Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Людися і Любір

Переклад Степана Руданського

Варіанти тексту

Послухайте, добрі люди!

Що за бал та бійка буде!

Був в Залабі князь завзятий,

Князь і добрий, і багатий,

Мав дочку їдним єдину,

Собі і всім дуже милу.

Та була ж дочка на диво:

Сама пишна, уродлива,

Мала личко дуже біле,

А по личку ружі цвіли,

Її очі – небо сине;

А по білій її шиї

Злоторусее волосся

У перстені завилося.

І князь слугів розсилає,

І всіх панів запрошає,

Щоб до міста прибували,

Бо великі будуть бали.

І як день той був обраний,

Позбирались усі пани

З дальніх земель, з дальніх країв

В місто княже на ті бали.

Загриміли котли-труби, –

І до князя ідуть люди.

Поклін князю і княгині,

Поклін дочці-господині.

І за довгі столи сіли,

Як уроди їм веліли.

І носили їддя дивне,

І носили пиття пивне.

Годовання було славне,

Годовання було давнє,

В кості сила розступилась,

В мислях дума розширилась.

І князь каже: «Добрі люди,

Нехай тайно вам не буде,

Де причини тії були,

Що вас сюда ізгорнули.

Хочу знати, добрі люди,

Хто сильніший із вас буде,

Бо сусідом німця мати –

Тра і в миру бійки ждати».

І сказав князь. Тихо всюди;

Із-за стола усі люди

Поклін князеві, княгині,

Поклін дочці-господині…

Загриміли котли-труби;

Вже й посади ставлять люди,

І на лугу на широкім,

На помості на високім,

Сіли князь із старостами,

І княгиня з жіночками,

І Людися з дівоньками…

І каже князь своїм любим:

«Хто з вас перший має сісти,

То я маю сам повісти».

І в Стребора пальцем тиче,

Стребір Людислава кличе;

І на коні враз сідали,

І ратища острі брали,

Против себе прудко гнали.

Та як раптом позбігались –

Так ратища й поламались,

І обидва потомились,

Із дороги уступились.

Загриміли котли-труби,

І каже князь своїм любим:

«Хто з вас другий має сісти –

Щоб княгині то повісти».

Аж вона в Серпося тиче,

Серпось Спитибора кличе.

І на коні враз сідали,

І ратища острі брали.

І гнав Серпось Спитибора,

І зсадив з сідла небору.

Тогді з коня і сам, жвавий;

І обидва мечі взяли,

Стали в щити разом тяти, –

Стали іскри вилітати.

Аж Спитибір січе Спрося,

Спрось у землю запоровся.

І обидва потомились

І з дороги уступились.

Загриміли котли-труби,

І каже князь своїм любим:

«Хто з вас третій має сісти –

Щоб Людисі то повісти».

А княжна в Любора тиче,

Любір Болемира кличе,

І на коні враз сідали,

І ратища острі брали,

У загородь шибко гнались,

Против себе замірялись.

Вдарились – вогонь полився:

Болемир з коня звалився.

Щит далеко від небоги,

І несуть його з дороги.

Загриміли котли-труби;

Вже Рубося кличе Любір.

Рубось на коня піднявся,

На Любора розігнався.

Любір ратище втинає,

Крепко шелом йому крає;

Рубось валиться під ноги,

І несуть його з дороги.

Загриміли котли-труби, –

Викликає знову Любір:

«Хто зо мною битись має,

Най в загородь виступає!»

І був говір у народі;

І ждав Любір в загороді…

Здислав ратище виймає,

Тура голову тримає,

Живо на коня сідає

І надуто промовляє:

«Прадід мій збив туру роги,

Батько німців ганяв збори,

Спробуй же мене, Люборе!»

Розігналися конями,

Ударились головами,

І обидва з коней впали,

Живо мечі добували,

Битись пішії почали,

І рубалися мечами,

Аж околиці дреньчали.

Далі Любір набік круто,

По шеломі січе люто.

На два куси шелом скочив,

Меч у меч іще брязкоче.

І меч лежить в загороді,

А Здислав лежить насподі.

Загриміли котли й труби;

Вже Любора беруть люди,

Йдуть до князя і княгині,

До Людисі-господині,

І йому вінок Людися

З дубового ставить листя…

І в вінкові сильний Любір,

І гримлять котли і труби.

13 ноября [1860]

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 269 – 272.