11. Лист А. Кобилянського до Ю. Федьковича
Černivci 18 Maja 1861.
Ne tra, brate, narikaty,
Chotj musymo biduwaty.
Oj, hoja, hoja, zla су dobra dolia,
Sče budemo huljaty!
Liubyj brate, škoda, ščo tie obijmyty nemožu za tvoji kpynky herki z lychoji doli! Bude ono lipše. Nepovynenbys sie lyse žuryty ričamy, kotri nemož nahle i za dobre dilo zminyty vže. N. p. že tam chto komu umre mylyj, to toto rić vićna, ne nova, že bulo zlo, bude i dobre. A factum infectum fieri nequit. Ščo vpalo. to propalo; ščo bulo, to sie mynulo. Chotj ty sie mertvyš teper šče neodnov ričev, naj no začneš žyty ynače, mirno. a vodov korovaty sie dobre, jak n. p. hydropata Richter fajno ucyt (ja ho teper maju pid rukamy), to budeš u nas veselyj z duši-sercie i ščieslyvyj. bo ty, vydko, na veseloho čolovika urodyv sie, ale lychi prypadky do teper zamistj sjmichu ščyroho lyš kpyty sie navčyly tebe z herkoji doli. Aleźbo i mavjes ščo terpity і ja by na tvojim miscy zduriv buv zipravdy, a može i miniby Boh v horiu zahynuty nedavj tak jak Tobi nedast. Najno ty pideš na pensyju, a zo mnov do Stupnickoho na vakacyji, tohdy sie zasjmijes, šcyre z duši, z tvoho šcestie. hej po velyki bury, uradovanyj, ščos ji perebuv, hej po strašnim sni lychoji nočy, že piznavjes denj: pryjidj lyš, a velykie sčestie Tebe zde, i to tym bilše, že ho sie nešpodivaješ, i žes prebohato bidy zaznav.
Et, pokynu kazanie! lyš za odno prosu tie, na durnych sud Ty nedbaj, bo vydyš, že zli to durni, a zli to tak, hej toty ščo majut žovtačku. samy žovti ta kažut, že to druhi, bo ich oko žovte zle im pokazuje. Ty šienuj sebe dlia tych, ščo tebe liubjet!
A teper Tobi skažu, brate mylyj, že-m sy kupyv obraz Chrysta, takyj krasnyj – fotogratija jakohosj bezpečne velykoho majstra – takyj krasnyj, že dyvyvbym sie na neho denj i nič taj šče sie choče. Ne zabudj že pryjichaty, abys ho uvydiv – važna pryčyna!? Toto buv raz zdorovyj toj Chrystos, ščo až uvesj sjvit vid nebo poduživ – rozumije sie, chto sie na Neho podyvyv ščyre – poduživ, hej toty žydy v puščy, ščo vid hadječoji jidy zatrojeni. bez ratunku, – nanovo vidžyly, jak sie podyvyly na rozpietu vid Mojseja hadynu v puščy. V puščy seho žytie (= житя) zbavlinie vsim nam Chrystos – šče j doteper – bo prekrasnyj vidžyv. voskres u našych sercach! Pryjidj, vsi budemo na nebo dyvyty sie ta vsi podužijemo, šče ne tak – ach krasnyj obraz maju krasnoho zbavytelie Chrysta!
Brate, pryjidj, koly choč buty ščieslyvym, pryjdy do – Сhrysta.
Do myloho zobačenie
z Tvojim Antošem.
Ale šče slovo! Koby Ty znav, brate mylyj, ščo za son ja mav za Tebe. Na 24 Cjvitnie na seredu desj my oba v chlopski chati v sjvickim stroju podorožni pered dosjvitom, pored zorev pobudyly sie. Ty sered chaty, nesupokijnyj ustav, desperuješ, že hyneš, a ja Tebe hlaju, a Ty v rozpuci, v žielu velykim zdojmyv knyžku hejby vid sercie, v livi ruci v horu, a v ti knyžci pisjni ruski Tvoji су naridni, – zdojmyvjes očy i knyžku v horu i zatužyv: O Ukrajino! Vitak gazdyny daj es spokijno kliucyk vid skryni, a mini šče lyst okreme daty maješ u sadu. To pered sjvitom bulo, nim denj nastav. Son ščestie vorožyt, kaže, že my razom oba budemo (i) jakže ne zaraz ščieslyvi vid slavy literackoji, kotroji dlia ščestie i žytie novoho ne konečne potribno, to borše w sadu zelenim, bo tam mavjes zo mnov buty, jak jes z Ukrajinov rozstav sie, v sadu Chrystovim ščeslyvi vid čudnoho usopokojinie u prostim žytiu na vzir neodnych filozofiv, a osoblyve Chrysta, kotroho šče raz borše niž ščo zpimnu dlia liuboho Fedjkovyča.
Antosj.
Примітки
Цей лист переписаний тут з бруліону. В р. 1901 (29 – 30 червня) А. Кобилянський переклав цей лист на німецьке, не всюди вірно, і додав свої замітки, які ми у відповідних місцях вставили (по німецьки). При кінці цього перекладу додав А. К. ще таку замітку:
Der Verfasser reagirt – wie der Brief zeigt – psychologisch gegen die Melancholie des Fedkovič, dessen psychopathisches Wesen nebst krankhafter Ruhmsucht auf literarischem Gebiete – wie die Folge zeigte – gefährlich werden musste den weitern Reform-Plänen (Čecho-Latein Schrift, Volks-Hygiene und radicale Aufklärimg nebst Vereinfachung aller Verhältnisse), bei denen der Verfasser den Fedkovič zum Mitkämpfer sich gern erzogen hätte!
Rührend ist die Mühe (auch schon Brief 7. V. 1851 an Kulis) ihn zu retten: ihm zuerst zur Pensionirung einen anregenden Wink zu geben (wie schon früher mündlich), u. z. unmerklich – um nicht etwa gar Stützigkeit-Bebarren in dem Gegenteil bei diesem Officier hervorzurufend! Und (wie im «Kampf mit dem Drachen») sogar im Traume noch umgaukelten deu Verfasser Symbole des angestrebten Heiles! – Aber aller Liebe Mühe war umsonst! Schicksals Tücke erfüllte sieh!
(Видавець реагував – як показує лист – психологічно проти меланхолії Федьковича, чия психопатична сутність разом з хворобливим честолюбством на літературній ниві – як показує подальше – мусили стати небезпечними для планів реформи (чесько-латинський шрифт, народна гігієна і радикальна просвіта разом зі спрощенням усіх взаємин), до яких редактор хотів би притягнути Федьковича соратником.
Зворушливим є намагання (також вже лист 7.5.1861 до Куліша) врятувати його: спочатку дати знак до пенсіонування (як раніше усно) і непомітно, щоб у противагу навіть викликати в цьому офіцерові опірність. І (як у «Боротьбі з драконом») навіть ширяючого в мріях автора символу вимріяного спасіння. Але усі любі намагання були даремні! Підступність досі справдилася.)
І другу замітку додав ще А. К. (2 липня 1901) до цього листа, – замітку при кінці досить прикру:
Charakteristisch ist, dass dieser Brief, förmlich ein Trostbrief voll Töne menschlicher Ueberlegung und Anregung zu regerem Lehen – wobei seihst grosse Muster mannhafter Thatkraft nicht vernachlässigt sind – weit entfernt ihm eine Trust zu sein, oder überhaupt ihn anzusprechen, ihm vielmehr zu einer so grossen Kränkung wurde – ich hätte Um «sokalt getröstet» (über den Verlust seines alten Cameraden Popovič – wie er 24. IX. l861 klagt – dass er mir – voll Groll – eben erst so spät schrieb – als ich längst in Deutschland war.
Da war nun freilich von einem weitem heilsamen Einfluss auf ihn längst keine Lede mehr. «Wem nicht zu raten ist, dem ist auch nicht zu helfen». Pôidї z durnem na raki. a On lovit žabї (sic!)…
(Характерним є, що цей лист, формально утішливий, повний мотивів людських міркувань і спонук до жвавішого життя – при чому навіть приклади чоловічої енергії не оминалися – був для нього далеким для втіхи, або навіть спонукав його далі вважати його образою – ніби я його так «холодно втішив» (про втрату його старого товариша Поповича) – як він 24.9.1861 скаржився – що він мені – повний неприязні – тільки так пізно написав – коли я довго був у Німеччині.
Тут не було більше, звичайно, навіть мови про подальший рятівний вплив на нього. – Кому не можна порадити, тому не можна допомогти. – Піди з дурнем на раки, а він наловить жабів.)
А. К. закидує тут Федьковичеві хоробливу жажду слави. В листі (в бруліоні) він писав за себе і Ф-а так: «Сон щастє ворожить, каже, же ми разом оба будемо як не зараз щасливі від слави літерацкої…» У своїм німецькім перекладі’ сего листу (1901) він подав се місце так: wenn ilu auch nicht ц-leich glücklich bist durch literarischen Ruhm… (якщо ти навіть не будеш щасливий літературною славою)].
Ne tra, brate, narikaty – так А. Кобилянський переробив вірш Федьковича..
to sie mynulo – дописка А. К-ого з 29. VI 1901: Ein Trost, der ihn kränkte, schrieb er mir dann, immer trauernd um den Freund. (Втіха, яка його засмутила, написав він тоді, коли сумував за другом).
tak jak Tobi nedast – дописка Кобилянського з 30.6.1901:
Ein Wink zwecks psychiatrischer Suggestion, um ihn der Gefahr der Melancholie zu entreissen, er sei ja zum Kampf ums Dasein stärker, als ich. – Aber das Umgekehrte fand statt. Ich ertrug den Lehonskampf seihst da noch, wo Andre längst nur den Selbstmord noch als Ausweg ansahen. – Die Stelle, wo Christus als ein gesunder Mensch hervorgehoben wird, hat den paedagogischen Zweck, in seine kirchliche Yorstellungsart die erste Bresche behutsam zu legen. «Gott» wird nur proverbial – wie ein altgewohntes Fremdwort gebraucht.
(Натяк з метою психологічної сугестії позбавити його меланхолії, ніби він є сильнішим за мене у життєвій боротьбі. Але сталося навпаки. Я ще витримував сам життєву боротьбу, де інші давно бачили вихід тільки у самогубстві. Місце, де Христос піднімався, як здорова людина, мало педагогічну мету обережно зробити перший вилом в його способі церковної уяви. «Бог» було використано вербально – як давно знайоме іноземне слово.)
zo mnov do Stupnickoho – Vegetar in Lemberg, später Notar in Sniatyn (зеленяр у Лемберзі, пізніше у Снятині). – А. К.
Компоновка приміток Осипа Маковея, переклади з німецької мови Валентина Стецюка
Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., , с. 13 – 16.