Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Псамофітна (пісоколюбна) рослинність та флора заплави Дніпра в Києві

Парнікоза І.Ю.

У цій частині нашого знайомства з рослинністю долини Дніпра ми розглянемо зелений покрив дніпровських пісків, познайомимося з рослинами, які не тільки виживають в умовах дефіциту вологи, а й своїми квітами формують барвистий килим заплави, який знайомий нам з дитинства.

Псамофітна (пісколюбна) рослинність заплави Дніпра в Києві представлена природними піонерними угрупованнями (переважно клас Koelerio glaucae-Corynephoretea canescentis, прядок Corynephorion canescentis), остепненими луками (порядок Galietalia veri класу лучної рослинності Molinio-Arrhenatheretea), а також різними типами синантропних, часто спонтанних угруповань поширеними на відкритих алювіальних пісках, наприклад асоціація куничника наземного Calamogrostitetum epigeji, яка відноситься до синантропної рослинності – клас Epilobietalia angustifolii (Wysocki, Sikorski, 2009).

Псамофітна рослинність, як правило, займає найвищі елементи заплавного рельєфу, які значно вивищуються над рівнем води та не зазнають частого затоплення. Головними особливостями утворення псамофітної рослинності є низький вміст органіки та дефіцит води в піщаному субстраті. Згодом тут відбувається накопичення органіки, що веде до збагачення угруповання, а через деякий час і до заростання сукцесійно-стабільними лісовими угрупованнями. Таким чином, пісколюбні угруповання розвиваються від окремих рослин до зімкнутих травостоїв аж до моменту змикання над ними чагарниково-лісових комплексів. Просторова структура псамофітних угруповань є двошаровою: перший ярус – мохів та лишайників, другий ярус – судинних рослин (Wysocki, Sikorski, 2009).

Псамофітна рослинність заплави Дніпра має свою історію розвитку. Піку поширення вона досягла в пізньому плейстоцені-ранньому голоцені. В цей час вітри розвіюючи флюві-гляціальні та алювіальні піски, утворювали численні середовища піщаних дюн. Експансія псамофітної рослинності тривала, імовірно від 10 тис. р. до н.е. до часів, коли ліси, покрили більшу частину Європи. В цей час псамофітні угруповання були відтіснені на надморські та серед-континентальні дюни, які розташовані вздовж річкових долин (Wysocki, Sikorski, 2009). Тут існуванню цього типу рослинності сприяли регулярні великі розливи річок.

Деякі дані щодо псамофітних елементів флори давньоруського Подолу дає дослідження палеоботанічних матеріалів з розкопу на Подолі, вул. Спаська, 35, див.( ). Зокрема тут виявлено насіння щавлю кислого (Rumex acetosa L.) та горобиного (Rumex acetosella L.).

Зазначимо, що до будівництва водосховища більша частина дніпровських островів в Києві була піщаними косами, які були вкриті рослинністю лише по прирусловому валу. Це, безумовно, сприяло поширенню та стабільності (внаслідок повторюваності повеней) псамофітної рослинності. Формуванню піонерних псамофітних угруповань на ділянках, які раніше були зайняті іншими типами рослинності, може сприяти також аномально тривале затоплення. Таке явище є в стані повністю трансформувати ценози і веде не тільки до випадання типово лучних видів, зокрема зозулинцевих, але й до перекриття усього їх місцезростання пісковою товщею. Саме такий сценарій спостерігався в 2016 р. при аномально високій та довгій повені на дніпровських островах Шелестів та Круглик в Канівському природному заповіднику (В. Шевчик, особисте повідомлення). Наразі відкриті або слабко-закріплені піски на київській заплаві поширені переважно у прирусловій частині (прируслові вали) у вигляді дюно-подібних утворень.

В умовах заплави заростання сухих пісків розпочинається з асоціації костриці Беккера (Festuca beckeri (Hack.) Trautv.) та келерії сизої (Koeleria glauca DC. (Spreng.). З фіто-соціологічної точки зору він належить до асоціації Festuco-Koelerietum glaucae, союзу Koelerion glaucae, вище згадуваного порядку піонерної псамофітної рослинності Corynephoretalia canescentis (див. Цуканова та ін., 2002; Matuszkiewicz, 2008).

Рис. 1.6.50. Типовий псамофіт –…

Рис. 1.6.50. Типовий псамофіт – келерія сиза, о. Ольжин

Рис. 1.6.51. Фрагмент псамофітної…

Рис. 1.6.51. Фрагмент псамофітної рослинності, о. Вальковський

Усі трави, що зростають у цьому угрупованні – ксерофіти та оліготрофи (тобто рослини посушливих місць та збіднених ґрунтів). Вони мають вузькі скручені листки та опушення, що дозволяє економити вологу. До них відносяться келерія сиза з пухнастими листками та бульбо-видними основами листків, типовий пустельник – костриця Беккера, бромус розчепірений (Bromus squarrosus L.), анізанта покрівельна (Anisantha tectorum (L.) Nevski.), полин дніпровський (Artemisia campestris L.), жовтозілля дніпровське (Senecio borysthenicus (DC.) Andrz. ex Czern.), волошка дніпровська (Centaurea borysthenica Grun.), козельці українські (Tragopogon ukrainicus Artemczuk) та цмин пісковий (Helichrysum arenarium (L.) Moench).

Рис. 1.6.52. Початкова стадія…

Рис. 1.6.52. Початкова стадія заростання пісків угрупованням келерії сивої, о. Ольжин

Рис. 1.6.53. Піски вкриті зімкнутими…

Рис. 1.6.53. Піски вкриті зімкнутими заростями угруповання костриці Беккера – келерії сивої, ур. Горбачиха

Одними з перших на пісках з’являються однорічники, що виступають тут у ролі рослин-піонерів, закріплювачів піску. Часто це – рослини ефемерного типу. Вони встигають за короткий період – з березня до квітня, а деякі з травня до червня, – вирости, відцвісти, утворити плоди і вже у вигляді насіння, яке потрапило до ґрунту, перенести літні бездощові періоди. Багато з них – малопомітні для ока рослини: веснянка рання (Erophila verna (L.) Bess.), крупка дібровна (Draba nemorosa L.), різушка Таля (Arabidopsis thaliana (L.) Heynh.). Лише жито дике (Secale sylvestre Host) серед цих ліліпутів може вважатися гігантом (Канівський.., 1999 з доповненнями).

З приводу однієї з цих рослин у своєму "Календарі піщаного графства" О. Леопольд залишив дуже проникливий опис:

«Зараз протягом кількох тижнів крупка, найменша з квітучих рослин (О.Леопольд має на увазі одна з найменших – авт.) покриє усі піщані місця своїми маленькими квітками. Той, хто очікує на весну з очами скерованими до гори, ніколи не помітить рослини такої малої як крупка. Той, хто втратив надію на весну і йде з поглядом спущеним до долу проходить по ній несвідомо. Той, хто весни шукає по коліна в багні, знайде його в достатку. Крупка просить і отримує, дуже малу порцію тепла і вигоди, живе дякуючи решткам не потрібного часу і простору. Ботанічні книжки присвячують їй два чи три рядки, але ніколи не виносять її на кольорову вкладку чи хоча-б чорно-білу ілюстрацію. Піску, який є занадто бідний, і сонця, яке ще дуже слабке для більших і кращих квітів, цілком достатньо для крупки. В кінці кінців це зовсім не весняна квітка, це лише post scriptum надії. Крупка не зачіпає жодної струни в людському серці. Її запах, якщо взагалі можна про нього говорити, гине серед подмухів вітру. Її кольором є максимальна білизна. Її листки покриті відчутною вовнистою паволокою. Ніхто її не з’їсть, бо вона дуже мала. Не заспівають про неї поети. Певний ботанік дав їй якусь латинську назву, і забув про неї. Насправді це не має жодного значення – бо то просто мала істота, яка в природі швидко та якісно виконує свою малу роль » (Leopold, 2004).

Окрім вищевказаних ефемерів, на відкритих пісках (останнім часом особливо на насипах гідронамиву чи місцях з порушеною людиною рослинністю) трапляються також представники роду верблюдок (Corispermum). Цікаво, що саме у Києві було вперше описано низку видів цього роду. Тут також зростають цмин пісковий (Helichrysum arenarium (L.) Moench) – дуже цінна лікарська рослина та мохи з роду зозулин льон (Polytrichum).

У зв’язку з рідкісністю в Західній та Центральній Європі угруповання костриці-келерії взяте під охорону Оселищної директиви Євросоюзу, код 6120 ().

Рідше псамофітна рослинність поширена на пісках і щебенях водно-льодовикового (флюві-гялціального походження). В таких умовах, а також на алювіальних пісках, піонерним може виступати також угруповання булавоносця сіруватого (Corynephorus canescens (L.) Beauv.). З фіто-соціологічної точки зору це угруповання належить до асоціації Spergulo vernalis-Corynephoretum, союзу Corynephorion canescentis, вище згадуваного порядку піонерної псамофітної рослинності Corynephoretalia canescentis (Matuszkiewicz, 2008).

Булавоносець сіруватий є типовим для поліських піщаних (польодовикових) дюн, проте в межах заплави у Києві трапляється тільки в її північній частині. Дана рослина напрочуд ефективно скріплює рихлі зерна піску. Під його охороною з’являються однорічники, мохи, лишайники, а також витривалі багаторічники. Надзвичайно бідні умови піску довгий час залишаються місцем ексклюзивного поширення мохів та лишайників. Однак в другій фазі сукцесії з’являються багатші угруповання а з ними і більше судинних рослин. В результаті зростання щільності рослин та відкладання на поверхні мертвих частин органічних, умови існування значно покращуються. Утворюється шар підстилки, який утримує більше вологи і є середовищем життя мікроорганізмів (Wysocki, Sikorski, 2009). Після цього на місці угруповань булавоносця можуть формуватися наступні в ряді сукцесії остепнені луки. Фінальним напрямком сукцесії угруповань булавоносця на алювіальних пісках заплави, як і у випадку угруповання костриці-келерії, можуть бути тополеві ліси, або в умовах припинення затоплення після будівництва водосховища – соснові бори.

Рис. 1.6.54. Структура піонерного…

Рис. 1.6.54. Структура піонерного псамофітного угруповання асоціації булавоносця сіруватого Spergulo-corynephoretum, за (Wysocki, Sikorski, 2009)

Наразі на заплаві Дніпра дані угруповання поширені на острові Великому Північному, який є фрагментом лівого берега (перекритого льодовиковими пісками). Тут, на сухих підвищених місцях, асоціація булавоносця займає значні площі. Фрагменти угруповань булавоносця знайдено нами також в районі Вишгорода біля шлюза ГЕС, на Оболонській заплаві (на північ від затоки Верблюд біля оз. Лукове, Затока Собаче гирло і її коса), лівобережному заплавному (проте, відчутно трансформованому) урочищі Запісоччя, а також на Троєщинських луках на північ від затоки Доманя. Угруповання виявлені також на дюнах високої заплави у районі ур. Кілійка. Вказується також їх наявність на піщаних дюнах у районі озера Редькіно (Міністерка, Оляницька, Богацька, 2005). Втім, нами тут цей вид повторно виявлений не був. Зазначимо, що в досліджуваних місцезростаннях угруповання булавоносця частково могли розвиватися як вторинні на місці пошкоджених первинних угруповань, як це спостерігалося на гідро-намивних пісках при будівництві нового житлового комплексу на північ від правобережних опор Московського мосту. Відомо, зокрема, що вони можуть розвиватися на місці зведених соснових борів (Wysocki, Sikorski, 2009).

Рис. 1.6.55. Розподіл різних типів…

Рис. 1.6.55. Розподіл різних типів рослинності на території острова Великий Північний (за Цуканова, 2005). Умовні позначення: 1 – угруповання сосни, 2 – угруповання заплавного лісу з чорної тополі, 3 – групи дерев дуба, 4 – угруповання верби гостролистої – шелюжники, 6 – пісколюбні угруповання та остепнені луки, 7 – болотисті луки, 8 – антропогенно-освоєні території

Рис. 1.6.56. Фрагмент угруповання…

Рис. 1.6.56. Фрагмент угруповання булавоносця сіруватого, о. Великий Північний. Даний вид є типовим для поліських піщаних дюн, проте в межах заплави у Києві трапляється тільки в її північній частині

У зв’язку з рідкісністю в Західній та Центральній Європі угруповання булавоносця сіруватого взяте під охорону Оселищної директиви Євросоюзу, код 2330 ().

Цікаво, що піонерна пісколюбна рослинність долини Дніпра досі дуже нагадує поширену на дюнах над Балтійським морем, досліджену нами в Гданську (район парку Рейгана, 2014). Тут також присутні такі типові "дніпровські" види як – осока колхидська, келерія сиза, козельці великі, костриця овеча і булавоносець сіруватий. Це демонструє не тільки азональність (відсутність специфічності до якогось одного регіону) псамофітної рослинності, але і те що сучасні вогнища її поширення є фрагментами колись неперервного пост-льодовикового ареалу.

Заростання піонерною пісколюбною рослинністю відбувається дуже повільно. Відстань розповсюдження насіння у булавносця досягає 0,5 м. За відсутності трансформаційних впливів піонерні пісколюбні угруповання недовговічні. Їх сталому існуванню сприяє діяльність мурах, гризунів та кротів. Необхідне також видалення поросту дерев (Thymus serpyllumL.) (Wysocki, Sikorski, 2009).

Наступна стадія заростання піків, яка замінює вищевказані псамофітні угруповання – остепнені луки – угруповання порядку Galietalia veri класу лучної рослинності Molinio-Arrhenatheretea. В закордонних фіто соціологічних схемах це угруповання відноситься до класу степової рослинності Festuco-Brometeа. Втім, за відсутності на заплавах чорноземів та типових для степів видів, схожість заплавних остепнених лук та степів викликана лише наявністю у них видів рослин з широкою екологічною амплітудою, які не є діагностичними у жодному з класів рослинності (Куземко, 2009). Проте треба враховувати, що всі угруповання класу Festuco-Brometeа охороняються згідно до Європейської Оселищної Директиви. Найчастіше їх відносять до порядку Festucetalia valesiacae цього класу – код угруповання – 6210 (). Це відповідно з формальної точки зору дозволяє поширити дану охорону і на псамофітні луки заплави Дніпра.

Наразі остепнені луки займають великі площі на заплавних островах та прилеглих прибережних урочищах. Їх експансія пов’язана, імовірно з зарегулюванням Дніпра. Як звичайні, остепнені луки вперше згадуються Е. (М.) Шарлеманем для Труханового острова в 1914 р.:

«По гривам островів групами селяться молочаї. Повсюдно у великій кількості серед трав зустрічаються Dianthus, Lychnis, Oenothera biennis L., Allium etc. Серед чагарників верби охоче селиться хвилівник (Aristolochia clematitis L.)» (Шарлемань, 1914).

На дніпровській заплаві поширені типові остепнені луки з домінуванням мітлиці виноградної (Agrostis vinealis Schreb.), келерії Делявіня (Koeleria delavignei Czern. Ex Domin, відрізняється від іншої широко поширеної келерії сизої відсутністю опушення листків та їх піхов), мітлиця валлійська (Festuca valesiaca Schleich. ex Gaud. s.l.), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia L.).

Флористичне ядро остепнених лук створюють карликовий щавель горобиний (Rumex acetosella L.), миколайчики плоскі (Eryngium planum L.), які мають щитко-подібні колючі суцвіття характерного блакитного кольору, надзвичайно декоративна гвоздика Борбаша (Dianthus borbasii Vand.), види роду енотера (Oenothera biennis L. та ін.), посухостійкі полини дніпровський (Artemisia dniproica Klok.) та Маршала (Artemisia marschalliana Spreng.), наші сукуленти – види роду очиток – очиток їдкий (Sedum acre L.) та звичайний (S. ruprechtii (Jalas) Omelcz.), підмаренники північний (Gallium boreale L.) – так звана «біла кашка» та звичайний (Gallium verum L.), який у народі за чудові пахощі називають «медункою», всюдисущий хвощ польовий (Equisetum aarvense L.), нечуйвітер зонтичний (Hieracium umbellatum L.), щавель кислий (Rumex acetosa L.), перстач сріблястий (Potentilla argentea L.), тендітний холодок лікарський (Asparagus officinalis L.), конюшина гірська (Trifolium montanum L.) з невеликими білими голівками, стрункий дзвінець малий (Rhinanthus minor L), гарно-квітуча навесні осока рання (Саrех рrаесох Schreb.), один з найбільш звичайних лучних злаків – мітлиця червона (Festuca rubrа), молочай лозний (Euphorbia virgultosa Klok.), який утворює під кінець літа великі кущики, цінна лікарська рослина – деревій звичайний (Achillea millefoliumL.), смілка татарська (Silene tatarica (L.) Pers.), яка квітує китицями білих зіркоподібних квіток, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum L.), який справді має невеличкі дірочки на листках, що добре помітні на світлі, величні скіпетри квіток формують дивина борошниста (Verbascum lychnitis L.), чорна (Verbascum nigrum L.) та фіолетова (Verbascum phoeniceum L.), подекуди зустрічаються кущики дроку фарбувального (Genista tinctoria L.), карликова рослина з гарними рожевими квітками – псамофілієла мурова (Psammophiliella muralis (L.) Ikonn), зірчатка ламка (Stellaria fragilis Klok.), невибаглива морква дика (Daucus carota L.) та ін.

Важко було б тут охарактеризувати всі ці рослини, кожна з яких має власну неповторність. Проте, на деяких варто таки спинитися. Надзвичайно цікавою рослиною остепнених лук є енотера, яку ще називають нічною свічкою. Ця рослина і справді квітує вночі, тож, запилюється бражниками. Кожна квітка має велику краплю нектару. Коріння енотери є їстівним, як у свіжому, так і у вареному вигляді. На псамофітних луках Дніпра та пісках зростають два види енотери. Вищезгадувана енотера дворічна має зелену верхівку квітконосу та залозисто опушена. А от близька до неї енотера червоностеблова (Oenothera rubricaulis) має червону вісь суцвіття молодого квітконосу, а листки та інші частини рослини мають та червоні крапки.

Яскраво жовтий аспект остепнених лук формує дзвінець малий, який є напівпаразитом на коренях злаків. Порушені ділянки остепнених лук інколи суцільно заростають ковром нечуйвітра волохатенького. (Hieracium pilosella L.). Серед псамофітів дніпровських островів поширені також ушанки – витончені представники родини гвоздичних. Вони розрізняються деталями. Ушанка Євгенії (Otites eugeniae) має не густі китиці кіток, чашечка 2,5-3,5 мм довжиною. Пелюстки цього виду жовто-зеленуваті. Ушанка дніпровська (Otites borysthenica), натомість, має чашолистики довжиною 2-2,5 мм і пелюстки з війчастими нігтиками.

Рис. 1.6.57. Енотера не дарма ще…

Рис. 1.6.57. Енотера не дарма ще називається нічною свічкою. Поширена по піщаним дюнам

Рис. 1.6.58. Гвоздика Борбаша –…

Рис. 1.6.58. Гвоздика Борбаша – характерний вид остепнених лук, о. Ольжин

Досить часто трапляється очиток шестирядний (Sedum sexangulare Loisel. ex Boiss), який, хоча і є звичайною рослиною остепнених лук, тим не менше, у Києві знаходиться на східній межі свого ареалу (Цуканова та ін., 2002; Куземко, 2009). Цікаво, що якщо квітки очитка на ніч закриті – наступного дня буде гарна погода (Рощин, 1983).

Звичайною рослиною остепнених лук є також хвилівник звичайний, що у народі називають за досить великі кулясті плоди – котячі яйця. Пробко-подібне пластинчасте насіння хвилівника добре розноситься водою, що дозволяє йому освоювати нові території. Є також відомості, що ця рослина може ловити своїми квітками комах та перетравлювати їх. Цю рослину знали ще давні греки, використовуючи для полегшення болю при пологах. Тож, не дивно, що слово Aristolochia у перекладі означає – спокійні пологи (Вахрушева, Воробьева, 2011).

Рис. 1.6.59. Надзвичайно декоративною…

Рис. 1.6.59. Надзвичайно декоративною рослиною остепнених лук є дивина фіолетова, південне узбережжя затоки Верблюд

Рис. 1.6.60. Фрагмент остепненої луки,…

Рис. 1.6.60. Фрагмент остепненої луки, о. Муромець – яскравий жовтий аспект утворює дзвінець малий

На острові Муромець остепнені луки займають великі площі. Тут виявлені також угруповання за участю осоки колхідської (Carex colchica J. Gay.) – рослини, що утворює довгі кореневища, що повзуть у товщі піску. У таких угрупованнях значну участь відграють підмаренник здутоплідний (Galium physocarpum Ledeb.), дзвінець малий (Rhinanthus minor L.), вівсяниця овеча (Festuca ovina L.), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), келерія сиза, рідше – келерія Делявіня (Koeleria delavignei Czern. Ex Domin.) (Цуканова та ін., 2002).

На ділянках остепнених лук на о. Муромець виявлено суниці зелені (Fragaria viridis Duch.) – вид, характерний для лучних степів (Цуканова та ін., 2002). Ця рослина відрізняється від більш знайомої нам суниці лісової (Fragaria vesca) тим, що квітконос у неї не вищий за листки.

Для описуваних угруповань характерною є також значна участь чаполочі запашної (Hierochloe odorata (L.) Beauv.). Внаслідок рекреаційних навантажень та численних пошкоджень тут широко поширені такі бур’янові види, як тонколучник однорічний (Stenactis annua Nees) та злинка канадська (Erigeron сanadensis L) (Цуканова та ін., 2002).

Рис. 1.6.61. Тонколучник однорічний на…

Рис. 1.6.61. Тонколучник однорічний на остепненій луці на північ від житлового масиву Троєщина

Рис. 1.6.62. Куточок Оболоні, 1951 р.…

Рис. 1.6.62. Куточок Оболоні, 1951 р. Колись вся Оболонь була мальовничим заплавним масивом

Остепнені луки в порівнянню до піонерних псамофіт них угруповань є більш стабільними і довго існуючими рослинним угрупованням. Проте, за відсутності антропогенного впливу такого як випалювання (на що страждають відвідувані людиною дніпровські острови) вони все ж таки поступово заростають заростями верби гостролистої (Salix acutifolia L.), або шелюги, які на острові Трухановому досягають зімкнутості 20 %. Поодиноко відмічена також регіонально-рідкісна верба розмаринолиста (Salix rosmarinifolia L) (Цуканова та ін., 2002). Загалом сукцесія йде в бік стабільного в цих умовах тополевого заплавного лісу.

Притінені піски з заростями шелюги підвищення на прирусловій заплаві можуть бути вкриті також широколистими заростями кремени (Petasites spurius (Retz.) Reichenb.). Можливо, якби відвідувачі дніпровських пляжів знали про лікарську цінність цієї рослини, то не засипали б її зарості сміттям.

Рис. 1.6.63. Широколисті зарості…

Рис. 1.6.63. Широколисті зарості кремени, о. Покал

Рис. 1.6.64. Полин боже дерево, о.…

Рис. 1.6.64. Полин боже дерево, о. Вальковський

На притінених піщаних гривах островів та прибережних угрупованнях також можна виявити зарості полину боже-дерево (Artemisia abrotanum L.). Дана рослина користувалася великою повагою в українців. Нею окурювали хати та домашніх тварин. Рослина має широке лікарське застосування і до сьогодні.

В якості окремого типу псамофітної рослинності слід згадати також синантропні, спонтанні угруповання (клас Epilobietalia angustifolii) поширені на порушених антропогенною діяльністю алювіальних пісках. Зокрема асоціацію куничника наземного Calamogrostitetum epigeji (Wysocki, Sikorski, 2009). Дана асоціація, сформована надзвичайно експансивним куничником наземним (Calamagrostis epigeios (L.), на порушених пісках заплави Дніпра займає наразі значні площі.

Рис. 1.6.65. Угруповання куничника…

Рис. 1.6.65. Угруповання куничника наземного поширене на дніпровських островах та прибережних урочищах, о. Вальковський

Рис. 1.6.66. Піщані гриви на о. Ольжин…

Рис. 1.6.66. Піщані гриви на о. Ольжин – оселище псамофітної рослинності різних стадій сукцесії та ступеня порушеності

Псамофітна рослинність має високе значення, як природний закріплювач рухливих пісків. Як вже зазначалося в процесі свого розвитку вона готує колись безжиттєві піски до заростання лісовою рослинністю. Даний тип рослинності має також значне естетичне значення та може служити для обмеженого отримання лікарських рослин, таки як цмин пісковий, фіалка триколірна, звіробій продірявлений чи чебрець звичайний (Thymus serpyllumL.) (Wysocki, Sikorski, 2009).

Наразі псамофітна рослинність на заплаві Дніпра знаходиться на стадії затухання. В період інтенсивного сільського господарства нове життя пісколюбній рослинності дала діяльність людини, яка призводила до зведення лісів і випасання овець, що вело до оголення пісків. Проте, впродовж останніх двох десятиліть в Європі внаслідок скорочення сільського-господарства площі псамофітних угруповань різко зменшуються. Так, в Німеччині вони зустрічаються рідше ніж лучно-степові (ксеротермічні) угруповання і торф’яники, а в більш густонаселених районах єдиними місцями їх поширення є військові полігони. Головними причинами зникнення є освоєння територій під забудову та нітрифікація (Wysocki, Sikorski, 2009).

Всі форми псамофітної рослинності чутливі до витоптування та інших форм рекреаційної діяльності, а також надмірного засипання піском та заростання наступними в ряду сукцесії рослинними угрупованнями. Вони знищуються також внаслідок добування піску та забудови місцезростань. Зважаючи на це, вони перебувають під охороною Оселищної Директиви Євросоюза. Зокрема, охороняються піонерна псамофітна рослинність: угруповання костриці-келерії – код 6120, угруповання булавоносця сіруватого – код 2330, остепнені луки – код 6210 (). Псамофітні угруповання також охороняються Додатком 1 до Резолюції №4 Бернської конвенції: Євро-сибірські піонерні угруповання на карбонатних пісках. – Е1.12 (відповідник біотопу 6120 Директиви ЄС), Незімкнені несередземноморські сухі кислі та нейтральні трав’яні угруповання, у тому числі континентальні трав’яні угруповання на дюнах. – Е1.9 псамофітні піонерні комплекси (відповідник біотопу 2330 Директиви ЄС). Охороняється також комплекс біотопів Х35 – континентальні піщані дюни (Тлумачний.., 2017).

Ефективна охорона псамофітних рослинних угруповань долини Дніпра має здійснюватися їх включенням до зони регульованої рекреації проектованого національного природного парку «Дніпровські острови», що дозволяє обмежити рекреаційний прес і в разі потреби на обмежених площах провести регуляційні заходи для блокування сукцесії і підтримання поточного біорізноманіття.