2.9.6. Труханів острів у 1945-1990 рр.

Парнікоза І.Ю.

Необхідно зазначити, що ми маємо достатньо картографічних та ілюстративних матеріалів, для того щоб уявити як виглядав Труханів острів одразу після повернення до Києва радянської влади в листопаді 1943 р. Як свідчить мапа 1945 р. тоді Труханів мав більш «об’ємні» півострови. Рештки колишньої протоки Старуха в північній частині острова оформилися в систему озер – суч. система озер Бабиного. Як розказав нам Андрій Олександрович Топачевський, озера системи Бабиного озера мали власні назви:з відділеною дамбою верхньою частиною – озеро Верхнє, нижче розташовані озера праве – Окуневе та ліве – Синє. Бабине озеро, за його ж свідченнями, отримало свою назву вже у післявоєнний час через те, що туди купатися ходили переважно жінки.

Рис. 2.9.6.1. Вид на Труханів острів, 1944 р. На березі помітний видовжений будинок

Рис. 2.9.6.2. Труханів острів на мапі 1945 р.: 1 – озера системи Бабиного, 2 – півострів Гострий, 3 – Півострів Лісовий, 4 – Матвіївська затока

Рис. 2.9.6.3. Схема Дніпровського парку на матеріалах Генерального плану 1947 р.

Рис. 2.9.6.4. Труханів острів на плані Києва 1947 р.: 1 – озера системи Бабиного, 2 – унікальне зображення регулярного парку колишнього Київського яхт-клубу, 3 – місце переправи від пристані на правому березі, 4 – пляж, 5 – Західний півострів (півострів Гострий), 6 – півострів Лісовий з двома заплавними озерами

Рис. 2.9.6.5. Труханів острів на топооснові 1947 р.: 1 – озера системи Бабиного, 2 – проектований Пішохідний міст, червоним кольором показано містки, які мали бути прокладені в рамках створення Дніпровського парку

Рис. 2.9.6.6. Вид на Труханів острів з Володимирського узвозу, 1947 р.

Рис. 2.9.6.7. Вид на Труханів острів, 1947 р. Літня пора – добре видно західну мілину. На передньому плані пароплав транспортує баржу. По краю мілини розміщено причали, від яких через мілководдя прокладено дерев’яні містки. На піщаній мілині наявні кабінки для перевдягання. В прибережній зоні наявна смуга чагарників-невисоких дерев та окремі будівлі пляжної інфраструктури. В глибині острова наявна ще одна споруда. Острів поростають окремі дерева. На західному узбережжі помітний масив щільної зелені – імовірно, рештки парку колишнього яхт-клубу

Рис. 2.9.6.8. Вид на Труханів острів, 1954 р. Поштова картка Фото Б. Ігнатовича. Весняна пора – західна мілина під водою. На передньому плані пароплав транспортує баржу. Острів поростають окремі дерева. На західному узбережжі помітний масив щільної зелені – імовірно, рештки парку колишнього яхт-клубу

Пізніше при прокладці суч. Труханівської вулиці влаштували бетонний перелив води з Бабиного озера до Матвіївської затоки. Цей перелив мав отвори назовні, щоб вода не застоювалась.

Озера були відокремлені від Дніпра смугами укріплення берегів. Ці укріплення створювалися в 1950–х рр. з гальки, на яку руками складали кам’яні брили. Нагадаємо, що низка берегоукріплювальних робіт проводилася і в ХІХ ст. Саме через це наразі важко зрозуміти, до якого докладно часу відносяться наявні сліди берегоукріплювальних робіт: ХІХ ст. чи післявоєнних десятиліть.

Рис. 2.9.6.9. Вид південну частину Труханового острова з Володимирської гори. Початок 1950-х рр. ХХ ст. Поштова картка Фото Б. Ігнатовича, за (Малаков, 2005). Помітні порослі деревостанами та чагарниками півострів Гострий (західний) та півострів Лісовий

Рис. 2.9.6.10. Західний ріг Труханового острова (1) на фото 1954 р. Вдалині за півостровом Лісовим (2) Труханового видніються зарослі заплавним лісом Долобецький (3), а праворуч від нього – Венеціанський острів (4), розділені Венеціанською протокою (5), за http://oldkiev.io.ua/, позначення наші

Вважається, що після подій осені 1943 р. мешканці зникли з Труханового. Проте, як свідчить архівний документ, знайдений С. Вакулішиним, перед початком сплаву криги і повені 1944 р. “все населення Труханового острова було повністю евакуйоване” (Вакулішин, 2000). Отже, на той момент якесь населення на острові все ще існувало. Окрім того, відомо, що 22 листопада 1943 р. міськвиконком затвердив тимчасові на листопад-грудень тарифи перевезення пасажирів і вантажу на Труханів острів весловими човнами. За одного пасажира та одне місце ручного вантажу треба було сплачувати 75 коп., а за одні меблі (стіл, шафа) – 2 рублі. Одна ходка веслового дуба на 20 пасажирів коштувала 10 рублів (карбованців).

Як свідчать повоєнні фотографії, Труханів острів у той час виглядав спустошено, на його значних площах зростали лише поодинокі дерева. Втім, вже скоро все змінилося.

Рис. 2.9.6.11. Загальний вигляд Труханового острова, 1954 р. На місці колишнього селища лише окремі післявоєнні будівлі і окремі дерева. Фото зроблено весною, висока вода сховала піщану мілину, протока, пророблена вглиб острова, яка влітку виглядатиме як озеро, наповнена водою. Триває будівництво споруди суч. ресторану «Куба». Фото за (oldkiev.io.ua)

Рис. 2.9.6.12. Фото Труханового острова з того ж ракурсу восени (імовірно, вересень), 1950-ті рр. В цей час по західному узбережжю Труханового острова ще помітна велика мілина. Втім на пляжі відсутні люди та пляжні кабінки. В пляжній зоні помітна якась ротонда

На початку січня 1944 р. міськвиконком ухвалив, що відтепер селища на Трухановому острові не буде (Рішення від 10.01.1944 р. за № 9/7 “Про заборону житлового будівництва на Трухановому острові”). Вся його територія відводилася під гідропарк. Будь-яке житлове та інше будівництво, окрім пов’язаного з новим призначенням острова, заборонялося. Колишнім мешканцям пропонувалося підшукати інші ділянки для осель. Остаточно ж долю острова визначили 7 липня 1948 р., коли було видано постанову міськвиконкому «Про створення парку на Трухановому острові та будівництво його першої черги методом народної будови». Парк закладався на площі 180 га. Протягом 1949 р. територію острова було звільнено від завалів, встановлено бар’єри для затримки піску, посаджено 120 тисяч дерев і таку ж кількість кущів, прокладено близько 12 км. насипу під внутрішні шляхи, побудовано водні станції «Динамо» (на західному півострові) та «Локомотив» (на межі колишнього яхт-клубу). В 1950 р. висадили ще 60 тисяч дерев (Ковалинський, 2008; Вакулишин, 2014).

Рис. 2.9.6.13. Проектне завдання на Дніпровський парк, 1955 р. До цієї концепції перетворення центральних дніпровських островів на регулярний парк будуть регулярно повертатися в майбутньому. Арх. А.І. Заваров, Н.А. Пинчук за (Ерофалов-Пилипчак, 2010)

Рис. 2.9.6.14. Радянська скульптура дівчини з наплічником при вході на Труханів острів з Пішохідного мосту. Створена в 1950-ті рр. Фото І. Парнікози

Вже 1957 р. Лісовий півострів був суцільно вкритий деревами, лише з півдня на ньому виднівся голий піщаний виступ – сучасний пляж Довбичка.

У 1951 р. тут відкрито «Гідропарк». Зауважмо, що початково – в 2-й половині 1950-х рр., Гідропарк це саме містобудівна назва Труханового острова З поч. 1950-х рр. потужно розвинулася веслувальна база у Матвіївській затоці. Найбільша популярність пляжу на Трухановому припала з кінця 1950-х до 2-ї половини 1960-х рр. від створення Паркового (Пішохідного) мосту до будівництва метро на Венеціанський острів, після чого популярнішим став Венеціанський острів – суч. Гідропарк (Вакулишин, 2014).

Рис. 2.9.6.15. Зарості чагарників верби на затопленій береговій мілині Труханового острова, 1950-ті рр. на плесі Дніпра помітні окремі човни. На другому плані гранітна Дніпровська набережна біля Поштової площі

Рис. 2.9.6.16. Середня частина Труханового острова, кінець 1940-початок 1950-тих рр. Помітні піщані простори, які поволі заростають деревами. З права за островом помітний Подільський залізничний міст. Дніпром проходить пароплав

Рис. 2.9.6.17. Приплав біля Дніпровської набережної звідки відходили пароплави на Труханів острів, 1946 р.

Рис. 2.9.6.18. Кияни біля переправи на Труханів острів, 1950-ті рр. (перед 1955 р.)

На Труханів острів до будівництва Паркового (Пішохідного мосту) переправлялися або невеликим пароплавом – т.зв. лаптем чи окремими човнами.

Рис. 2.9.6.19. Невеликий пароплав, яким до будівництва Пішохідного мосту переправлялися на Труханів острів, 1951 р.

Рис. 2.9.6.20. Пароплав переправляє людей на Труханів острів, 1950-ті рр. (перед 1955 р.). На узбережжі острова помітні приплави. Острів вже сильно зарослий деревами

У 1956 р. на Трухановому острові продовжилася розбудова Дніпровського парку.

Ось як описують його:

«Природні компоненти прекрасно використані в дніпровському парку, планомірне будівництво якого розпочалося в 1956 р. (на Трухановому острові на площі 452.7 га. Загальна площа після освоєння усіх центральних островів заплави складе 840 га. Його функціональне зонування і архітектурно-планувальна організація побудовані на максимальному розкритті чудових природних ландшафтів. Тільки на головній композиційній вісі в регулярному стилі розміщена масова зона, що включає центральний пляж, містечко атракціонів, торгівельні і інші об’єкти обслуговування (архітектори А. В. Власов, А. І. Заваров, С. А. Барзилович, Н. А. Пинчук. Цікаво об’ємно-просторове рішення ресторану (1958 р. архітектори О. А. Цейтлін, Пинчук Н. А.). Будівля в вигляді ротонди діаметром 23,3 м. Поставлені на високий цоколь зібрано майже повністю з збірних залізобетонних деталей. Збірний фігурний навіс лійкоподібної форми з нахилом до центру робить ротонду схожою на велетенську квітку» (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Рис. 2.9.6.21. Затока на західному узбережжі острова Труханів. Помітне берегоукріплення камінням. Архів родини Мурашових, 1960-ті рр.

Рис. 2.9.6.22. Ресторан «Отдых» (1958 р.) на Трухановому острові, сучасний стан. Фото І. Парнікози

Рис. 2.9.6.23. Пляжники на Трухановому острові, 1950-ті рр. (перед 1955 р.) Помітна надзвичайна кількість людей. З права люди позують фотографу. На передньому плані легкий човен

Рис. 2.9.6.24. Пляж на Трухановому острові, 1950-ті рр.: помітно три винесених на край мілини причали з дерев’яними містками. На пляжі багатолюдно

Рис. 2.9.6.25. Нова споруда (з вежею) в районі спортивної бази «Локомотив» – суч. ресторан «Куба», 1950-ті рр.

Рис. 2.9.6.26. Нова споруда в районі спортивної бази «Локомотив» – суч. ресторан «Куба», 1965 р. Плесом Дніпра проходить судно на підводних крилах

У 1956-56 рр. було збудовано Паркового (Пішохідного) за проектом інституту «Укрпроектстальконструкція» за участю Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР. Авторипроекту – інженери А. О. Гомін, В. І. Кирієнко, В. О. Сич, Г. П. Фень, О. Шумицький, М. М. Константинов, Б. П. Петров та архітектори О. І. Заваров і В. Суворов. Цікаво, що спочатку його називали Парковим, а з 1970-х почали називати Пішохідним (Пішохідний міст).

Рис. 2.9.6.27. Будівництво Паркового мосту на Труханів острів, 1956 р. Труханів острів вкритий буйною зеленню. Під мостом що будується проходить пароплав

Рис. 2.9.6.28. Труханів острів на схемі Києва 1959 р. Впадають в око україномовні підписи. Показано Парковий міст, пляж, підписано також Матвіївську затоку

Рис. 2.9.6.29. Вхідна група Пішохідного мосту з боку Труханового острова. Фото І. Парнікози, 2011 р.

Рис. 2.9.6.30. Скульптура на Центральному пляжі поблизу виходу з Паркового (Пішохідного) мосту, 1958 р. На пляжі помітні традиційні «грибки» та кабінки для перевдягання

Південніше пішохідного мосту виситься з післявоєнних років недобудоване приміщення рятувальної станції.

Рис. 2.9.6.31. Труханівська мілина на фото 1964 р. поки що виглядає так як і у ХІХ ст., хоча помітний діючий земснаряд. Фото за (oldkiev.io.ua)

Рис. 2.9.6.32. Труханівський пляж, 1964 р. Помітна існуюча і в наш час (у вигляді руїни) споруда водної бази. Дніпром рухається моторний човен того часу Фото за (oldkiev.io.ua).

А на шляху між «круглою склянкою» (тобто цим рестораном) і Бабиним озером виник негласний ігровий комплекс під назвою «Монте-Карло». Там, під гігантським осокором, розміщувалося близько двадцяти столиків, за якими любителі преферансу та «доміношники» могли показати своє мистецтво (Спогади про Труханів острів).

Рис. 2.9.6.33. Труханів острів на схемі Києва 1960 р.: 1 – Парковий міст, 2 – західний (Гострий) півострів, 3 – півострів Лісовий, 4 – Матвіївська затока

Рис. 2.9.6.34. Труханів острів на схемі Генерального плану 1966 р.: 1 – проектований Подільсько-Воскресенський мостовий перехід, 2 – озера системи Бабиного, 3 – гребний канал, 4 – Парковий міст, 5 – півострів лісовий і проектований міст на Долобецький острів

Добре був підготовлений спортивний сектор. Окрім комплексу спортивних споруд (збереглися стадіони ліворуч від входу на острів), були побудовані тир, павільйон для більярду та настільних ігор, парашутна вишка. Поблизу виходу з пішохідного мосту знаходилася також дитяча залізниця.

Рис. 2.9.6.35. Центральний пляж на Трухановому острові, 1960-ті рр. Відкриття Пішохідного мосту привело до великої популярності легкодоступного тепер пляжу

Рис. 2.9.6.36. Любителі зимового відпочинку на Трухановому острові, 1960 рр.

Ми вже згадували, що до війни парашутна вишка була чи не найбільшою атракцією острова. Тож, після війни її відновили, але тепер вже у металевому виконанні.

Рис. 2.9.6.37. Майданчик для випробовування моделей літаків та автомашин на Трухановому острові. Фото І. Парнікози

Рис. 2.9.6.38. Труханів острів на схемі 1973 р. Зазначено Парковий міст

Поблизу неї розташувався майданчик з випробуванню моделей літаків та машин, наразі повністю занедбаний.

Рис. 2.9.6.39. Труханів острів на схемі Києва 1978 р.: 1 – Центральний пляж, 2 – Пішохідний міст, 3 – півострів Лісовий

Рис. 2.9.6.40. Труханів острів на схемі Києва 1979 р.: 1 – Дніпровський парк культури та відпочинку, 2 – Центральний пляж, 3 – Пішохідний міст, 4 – Західний півострів, 5 – Матвіївська затока, 6 – півострів Лісовий

В ході розбудови парку абриси Труханового острова зазнали суттєвих змін. У 2-й половині 1940-х рр. освоєно спортсменами академічного веслування. Після евакуації затоплених суден (1955 р.) та реконструкції акваторії (1961 р.) довжина Матвіївської затоки зросла до 1,8 км ширина до 400 м. Щоб створити 2000-метрову водну дистанцію для академічного веслування, рештки Матвіївської затоки значно трансформували (Дзівалтовський, 2004). Його північна частина була розрита та заглиблена в острів, а також прокопано видовжену протоку на східній околиці колишнього селища, ця протока поглинула рештки північної частини Старика. Створений 2-кілометровий канал – місце проведення всесоюзних та міжнародних змагань з греблі та інших водних видів спорту. До 1973 р. це була найкраща траса для академічного веслування в СРСР (Шулькевич, Дмитренко, 1982; Вакулишин, 2014).

Тут було декілька літніх басейнів, на яких, за спогадами А.О. Топачевського, на спеціально облаштованих плавальних доріжках здавали плавання.

Рис. 2.9.6.41. Матвіївська затока на Трухановому острові, 1958 р. Помітним є слабкий розвиток рослинності на західному розі Труханового, а також дебаркадер, влаштований як дерев’яний павільйон, на акваторії затоки помітні яхти, біля західного узбережжя Західного півострова помітний неіснуючий наразі острівець. (У зв’язку з підйомом води після будівництва Канівської ГЕС) ((Архів фото старого Києва))

Рис. 2.9.6.42. Дебаркадер, що зберігся біля східного узбережжя Матвіївської затоки, дуже схожий на показаний на попередньому фото. Фото І. Парнікози

Рис. 2.9.6.43. Ріг Західного півострова Труханового острова, вхід у Матвіївську затоку, перед нами вже знайомий нам дебаркадер, 1964 р. (фото за (Архів фото старого Києва))

Рис. 2.9.6.44. Центральний пляж на Трухановому острові, 1970-ті рр.

Великі ділянки з луками та гаями у глибині Труханового острова були відведені для тихого відпочинку. Великий масив Дніпровського парку значно покращив санітарний стан міста (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Не забувають і про пляжну смугу. Труханівський пляж став центральним пляжем Києва (Спогади про Труханів острів).

Ось як згадує Труханівський пляж один з киян в коментарі на фейсбуку:

«Пам’ятаю ці роки. Бублики з маком і морозиво можна було купити трохи далі від моста. А потім, починаючи з 1980 років, більш популярним став Гідропарк. Праворуч від моста було престижніше. Далі знаходилася дерев’яна споруда, може навіть на два поверхи. Там був медпункт, камери схову і ще якісь служби. Після закінчення 8 класу (1965 рік) ми з товаришем майже щодня були на Центральному пляжі. Нам на день вистачало на проїзд в тролейбусі туди і назад 8 коп. (Жили на Сирці), на гардероб – 3 коп., На міську булочку -8 коп., і 12 коп. на трикутник молока. Разом 31 коп. А гроші на кожен день були від здачі пляшок (1 пляшка -12 коп)».

У зв’язку з будівництвом нового Канівського водосховища (закінчено в 1976 р.) виконувались великі роботи з інженерної підготовки території Дніпровського парку у зв’язку з підйомом рівня води у Дніпрі. Вказувалося, що центральний пляж збережеться, хоча Дніпро в цьому районі підніметься на 1,7 м, а добові коливання рівня води дійдуть до 50-60 см влітку та 80-ти в інші періоди (М.М. Шулькевич, Т.Д. Дмитренко, 1978 р.). На території центрального пляжу здійснене вертикальне планування з підсипкою і намивом знижених місць, круті схили вирівняють, споруди пляжу перенесуть на більш високі відмітки. Усього від затоплення та підтоплення захищено більше 120 км2 території (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Як згадує очевидець (в коментарі на фейсбуці), рівень води в Дніпрі біля Труханового острова змінювався в залежності від сезону, проте повінь очищувала русло та береги, пісок скрипів під ногами, а проти течії доводилося грести з усіх сил. Воду пили прямо з Дніпра, коли трішки відходили від берега. На Центральний пляж люди приносили ручні насоси, які втикали на пів-метра в пісок та качали питну воду.

Рис. 2.9.6.45. Труханів острів в системі планування центральної частини Києва згідно Генерального плану 1966 р.

Рис. 2.9.6.46. Вид на Труханів острів під час повені 1970 р. Видно ресторан «Отдых», а зліва від мосту затоплене дерев’яне сховище-прокат пляжних речей. Фото з особистого архіву Володимира Фаліна ((unian.net)

В 1972 р. у зв’язку з будівництвом Канівського водосховища острів був додатково підтоплений, зокрема, перестала з’являтися з-під води виразна західна труханівська мілина, зник невеличкий острівець на захід від Західного півострову. А сам він вкоротився за рахунок стрілки, що пішла під воду.

На берегах Матвіївської затоки також було розміщено водні бази спортивних товариств і човнові станції. Зокрема, база об’єднаних військових заводів «Зеніт», де функціонувала і все ще функціонує дитяча «Мала флотилія» (директор В.А. Ковган), водна станція Київського палацу піонерів (наразі – Палацу дітей та юнацтва), що переїхала сюди 1964 р. і літній табір дитячої спортивної школи № 9 «Славутич».

Рис. 2.9.6.47. На Матвіївській затоці розміщується так звана «Мала Флотилія». Фото з ювілейного видання

Рис. 2.9.6.48. Споруда водно-спортивної бази «Спартак» на південному закінченні Західного півострову, 1950 р. Фото І. Парнікози, 2011 р.

Низка водних баз та літніх оздоровчих закладів було сконцентровано також на Західному півострові на його східному узбережжі з півночі на південь: навчально-спортивний комплекс «Буревісник» (напроти спортивна база СДЮШОР №9, Грібна база Спортивного клубу армії, гребна база дитячо-юнацької спортивної школи №7, База відпочинку «Труханів» (напроти спортивна база «Динамо», спортивна база Київської міської державної адміністрації, гребна база «Динамо», гребна база «Спартак».

На східному ж узбережжі півострова Лісовий розмістилася спортивна база «Чайка» ВО ім. С.П. Корольова. Тут же на східному узбережжі Труханового, вище місця будівництва Воскресенського мостового переходу, розташований приплав Більшовик.

Всі ці заклади були побудовані за ініціативи раніш згадуваного талановитого господарника Є.М. Вургафта. За його ж активної участі територія колишнього яхт-клубу стає майданчиком для будівництва піонерського табору «Ленінець» Міського палацу піонерів. Його першим директором був Е.М. Вургафт.

Рис. 2.9.6.49. Будівництво водно-спортивних баз на Трухановому острові, 1950-х рр.

Рис. 2.9.6.50. Необароковий фасад водно-спортивної бази «Спартак» на південному закінченні Західного півострову, 1950 р. Фото І. Парнікози, 2011 р.

Рис. 2.9.6.51. Е.М. Вургафт. Фото з архіву В.І. Дзівалтовського

Рис. 2.9.6.52. Вітрильні човни на Дніпрі, 1950-ті рр.

Рис. 2.9.6.53. Пам’ятник В. І. Леніну, що «сховався» у заростях при вході до колишнього піонертабору «Ленінець». Фото І. Парнікози, 2011 р.

Рис. 2.9.6.54. Будинок бакенщика на Трухановому острові. Фото І. Парнікози, 2011 р.

Проте, як згадує Д.О. Дорохова, Палац піонерів не міг утримувати цей табір. У той час тут була тільки одна будівля, а діти жили у наметах. Наступним господарем «Ленінця» став міськком комсомолу, що розбудував табір, а також навчав та оздоровлював на острові свій численний актив. Протягом двох десятиліть табір вважався найпрестижнішим місцем відпочинку столичних школярів (Дзівалтовський, 2004). За спогадами А. Дмитрука, тут навіть проводилися зустрічі з представниками комуністичної молоді інших країн соцтабору.

За набуттям незалежності Україною цей табір був перейменований на «Дніпро» та наразі належить до ВАТ ДБК-1. Наразі, він стоїть зачинений і, як більшість баз, знаходиться у занедбаному стані. А колись тут навіть існував музей Труханового острова (Яменко, 1997).

У місці, де колись починалася територія Яхт-клуба, наразі розміщується ресторан «Куба». Він збудований на території колишньої водної бази «Локомотив». Загалом споруда сучасного ресторану «Куба» існувала на своєму місці вже у 1953-63 рр. (Лисенко, 2010).

Рис. 2.9.6.55. Відпочиваючі на Пішохідному мосту, 1970-ті рр.

Рис. 2.9.6.56. Куточок Труханового острова, 1970-ті рр.

Власне, на узбережжі між ним та територією табору «Дніпро» розміщувалася гавань яхт-клубу, яка наразі замулена. Зі спогадів П.Л. Білозоренка ми знаємо, що її затягнуло піском, а острів, начебто, розмило (див. розділ Київський яхт-клуб). Проте, наразі межі колишньої гавані добре проглядаються на берегозахисній відсипці двох її берегів. Між ними ж у центру проглядається також укріплений видовжений з півночі на південь масив, імовірно, острівець, де розміщувалася суддівська комісія та глядачі.

Рис. 2.9.6.57. Водно-спортивні бази на Матвіївській затоці Труханового острова: 66 – база Палацу піонерів, 67 – «Авангард», 68 – «Водник» (показані не точно 66, 67, 68 мають бути біля 69), 69 – «Локомотив», 70 – «Буревісник», 71 – СКА, 72 – Дитячо-юнацької спортивної школи, 73 – «Енергетик», 73 – «Ленінська кузня», 74 – «Динамо», 75 – «Спартак», 76 – ДТСААФ

Рис. 2.9.6.58. РОП у затоці Водник, 1964 р. (Фото з (oldkiev.io.ua)

Навпроти «Локомотиву» приблизно на місці колишнього контакту затоки Старик з Дніпром знаходиться територія Державного комунального господарства «Труханів острів», що має опікуватися підтриманням паркової зони острова у належному стані.

Поблизу сучасної території ДКП «Труханів острів» на початку ХХ ст. знаходилися заплавні озера (місце переливу Дніпра у затоку Старик, під час повеней). До побудови Київської ГЕС острів щовесни затоплювався. Наочним свідченням цього є допоміжні споруди, зведені на високих фундаментах проти повеней.

Рис. 2.9.6.59. Допоміжна споруда на високому фундаменті. Фото Івана Парнікози

Рис. 2.9.6.60. Дитяча залізниця на Трухановому острові, суч. стан Фото І. Парнікози

Після будівництва Київської та Канівської ГЕС і зарегулювання Дніпра острів перестав затоплюватись, а поблизу садиби ДКП залишилися характерні зниження з рештками регуляційних дамб ХІХ ст. Імовірно, це і є рештки великої кам’яної дамби, що перекривала русло Старика у ХІХ ст., про які згадують Вишневський (2000) та Дзівалтовський (2004).

Як свідчать старі фотографії на затоці Водник, на західному узбережжі західного півострова Труханового острова розташовувався ремонтно-відстійний пункт човнів (РОП). Наразі на берегах затоки Водник розташована водолазно-рятувальна база №1 ДКП «Плесо».

Після будівництва 1976 р. Московського мосту зона відпочинку на Трухановому острові була сполучена автомобільною дорогою з лівим та правим берегом.

В 1986 р. після Чорнобильської аварії до берега Довбички прибило смугу радіонуклідів, що утворило радіоактивну аномалію.

Рис. 2.9.6.61. Труханів острів на лоції 1982 р.: 1 – спортивна база «Більшовик», 2 – оз. Бабине (інші озера цієї системи не зазначені), 3 – територія піонерського табору «Ленінець», 4 – приплави та радіо-навігаційна камера, 5 – приплав Пожежний, 6 – приплав «Локомотив», 7 – Центральний пляж, 8 – зона розміщення інфраструктури Дніпровського парку відпочинку, 9 – затока Водників, 10 – гребний канал, 11 – спортивна база «Чайка», 12 – Півострів Гострий та розташовані на ньому спортивні бази, 13 – пляж Довбичка, 14 – приплав «Пляж»

Рис. 2.9.6.62. Труханів острів на матеріалах Генплану 1986 р.: позначено регулярне планування парку на Трухановому острові, що передбачала розбиття території острова на окремі сектори. Планувалося також замкнути гребний канал

Рис. 2.9.6.63. Труханів острів на схемі 1987 р.: 1 – приплав водноспортивної бази «Локомотив», 2 – пляж, 3 – Пішохідний (парковий міст), 4 – Західний півострів та приплав водноспортивної бази «Спартак», 5– приплав водноспортивної бази «Більшовик», 6- приплав водноспортивної бази «Чайка», 7 – пляж «Довбичка»

Рис. 2.9.6.64. Спортивна база «Водник» на Трухановому острові. Фото І. Парнікози, 2011 р.

Рис. 2.9.6.65. Труханів острів на схемі 1989 р.: 1 – озера системи Бабиного, 2 – приплав водноспортивної бази «Більшовик», 3 – приплав водноспортивної бази «Чайка», 4 – приплав водноспортивної бази «Локомотив», Пішохідний (парковий міст), 5 – гребний канал, 6 – Пішеходний міст, 7 – Західний півострів та приплав водноспортивної бази «Спартак», 8 – приплав «Спартак», 9 – півострів Лісовий, 10 – приплав Довбичка, 11 – Матвіївська затока

Рис. 2.9.6.66. Труханів острів на схемі блакитної зони м. Києва 1990 р.: 1 – озера групи Бабиного, 2 – приплави, 3 – парковий міст, 4 – півострів Гострий, 5 – гребний канал, 6 – Матвіївська затока, 7 – півострів Лісовий, 8 – пляж Довбичка

На початку 1960-х рр. колишні острів’яни, яким тоді ще не виповнилося 1940-45 рр., почали у сумну річницю знищення Труханівської слобідки збиратися там, де пройшло їх дитинство, де колись був їх дім. Ініціаторами таких зустрічей стали Є. Томаров, О. Стахорський, М. Маханько та О. Трофімов. Попервах приходило 10-15 земляків. Але поступово їх кількість більшала та більшала. Першим головою земляцтва був корінний острів’янин Олександр Сергійович Трофімов (Ясев, де Воронцов, архів В.І. Дзівалтовського). Серед тих, хто приходив на зібрання були представники і нащадки старих “труханівських” родин (див. Історія деяких труханівських родин).

З архіву В. І. Дзвалтовського ми можемо дізнатися про те, як проходили окремі зібрання земляцтва. Так, на зібранні 1998 р.(30-та зустріч) були присутні Євген Томаров –на той час і по сей день Голова земляцтва «Труханів острів», голова ради ветеранів Дніпровського району, капітан першого рангу у відставці Леонід Іванович Зьорнишкін, генерал-лейтенант у відставці Герой Радянського Союзу, почесний громадянин м. Києва Михайло Корнійович Пилипенко, громадська активістка земляцтва «Труханів острів» Надія Сергіївна Наумчак, що мала на Трухановому тітку, і тата, якого розстріляли як підпільника німці у 1942 р., донька загиблого труханівця Сєрова Григорія Петровича – Аріадна Григорівна Сєрова, бувший капітан річкового пароплаву, а в роки війни – партизан Володимир Адамович Деміуков, бувший острів’янин Володимир Семенович Павленов, що в роки війни бився у складі 308 армії 1-го Українського фронту.

Рис. 2.9.6.67. Зустріч земляцтва Труханового острова біля пам’ятника спаленій слобідці

Рис. 2.9.6.68. День народження В. Цоя на пляжі Труханового острова, 1986 р.

В пам’ять про згиблих учнями шкіл №100 та ПТУ-32 було запалено 72 свічки (згідно 72 іменам вибитим на гранті стели) (Валерий Казнин свечи на острове, 1998, матеріал з архіву В. І. Дзвалтовського). Саме у цих людей, що збиралися і обговорювали минуле виникла ідея встановити монументи на честь загиблих острів’ян: водників, солдат, працівників київських суднобудівних підприємств та підпільників.

Як згадує Є.Л. Томаров, тоді на острові у районі колишнього яхт-клубу перебувала військова частина, до якої вела бетонна дорога (суч. дорога з бетонних плит ліворуч від пішохідного мосту до табору «Дніпро» (колишній «Ленінець»). У військових навіть доводилось отримувати дозвіл на проведення зібрань земляцтва, які мали закінчуватися не пізніше 18-ї години. Можливо, у цей же час прокладено іншу дорогу з залізобетонних плит, що перетинає Труханів острів паралельно суч. Подільсько-Воскресенському мостовому переходу на Трухановому острові, і, імовірно, зводилася для забезпечення швидкої переправи техніки у місці найбільш оптимального наведення понтонної переправи.