16. Руданського рішуче визнано в українському письменстві за класика 1888
А. Кримський, М. Левченко
Голоси Ол. Пчілки та Бор. Грінченка; дитячий журнал. Опубліковано поему «Павло Апостол» («Правда» 1888). Спомини Драгоманова 1889. Лукич у календарях «Просвіти» далі публікує цикл історичних поем Руданського 1890-1891.
Проф. Ом. Огоновський, розкривши в своїй «Історії літератури руської» 1887, хто такий був видавець київських «Співомовок» 1880 «Н-й Г-ъ Волинський», користувався рукописною автобіографією Олени Пчілки. Тую Пчілчину автобіографію незабаром опублікувала львівська «Зоря» 1888, у 1-му числі, – і з неї (ст. 16) виявилося перед широкою публікою чимало цікавих, доти зовсім невідомих подробиць про київське видання Руданського 1880. Вище ми на ст. 85 – 87, уже подали Пчілчину автобіографію геть усеньку. В ній, між іншим, варт уваги рішучий вислов Олени Пчілки:
«Я вважаю Співомовки за дуже цінні твори, думаю, що коли б навіть і не було написано Руданським більш нічого опріч виданих мною Співомовок [числом тільки 28. А. Кр.], то ім’я його зазначилося б і тоді в нашій письменності як дуже талановитого й достойного автора».
В тій самій «Зорі» 1888 (ч. 10, ст. 178) коротко, але з пошаною, як про «окрасу нашего письменства», згадав за Руданського Борис Грінченко (під псевдонімом «Вільхівський») у статті «Хто ж винен?» Статтю «Хто ж винен?» писано з того приводу, що саме тоді зголосилися на два новопоявлені випуски «Опыта южно-русского словаря» К. Шейковського (од букви Т до X) тільки 20 передплатників .1 от Б. Вільхівський-Грінченко пише в своїй статті між іншим:
Гребінка, Гулак-Артемовський, М. Вовчок, Макаровський, Кулик, Метлинський, Стороженко, Руданський [розрядка моя. А. Кр.] – ось тії, кожен з котрих більш-меньш належить до окраси українського письменства. І ми не маємо досі ні єдиного хоть можливо повного (на ці часи) видання їх творів. Деяких з них не можна не тільки купити, але навіть роздобути для читання. Виростають покоління українців, не бачучи української книжки.
Чому так? Мені здається, що причина тут та сама, із-за котрої на словар д. Шейковського маємо тільки 20 пренумерантів. Ця причина – наша недбалість, наша неприхильність, наша нелюбов, наша лінь, лінь, лінь до громадського діла, до діла рідної літератури, до діла просвіти і відродження рідного краю. Нехай мені доведуть фактами, а не словами, що діло стоїть інакше. Нехай не складають усього на цензуру, бо не завсіди ж цензура була однакова, і не все ж цензура і тепер забороняє. А поки цих фактів нема, то я маю незломне право назвати це все річчю поганою для української Інтелігенції». (Зоря 1888, число 10, стор. 178).
Як українського класика, коротко обмальовує Руданського перед читачами-дітьми журнал «Библіотека для молодежі» того самого 1888 року (ч. 10). Там подано невеличкого життєписа Руданського в рубриці «Славні русини».
В осени того-таки самого 1888 р. поновилася у Львові після більше ніж осьмилітньої перерви «Правда», і в 1-му ж числі того місячника хтось подав іще недруковану історичну поему Руданського «Павло Апостол»:
«Правда, місячник політики, науки і письменства, рочник XIV, 1888, жовтень, ч. 1». На ст. 67-59: «З недрукованих поезій Ст. Руданського: Павло Апостол» Підпис: «Писано в Петрополі 10 іюня 1860 p.». Ніяких указівок, з якого рукопису видали цю поему, тут нема. Не сказано й хто прислав її до «Правди». Та ясно, що надіслати її мав або Василь Лукич (що вже торік надрукував із Франкового рукопису у своїй «Ватрі» 1887 поеми «Мазепа» і «Полуботко»), або може й сам-таки Ів. Франко, хазяїн рукописного III тома Руданського.
Новий 1889-ий рік приніс нове про Руданського тільки те, що про свої зносини з Руданським і про переклад Іліади опублікував М. Драгоманов у своїх «Австро-руських споминах» (Львів 1889, II, ст. 53-58). Все, що подав Драгоманов, уже передруковано в нас на ст. 40-41.
Вийшов тоді окремою відбиткою другий том «Історії літератури рускои» проф. Ом. Огоновського (Льв. 18S9). Стаття про Руданського (надрукована попереду в «Зорі» 1887, ч. 19, ст. 319-321) міститься в окремій цілій книзі на ст. 319-329 (стаття тая передрукована в нас вище на ст. 111-118). Звичайно, що про спомини Драгоманова проф. Огоновський у своїй відбитці, потроху друкованій ще перед 1889 p., згадати вже не міг. Так само не мав він уже спромоги згадати і за недавно опубліковану (мабуть через Василя Лукича) історичну поему «Павло Апостол» (у «Правді»).
Року 1890-го і 1891-го опублікував Василь Лукич ще й четверту і п’яту історичні поеми Руданського: а) «Гетьман Іван Скоропада» – в літературній частині редагованого їм «Ілюстрованого календаря Просвіти на 1891 p.»; б) «Велямін» – у літературній частині того календаря на 1892 рік.
Літературні частини обох рочників календаря Просвіти повиходили в світ і окремо, як самостійні літературні збірки, під заголовками:
а) «Квітка, ілюстрований літературний збірник, видав. Василь Лукич. У Львові 1890». На ст. 8-11: «Гетьман Иван Скоропада, історична поема д-ра Степана Руданского».
б) «Рідний зільник, ілюстрований літературний збірник, видав Василь Лукич. У Львові, 1891». На ст. 16-17: «Велямін, історична поема д-ра Степана Руданского».
Примітки
Подається за виданням: Кримський А., Левченко М. Знадоби для життєпису Степана Руданського. – К.: 1926 р., с. 118 – 120.