу нього зберігся невеликий відрізок протоки, що станом на ХІХ ст. відділяла острів Чичин від решти Оболонської заплави. Острів Вербовий оформився в якості острова під час створення на місці острова Чичин кар’єру для забору ґрунту – вищеописаної затоки Собаче Гирло. На мапі 1982 р. на північ від нього знаходяться рештки тої самої протоки, сам же острів ще виглядає як півострів.

На косі Собаче Гирло 1990 р. був відкритий яхт-клуб для дітей і дорослих. Прибережна частина Оболоні стала популярною зоною відпочинку серед киян. Зокрема, тут було закладено паркову зону площею 250 га. Тут було передбачено три функціональні зони: тихого і активного відпочинку та пляжна. Підготовані 2 причали для катерів. Планувалося також звести тут 4 центри обслуговування у різній колористичний гаммі кожен, площею 1 га на відстані 100 м. від берега. Тут мали бути гардероби, душеві, роздягальні, торгові точки, майданчики відпочинку, телефони. Екзотичний острівець з рестораном та танцювальним майданчиком мав прикрасити зону активного відпочинку (Шулькевич, Дмитренко, 1982; Вулиці, 2005). Втім, більшість цих планів так і не було реалізовано.

Оболонська затока сформована у 1-й половині 1970-х рр. ХХ ст. під час забору піску для будівництва однойменних житлового району. З того часу і до спорудження метро (поч. 80-х рр.) тут причалювали катери внутрішньо-міської траси. Довжина 1,5 км шириною понад 200 м. (Вакулишин, 2014).

На узбережжі Оболонської затоки розташовано приплав Оболонь, спортивний яхт-клуб «Наталка» та клуб «Десант». На поблизу розташованій затоці Собаче гирло локалізуються рятівна станція №4 ДКП «Плесо», РОП 6 та Яхт-клуб.

Рис. 2.9.4.39. Приплав «Оболонь», 1970-ті рр.

Рис. 2.9.4.40. РОП 6 на узбережжі Оболоні, 1970-ті рр.

Рис. 2.9.4.41. Озеро Біле – через нього поглядає первісне обличчя Оболоні (Озеро Біле )

Рис. 2.9.4.42. Фрагмент урочища Наталка з рештками будівництва НКШС №1 – титулу № 12 тунелю під Дніпром, 1970- ті рр.

Невеличке штучне озеро Біле (не плутати з природним озером з такою самою назвою на старих Позняках) постало у центрі кварталу, що утворюється вулицями Героїв Дніпра, Маршала Тимошенка, проспектами Оболонським і Героїв Сталінграда. Навколо озера утворилася зелена зона, обмежена пішохідною доріжкою навколо нього. Озеро досить глибоке і холодне, оскільки воду до нього постачають підземні джерельця, а тому вода у ньому чиста і прозора ( Озеро Біле ).

На південь від Оболонської затоки збереглася частинаНаталка База відпочинку заводу «Маяк» (кінець 1960-х рр.). У другій половині 50-х рр. ХХ ст. урочище Наталка було частково заліснено. Площа 20 га (сіножать, 1963 р.). На початку 90-х рр. на площі 11 га був закладений парк.

Озера Опечень. Стародавнє русло Почайнинського рукава було також використано для забору ґрунту для гідронамиву Оболоні. Внаслідок цього колишня Почайна, Опочань, Наталка перетворилися на ланцюжок доволі глибоких озер Опечень (розташованих не у точній відповідності до її колишнього русла). Це кар’єрні озера, з півночі на південь: Мінське (50.520771, 30.472262), Лугове (50.511725, 30.476296), Мале (50.505775, 30.480866), Андріївське (Богатирське) (50.502295, 30.486767), Кирилівське (50.498214, 30.495060) та Йорданське (50.491246, 30.503750). Загальна площа об’єкту – 15,5 га. Усі ці озера проточні.

Озеро Мінське або Опечень-6 – озеро, розташоване на території Оболонського району Київської міськради. Площа – 0,08 км (8,2 га). Тип загальної мінералізації – прісне. Походження – антропогенний. Група гідрологічного режиму – безстічне. Довжина – 0,84 км. Ширина найбільша – 0,1 км. Розташоване на правому березі Дніпра на захід від 8-го мікрорайону житлового масиву Оболонь і на схід від Мінського массіва на захід від вулиці Богатирської, на північ від вулиці Полярна. На заході розташована нежитлова забудова, на сході – залізниця. Озерна улоговина неправильної форми, витягнута з півночі на південь

Озеро Лугове затиснуте в зоні промислової забудови Оболоні. Лугове озеро – кар’єр на Оболоні паралельний вулиці Бережанській. Заповнений водою на зламі 1970-х та 80-х рр. довжина майже 1 км ширина до 110 м (Вакулішин, 2014). Площа – 0,1 км (10,7 га). Тип загальної мінералізації – прісне. Походження – антропогенний. Група гідрологічного режиму – безстічне. Довжина – 1,07 км. Ширина найбільша – 0,11 км. Розташоване на правому березі Дніпра на захід від 6-го мікрорайону житлового масиву Оболонь на захід від вулиці Богатирської, на північ від вулиці Лугова і південніше вулиці Полярна. На заході розташована нежитлова забудова, на сході – залізниця. Озерна улоговина неправильної форми, витягнута з півночі на південь.

Озеро Мале розташовується між вул. Богатирською та Луговою являє собою невелику проточну водойму з розвиненою деревною та прибережно-водною рослинністю. Озеро Андріївське або Богатирське або Опечень-3 – озеро, розташоване на території Оболонського району Київської міськради. Площа – 0,077 км (7,7 га). Тип загальної мінералізації – прісне. Походження – антропогенний. Група гідрологічного режиму – безстічне Довжина – 0,51 км. Ширина найбільша – 0,18 км. Розташоване на правому березі Дніпра на захід від 5-го мікрорайону житлового масиву Оболонь на схід від вулиці Богатирської, на захід від вулиці Маршала Малиновського, на північ від вулиці Добринінський, на південь від вулиці Маршала Тимошенко. На півночі і сході розташована житлова і нежитлова забудова. Одне з системи озер Опечень. Озерна улоговина неправильної форми, витягнута з північного заходу на південний схід.

Озеро Кирилівське розташоване между Оболонським проспектом и вулицею Добрінінською в Оболонському районі Києва. Глибина сягає 12-15 метрів. Сформувалося у 1970-х роках на місці старого русла Почайни. Озеро виникло у зв'язку з будівництвом житлового масиву Оболонь, зокрема через роботи з видобутку піску. Спочатку було єдиним цілим із сучасним Йорданським озером. При прокладанні наприкінці 1970-х років лінії метрополітену (лінію відкрито 1980 року) між озерами насипано дамбу, під якою прокладено лінію метрополітену.

Озеро Йорданське. Вихідне озеро Йорданське (або Чернече) лежало на Оболоні. Через нього проткала Почайна. Зафіксоване топографами середини ХІХ ст. Судячи з зображення на плані міста (1914 р.), Йорданське озеро мало довжину близько 1,5 км, ширину 100 м. До кінця 1930-х рр. було південним закінченням Опечені. З розширенням Гавані увійшло до його акваторії (Вакулішин, 2014). Сучасне озеро Йорданське утворилося після розділення дамбою лінії метро великого кар’єрного озера Кирилівське. Ця південно-східна частина колишнього великого Кирилівського успадкувало назву свого попередника – Йорданського (Проектований заказник озера Опечень).

Слабка течія, що проходить ними, впадає у Дніпро через останню у ланці озер затоку (наразі – озеро) Вовкувата, що утворилась з реліктів Почайнинської затоки, розрізаної лінією залізниці, у процесі берегоукріплення та гідронамиву колишнього урочища Тартак, а наразі проспекту С. Бандери та в’їзду на Північний міст. Затока Вовкувата на лоцманських схемах 1960-х рр. подана під назвою Гарячка (бл. 400 м, Вакулішин, 2014).

На північ від неї було створено також ще одне кар’єрне озеро Вербне. Площа озера Вербне складає 21 га (за іншими даними 14 га), об'єм води – 2,97 млн. куб. м., довжина – 1,08 км, найбільша ширина – 0,3 км. Середня глибина озера становить біля 14,1 м, максимальна – 15-20 м. Північний берег озера являє собою виположений пляж, південний берег – піднятий над рівнем водного дзеркала на 1,0-1,5 м, з цього боку озеро було частково засипане при будівництві мікрорайону і площа його дещо зменшилась. План І. Таїрова (подає на місці цього озера) міський вигін поблизу гирла Почайни (Заказник озеро Вербне, Вакулишин, 2014).

Рис. 2.9.4.43. Озеро Вербне, 1984 р.

Рис. 2.9.4.44. Озеро Вербне, 1980-ті рр. ще не зарослий берег кар’єрного озера використовується відпочиваючими

Затока Вовкувата. З відрізаної залізницею на поч. 20 ст. частини нижньої течії рукава Почайни – Почайнинської затоки утворилося озеро, згідно післявоєнним мапам протокою пов’язане з Дніпром. В тій чи іншому обсязі це озеро фігурує на усіх мапах та схемах описуваного періоду.

Рис. 2.9.4.45. Затока на Оболоні – імовірно, сучасна затока Вовкувата, 1970-ті рр.

Рис. 2.9.4.46. Район розташування затоки Вовкувата на кінокадрі 1970-х рр.

Зведення житлового масиву ОболоньЗагальні розміри Оболоні довжина 5 км вздовж Дніпра ширина на півдні – 2.5 на півночі 5 км. Намив території на площі 1356 га досягає висоти 5 км. Загалом тут буде намито 43 млн. м3 ґрунту. Це в 9 разів більше ніж на Русанівському масиві. Грунт забирався з двох котлованів, які перетворяться на штучні озера

За площею та структурою Оболонь є міським планувальним районом з трьома житловими утвореннями та великим промисловим комплексом, відділеним від них широкою санітарно-захисною смугою. Мікрорайони 4-5 отримали незвичайну ромбовидну чи неправильну форму. Дві кільцеві автомагістралі з’єднують вулиці з кільцевою автомагістраллю та Московським мостом (Шулькевич, Дмитренко, 1978, 1982).

Композиційна вісь Оболоні головна магістраль проспект Олександра Корнійчука (суч. Оболонський проспект -авт.) – прямолінійна. Вона розсікає територію району (902,9 га) на 2 практично рівні частини (Шулькевич, Дмитренко, 1978, 1982).

Транспорті вузли – перетини магістралей мають кільцеві розв’язки чи вирішені на двох рівнях (Шулькевич, Дмитренко, 1978).

Рис. 2.9.4.47. Будівництво Оболоні, 1970-ті рр.

Рис. 2.9.4.48. Будівництво Оболоні, 1970-ті рр. Озеро Печань. Початок забудови вулиці Малиновського

Зокрема, в кінці вулиці Героїв Дніпра збудована розв’язка в двох рівнях суміщена з підземним переходом і входом на кінцеву станцію метрополітену (Шулькевич, Дмитренко, 1978, 1982).

При плануванні масиву велика увага приділялася природним умовам місцевості. Масив забудований в основному 9- і 16-поверховими будинками, і спланований за особливим, подібним до стільників планом – мікрорайони нагадують стільники за формою.

Проектована площа – 3500 тис. кв. м. Проектне населення 260 тис.

Рис. 2.9.4.49. Будівництво Оболоні

Рис. 2.9.4.50. Будівництво Оболоні

Рис. 2.9.4.51. Будівництво Оболоні. Фото зроблено з будинку по проспекту Корнійчука, 21 серпня 1978 р. На передньому плані плити, які лишилися після будівельників

Рис. 2.9.4.52. Теплохід проходить повз Оболонь, яка ще будується, 1970-ті рр.

У кожному мікрорайоні – дитячі сади, школи, універсами, є два кінотеатри. Цікава також система бюветів, які є у кожному мікрорайоні. Основні магістралі Оболоні – проспекти Оболонський та Героїв Сталінграда, вулиці Героїв Дніпра, Маршала Малиновського, Маршала Тимошенка. У 1981 р. за проект інженерної підготовки території житлового масиву «Оболонь» колектив державного підприємства «Київпроект» був удостоєний (Премії Ради Міністрів СРСР).

Рис. 2.9.4.53. Оболонь на схемі 1976 р.

Рис. 2.9.4.54. Оболонь на схемі 1978 р.

Рис. 2.9.4.55. Будівництво Оболоні

Рис. 2.9.4.56. Вулиця Набережна Славутича – з 1982 р. проспект Героїв Сталінграда

Описуючи особливості нового житлового району М. М. Шулькевич та Т. Д. Дмитренко (1978 р.) пишуть:

«Різноманіття поєднання об’ємів 9-ти 12- та 16 поверхових будівель та концентрація громадських будівель в головних планувальних вузлах, багатство зелені та водних просторів надають зовсім інший архітектурний силует правобережній частині міста з боку Дніпра чи дніпровських височин. Перший житловий район з 4 мікрорайонами завершений в 1975 р. тут оселилося 65 тис. киян. У 1971 р. в мікрорайоні 3 були закладені фундаменти під перші житлові будинки і громадські будівлі, а на початку 1973 р. тут з’явилися перші новосели. В цьому мікрорайоні вже побудовані поліклініка на 1600 відвідувань, кінотеатр на 1200 місць, 3 школи 6 дитячих садків і ясел, магазини та пункти побутового обслуговування».

У 1977 р. закінчується побудова зразково-показного мікрорайону 2 біля озера Опечень (архітектор М.П. Будиловський). Архітектурний ансамбль його характеризується контрастами – невисокі будівлі дитячих закладів поруч з багатоповерховими житловими будинками. В громадському центрі мікрорайону головними акцентами будуть 16-ти поверхові будинки з монолітного залізобетону у вигляді башт та пірамід.

Цікавим є обладнання цього мікрорайону системою пішохідних доріжок та алей, що мають різне покриття в залежності від призначення і оригінально обладнаними площадками для дітей та дорослих. Усього на Оболоні буде побудовано 2 млн. м2 житла для 232 тис. мешканців (Шулькевич, Дмитренко, 1978).

Рис. 2.9.4.57. Польова дорога на місці сучасного Оболонського-проспекту. Вдалині Петрівка. В нижній частині фото -школа. Дорога веде з Петрівки на Оболонь, 1970-ті рр.

Рис. 2.9.4.58. Забудова вулиці Набережна Славутича, 1970-ті рр.

На схемі Оболоні 1976 р. ми бачимо початкові етапи зведення Оболоні. Станція залізниці Куренівка перейменована на «Зеніт», від вулиці Новокостянтинівської до нового масиву протягнуто вулицю Червонокозачу (майбутній Московський проспект). Північніше від вулиць Бережанської та Автозаводської на Куренівці в бік Оболоні протягнуто вулицю з очевидною на той час назвою Лугова. Стільнико-подібне планування Оболоні обмежене вулицями Маршала Тимошенка, маршала Малиновського, проспектом Олександр Корнійчука, вул. Лайоша Гавро, вул. Мате Залки, а з боку Дніпра – вул. Набережна Славутича (майбутній проспект Героїв Сталінграда. Показані схематично озера системи Опечень, зокрема не підписане крайнє до Дніпра оз. Вербне. Показані затока Собача гирла, на косі якої розташована мисливська база ІІ та Оболонська затока – на її косі мисливська база І. Вище Рибальського півострова показна дніпровська затока – суч. Вовкувата. На схемі Оболоні 1978 р. помітні суттєві зміни – з заходу житлового масиву Оболонь додалася вул. Богатирська. Вул. Червонокозача перетворилася на проспект Червоних козаків, що через збудований Московський міст проходить на лівий берег. На його перетині з вул. Набережна Славутича підписана площа Дружби народів. Між Луговою та проспектом Червоних козаків паралельно прокладено ще одну вулицю – Резервну. Усі озера системи Опечень окрім зазначеного, але не підписаного Вербного, показані як одне озеро та підписані Опечень. Дніпровська затока – суч. Вовкувата показана значно в скромніших обсягах. На вул. Залки зазначено кінотеатр.

Рис. 2.9.4.59. Проспект Малиновского. Овочева крамниця, поруч в будинку №25-розташовувався рибна крамниця. 1980-ті рр. Фото з мережі

Рис. 2.9.4.60. Лінія трамвая на проспекті Малиновського, 1980-ті рр. Фото з мережі

На мапі 1981 р. ми бачимо добудовані на північ від попередніх вулиці Зої Гайдай та Героїв Дніпра, на вул. Богатирської показано кооператив Славутич та кооперативні гаражі. На Оболонській затоці показано приплав «Оболонь». Також зазначено станцію Петрівка та метро проспект Корнійчука. Підписано окремі зупинки громадського транспорту.

Рис. 2.9.4.61. Оболонь на схемі Києва 1981 р.

Рис. 2.9.4.62. Оболонь та її околиці на схемі Генерального плану, 1986 р.

Розбудова житлового масиву “Оболонь» тривала. М. М. Шулькевич та Т. Д. Дмитренко в 1982 р пише:

«Укрупнений планувальний модуль дозволив створити великі простори дворів. Різноманітні планувальні прийми: рядкова забудова з розташуванням будинків під прямим і гострим кутом до червоної лінії вулиць Набережної Славутича та проспекті Маршала Тимошенко, перимитральна з розривами по фронту забудови (вул. Мате Залки), асиметричне розташування будинків точечного типу та ін. Система обслуговування населення торгівельними чи культурно-побутовими підприємствами двохступінчаста. Заклади періодичного користування сконцентровані в центрах міських утворень. Один з них – на перетині проспектів Маршала Тимошенко та Олександра Корнійчука — буде спільним для всього планувального району Оболоні. Тут розмістяться клубний комплекс на 700 місць, кінотеатр з універмагом, магазином господарських та електротоварів, універсам, підприємства громадського харчування, комбінат побутового обслуговування.

Архітектурний силует центрів житлових утворень формується окремими 16-ти та 25 поверховими акцентами. Так в центрі на проспекті Олександра Корнійчука тв. 1979-1981 рр. споруджений методом підйому поверхів перший в Києві круглий в плані 16-ти поверховий будинок. Всі міжповерхові перекриття були виготовлені на рівні першого поверху на будівельному майданчику, а потім за допомогою домкратів підняті на проектні відмітки. На вул. Героїв Дніпра заплановано ще три таких 16-ти поверхових будинки.

Необхідний комфорт мешканцям Оболоні забезпечується розміщенням підприємств повсякденного обслуговування громадсько-політичних центрах кожного мікрорайону, споруджених в окремих чи вбудованих приміщеннях. Центри обслуговування (їх 3) розташовані з врахуванням нормативних радіусів в залежності від типу блоків. В них розміщуються продовольчі магазини і столова-кафе. Промтоварний магазин, приміщення ЖЕК, приймальний пункт пральної, пункт прокату, парикмахерська, відділення зв’язку, ощадбанк тощо. Незначна частина підприємств мережі обслуговування розміщена в перших поверхах будівель. В кожному мікрорайоні споруджені за новими проектами дитячі дошкільні заклади на 280-320 дітей 955 об’єктів) і школи на 1176 та 1568 учнів 919 об’єктів) каркасно-панельної конструкції. На окремих ділянках розташовуються лікарняне містечко на 1080 місць і станція швидкої допомоги на 24 машини.

В самостійну зону виділені підприємства комунального обслуговування – кооперативні гаражі на 9480 місць для особистого транспорту і станція технічного обслуговування автомобілів.

Території мікрорайонів благоустроєні. Вперше в Києві тут в деяких житлових дворах створений штучний рельєф. Горки з групами дереві чагарників, альтанками і майданчиками для відпочинку, невеликі перепади висот поверхні землі, підкреслені декоративними стінками і відкосами створюють мальовничі озеленені простори мікрорайонів. Останні пов’язані широкими зеленими смугами і пішохідними алеями з районним парком на набережній Славутича і смугою пляжів на березі Дніпра. Архітектурно-планувальну композицію збагачує також велика кількість штучних та природних водотоків.

Перше житлове утворення на Оболоні з п’ятьма мікрорайонами було закінчено 1975 р., тут оселилося 65 тис. Киян. Після закінчення будівництва населення Оболоні складе більше 260 тис. Людей. Для них намічено побудувати біля 3500 тис. м2 житлової площі».

Вони ж зазначають:

«23-етажний готель на 908 місць буде споруджений на житловому масиві “Оболонь” в 15 мікрорайоні на розі вул. Маршала Тимошенко і проспекту Олександра Корнійчука, у станції метрополітену (архітектори Н.І. Кульчинський, А.І. Юн). Оригінально її архітектурно-просторове рішення з центральносиметричною композицією. До трьох монолітних шахт ліфтів і інженерних комунікацій підвішуються монолітні залізобетонні плити перекриттів житлових поверхів. Житлова частина готелю з 460 номерами — 19 поверхова, в двох нижніх поверхах — 2 кімнатні номери, третій поверх технічний. Висотну композицію завершує коктейль-хол на 75 місць. У єдиний ансамбль з готелем будуть включені два 16- і один 20-поверховий будинок, що зводяться методом підйому перекриттів (Шулькевич, Дмитренко, 1982)».

Рис. 2.9.4.63. Оболонь на схемі Києва 1987 р.: 1- озеро Редькине (Міністерка), 2 – затока Верблюд, 3 – затока та коса Собаче гирло (на ній зазначено приплав «Мисливська база ІІ), 4 – Оболонська затока, 5 – озеро Мінське, 6 – оз. Лугове, 7 – оз. Мале, 8 – оз. Андріївське, 9 – озеро Кирилівське, 10- озеро Йорданське, 11 – оз. Вербне, 12 – кар’єрні озера на південь від проспекту Червоних козаків, 13 – затока Вовкувата, 14- острів Оболонський, 15- озеро Біле

Рис. 2.9.4.64. Оболонь на схемі Києва 1989 р.: 1 – кар’єрні озера на північ від Редькіного (Міністерки), 2 – озеро Редькине, 3 – оз Лукове (рештки оригінального озера), 4 – затока Верблюд (підписано як оз. Лукове), 5 – затока Собаче Гирло з позначеними приплавами Мисливська база І та РОП IV, 6 – Оболонська затока, 7 – оз. Біле, 8 – острів Оболонський, 9 – урочище Наталка, 10 – затока Вовкувата та канал через неї, яким стікали води Сирця до Дніпра, 11- три кар’єрних озера на південь від проспекту Червоних козаків, 12 – озеро Мінське та мінський масив на захід від нього, 13 – оз. Лугове та два додаткових озера біля нього, 14 – оз. Мале, 15 – оз. Андріївське, 16 – гирло р. Сирець та озеро біля нього, 17 -оз. Кирилівське, 18 – оз. Йорданське, 19 – оз. Вербне

На схемі Києва 1987 р. ми бачимо подальші зміни у зв’язку з зведенням житлового масиву «Оболонь». Зокрема, зведено найбільш північно-західний Мінський масив з вулицями Північною та Озерною. Вздовж заток Собаче гирло та Оболонська проходить вул. Прирічна, а вулиця Набережна Славутича перейменована на проспект Героїв Сталінграда. Колишня вул. Резервна перейменована на вул. Добрининську, а на північ від Лугової вулиці прокладено ще одну поздовжню артерію з Куренівки – вул. Полярну. На проспекті Корнійчука зазначено нові станції метро «Мінська» та «Героїв Дніпра». Детально показано окремі озера системи Опечень та штучні озера на південь від проспекту Червоних козаків.

Зауважимо, що Мінський житловий масив збудовано на Оболоні на місці колишніх полів зрошення на захід від кар’єрного озера Мінське. На площі понад 60 га – оселилося близько 20 тис. мешканців (Вакулишин, 2014).

Рис. 2.9.4.65. Планувальна система най-північнішого масиву Оболоні – Мінського за (Шулькевич, Дмитренко, 1978)

Рис. 2.9.4.66. Оболонь на схемі Києва 1990 р.: 1 – дачний масив, 2 – озеро Редькине, 3 – лікарня, 4 – озеро Лукове, 5 – затока Верблюд, 6 – затока Собаче гирло, позначено аткож РОП 6, 7 – Оболонська затока, 8 – Оболонський острів, 9 – оз. Мінське, 10 – оз. Лугове, 11 – оз. Андріїівське, 12 – оз. Кирилівське, 13 – оз. Йорданське, 14 – оз. Вербне, 15 – кар’єрні озера на південь від проспекту Червоних козаків, 16 – затока Вовкувата, 17 – урочище Наталка, 18 – Московський міст, 19 – Подільський залізничний міст, 20 – оз. Біле

На схемі блакитної зони Києва 1990 р. ми додатково можемо побачити садово-дачні ділянки, які розбудувалися на північ від затоки Верблюд, створену тут лікарню. На південному березі затоки Верблюд позначено туристичну базу «Смарагдова».

Рис. 2.9.4.67. Рештки дачного товариства в північній частині Оболоні (на південь від ДВС). Фото І. Парнікози. 2011 р.

Рис. 2.9.4.68. Рештки дачного товариства в північній частині Оболоні (на південь від ДВС). Фото І. Парнікози. 2011 р.

Важливо відмітити, що згідно схемі генплану 1986 р. територія навколо затоки Верблюд, оз. Редькине планувалися для розвитку зеленої зони. В той час як вздовж озер Опечень мала розміститися промислова зона. Загалом, планувалося, що система зелених насаджень масиву Оболонь буде сформована у вигляді пов’язаних зеленими пішохідними алеями слідів мікрорайонів з парком культури та відпочинку і набережною Дніпра. Штучні озера загальною площею 105 га покращать мікроклімат житлових районів і збагатять їх архітектурно-просторову композицію (Шулькевич, Дмитренко, 1978).

Рис. 2.9.4.69. Вид на Оболонь з району Московського мосту, після 1976 р.: з лівого боку знімку – проспект Червоних козаків – суч. С. Бандери. З правого боку від нього – оз. Вербне. Вул. Пріозерна тільки будується. Добре помітним є схил зони гідронамиву та рештки заплавного урочища Наталка перед неюВид на Оболонь з повітря, 1980-ті рр.

Рис. 2.9.4.70. Вид на озеро Вербне, вулицю Пріозерна та Набережна Славутича

В межах водно-зеленого діаметру міста з метою розвантаження центральної рекреаційної зони створюються південне та північне рекреаційні об’єднання. Закладений на 250 га парк на березі Дніпра в масиві Оболонь складає частину північного об’єднання. В ньому три функціональні зони: активного і тихого відпочинку та пляжна. До двох причалів будуть швартуватися річкові катери та швидкісні судна на підводних крилах. В пляжній зоні (площа 21 га) будуть обладнанні мілководний дитячий пляж, станція прокату човнів та водних велосипедів, яхт-луб, водна станція з вишкою для стрибків. Оригінально облаштовуються 4 центри обслуговування. Кожен у своїй колористичній гамі на площі біля 1 га на відстані 100 м. від берега. В центрах будуть гардероби, душові, роздягальні, торгівельні кіоски, майданчики для відпочинку, телефони-автомати. Центри поєднає пішохідна доріжка з плиточним покриттям. Екзотичний острівець з рестораном та танцювальним майданчиком прикрасить зону активного відпочинку. Буде організований також спортивний сектор (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Рис. 2.9.4.71. Оболонь в районі вул. Приозерної –для її будівництва засипали значну частину кар’єрного озера Вербове

Рис. 2.9.4.72. Вулиця Лайоша Гавро – зупинка – поліклініка, 1980-ті рр.

У 1981 р. на Оболоні розпочато будівництво критого колгоспного ринку (архітектор В.В. Малинин). Його ділянка розміщена поблизу зупинок громадського транспорту, річкового причалу та майбутньої станції метро. Двоповерховий корпус ринку висотою 10 м має квадратну форму і виконується зі зібраних залізобетонних конструкцій. Перекриття спеціальною фермою без застосування додаткових опор. Для оформлення екстер’єрів і інтер'єрів ринку будуть застосовані натуральне каміння, алюміній, скло, кераміка. Торгівельний зал площею 2 тис м2 розташується на першому поверсі. Застосування прилавків із збірно-розбірних конструкцій дає можливість за необхідності швидко переобладнати в павільйон для проведення ярмарків, виставок і ті. На другому поверсі розташуються крамниці промислових товарів. Біля будівлі обладнується майданчик для торгівлі сезонними продуктами під загальним накриттям. Загальна кількість торгівельних місць на ринку 250. В комплекс ринку увійде також побутовий корпус з їдальнею, парикмахерською, поштовим відділенням тощо. Критий ринок буде мати свій готель на 100 місць, закриту і відкриту автостоянки на 200 машин (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Рис. 2.9.4.73. Проект станції метро «Петрівка»

Рис. 2.9.4.74. Будівництво станції метро «Петрівка»

Рис. 2.9.4.75. Будівництво станції метро «Петрівка»

Рис. 2.9.4.76. Відкриття станції метро «Петрівка»

Метро на Оболоні. Оболонь була сполучена з центром лінією метрополітену: 1980 були здані в експлуатацію станції «Петрівка» і «Проспект Корнійчука» (перейменована на «Оболонь»), 1982 р. – «Мінська» і «Героїв Дніпра». У 1973 році, коли ще щосили йшло будівництво першої черги Куренівсько-Червоноармійської лінії (яке було завершено в 1976 році), було вирішено що друга черга лінії піде на південь в район автовокзалу і кінцева станція "Оріхуватські площа" (нині – "Голосіївська") буде відкрита вже в 1978 році. За початковим планам Куренівсько-Червоноармійська лінія повинна була піти після Подолу вздовж вулиці Фрунзе в бік площі Шевченка. Однак, в той час на півночі міста щосили йшло будівництво нового спального району – Оболонь, де автобуси і трамваї не змогли б впоратися з величезними пасажиропотоками, які повинні були з'явитися після завершення будівництва району. В результаті, черговість відкриття і будівництва була змінена і другим пусковим ділянкою вирішено продовжити лінію в північному напрямку, куди і були згодом перекинуті основні ресурси. При цьому, в той момент вже йшли будівельні роботи на місці майбутньої станції "Площа Льва Толстого".

Оскільки обсяг робіт був досить високим, друга ділянка було вирішено розбити на дві частини: спочатку відкрити частину лінії до станції "Проспект Корнійчука" (нині – "Оболонь") і потім завершити лінію станцією "Героїв Дніпра".

Рис. 2.9.4.77. Ескіз станції метро «Проспект Корнійчука»

Рис. 2.9.4.78. Будівництво станції «Проспект Корнійчука»

Весь другу пускову ділянку лінії (в який і входить "Почайна") був побудований дрібним закладенням і переважно відкритим способом. Єдина частина пускової ділянки, споруджена закритим способом, – перегінні тунелі між "Тараса Шевченка" і "Почайні". Цей відрізок траси з самого початку став якимось "невдахою". Навесні 1979 р при проходці лівого перегінного тунелю (напрямок "Почайна" – "Тараса Шевченка") шлях прохідникам перегородили дерев'яні палі, що підпирають стічний колектор. Було прийнято рішення вчинити так само, як і незадовго до цього в правому тунелі – вирубати палі і піти далі. Однак не був врахований підвищений рівень води в колекторі через що почався весняного паводку. В результаті, після вирубки паль і незначного зсуву колектора, його конструкція не витримала і пройдені тунелі були затоплені водою, яку потім відкачували протягом місяця. Це не єдина неприємність, пов'язана з цією ділянкою. Обидва тунелю між "Тараса Шевченка" і "Почайні" в якості експерименту були побудовані у вигляді "підкови": лоток тунелів замість тюбінгів заповнений бетоном. Конструкція виявилася невдалою, і тунелі почали просідати швидше допустимого, через що на тій ділянці довгі роки діє обмеження швидкості. Кілька років тому проводилися роботи по посиленню лотковою частини тунелів, що дозволило частково зняти обмеження.

Рис. 2.9.4.79. Будівництво станції метро «Проспект Корнійчука»

Рис. 2.9.4.80. Вхід на станцію метро «Проспект Корнійчука»

Непростою виявилась проходка і під діючими шляхами залізничної станції Київ-Петрівка (нині – Почайна). У зв'язку зі складною гідрогеологічної обстановкою спочатку передбачалося виконати попередню заморозку ґрунту під станцією, але в цілях економії часу і коштів було прийнято рішення замість заморозки використовувати водозниження. Між ж / д шляхів пробурили 36 свердловин, в які були опущені глибинні насоси для відкачування води. Проходка здійснювалася з поперемінним закриттям кожного шляху без зупинки решти руху по станції. Найменші просадки тут же ліквідовувалися спільно з залізничниками. Застосування водозниження дозволило значно скоротити терміни проходки, і в квітні 1980 року всі тунелі пускової ділянки були готові (Київський метрополітен).

Оригінальним рішенням велося будівництво тунелів між "Петрівкою" і "Проспектом Корнійчука" ("Оболонню") через одне з озер, що утворилися після намиву території під житлові райони Оболоні (зараз це озера Йорданське та Кирилівське). Після відсипання нижній частині дамби через озеро, майбутні тунелі були просто споруджені на поверхні землі, а вже потім була виконана остаточна відсипання дамби, через яку пізніше проклали південну частину Оболонського проспекту. Для протидії осіданням тунелі на цій ділянці побудовано на посиленому підставі. Таким чином прокладено близько 1,5 км тунелів.

Станція “Петрівка” споруджена в районі промислових підприємств і залізничного узла Київ_петрівка з двома підземними вестиибюлями. В майбутному передбачаєтсь япідключення виходів з метро до платформи залізниці. Станція вирішена в єдиному архітектурному силі (архітектори І. Л. Масленков, Т. А. Целиковська, А. М. Працюк, А. С. Крушинський, Ф.А. Заремба, художники Л.Н, Семикина, Броянець С.М.). Впреше в Києві стнля платформеної ділянки станції виконана з алюмінієвого перфорованого профіля з акустичним заповненням. Художні роботи в інтер’єрі станції і вестибюлів виконані на тему “Техніка та Природа”.

Станція “Проспект Корнійчука” розташована на перетині проспекту Олександра Корнійчука та вул. Маршала Малиновського (архітектори Т.А. Целиковська, Працюк, А.С. Крушинський, художник П.А. Ганжа).

Два підземних вестибюлі суміщені з підземними переходами. Виходи на поверхню перекриті павільйонами, оточуюча конструкція яких виконана з скла та алюмінієвих профілів. Інтер’єр станції лаконічний та строгий. Совєрідно вирішено освітлення в вигляді світвоих лійній вздовж балок. У центрі путьових стін — дві художні металокомпозиції (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Оскільки обсяг робіт був досить високим, друга ділянка було вирішено розбити на дві частини: спочатку відкрити частину лінії до станції "Проспект Корнійчука" і потім завершити лінію станцією "Героїв Дніпра". Метро прийшло на Оболонь в 1980 р., коли там уже проживало понад 150.000 чоловік, з відкриттям станції "Проспект Корнійчука", яка розташована в південній частині району, ще до відкриття цієї станції почалися будівельні роботи і на півночі району. Як і припускали експерти, наземний транспорт уже не справлявся з зростаючої з кожним новим заселеним будинком навантаженням і метро прийшло в район дуже своєчасно, а Оболонь продовжила розростатися далі. (Київський метрополітен).

Станція метро «Мінська» відкрита 6 листопада 1982 р. Станція зводилася в котловані з двоярусним пальових огорожею (6 і 7), причому нижній ярус паль після будівництва не витягувався. Збірка конструкції починалася з монтажу коробчастих стінових блоків (9). Одночасно споруджувався зворотний звід в монолітному залізобетоні (3). На сучасних київських моно-склепіннях стінових блоків немає і монолітний звід станції йде вниз до фундаментної плити. Зворотний звід також має іншу форму, а замість двох ярусів огороджувальних паль використовується стіна в ґрунті на всю глибину котловану. Звід "Мінської" зібраний з залізобетонних напів-скелпінь (8), встановлених на стінові блоки; між напів-склепіннями вставлені свинцеві прокладки (2). (Київський метрополітен).

Рис. 2.9.4.81. Будівництво станції метро «Мінська»

Рис. 2.9.4.82. Відкриття станції метро «Мінська», 6 листопада 1982 р.

Рис. 2.9.4.83. Первинний вигляд інтер’єру станції метро «Мінська»

Рис. 2.9.4.84. Білоруські національні мотиви у оздобленні станції метро «Мінська». За словами авторів і творців розпису братів Василя та Степана Химочки, вони поставили перед собою завдання об'єднати народні мотиви білоруських вишивок з ідеєю гармонійного зростання людства, зобразити, так би мовити, дерево його розвитку

Станція метро «Мінська» розташована на перетині проспекту Олександра Корнійчука та вул. Маршала Тимошенко. Ця станція неглибокого залягання, два її вестибюлі суміщені з переходами, облицьовані різнокольоровою смальтою і керамічною кольоровою плиткою. Вперше при будівництві метрополітену перекриття станції виконано моно-склепінчастим.

Станція «Героїв Дніпра» відкрита 6 листопада 1982 року в складі пускового ділянки "Проспект Корнійчука" (нині – "Оболонь") – "Героїв Дніпра", протяжністю 2,35 км і складається з двох станцій, тим самим завершивши розвиток оболонського радіуса, повністю покривши метрополітеном найбільший на той момент житловий масив Києва (Київський метрополітен).

Станція “Героїв Дніпра” також вирішена в комплексі з підземним переходом на перетині проспекту Олександра Корнійчука і вул. Героїв Дніпра. Кругла відкрита площа на рівні підземних вестибюлів станції сполучається радіальними пішохідними пандусами з поверхнею вулиць. В оформленні станції широко використана тема героїки військового часу. Вітражі «Слава Батьківщині» і “Слава народу-переможцю” прикрасять вестибюлю станції. Оригінальне оформлення стелі центральної зали з штампованих елементів у формі усіченої піраміди з вмонтованими до них світильниками (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Рис. 2.9.4.85. Будівництво станції метро «Героїв Дніпра»

Рис. 2.9.4.86. Вестибюль станції метро «Героїв Дніпра»

Дві найбільш північних станції Куренівсько-Червоноармійської лінії поставили крапку на розвитку оболонського радіуса, повністю покривши метрополітеном найбільший на той момент житловий масив Києва. Ділянка довжиною 2,4 км був відкритий 6 листопада 1982 р Спочатку пуск планували приурочити до дня народження Л.І. Брежнєва (19 грудня), як це і було зроблено двома роками раніше з попереднім ділянкою лінії від станції "Червона площа" (нині – "Контрактова площа") до станції "Проспект Корнійчука" (нині – "Оболонь"), тим самим порушивши давню традицію відкривати станції в переддень святкування дня Жовтневої Революції (7 листопада). Але роботи були виконані достроково і відкриття відбулося за традицією напередодні чергової річниці. За іронією долі виявилося, що не дарма: Брежнєв не дожив до свого 76-річчя і помер всього через 4 дні після відкриття станцій (Київський метрополітен).

Гавань-Рибальський півострів. Зі схеми та знімків післявоєнної доби ми можемо довідатися про те, що Рибальський півострів мав на своїй території велике озеро (озера), що утворилися внаслідок забору ґрунту для його намивання вище рівня весняної повені. Він також був вже сильно забудований, втім, водночас добре озеленений.

Рис. 2.9.4.87. У Київській гавані, 1949 р.

Рис. 2.9.4.88. КРЕС на Рибальському півострові, певний час ГЕС №2

Кораблі в морських портах розвантажували на річкові судна з невеликою осадкою. Безпечні для не розвідних дніпровських мостів. Працівники Гавані (докери) інколи працювали в три зміни). Для нічних робіт призначена спеціальна освітлювальна щогла з прожектором висотою з портовий кран. Тут навіть був спеціальний маяк. Київська Гавань була нагороджена орденом трудового Червоного прапора. Для згрібання сипучих матеріалів застосовувалися спеціальні пристрої – грейфери. В порту було встановлено крани вироблені в НДР та радянські кіровці. Окремо стоїть 175 тонний кран Київської верфі. Він призначений для підйому суден, які підлягають ремонту (Манчук, 2006).

Рис. 2.9.4.89. Портовий кран в Київській гавані

Рис. 2.9.4.90. Київська Гавань на схемі Києва, 1978 р.

В післявоєнний час Київська гавань була розширена за рахунок нового так званого Північного ковша.Північний Ківш – акваторія гавані, наближена до залізничної станції Петрівка. Назва виникла не пізніше 60-х рр. ХХ ст. зображення на плані нагадує ківш екскаватора (Вакулишин, 2014).

Рис. 2.9.4.91. Київська Гавань на лоції, 1982 р. Позначено: 1 – 3 вантажний район, 2 -приплав ДОК, 3 – приплав Вторчормету, 4 – приплав 5 ЕОПГТР, 5 – Сліп, 6 – територію Київського суднобудівного-судноремонтного заводу – все в межах Північного ковша (7), 8 – причал кварцитів, 9 – приплав важковаговиків, 10- затока Київської тех-ділянки, 11 – приплав бункербази, 12 – Затон Ленінської кузниці, 13 – приплав 1 ЕОПГТР, 14 – другий вантажний район, 15 – Гаванський міст, 16 – приплав Елеватор, 17 – приплав УРС, 18 – приплав диспетчера порту, 19 – приплав для відстою суден, 20 – Гавань особливого призначення, 21 – рейд А

Рис. 2.9.4.92. Рибальський півострів, листівка 1954 р., помітною є відсутність Гаванського мосту, значне озеленення та велике центральне озеро посеред півострову за (Старий Київ)

Рис. 2.9.4.93. Військова частина на Рибальському півострові, 1980-рр.

Рис. 2.9.4.94. Стара будівля військової частини на Рибальському острові. Фото Івана Парнікози, 2011 р.

В лютому 1946 р. було розформовано Київську ВМБ (Спичаков, 2009). На території ж колишньої ГОП розмістилися військова частина (База ПДСС та радіорозвідки ВМС).

Рис. 2.9.4.95. Військова частина на Рибальському півострові. Фото Івана Парнікози, 2011 р.

Рис. 2.9.4.96. Рибальський півострів на знімку 1950 р.

Рис. 2.9.4.97. Рибальський півострів на знімку 1955 р.

Рис. 2.9.4.98. Рибальський півострів, світлина 1960 р., помітні пілони майбутнього Гаванського мосту, на Трухановому виразно помітна мілина, за (Старий Київ)

Рис. 2.9.4.99. Рибальський півострів, світлина 1960 р.

Рис. 2.9.4.100. О. Байбаков – багаторічний керівник конструкторського бюро заводу «Ленініська кузня»

У післявоєнні роки, реконструюючи завод «Ленінська кузня», головні цехи якого до війни розташовувались у районі вул. Жилянської та Комуністичного інтернаціоналу (наразі – С. Петлюри), міська влада вирішила сконцентруватися на реконструкції цехів, розташованих на Рибальському півострові. До середини 1960-х рр. тут з’явився новий майданчик допоміжної філії заводу, декілька житлових будинків, прокладено кілька вулиць (Рибальський півострів).

Рис. 2.9.4.101. Прохідна заводу «Ленінська кузня», 2019 р. Фото І. Парнікози

Рис. 2.9.4.102. Спуск на воду середнього морозильного траулера з кормовим траленням “Конструктор Байбаков”

У квітні 1945 р. головний конструктор О. Байбаков повернувся з заводом «Ленінська кузня» до Києва. Він став керівником та головним конструктором спеціально створеного конструкторського бюро. Завдання стояло складне – відродити річковий флот України, практично знищений у війну. З 1945 по 1953 р. було розроблено 32 проекти за якими побудовано понад тисячу суден. За проектом річкового буксирного пароплава потужністю 400 к.с. побудовано 145 суден. 75 з них будували в Угорщині. А головний буксирний пароплав був включений у Державний план розвитку та відновлення народного господарства СРСР для будівництва на низці заводів країни. Байбакову та групі співробітників заводу «Ленінська кузня» в 1948 р. було присуджено Державну премію.

Цікавий проект колісного двоярусного пасажирського пароплава. Головне судно було здане в експлуатацію в 1951 р. Це був перший в СРСР пасажирський післявоєнний пароплав. Судно було розраховано на 350 пасажирів та 30 тон вантажу. Швидкість судна становила 20 км/год. Пасажирські пароплави цього проекту успішно експлуатували тривалий час в річкових басейнах України та СРСР.

До 1953 р. завдання відновлення річкового флоту України було вирішено. Тепер стояла інша проблема – забезпечення країни продовольством. Цьому мав сприяти великомасштабний промисел риби в світовому океані, для чого мав бути створений риболовний флот. Одним з напрямків роботи стало проектування середніх морських рибальських траулерів. Терміново треба було освоїти техніку рибальства, переробки риби та нову холодильну техніку. Вже в 1954 р. перший траулер було побудовано та здано замовнику. Проектування та побудова траулерів стали головною спеціалізацією «Ленінської кузня» на наступні роки. Загалом було побудовано понад 300 таких суден.

Рис. 2.9.4.103. Спуск на воду траулера «Комсомолець», завод «Ленінська кузня», 1969 р.

Рис. 2.9.4.104. Клуб заводу «Ленінська кузня», 1950-60-ті рр.

У 1966 р. було спроектовано, а в 1967 р. побудовано перший вітчизняний середній рибальський морозильний траулер з кормовим траленням, що суттєво підвищило ефективність судна. За його створення група конструкторів «Ленінської кузні» отримали Держпремію УРСР. Було спроектовано судна, які вели лов риби в Азово-чорноморському басейні, ловили тунця у західних берегів Африки, креветок у Червоному морі. Середньо-тонажний риболовний флот спроектований «Ленінською кузнею» забезпечував до 30% вилову морської риби.

«Ленінська кузня» також проектувала озерно-річкові земснаряди. Перший з них спроектували в 1953 р. та здали в експлуатацію. У 1960 р. побудували 46 більш досконалих земснарядів. Вони постачалися у головні водні басейни СРСР та інших країн. Також проектувалися науково-дослідні судна (НДС). Перше з них було спроектовано 1959 р. для дослідження озера Байкал. Розробляли проекти НДС для рибальсько-пошукових робіт, одержання та опрацювання метеорологічних даних, дослідження магнітного та гравітаційного поля Землі, гідрохімії, флори та фауни морів, проведення морських геологічно-пошукових робіт.

Рис. 2.9.4.105. Фрагмент старої забудови Рибальського півострова. Фото І. Парнікози, 2011 р.

Рис. 2.9.4.106. Схема громадського транспорту 1966 р. Показано автобусні маршрути на Рибальський острів: 8 – вулицею Електриків та 71 Набережно-Хрещатицькою через Рибальський міст

Головний конструктор «Ленінської кузні» О. Байбаков помер в 1976 р. і похований на Байковому кладовищі у Києві (Чвертко, 2007).

Рис. 2.9.4.107. Схема громадського транспорту 1970 р. Показано автобусні маршрути на Рибальський острів: 8 – вулицею Електриків та 71 Набережно-Хрещатицькою через Рибальський міст

Рис. 2.9.4.108. Трамвай №27, що ходив з Контрактової площі до ГЕС (міської електростанції №2) на кінцевій зупинці на Рибальському півострові

В 1960-1970-і рр. на його території з’явився квартал житлової забудови.

Рис. 2.9.4.109. Квартал житлової забудови на Рибальському півострові – «масив Водників»

Рис. 2.9.4.110. Фрагменти приватного сектору на Рибальському півострові

В 1962-1963 рр. через Гавань було перекинуто вантовий міст довжиною 480 м. (інженер В. Кірієнко). Це перша у світі прогонна будова, де ванти утримують залізобетонну балку.

Рис. 2.9.4.111. Гаванський міст. Фото І. Парнікози, 2018 р.

Рис. 2.9.4.112. Гаванський міст. Фото І. Парнікози, 2012 р.

Ним можна потрапити до створеного у післявоєнний час меморіального парку моряків, де 1967 р. встановили монітор «Железняков» – єдиний з моніторів серії СБ-37 Київської побудови (призначався для Дунайської військової флотилії), що вцілів у боях Великої Вітчизняної війни. Пізніше у Парку моряків також встановили вже згадувану пам’ятну стелу на честь канонерського човна «Вірний», а також стелу у пам’ять про моряків-підводників.

Рис. 2.9.4.113. Монітор «Железняков» встановлений у парку Моряків на Рибальському півострові

Рис. 2.9.4.114. Одна з гармат встановлених на моніторі «Железняков». Фото з архіву О. Чорноморця

Поблизу парку моряків судноремонтні майстерні. на Рибальскому острові (База Ремдизель). Залишки старої траси вул. Електриків та мосту.