Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

2.9.4. Оболонська (північна) правобережна заплава та острови у післявоєнному Києві 1943-1990 рр.

Парнікоза І.Ю.

Соціоекологічна цінність берегових зон в ландшафті міста в сукупності з естетикою простору є безцінним даром, який в будь-якому містобудівному проекті повинен бути врахований і розроблений.

Л. Путерман, 2009 р.

Острів Великий Північний. На схемі 1953 р. показано паром з острова Великий (його східну частину показано сполученою з лівим берегом) на північну Оболонь в район озера Лукове.

Перше детальне зображення цілісного острова Великий Північний (не підписано) зустрічаємо на топозйомці 1960 р. Хоча на ній він вже цілісний, втім, присутні два рукави відмерлої протоки. Посилення діяльності рукава Річище призвело напевне до відокремлення від лівого берега колишньої голови острова Великого – суч. острова Вальковський, який ми теж бачимо на цій мапі (не підписано). Для потрапляння на острів з лівого берегу між о. Великим та звели дамбу з каміння, що утворила брід через рукав Річище – т.з. гатку, яка існує і по сьогодні. Зважаючи на це, в зоні проток, які прямуючи в напрямку гирла Десни, відрізали суч. острів Вальковський, все ще існувала мілина. Цікаво також, що станом на 1960 р. на острові були ще відсутні суцільні дачні масиви. Присутні лише окремі літники. На острові господарювали напевне селяни с. Осещина.

Наявні відомості, що острів використовувався киянами як місце літнього відпочинку:

«Улюбленим місцем відпочинку на Дніпрі тоді було ще далеке від міської межі гирлі Десни, з бурхливою течією зливаються воєдино річок, біліли на обмілини і пляжами, нескінченними заливними луками, порослими високою запашним різнотрав'ям. Іноді по неділях тут накопичувалось так багато, що приїхали ранковими катерами на відпочинок киян, що ввечері, щоб повернути їх усіх в місто, приганяли велику вантажну баржу. У неї щільно завантажували нагрітих сонцем і напоями відпочиваючих і більше години тягли на буксирі натовп, що стояв на дні баржі до Річкового вокзалу» ().

Втім, збереглися фото датовані 1964 р., на яких можна розпізнати південну околицю острова Великий, де вже показаний причал (а на одному знімку навіть дебаркадер) для дачників, що освоювали острів. З правого боку від пристані видно білу віху, яку позначено і на лоції Дніпра 1982 р. (наразі відсутня).

На лоції 1982 р. ми зустрічаємо першу згадку топоніма острова Великий (суч. Великий Північний). Після трансформації в районі Київського гідровузла у західного узбережжя цього острова якийсь час знаходився невеликий острівець. В подальшому він не зазначається. Напевне, діяльність ГЕС призвела до його розмивання. На південно-східному розі острова Великого розташувалися численні дачні ділянки. Рукав Річище підписаний як Старосільський рукав. Помітні також острів Шлюзовий підписаний як о. Вальковський, а також острів, який наразі називають Вальковським.

Згідно Генеральному плану 1986 р. передбачалося включити острів Великий Північний до паркової зони великого Києва. На схемі генплану він показаний розпланований стежками під парк. Імовірно, станом на 1980-ті роки островом було прокладено трубу деснянського водогону, яка пройшла через весь острів у піщаному насипу. На мапі 1990 р. показана також так звана «гатка» – гребля, якою перекрито вхід в Річище, а також заборонена (для плавзасобів) зона в районі острова Великий ().

Оболонь. Як свідчать фотографії 1940-60-х рр. та картографічні матеріали того часу, в цей період Оболонь залишалася неосвоєною околицею міста. Хоча зазвичай картографічний матеріал цього часу доволі умовний, втім, напевне до 1970-х рр. зберігалися острів Чичин і затока південніше нього. Це дозволяє вважати що загалом ландшафтно-топографічна ситуація тут мало змінилася у порівнянні з попередньо описаними часовими відрізками. На Оболоні від краю борової тераси в районі Дніпровської водогінної станції і по Рибальський півострів панували заплавні луки, озера та затоки.

Зокрема, на мапі 1945 р. позначені острів Чичин (так як і в попередні періоди), топонім же Оболонь відноситься до того що раніше і зараз носить назву урочища Наталка. Саме так підписано це урочище на одному з планів, що застосовувалися для розробки генплану 1947 р.

На мапі Києва 1945 р. нижню частину коси сучасної затоки Собаче Гирло підписано як острів Зелений. Станом на 40-рр. протока між косою та правим берегом (Собаче Гирло), імовірно, замулилася.

На мапі 1945 р, як і усіх подальших схемах Києва описуваного періоду, також добре проглядається рукав Почайна (хоч і не підписаний). Загальний вигляд цього рукава зберегла світлина М. Шарлеманя 1969 р.

Елементами природного ландшафту Оболоні до гідронамиву були також заплавні урочища та озера, такі як Лукове. Це озеро добре показно, але не підписано на топооснові генплану 1946 р.

На топооснові Генплану 1947 р. та схемах Києва 1947 р. на схід від Пріорки все ще позначено поля зрошення. На одній з схем вони навіть підписані. Станом на 1958 р. площа полів зрошення становила 446 га, з яких 139 рілля, 47 – різні насадження, 45 – заболочені сіножаті, 70 – цілина, 22- піски. Лише на початку 1970-х рр. північно-західну частину полів забудовано Мінським масивом. Відтак пл. радгоспу склала 150 га. (Вакулишин, 2014).

На схемі 1953 р. на Оболоні, окрім вже відомих нам деталей, чітко зазначений заплавний (болотистий) тип місцевості

На світлинах, що представляють Оболонь в 1950-х рр. ми бачимо особини чорної (осокора) та білої тополі та особини верби.

Схема Києва 1958 р. повторює ситуацію аналогічної схеми 1947 р., не додаючи жодних підписаних деталей.

На детальній мапі 1960 р. окрім особливостей топографії Оболоні, які практично не змінилися з кінця ХІХ ст. знаходимо позначки висоти над рівнем моря: 96,2 м на острові Чичин, 95,3 в урочищі Оболонь.

Згідно до Генерального плану 1967 р., передбачалося забудувати територію Оболоні від сучасної затоки Верблюд до Рибальського півострова, до рукава Почайни на Заході. Зі сходу вздовж Дніпра лишалася значна не забудована паркова смуга. Цей план не має ознак кар’єрів для гідронамиву – сучасні затока Собаче Гирло та Оболонська затока.

Надзвичайно гарно топографічну ситуацію на Оболоні перед гідронамивом видно на аерофотознімку 1968 р.

До цього часу Оболонь, зокрема тутешню пляжну смугу облюбували кияни для літнього відпочинку:

«А ось з маминими метких, завжди гамірно веселяться приятельками з Головпоштамту, ми до гирла Десни не доїжджають, воліючи глибокі і прозорі темні води Чортория. Дике місце у нинішнього Московського моста славилося тихими найчистішими пляжами і захованими в глибині вербних заростей будиночками на високих палях, розміром з курник, голосно іменованих дачами. З розпочатим в 70-х роках будівництвом Оболоні, все ця «куряча» пишність була швидко стерта з лиця землі ().

Трансформація Оболоні для гідронамиву нового житлового масиву. З кінця 1960-х на Оболоні починає будуватися житловий масив. Забудову здійснено на намивному ґрунті на пл.. 8 км 2: з 1970 — промислової зони, з 1973 — житлового масиву. Основна забудова відбувалася в 1974-1982 р.р. Автори проекту – архітектори Г.М. Слуцький, Ю.А. Паскевич, Г.С. Кульчицький, З.Г. Хлебникова, Н.І. Кульчинський. Населення 250 тис. мешканців (Шулькевич, Дмитренко, 1982; Вакулишин, 2014).

Внаслідок розбудови топографія цього регіону сильно змінилася. Забирання ґрунту та намивання піску призвело до формування зовсім іншого ландшафту з новими гідрологічними об’єктами.

Інженерну підготовку території нового району розпочато наприкінці 1960-тих рр. Загальна територія під намив склала 1356 га. У зв’язку з безпрецедентно великим для тогочасної світової практики об’ємом гідро-механізованих робіт було обрано та вперше застосовано комбінований спосіб: пісок намивається до позначок, що забезпечують водовідвід та осушення, а берегова смуга шириною 50 м ще піднімається для захисту масиву від затоплення повеневими водами. Завдяки цьому обсяг робіт у порівнянні з суцільним намивом скоротився на 15 млн. куб. м, а відповідно скоротилися і терміни виконання. Втім, навіть за таких умов на Оболоні було намито близько 50 млн. кум м. піску (З Дніпра та кар’єрів уздовж русла давньої протоки Почайна, перетворених на ланцюжок штучних водоймищ) з підняттям рівня поверхні на 6-9 м.

Попередньо інститут гідробіології АН УРСР провів випробування спеціальних моделей на випадок прориву греблі Київської ГЕС та інших критичних режимів, що дозволило здійснити оптимальне щодо безпечної життєдіяльності планування території. У 1974 р. було закінчено намив для першої черги будівництва масиву; упродовж 1974 р.-1980 р. було проведено головні будівельні роботи (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Проміжну стадію гідронамиву Оболоні зафіксувала унікальна мапа 1978 р. Тут показано сучасний проспект Героїв Сталінграда ще як вул. Набережна Славутича (з 1982 р. сучасна назва).

Внаслідок забирання піску було утворено нові дніпровські затоки: Верблюд, Собаче грило, Оболонську та кар’єрні озера: Редькине, ланцюг озер Опечень, озеро Вербне тощо. Зупинимося на них докладніше.

Затока Верблюд утворена 1968-83 рр. внаслідок з’єднання з Дніпром кар’єру для гідро намивання піску (Вакулишин, 2014).

При будівництві житлового масиву для гідронамиву було використано невеличку протоку, що існувала на півночі Оболоні, яку перетворили на величезну затоку. При утворенні цієї затоки було прийнято рішення зберегти унікальну діброву (останню такі діброву у північній частині київської заплави) – урочище Дубище. Внаслідок цього затока, яка первісно називалась озеро Лукове, швидко набула іншої назви – Верблюд. На південному узбережжі затоки Верблюд розташувалися гребний канал, КДЮСШ «Маяк», човнова станція, риболовно-спортивна база «Смарагдова», навчально-весельна база «Оболонь» та конно-спортивна база.

На північ від Верблюда збереглися рештки проток з природним гідрорежимом, сполучені з Верблюдом. Це оз. Лукове у сучасному розумінні і затока Риб’яча. На північ у зоні суцільної дачної забудови знаходиться озеро Окуневе. У природному вигляді залишилося лише урочище Калинів ріг, затиснуте між затокою та дачами. На північ від цих проток (зараз вже розмитих внаслідок гідронамиву) знаходиться суцільний дачний масив «Оболонь-2» та «Чорнобилець» (мешкають тут, безумовно, тільки «чорнобильці»), а на північний-захід – лікарня. На північному узбережжі Верблюда знаходиться також кінноспортивна база. На його західній межі вздовж вул. Богатирської збереглися болотисті ділянки з місцезростаннями рідкісних видів флори.

На захід від вул. Богатирської знаходиться ще одне велике кар’єрне озеро, розташоване у межах правобережної заплавної тераси. Це озеро Редькине, чи як його називає наразі більшість киян – Міністерка. На стан водойми негативно вплинула розбудова містечка котеджів «Урочище Наталка» на північ від озера (район селища Редькин) на колишніх заплавних луках, що тут поступово переходять до надзаплавної борової тераси, вкритої сосново-дубовими лісами Святошинського лісопаркового господарства. Походження назви цього хутора пов’язана навіть не з тим, що споконвіку у просіках, прорубаних у сосновому бору, місцеві жителі висаджували свої городи. Втім назва походить зовсім не від них. Сталося так, що саме цей куточок у лісовій глушині у сер. XIX ст. облюбував поміщик на прізвище Редька. Природно, що і хутір, побудований ним, отримав ім'я господаря ().

Створення озера Редькине призвело до висихання русла р. Водиці на Оболонських луках. Ще у середині ХХ ст. 5 км русло Водиці було заводнено (Вакулишин, 2014).

Затока Собаче гирло. Ґрунт для гідронамиву Оболоні брали також у прибережних урочищах, внаслідок чого зникли заплавні місцевості Північна Наталка та острів Чачин (позначені на мапах 1865 та 1871-1873 рр.). На їх місці постали відповідно затоки Собаче гирло та Оболонська. Саме на аналогії назв Собаче Гирло та Песій (які розділяє багато століть) пов’язане малообґрунтоване припущення про те, що раніш згадуваний нами острів Псячий став частиною коси Собаче гирло (Вовк, Стеклов, 2002).

У радянський період планувалося перетворити узбережжя Оболоні від коси Собаче гирло до Московського мосту, з урочищем Наталка включно, на суцільну паркову зону, проте реалізувати це в радянський час не встигли.

Остаточно острів Зелений було об’єднано з правим берегом під час гідронамиву для будівництва житлового масиву Оболонь здійсненого в 70-роках ХХ ст. В цей же час тут було створено кар’єр для забору ґрунту, який перетворився на суч. затоку Собаче Гирло. Обстеження коси (суч. площа 461476,3 м2) показало, що її південна частина зберегла до наших днів мало порушену рослинність характерну для дніпровської заплави, що підтвержує думку про її тотожність з раніш описаним островом-косою.

Заслуговує на увагу також сучасний острів Вербовий (назва наша) – невеличкий острівець на затоці Собаче Гирло, що зберігся тут як невеликий фрагмент колишнього острова Чичин. Поблизу нього зберігся невеликий відрізок протоки, що станом на ХІХ ст. відділяла острів-косу Собаче Гирло від острова Чичин. Острів Вербовий оформився в якості острова під час створення на місці острова Чичин кар’єру для забору ґрунту – вищеописаної затоки Собаче Гирло. На мапі 1982 р. на північ від нього знаходяться рештки тої самої протоки, сам же острів ще виглядає як півострів.

На косі Собаче гирло 1990 був відкритий яхт-клуб для дітей і дорослих. Прибережна частина Оболоні стала популярною зоною відпочинку серед киян. Зокрема, тут було закладено паркову зону площею 250 га. Тут було передбачено три функціональні зони: тихого і активного відпочинку та пляжна. Підготовані 2 причали для катерів. Планувалося також звести тут 4 центри обслуговування у різній колористичний гаммі кожен, площею 1 га на відстані 100 м. від берега. Тут мали бути гардероби, душеві, роздягальні, торгові точки, майданчики відпочинку, телефони. Екзотичний острівець з рестораном та танцювальним майданчиком мав прикрасити зону активного відпочинку (Шулькевич, Дмитренко, 1982; Вулиці, 2005). Втім, більшість цих планів так і не було реалізовано.

Оболонська затока сформована у 1-й половині 1970-х рр. ХХ ст. під час забору піску для будівництва однойменних житлового району. З того часу і до спорудження метро (поч. 80-х рр.) тут причалювали катери внутрішньо-міської траси. Довжина 1,5 км шириною понад 200 м. (Вакулишин, 2014).

На узбережжі Оболонської затоки розташовано приплав Оболонь, спортивний яхт-клуб «Наталка» та клуб «Десант». На поблизу розташованій затоці Собаче гирло локалізуються рятівна станція №4 ДКП «Плесо», РОП 6 та Яхт-клуб.

Невеличке штучне озеро Біле (не плутати з природним озером з такою самою назвою на старих Позняках) постало у центрі кварталу, що утворюється вулицями Героїв Дніпра, Маршала Тимошенка, проспектами Оболонським і Героїв Сталінграда. Навколо озера утворилася зелена зона, обмежена пішохідною доріжкою навколо нього. Озеро досить глибоке і холодне, оскільки воду до нього постачають підземні джерельця, а тому вода у ньому чиста і прозора ().

На південь від Оболонської затоки збереглася частинаНаталка База відпочинку заводу «Маяк» (кінець 1960-х рр.). У другій половині 50-х рр. ХХ ст. урочище Наталка було частково заліснено. Площа 20 га (сіножать, 1963 р.). На початку 90-х рр. на площі 11 га був закладений парк.

Озера Опечень. Стародавнє русло Почайнинського рукава було також використано для забору ґрунту для гідронамиву Оболоні. Внаслідок цього колишня Почайна, Опочань, Наталка перетворилися на ланцюжок доволі глибоких озер Опечень (розташованих не у точній відповідності до її колишнього русла). Це кар’єрні озера, з півночі на південь: Мінське (50.520771, 30.472262), Лугове (50.511725, 30.476296), Мале (50.505775, 30.480866), Андріївське (Богатирське) (50.502295, 30.486767), Кирилівське (50.498214, 30.495060) та Йорданське (50.491246, 30.503750). Загальна площа об’єкту – 15,5 га. Усі ці озера проточні.

Озеро Мінське або Опечень-6 – озеро, розташоване на території Оболонського району Київської міськради. Площа – 0,08 км (8,2 га). Тип загальної мінералізації – прісне. Походження – антропогенний. Група гідрологічного режиму – безстічне. Довжина – 0,84 км. Ширина найбільша – 0,1 км. Розташоване на правому березі Дніпра на захід від 8-го мікрорайону житлового масиву Оболонь і на схід від Мінського массіва на захід від вулиці Богатирської, на північ від вулиці Полярна. На заході розташована нежитлова забудова, на сході – залізниця. Озерна улоговина неправильної форми, витягнута з півночі на південь

Озеро Лугове затиснуте в зоні промислової забудови Оболоні. Лугове озеро – кар’єр на Оболоні паралельний вулиці Бережанській. Заповнений водою на зламі 1970-х та 80-х рр. довжина майже 1 км ширина до 110 м (Вакулішин, 2014). Площа – 0,1 км (10,7 га). Тип загальної мінералізації – прісне. Походження – антропогенний. Група гідрологічного режиму – безстічне. Довжина – 1,07 км. Ширина найбільша – 0,11 км. Розташоване на правому березі Дніпра на захід від 6-го мікрорайону житлового масиву Оболонь на захід від вулиці Богатирської, на північ від вулиці Лугова і південніше вулиці Полярна. На заході розташована нежитлова забудова, на сході – залізниця. Озерна улоговина неправильної форми, витягнута з півночі на південь.

Озеро Мале розташовується між вул. Богатирською та Луговою являє собою невелику проточну водойму з розвиненою деревною та прибережно-водною рослинністю. Озеро Андріївське або Богатирське або Опечень-3 – озеро, розташоване на території Оболонського району Київської міськради. Площа – 0,077 км (7,7 га). Тип загальної мінералізації – прісне. Походження – антропогенний. Група гідрологічного режиму – безстічне Довжина – 0,51 км. Ширина найбільша – 0,18 км. Розташоване на правому березі Дніпра на захід від 5-го мікрорайону житлового масиву Оболонь на схід від вулиці Богатирської, на захід від вулиці Маршала Малиновського, на північ від вулиці Добринінський, на південь від вулиці Маршала Тимошенко. На півночі і сході розташована житлова і нежитлова забудова. Одне з системи озер Опечень. Озерна улоговина неправильної форми, витягнута з північного заходу на південний схід.

Озеро Кирилівське розташоване между Оболонським проспектом и вулицею Добрінінською в Оболонському районі Києва. Глибина сягає 12-15 метрів. Сформувалося у 1970-х роках на місці старого русла Почайни. Озеро виникло у зв'язку з будівництвом житлового масиву Оболонь, зокрема через роботи з видобутку піску. Спочатку було єдиним цілим із сучасним Йорданським озером. При прокладанні наприкінці 1970-х років лінії метрополітену (лінію відкрито 1980 року) між озерами насипано дамбу, під якою прокладено лінію метрополітену.

Озеро Йорданське. Вихідне озеро Йорданське (або Чернече) лежало на Оболоні. Через нього проткала Почайна. Зафіксоване топографами середини ХІХ ст. Судячи з зображення на плані міста (1914 р.), Йорданське озеро мало довжину близько 1,5 км, ширину 100 м. До кінця 1930-х рр. було південним закінченням Опечені. З розширенням Гавані увійшло до його акваторії (Вакулішин, 2014). Сучасне озеро Йорданське утворилося після розділення дамбою лінії метро великого кар’єрного озера Кирилівське. Ця південно-східна частина колишнього великого Кирилівського успадкувало назву свого попередника – Йорданського ().

Слабка течія, що проходить ними, впадає у Дніпро через останню у ланці озер затоку (наразі – озеро) Вовкувата, що утворилась з реліктів Почайнинської затоки, розрізаної лінією залізниці, у процесі берегоукріплення та гідронамиву колишнього урочища Тартак, а наразі проспекту С. Бандери та в’їзду на Північний міст. Затока Вовкувата на лоцманських схемах 1960-х рр. подана під назвою Гарячка (бл. 400 м, Вакулішин, 2014).

На північ від неї було створено також ще одне кар’єрне озеро Вербне. Площа озера Вербне складає 21 га (за іншими даними 14 га), об'єм води – 2,97 млн. куб. м., довжина – 1,08 км, найбільша ширина – 0,3 км. Середня глибина озера становить біля 14,1 м, максимальна – 15-20 м. Північний берег озера являє собою виположений пляж, південний берег – піднятий над рівнем водного дзеркала на 1,0-1,5 м, з цього боку озеро було частково засипане при будівництві мікрорайону і площа його дещо зменшилась. План І. Таїрова (подає на місці цього озера) міський вигін поблизу гирла Почайни (, Вакулишин, 2014).

Затока Вовкувата. З відрізаної залізницею на поч. 20 ст. частини нижньої течії рукава Почайни – Почайнинської затоки утворилося озеро, згідно післявоєнним мапам протокою пов’язане з Дніпром. В тій чи іншому обсязі це озеро фігурує на усіх мапах та схемах описуваного періоду.

Зведення житлового масиву ОболоньЗагальні розміри Оболоні довжина 5 км вздовж Дніпра ширина на півдні – 2.5 на півночі 5 км. Намив території на площі 1356 га досягає висоти 5 км. Загалом тут буде намито 43 млн. м3 ґрунту. Це в 9 разів більше ніж на Русанівському масиві. Грунт забирався з двох котлованів, які перетворяться на штучні озера

За площею та структурою Оболонь є міським планувальним районом з трьома житловими утвореннями та великим промисловим комплексом, відділеним від них широкою санітарно-захисною смугою. Мікрорайони 4-5 отримали незвичайну ромбовидну чи неправильну форму. Дві кільцеві автомагістралі з’єднують вулиці з кільцевою автомагістраллю та Московським мостом (Шулькевич, Дмитренко, 1978, 1982).

Композиційна вісь Оболоні головна магістраль проспект Олександра Корнійчука (суч. Оболонський проспект -авт.) – прямолінійна. Вона розсікає територію району (902,9 га) на 2 практично рівні частини (Шулькевич, Дмитренко, 1978, 1982).

Транспорті вузли – перетини магістралей мають кільцеві розв’язки чи вирішені на двох рівнях (Шулькевич, Дмитренко, 1978).

Зокрема, в кінці вулиці Героїв Дніпра збудована розв’язка в двох рівнях суміщена з підземним переходом і входом на кінцеву станцію метрополітену (Шулькевич, Дмитренко, 1978, 1982).

При плануванні масиву велика увага приділялася природним умовам місцевості. Масив забудований в основному 9- і 16-поверховими будинками, і спланований за особливим, подібним до стільників планом – мікрорайони нагадують стільники за формою.

Проектована площа – 3500 тис. кв. м. Проектне населення 260 тис.

У кожному мікрорайоні – дитячі сади, школи, універсами, є два кінотеатри. Цікава також система бюветів, які є у кожному мікрорайоні. Основні магістралі Оболоні – проспекти Оболонський та Героїв Сталінграда, вулиці Героїв Дніпра, Маршала Малиновського, Маршала Тимошенка. У 1981 р. за проект інженерної підготовки території житлового масиву «Оболонь» колектив державного підприємства «Київпроект» був удостоєний ().

Описуючи особливості нового житлового району М. М. Шулькевич та Т. Д. Дмитренко (1978 р.) пишуть:

«Різноманіття поєднання об’ємів 9-ти 12- та 16 поверхових будівель та концентрація громадських будівель в головних планувальних вузлах, багатство зелені та водних просторів надають зовсім інший архітектурний силует правобережній частині міста з боку Дніпра чи дніпровських височин. Перший житловий район з 4 мікрорайонами завершений в 1975 р. тут оселилося 65 тис. киян. У 1971 р. в мікрорайоні 3 були закладені фундаменти під перші житлові будинки і громадські будівлі, а на початку 1973 р. тут з’явилися перші новосели. В цьому мікрорайоні вже побудовані поліклініка на 1600 відвідувань, кінотеатр на 1200 місць, 3 школи 6 дитячих садків і ясел, магазини та пункти побутового обслуговування».

У 1977 р. закінчується побудова зразково-показного мікрорайону 2 біля озера Опечень (архітектор М.П. Будиловський). Архітектурний ансамбль його характеризується контрастами – невисокі будівлі дитячих закладів поруч з багатоповерховими житловими будинками. В громадському центрі мікрорайону головними акцентами будуть 16-ти поверхові будинки з монолітного залізобетону у вигляді башт та пірамід.

Цікавим є обладнання цього мікрорайону системою пішохідних доріжок та алей, що мають різне покриття в залежності від призначення і оригінально обладнаними площадками для дітей та дорослих. Усього на Оболоні буде побудовано 2 млн. м2 житла для 232 тис. мешканців (Шулькевич, Дмитренко, 1978).

На схемі Оболоні 1976 р. ми бачимо початкові етапи зведення Оболоні. Станція залізниці Куренівка перейменована на «Зеніт», від вулиці Новокостянтинівської до нового масиву протягнуто вулицю Червонокозачу (майбутній Московський проспект). Північніше від вулиць Бережанської та Автозаводської на Куренівці в бік Оболоні протягнуто вулицю з очевидною на той час назвою Лугова. Стільнико-подібне планування Оболоні обмежене вулицями Маршала Тимошенка, маршала Малиновського, проспектом Олександр Корнійчука, вул. Лайоша Гавро, вул. Мате Залки, а з боку Дніпра – вул. Набережна Славутича (майбутній проспект Героїв Сталінграда. Показані схематично озера системи Опечень, зокрема не підписане крайнє до Дніпра оз. Вербне. Показані затока Собача гирла, на косі якої розташована мисливська база ІІ та Оболонська затока – на її косі мисливська база І. Вище Рибальського півострова показна дніпровська затока – суч. Вовкувата. На схемі Оболоні 1978 р. помітні суттєві зміни – з заходу житлового масиву Оболонь додалася вул. Богатирська. Вул. Червонокозача перетворилася на проспект Червоних козаків, що через збудований Московський міст проходить на лівий берег. На його перетині з вул. Набережна Славутича підписана площа Дружби народів. Між Луговою та проспектом Червоних козаків паралельно прокладено ще одну вулицю – Резервну. Усі озера системи Опечень окрім зазначеного, але не підписаного Вербного, показані як одне озеро та підписані Опечень. Дніпровська затока – суч. Вовкувата показана значно в скромніших обсягах. На вул. Залки зазначено кінотеатр.

На мапі 1981 р. ми бачимо добудовані на північ від попередніх вулиці Зої Гайдай та Героїв Дніпра, на вул. Богатирської показано кооператив Славутич та кооперативні гаражі. На Оболонській затоці показано приплав «Оболонь». Також зазначено станцію Петрівка та метро проспект Корнійчука. Підписано окремі зупинки громадського транспорту.

Розбудова житлового масиву “Оболонь» тривала. М. М. Шулькевич та Т. Д. Дмитренко в 1982 р пише:

«Укрупнений планувальний модуль дозволив створити великі простори дворів. Різноманітні планувальні прийми: рядкова забудова з розташуванням будинків під прямим і гострим кутом до червоної лінії вулиць Набережної Славутича та проспекті Маршала Тимошенко, перимитральна з розривами по фронту забудови (вул. Мате Залки), асиметричне розташування будинків точечного типу та ін. Система обслуговування населення торгівельними чи культурно-побутовими підприємствами двохступінчаста. Заклади періодичного користування сконцентровані в центрах міських утворень. Один з них – на перетині проспектів Маршала Тимошенко та Олександра Корнійчука — буде спільним для всього планувального району Оболоні. Тут розмістяться клубний комплекс на 700 місць, кінотеатр з універмагом, магазином господарських та електротоварів, універсам, підприємства громадського харчування, комбінат побутового обслуговування.

Архітектурний силует центрів житлових утворень формується окремими 16-ти та 25 поверховими акцентами. Так в центрі на проспекті Олександра Корнійчука тв. 1979-1981 рр. споруджений методом підйому поверхів перший в Києві круглий в плані 16-ти поверховий будинок. Всі міжповерхові перекриття були виготовлені на рівні першого поверху на будівельному майданчику, а потім за допомогою домкратів підняті на проектні відмітки. На вул. Героїв Дніпра заплановано ще три таких 16-ти поверхових будинки.

Необхідний комфорт мешканцям Оболоні забезпечується розміщенням підприємств повсякденного обслуговування громадсько-політичних центрах кожного мікрорайону, споруджених в окремих чи вбудованих приміщеннях. Центри обслуговування (їх 3) розташовані з врахуванням нормативних радіусів в залежності від типу блоків. В них розміщуються продовольчі магазини і столова-кафе. Промтоварний магазин, приміщення ЖЕК, приймальний пункт пральної, пункт прокату, парикмахерська, відділення зв’язку, ощадбанк тощо. Незначна частина підприємств мережі обслуговування розміщена в перших поверхах будівель. В кожному мікрорайоні споруджені за новими проектами дитячі дошкільні заклади на 280-320 дітей 955 об’єктів) і школи на 1176 та 1568 учнів 919 об’єктів) каркасно-панельної конструкції. На окремих ділянках розташовуються лікарняне містечко на 1080 місць і станція швидкої допомоги на 24 машини.

В самостійну зону виділені підприємства комунального обслуговування – кооперативні гаражі на 9480 місць для особистого транспорту і станція технічного обслуговування автомобілів.

Території мікрорайонів благоустроєні. Вперше в Києві тут в деяких житлових дворах створений штучний рельєф. Горки з групами дереві чагарників, альтанками і майданчиками для відпочинку, невеликі перепади висот поверхні землі, підкреслені декоративними стінками і відкосами створюють мальовничі озеленені простори мікрорайонів. Останні пов’язані широкими зеленими смугами і пішохідними алеями з районним парком на набережній Славутича і смугою пляжів на березі Дніпра. Архітектурно-планувальну композицію збагачує також велика кількість штучних та природних водотоків.

Перше житлове утворення на Оболоні з п’ятьма мікрорайонами було закінчено 1975 р., тут оселилося 65 тис. Киян. Після закінчення будівництва населення Оболоні складе більше 260 тис. Людей. Для них намічено побудувати біля 3500 тис. м2 житлової площі».

Вони ж зазначають:

«23-етажний готель на 908 місць буде споруджений на житловому масиві “Оболонь” в 15 мікрорайоні на розі вул. Маршала Тимошенко і проспекту Олександра Корнійчука, у станції метрополітену (архітектори Н.І. Кульчинський, А.І. Юн). Оригінально її архітектурно-просторове рішення з центральносиметричною композицією. До трьох монолітних шахт ліфтів і інженерних комунікацій підвішуються монолітні залізобетонні плити перекриттів житлових поверхів. Житлова частина готелю з 460 номерами — 19 поверхова, в двох нижніх поверхах — 2 кімнатні номери, третій поверх технічний. Висотну композицію завершує коктейль-хол на 75 місць. У єдиний ансамбль з готелем будуть включені два 16- і один 20-поверховий будинок, що зводяться методом підйому перекриттів (Шулькевич, Дмитренко, 1982)».

На схемі Києва 1987 р. ми бачимо подальші зміни у зв’язку з зведенням житлового масиву «Оболонь». Зокрема, зведено найбільш північно-західний Мінський масив з вулицями Північною та Озерною. Вздовж заток Собаче гирло та Оболонська проходить вул. Прирічна, а вулиця Набережна Славутича перейменована на проспект Героїв Сталінграда. Колишня вул. Резервна перейменована на вул. Добрининську, а на північ від Лугової вулиці прокладено ще одну поздовжню артерію з Куренівки – вул. Полярну. На проспекті Корнійчука зазначено нові станції метро «Мінська» та «Героїв Дніпра». Детально показано окремі озера системи Опечень та штучні озера на південь від проспекту Червоних козаків.

Зауважимо, що Мінський житловий масив збудовано на Оболоні на місці колишніх полів зрошення на захід від кар’єрного озера Мінське. На площі понад 60 га – оселилося близько 20 тис. мешканців (Вакулишин, 2014).

На схемі блакитної зони Києва 1990 р. ми додатково можемо побачити садово-дачні ділянки, які розбудувалися на північ від затоки Верблюд, створену тут лікарню. На південному березі затоки Верблюд позначено туристичну базу «Смарагдова».

Важливо відмітити, що згідно схемі генплану 1986 р. територія навколо затоки Верблюд, оз. Редькине планувалися для розвитку зеленої зони. В той час як вздовж озер Опечень мала розміститися промислова зона. Загалом, планувалося, що система зелених насаджень масиву Оболонь буде сформована у вигляді пов’язаних зеленими пішохідними алеями слідів мікрорайонів з парком культури та відпочинку і набережною Дніпра. Штучні озера загальною площею 105 га покращать мікроклімат житлових районів і збагатять їх архітектурно-просторову композицію (Шулькевич, Дмитренко, 1978).

В межах водно-зеленого діаметру міста з метою розвантаження центральної рекреаційної зони створюються південне та північне рекреаційні об’єднання. Закладений на 250 га парк на березі Дніпра в масиві Оболонь складає частину північного об’єднання. В ньому три функціональні зони: активного і тихого відпочинку та пляжна. До двох причалів будуть швартуватися річкові катери та швидкісні судна на підводних крилах. В пляжній зоні (площа 21 га) будуть обладнанні мілководний дитячий пляж, станція прокату човнів та водних велосипедів, яхт-луб, водна станція з вишкою для стрибків. Оригінально облаштовуються 4 центри обслуговування. Кожен у своїй колористичній гамі на площі біля 1 га на відстані 100 м. від берега. В центрах будуть гардероби, душові, роздягальні, торгівельні кіоски, майданчики для відпочинку, телефони-автомати. Центри поєднає пішохідна доріжка з плиточним покриттям. Екзотичний острівець з рестораном та танцювальним майданчиком прикрасить зону активного відпочинку. Буде організований також спортивний сектор (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

У 1981 р. на Оболоні розпочато будівництво критого колгоспного ринку (архітектор В.В. Малинин). Його ділянка розміщена поблизу зупинок громадського транспорту, річкового причалу та майбутньої станції метро. Двоповерховий корпус ринку висотою 10 м має квадратну форму і виконується зі зібраних залізобетонних конструкцій. Перекриття спеціальною фермою без застосування додаткових опор. Для оформлення екстер’єрів і інтер'єрів ринку будуть застосовані натуральне каміння, алюміній, скло, кераміка. Торгівельний зал площею 2 тис м2 розташується на першому поверсі. Застосування прилавків із збірно-розбірних конструкцій дає можливість за необхідності швидко переобладнати в павільйон для проведення ярмарків, виставок і ті. На другому поверсі розташуються крамниці промислових товарів. Біля будівлі обладнується майданчик для торгівлі сезонними продуктами під загальним накриттям. Загальна кількість торгівельних місць на ринку 250. В комплекс ринку увійде також побутовий корпус з їдальнею, парикмахерською, поштовим відділенням тощо. Критий ринок буде мати свій готель на 100 місць, закриту і відкриту автостоянки на 200 машин (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Метро на Оболоні. Оболонь була сполучена з центром лінією метрополітену: 1980 були здані в експлуатацію станції «Петрівка» і «Проспект Корнійчука» (перейменована на «Оболонь»), 1982 р. – «Мінська» і «Героїв Дніпра». У 1973 році, коли ще щосили йшло будівництво першої черги Куренівсько-Червоноармійської лінії (яке було завершено в 1976 році), було вирішено що друга черга лінії піде на південь в район автовокзалу і кінцева станція "Оріхуватські площа" (нині – "Голосіївська") буде відкрита вже в 1978 році. За початковим планам Куренівсько-Червоноармійська лінія повинна була піти після Подолу вздовж вулиці Фрунзе в бік площі Шевченка. Однак, в той час на півночі міста щосили йшло будівництво нового спального району – Оболонь, де автобуси і трамваї не змогли б впоратися з величезними пасажиропотоками, які повинні були з'явитися після завершення будівництва району. В результаті, черговість відкриття і будівництва була змінена і другим пусковим ділянкою вирішено продовжити лінію в північному напрямку, куди і були згодом перекинуті основні ресурси. При цьому, в той момент вже йшли будівельні роботи на місці майбутньої станції "Площа Льва Толстого".

Оскільки обсяг робіт був досить високим, друга ділянка було вирішено розбити на дві частини: спочатку відкрити частину лінії до станції "Проспект Корнійчука" (нині – "Оболонь") і потім завершити лінію станцією "Героїв Дніпра".

Весь другу пускову ділянку лінії (в який і входить "Почайна") був побудований дрібним закладенням і переважно відкритим способом. Єдина частина пускової ділянки, споруджена закритим способом, – перегінні тунелі між "Тараса Шевченка" і "Почайні". Цей відрізок траси з самого початку став якимось "невдахою". Навесні 1979 р при проходці лівого перегінного тунелю (напрямок "Почайна" – "Тараса Шевченка") шлях прохідникам перегородили дерев'яні палі, що підпирають стічний колектор. Було прийнято рішення вчинити так само, як і незадовго до цього в правому тунелі – вирубати палі і піти далі. Однак не був врахований підвищений рівень води в колекторі через що почався весняного паводку. В результаті, після вирубки паль і незначного зсуву колектора, його конструкція не витримала і пройдені тунелі були затоплені водою, яку потім відкачували протягом місяця. Це не єдина неприємність, пов'язана з цією ділянкою. Обидва тунелю між "Тараса Шевченка" і "Почайні" в якості експерименту були побудовані у вигляді "підкови": лоток тунелів замість тюбінгів заповнений бетоном. Конструкція виявилася невдалою, і тунелі почали просідати швидше допустимого, через що на тій ділянці довгі роки діє обмеження швидкості. Кілька років тому проводилися роботи по посиленню лотковою частини тунелів, що дозволило частково зняти обмеження.

Непростою виявилась проходка і під діючими шляхами залізничної станції Київ-Петрівка (нині – Почайна). У зв'язку зі складною гідрогеологічної обстановкою спочатку передбачалося виконати попередню заморозку ґрунту під станцією, але в цілях економії часу і коштів було прийнято рішення замість заморозки використовувати водозниження. Між ж / д шляхів пробурили 36 свердловин, в які були опущені глибинні насоси для відкачування води. Проходка здійснювалася з поперемінним закриттям кожного шляху без зупинки решти руху по станції. Найменші просадки тут же ліквідовувалися спільно з залізничниками. Застосування водозниження дозволило значно скоротити терміни проходки, і в квітні 1980 року всі тунелі пускової ділянки були готові ().

Оригінальним рішенням велося будівництво тунелів між "Петрівкою" і "Проспектом Корнійчука" ("Оболонню") через одне з озер, що утворилися після намиву території під житлові райони Оболоні (зараз це озера Йорданське та Кирилівське). Після відсипання нижній частині дамби через озеро, майбутні тунелі були просто споруджені на поверхні землі, а вже потім була виконана остаточна відсипання дамби, через яку пізніше проклали південну частину Оболонського проспекту. Для протидії осіданням тунелі на цій ділянці побудовано на посиленому підставі. Таким чином прокладено близько 1,5 км тунелів.

Станція “Петрівка” споруджена в районі промислових підприємств і залізничного узла Київ_петрівка з двома підземними вестиибюлями. В майбутному передбачаєтсь япідключення виходів з метро до платформи залізниці. Станція вирішена в єдиному архітектурному силі (архітектори І. Л. Масленков, Т. А. Целиковська, А. М. Працюк, А. С. Крушинський, Ф.А. Заремба, художники Л.Н, Семикина, Броянець С.М.). Впреше в Києві стнля платформеної ділянки станції виконана з алюмінієвого перфорованого профіля з акустичним заповненням. Художні роботи в інтер’єрі станції і вестибюлів виконані на тему “Техніка та Природа”.

Станція “Проспект Корнійчука” розташована на перетині проспекту Олександра Корнійчука та вул. Маршала Малиновського (архітектори Т.А. Целиковська, Працюк, А.С. Крушинський, художник П.А. Ганжа).

Два підземних вестибюлі суміщені з підземними переходами. Виходи на поверхню перекриті павільйонами, оточуюча конструкція яких виконана з скла та алюмінієвих профілів. Інтер’єр станції лаконічний та строгий. Совєрідно вирішено освітлення в вигляді світвоих лійній вздовж балок. У центрі путьових стін — дві художні металокомпозиції (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Оскільки обсяг робіт був досить високим, друга ділянка було вирішено розбити на дві частини: спочатку відкрити частину лінії до станції "Проспект Корнійчука" і потім завершити лінію станцією "Героїв Дніпра". Метро прийшло на Оболонь в 1980 р., коли там уже проживало понад 150.000 чоловік, з відкриттям станції "Проспект Корнійчука", яка розташована в південній частині району, ще до відкриття цієї станції почалися будівельні роботи і на півночі району. Як і припускали експерти, наземний транспорт уже не справлявся з зростаючої з кожним новим заселеним будинком навантаженням і метро прийшло в район дуже своєчасно, а Оболонь продовжила розростатися далі. ().

Станція метро «Мінська» відкрита 6 листопада 1982 р. Станція зводилася в котловані з двоярусним пальових огорожею (6 і 7), причому нижній ярус паль після будівництва не витягувався. Збірка конструкції починалася з монтажу коробчастих стінових блоків (9). Одночасно споруджувався зворотний звід в монолітному залізобетоні (3). На сучасних київських моно-склепіннях стінових блоків немає і монолітний звід станції йде вниз до фундаментної плити. Зворотний звід також має іншу форму, а замість двох ярусів огороджувальних паль використовується стіна в ґрунті на всю глибину котловану. Звід "Мінської" зібраний з залізобетонних напів-скелпінь (8), встановлених на стінові блоки; між напів-склепіннями вставлені свинцеві прокладки (2). ().

Станція метро «Мінська» розташована на перетині проспекту Олександра Корнійчука та вул. Маршала Тимошенко. Ця станція неглибокого залягання, два її вестибюлі суміщені з переходами, облицьовані різнокольоровою смальтою і керамічною кольоровою плиткою. Вперше при будівництві метрополітену перекриття станції виконано моно-склепінчастим.

Станція «Героїв Дніпра» відкрита 6 листопада 1982 року в складі пускового ділянки "Проспект Корнійчука" (нині – "Оболонь") – "Героїв Дніпра", протяжністю 2,35 км і складається з двох станцій, тим самим завершивши розвиток оболонського радіуса, повністю покривши метрополітеном найбільший на той момент житловий масив Києва ().

Станція “Героїв Дніпра” також вирішена в комплексі з підземним переходом на перетині проспекту Олександра Корнійчука і вул. Героїв Дніпра. Кругла відкрита площа на рівні підземних вестибюлів станції сполучається радіальними пішохідними пандусами з поверхнею вулиць. В оформленні станції широко використана тема героїки військового часу. Вітражі «Слава Батьківщині» і “Слава народу-переможцю” прикрасять вестибюлю станції. Оригінальне оформлення стелі центральної зали з штампованих елементів у формі усіченої піраміди з вмонтованими до них світильниками (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Дві найбільш північних станції Куренівсько-Червоноармійської лінії поставили крапку на розвитку оболонського радіуса, повністю покривши метрополітеном найбільший на той момент житловий масив Києва. Ділянка довжиною 2,4 км був відкритий 6 листопада 1982 р Спочатку пуск планували приурочити до дня народження Л.І. Брежнєва (19 грудня), як це і було зроблено двома роками раніше з попереднім ділянкою лінії від станції "Червона площа" (нині – "Контрактова площа") до станції "Проспект Корнійчука" (нині – "Оболонь"), тим самим порушивши давню традицію відкривати станції в переддень святкування дня Жовтневої Революції (7 листопада). Але роботи були виконані достроково і відкриття відбулося за традицією напередодні чергової річниці. За іронією долі виявилося, що не дарма: Брежнєв не дожив до свого 76-річчя і помер всього через 4 дні після відкриття станцій ().

Гавань-Рибальський півострів. Зі схеми та знімків післявоєнної доби ми можемо довідатися про те, що Рибальський півострів мав на своїй території велике озеро (озера), що утворилися внаслідок забору ґрунту для його намивання вище рівня весняної повені. Він також був вже сильно забудований, втім, водночас добре озеленений.

Кораблі в морських портах розвантажували на річкові судна з невеликою осадкою. Безпечні для не розвідних дніпровських мостів. Працівники Гавані (докери) інколи працювали в три зміни). Для нічних робіт призначена спеціальна освітлювальна щогла з прожектором висотою з портовий кран. Тут навіть був спеціальний маяк. Київська Гавань була нагороджена орденом трудового Червоного прапора. Для згрібання сипучих матеріалів застосовувалися спеціальні пристрої – грейфери. В порту було встановлено крани вироблені в НДР та радянські кіровці. Окремо стоїть 175 тонний кран Київської верфі. Він призначений для підйому суден, які підлягають ремонту ().

В післявоєнний час Київська гавань була розширена за рахунок нового так званого Північного ковша.Північний Ківш – акваторія гавані, наближена до залізничної станції Петрівка. Назва виникла не пізніше 60-х рр. ХХ ст. зображення на плані нагадує ківш екскаватора (Вакулишин, 2014).

В лютому 1946 р. було розформовано Київську ВМБ (Спичаков, 2009). На території ж колишньої ГОП розмістилися військова частина (База ПДСС та радіорозвідки ВМС).

У післявоєнні роки, реконструюючи завод «Ленінська кузня», головні цехи якого до війни розташовувались у районі вул. Жилянської та Комуністичного інтернаціоналу (наразі – С. Петлюри), міська влада вирішила сконцентруватися на реконструкції цехів, розташованих на Рибальському півострові. До середини 1960-х рр. тут з’явився новий майданчик допоміжної філії заводу, декілька житлових будинків, прокладено кілька вулиць ().

У квітні 1945 р. головний конструктор О. Байбаков повернувся з заводом «Ленінська кузня» до Києва. Він став керівником та головним конструктором спеціально створеного конструкторського бюро. Завдання стояло складне – відродити річковий флот України, практично знищений у війну. З 1945 по 1953 р. було розроблено 32 проекти за якими побудовано понад тисячу суден. За проектом річкового буксирного пароплава потужністю 400 к.с. побудовано 145 суден. 75 з них будували в Угорщині. А головний буксирний пароплав був включений у Державний план розвитку та відновлення народного господарства СРСР для будівництва на низці заводів країни. Байбакову та групі співробітників заводу «Ленінська кузня» в 1948 р. було присуджено Державну премію.

Цікавий проект колісного двоярусного пасажирського пароплава. Головне судно було здане в експлуатацію в 1951 р. Це був перший в СРСР пасажирський післявоєнний пароплав. Судно було розраховано на 350 пасажирів та 30 тон вантажу. Швидкість судна становила 20 км/год. Пасажирські пароплави цього проекту успішно експлуатували тривалий час в річкових басейнах України та СРСР.

До 1953 р. завдання відновлення річкового флоту України було вирішено. Тепер стояла інша проблема – забезпечення країни продовольством. Цьому мав сприяти великомасштабний промисел риби в світовому океані, для чого мав бути створений риболовний флот. Одним з напрямків роботи стало проектування середніх морських рибальських траулерів. Терміново треба було освоїти техніку рибальства, переробки риби та нову холодильну техніку. Вже в 1954 р. перший траулер було побудовано та здано замовнику. Проектування та побудова траулерів стали головною спеціалізацією «Ленінської кузня» на наступні роки. Загалом було побудовано понад 300 таких суден.

У 1966 р. було спроектовано, а в 1967 р. побудовано перший вітчизняний середній рибальський морозильний траулер з кормовим траленням, що суттєво підвищило ефективність судна. За його створення група конструкторів «Ленінської кузні» отримали Держпремію УРСР. Було спроектовано судна, які вели лов риби в Азово-чорноморському басейні, ловили тунця у західних берегів Африки, креветок у Червоному морі. Середньо-тонажний риболовний флот спроектований «Ленінською кузнею» забезпечував до 30% вилову морської риби.

«Ленінська кузня» також проектувала озерно-річкові земснаряди. Перший з них спроектували в 1953 р. та здали в експлуатацію. У 1960 р. побудували 46 більш досконалих земснарядів. Вони постачалися у головні водні басейни СРСР та інших країн. Також проектувалися науково-дослідні судна (НДС). Перше з них було спроектовано 1959 р. для дослідження озера Байкал. Розробляли проекти НДС для рибальсько-пошукових робіт, одержання та опрацювання метеорологічних даних, дослідження магнітного та гравітаційного поля Землі, гідрохімії, флори та фауни морів, проведення морських геологічно-пошукових робіт.

Головний конструктор «Ленінської кузні» О. Байбаков помер в 1976 р. і похований на Байковому кладовищі у Києві (Чвертко, 2007).

В 1960-1970-і рр. на його території з’явився квартал житлової забудови.

В 1962-1963 рр. через Гавань було перекинуто вантовий міст довжиною 480 м. (інженер В. Кірієнко). Це перша у світі прогонна будова, де ванти утримують залізобетонну балку.

Ним можна потрапити до створеного у післявоєнний час меморіального парку моряків, де 1967 р. встановили монітор «Железняков» – єдиний з моніторів серії СБ-37 Київської побудови (призначався для Дунайської військової флотилії), що вцілів у боях Великої Вітчизняної війни. Пізніше у Парку моряків також встановили вже згадувану пам’ятну стелу на честь канонерського човна «Вірний», а також стелу у пам’ять про моряків-підводників.

Поблизу парку моряків судноремонтні майстерні. на Рибальскому острові (База Ремдизель). Залишки старої траси вул. Електриків та мосту.