13. Виписки із «Слова». 1861 ч. 48 з 15 / 27 липня

Тут надруковано 2 поезії Федьковича:

1. Товариші (думка): Гей, брате милий, гей ци чуєш – і 2. Співанка клятва (з Л. Улянда).

До першої поезії додано така замітка редакції:

Съ правдивою радостію помѣщаемъ ту поетичний утвори многонадѣйного, но мало еще извѣстного руского пѣвца І. Федьковича, желаючи звернути увагу на ихъ велику ценность такъ що до содержанья, якъ и що до формы. Молодий пѣвецъ, возросшій межи спѣвными Гуцулами, одаренный глубокимъ для поезіи чувствомъ, составляв изъ скромного матеріалу сельско-народной бесѣды пѣсенныи творенія, которы идуть въ заводы еъ утворами найлучшихъ нашихъ поетовь. Оцѣняючи вполнѣ его стремленье, намѣряючое сохранити въ нашой поезіи выразъ чисто-народный, мы радо витаемъ его въ нашомъ кругу, до которого онъ въ цѣли вспôльного дѣйствованья на полю рускои словесности самоохотно нынѣ приступає. Съ тою же цѣлію подає намъ братню руку и Г. А. Кобыляньскій, даровитый труженникъ на нивѣ русков письменности, владѣющій превосходно словомъ популярнымъ народнымъ. Мы надѣемся, що при ихъ помочи стане тымъ крѣпчайше успѣвати оная часть литературы, котора безпосереднє призначена для народа и котора высше всего нынѣ для насъ потребна. Ред.

Крім поезий Федьковича поміщена тут «поезия» А. Кобилянського и. з. «Передъ Богомъ»:

Цецино, руино, пôдъ небо сь мня взяла,

Якъ зоря зъ за хмары на землю свѣтила!

И тамъ мы нынѣ разомъ зостали.

Якъ птахи пѣсню Богу спѣвали,

Якъ ясності, сонця Бога хвалила,

А горы, небо и хмары.

Що ясность тоту не мали,

Руменьцемъ Богу честь отдали.

А. Кобыляньскій.

В тім самім числі «Слова» оповістка про «Проповѣди А. Кобыляньского» в чисто-народній мові, котрі «залицяются (!) до якъ найборшои предплаты».

Примітки

Цецина – гора коло Черновець. – О. М.

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., , с. 18 – 19.