Любусин суд
Переклад Степана Руданського
Варіанти тексту
|
||
Чого ж ти, Вілтаво, мутиш воду рівну,
Мутиш воду рівну, воду срібнопінну?
Чи ж лютії бурі тебе розібрали,
Засипавши небо у чорнії хмари,
Сплакавши на горах зелені вершини,
Виплакавши в долах злотопіскі глини?
Та як же ж то моїй воді не мутитись,
Коли рідні браття почали сваритись?
Два ріднії браття за батькову долю
Посварились круто помежи собою,
Їден Хрудось жвавий на кривій Отаві [97],
На кривій Отаві, на золотодавій;
Другий – Стяглав смирний на Радбузі зимній [98]
І обидва – браття і сини Кленові,
І батько їх роду Тетва Попільовий,
Що полки мав чеха і прийшов з полками
В славне панство наше над трьома ріками [99].
Аж ластівка льотна смутно прилітає,
Смутно прилітає з кривої Отави,
Сіла на віконце в Любиній світлиці,
В славнім Вишеграді, славнії столиці.
І сіла, щебече, жалібно лепече,
Та зачула ж теє рідна їх сестриця –
Рідна їх сестриця в Любиних світлицях
І впросила княжну в місті Вишеграді
Дати їм пораду по святії правді,
І двох її братів миром помирити,
І їх по закону обох розсудити.
Княжна зачуває, послів виправляє,
Шле По Святослава з білої Любиці [100],
Де темна діброва на чистій водиці,
А по Лютобора із гір Доброславських [101],
Де дика Орлиця у Лабу валиться,
І по Ратибора із гір Керконошських [102],
Де з сильного Трута згибла змія люта,
І по Радивана з Камінного мосту [103],
І по Ярожира з броду в мочаринах,
І по Стрежибора з милої Сазави [104],
І по Саморода з Мези сріблодави,
І по всіх підданих, і шляхту, і панів,
І по рідних братів Стяглава й Хрудося,
Що їм за дідину битись довелося.
Як зійшлись піддані, і шляхта, і пани
У Вишгород славний (в Любину столицю),
І каждий по роду ступив у світлицю, –
Ступила і княжна у білім убору,
Ступила на стіл свій до славного збору.
Дві мудрії діви (по сторонах стали),
Вони усі віщби витязеві знали;
І в їдної були дошки праводарні,
А в другої були мечі кривдокарні.
Перед ними були вогні необлудні,
А під ними були води святочудні.
Каже княжна слово з стола золотого:
«Ви, мої піддані, і шляхта, і пани,
Розсудіть по правді обох рідних братів,
Що б’ються з собою за батькову долю;
Судіть по закону, божому, святому:
«Чи обом їм бути при їднії волі,
Чи їм розділитись на рівнії долі?
Ви, мої піддані, і шляхта, і пани,
Розберіте в мислях тяжку мою думу,
Як вона вам буде по вашім розуму.
Чи не буде, може, по вашім розуму,
Для них положіте новеє правило,
Котре б обох братів сварку замирило».
Склонились піддані, і шляхта, і пани,
Тихо меж собою говорити стали,
Тихо меж собою стали говорити,
Любусину мудру виповідь хвалити,
І устав Лютобір з Доброславських гір,
І почав такеє говорити слово:
«Славна княжно наша з стола золотого!
Вже ми розсудили про тую пригоду.
Збирай тепер голос від твого народу!»
Стали судні діви голоси збирати,
Голоси збирати в посудини святі,
І зібрали й дали шляхті викликати.
Встав Радиван простий з Камінного мосту,
Голоси на лічбу став переглядати
І більшину в лічбі в народ викликати,
В народ для розбору по цілому збору.
«Два ріднії браття! два сини Кленові,
Що батько їх – роду Тетва Попільовий,
Що полки мав чеха і прийшов з полками
В славне панство наше над трьома ріками!
Ви так замиріться на батьковій долі:
«Обидва ви будьте при їднії волі!»
А встав Хрудось жвавий з кривої Отави,
Жовч йому розлилась всюди у сустави,
Затряслися в злості усі його кості,
І махнув рукою, туром реве в злості:
«Горе пташенятам, де змія ночує,
Горе і тим мужам, де жінка панує!
Мужу над мужами гоже панувати!
Старшому дідину закон велить дати!»
Встала Люба з свого стола золотого
І каже: «Піддані, і шляхта, і пани!
Ви тут усі чули, як мене споганив.
Судіть тепер самі правду по закону:
Тепер я не буду судити нікому,
Вибирайте, мужі, мужів собі рівних,
Щоби вас судили по желізі крівнім;
Слаба рука діви на вас, непокірних».
І устав Ратобір з Керконошських гір,
І такеє слово почав промовляти:
«Нехвально нам правди у німців шукати,
У нас своя правда по закону святім,
Що батьки принесли давніми роками
В славне панство (наше над трьома ріками)…»
Примітки С. Руданського
97. Отава чи Вотава – то річка в полудневих чехах. В Отаві доволі золотого піску, через теє-то і недалечке від неї місто називається Пісок (Pisek). Отава вливається в Вілтаву коло міста Дзвікова (Klingenberg).
98. Радбуза коло Пільзена вливається в Мезу, а Меза, назвавшись далі Берункою (Beraun) вливається в Вілтаву коло самої Праги. Там ще досі розказують люди за суперечку двох братів (Свобода).
99. Декоторі, думаючи, що чехи вийшли із Славонії, кладуть, що тії три ріки були: Драва, Раба і Дунай; другі ж, що мають чехів за прибувців із білих хорватів від Карпатських гір, видять в тих ріках Віслу, Одру і Лабу, або Гран, Ваг і Мораву.
100. Любиця коло Подібрад.
101. Доброславські горби мають за місце, де тепер стоїть Kralové Hradec (Königgrätz).
102. Керконоші (Rei sengebrige). Казка за Трутя, що поборов змія (дракона) і до сего часу жиє в народі. На печаті міста Труткова стоїть також дракон.
103. За Камінний міст споминає і грамота князя Спишигніва Лютомирецькому збору 1057 року, але де був той міст, трудно показати.
104. Сазава витікає з полудневих чехів і коло Праги вливається в Вілтаву.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 290 – 292.