18. Початок повного видання Руданського

А. Кримський, М. Левченко

Сподіваному цензурному виданню більше-меньше повного Руданського, про яке наперед оповіщали галичан і «Зоря» 1891-1892 і «Правда» 1892, не пощастило вийти в світ у російській підцензурній Україні.

Натомість узяв на себе цю видавничу справу редактор «Зорі» Василь Лукич. На сторінках редагованої ним «Зорі», він, починаючи з новорічного 1-го числа «Зорі» 1893 року, дав постійне місце Мих. Комарові для опублікування цілої тієї автографічної збірки, яка ще позаторік (1891) дісталася до рук М. Комарові од земляка й приятеля покійного поета – З. Яцимирського. Рівночасно М. Комар подбав, щоб з того, що друкується в «Зорі», робилася відбитка. Друкування в «Зорі» (з рівнобіжними відбитками) одбувалося протягом цілого 1893 року, далі – 1894-го і ще трохи 1895-го року, аж доки рукописна Комарова збірка дійшла краю. Всі, таким чином, видрукувані пієси (числом 104) склали цілий томик «Творів Степана Руданського» (Львів 1895), який довелося назвати «1-ий», бо тоді почав і я публікувати свої рукописи Руданського; і одразу було видно, що мої рукописи дадуть матеріал ще на пару таких томиків.

Заголовок того, що Комар почав публікувати в «Зорі» 1893 (ч. 1, 1 / 13 січня, ст. 8) був довший, ніж у відбитці, а саме:

Нові поетичні твори Степана Руданського

На початку М. Комар подав таку передмову (ст. 8-9):

[ст. 8]. С. Руданський безперечно один з видатніших наших поетів. Та на жаль великий, життя його склалося так тяжко, що не встиг він розвити всю силу своєї поетичної здатності, не встиг навіть виявити світові свої поетичні твори, котрі здебільшого так і зісталися в рукописах навіть до сього часу, а деякі, мабуть, і на віки загубилися. «Порвалося і порозсипалося дороге намисто, – каже др. Огоновський в своїй «Історії літератури»; – деякі зерна незабаром знайшлися і збереглись від загибелі, інші ж покотилися геть далеко; шкода й думати, щоб зібрати їх усі».

За життя Руданського було надруковано в «Основі» всього на всього шість пієс з перших його поетичних творів. Тим часом деякі його пієси давно вже сталися здобутком цілого народу на всьому просторі української Русі. Його пісня «Повій вітре на Вкраїну», скомпонована ним ще в дуже молоді літа, співається скрізь на Україні і в Галичині; її можна почути в панських будинках і серед простого люду, де вона передається з уст в уста, як пісня народна, невідомо ким і коли зложена; та й серед інтелігенції української не багато хто відає ім’я автора. Так само другу його пієсу «Засідатель» доволі часто можна почути від народу, через що вона й попала в деякі етнографічні збірники, як пісня народна, записана в декількох місцях.

Або кому напр. не доводилося чути його приказку «Вареники»? Надрукована вона вже після смерті поета в журналі «Киевская старина», а до того трохи мабуть чи не кожному доводилось не раз чути цю пієсу в усному переказі чи в співі або бачити переписаною в альбомах, що були колись у такій моді на Україні.

Чи багато ж у нас таких поетів, котрих вірші сталися народними ще задовго до надрукування їх, як це сталося з віршами Руданського? Вже це одно свідчить про велику поетичну здатність поета, якому напевне судилася б велика слава, коли б життя його склалося хоч трохи краще і коли б не такі тяжкі були громадські обставини, серед яких довелося йому звікувати свій недовгий вік. На його поетичні твори звернули увагу ще за часів «Основи», але після «Основи» довго і довго не бачимо в печаті нічого з творів Руданського, і тільки з того часу, як Н. Г. Волинський, спасибі йому, видав у Києві в 1880 році невеличку збірку пісень [і приказок. А. Кр.] Руданського («Співомовки»), його поетичні твори від часу до часу стали появлятися в «Киев. старине» і в галицьких виданнях, особливо в «Зорі» за 1886 рік, де була надрукована доволі значна збірка невідомих у печаті пієс Руданського.

А про все те, треба сказати, що й до сього часу ми знаємо дуже і дуже невелику частину з того великого поетичного скарбу, який лишився після Руданського. Не раз доводилося нам читати в різних виданнях, не раз і чуткою траплялося дізнаватися про рукописи Руданського, в котрих мається багато нових його, недрукованих досі, поетичних творів. Про це ж саме свідчить і той рукопис, який недавно пощастило мені добути від приятеля покійного поета – І. Яцимирського [Про рукопис Яцимирського згадував М. Комар іще в лютневому числі «Зорі» 1892 р., себто вже цілий тому рік. Мабуть оцю передмову він написав ще для того видання, яке піти мало до цензури таки 1892 р. – А. Кр.].

Рукопис цей складається з двох товстих зшитків звичайного книжного формату, 8°, писаних власноручно Руданським [Варто було б звірити почерк того рукопису з несумнівними автографами Руданського. Бо, признаюся щиро, текст того рукопису, наскільки можна про нього судити з друкованого Комарового видання, іноді (не часто, правда) бува настільки недоладний, що викликає деяку непевність, чи справді Яцимирському діставсь автограф, а не копія часом. Коли ж би ствердилося, що в Комара був незаперечимий автограф, то треба буде зазначити, що це автограф гіршої редакції, ніж ті автографи, котрі в мене. – А. Кр.]; він, як видно, ще в 1860 році лаштував свої твори до видання, та так, бідолаха, і залишив свою думку. Певне, що та сама лиха година, що весь вік стояла йому на перешкоді, і на цей раз зупинила цеє діло. Обидва зшитки, оправлені вже п. Яцимирським в одну книжку, мають спільний заголовок: «Нива. Козака Вінка Руданського. Київ 1860», з епіграфом: «І на віку, як на довгій ниві, різного буває. Людська приповістка», мабуть за тим, що в цю збірку ввійшли вірші за дев’ять років – з 1851 аж до 1860 року, а ще більше може через те, що бачимо тут і ліричні пієси, і деякі переклади, байки, приказки, і навіть оповідання, записані з уст народа. До обох зшитків додані подрібні заголовки, котрі подають доволі цікаві звістки до. історії літературної діяльности Руданського.

Тож подаємо тут найголовніші заголовки і звістки.

Перший зшиток:

І. Пісні, всіх 15, датовані 1854-1858.

II. Байки і приказки, всіх 57, всі з датами 1857-1858 р.

III. Небилиці, всіх 6: Два трупи 1851 р., Вечерниці 1852 р., Іван і Гануська 1853, Хрест на горі 1854, Примушене кохання 1854 і Люба 1854.

IV. Лірникові думи (1856 р.): 1. Преслів’я. 2. Дума перша – Початок світа. 3. Дума друга – Велетні. 4. Дума третя – Давид. 5. Дума четверта – Соломон, і 6. Дума п’ята – Бог на землі.

V. Цар Соловей (1857), складається з чотирьох частин без особливих заголовків.

Другий зшиток:

І. Пісні, всіх 3.

II. Байки: [світовії. А. Кр.]

а) Байки світовії в співах (Заголовки ті ж самі, що в «Лірникових думах»);

б) Байки світовії в людських оповіданнях, всіх 33.

III. Приказки, з розділами: на жидів, на циганів, на німців, на турків, на ляхів, [ст. 9] на москалів, на попів, на панів, на ксьондзів, на себе самих, всіх 96.

(Другий зшиток увесь без дат).

Як бачите, зміст дуже багатий і розмаїтий, та, на превеликий жаль, далеко не все дійшло до нас, що мається в тих заголовках: певне, що п. Яцимирському досталися неповні зшитки. Так, порівнюючи заголовки з змістом першого зшитку, знаходимо цілком тільки перші два поділи: «Пісні» і «Байки та приказки», а останніх трьох («Небилиці», «Лірникові думи» і «Цар Соловей») зовсім немає. Так само, в другому зшиткові немає першої частини другого поділу: «Байки світові в співах», що певне було переписане в якомусь іншому зшиткові, як се видно з того, що зараз же після заголовка приписано:

«На полудні, де Карпати» і т. д. uscue ad:

«Зачав співи він співати,

І на ліру грати».

З тих звісток, які маються в наведених заголовках, можна з певністю сказати, що С. Руданський писав дуже багато і що з його поетичних творів далеко не все дійшло до нас; та й з того, що збереглося, і досі далеко не все надруковано.

Почав він писати ще в 1851 році, коли був у семінарії, і перші його літературні твори були якісь «Небилиці». Затим до семінарського часу належать пісні і романси: «Ти не моя», «Чорний кольор» (1854 р.), «Повій вітре на Вкраїну» (1855) і т. д. [На автографі Руданського, що 2 в мене, точно зазначено, що «Повій вітре» писано в Петербурзі, 24 липня 1856 p., себто не за семінарських часів. Як що дата «1855» стоїть на Комаровому «автографі», то й це був би один з доводів, що в нього не автограф, а копія. – А. Кр.]

Але найбільше всього писав він за час 1856-1858 р., коли був уже в Петербурзі студентом Медико-хірургічної Академії [Це не точно. Бо на р.р. 1859-1860, коли Руданський теж студентував, припадає так само чимала пайка його творчості. – А. Кр.]; таким часом датовано і «Лірникові думи» і «Цар Соловей» і всі так звані «Приказки», котрі, до речі додам, ніде в цих рукописах він не називає «Співомовками», як називав чомусь у пізнішому рукопису, що був у руках Н. Волинського, а як у першому, так і в другому зшиткові називає скрізь «Приказками» [Нагадуємо, що «співомовкою» звав Руданський віршування, а тісніше лиш «приказками» – анекдоти-побрехеньки. Термін: «співомовка» у нього давній, він є в найстаріших його автографах. – А. Кр.]. І така назва – цілком народна і найбільше підходяща до таких утворів, котрі здебільшого основані на народних приказках, анекдотах і т. д.

Що воно за «Небилиці», з котрих почалася літературна діяльність С. Руданського, ми не знаємо; скоріше всього, що вони загубилися, як дуже давні і найраніші вірші, котрим може і сам автор не давав особливої ціни. Принаймні, як видно з заголовків «Небилиць», ні одна з них до сього часу не надрукована, і звісток про них в інших рукописах, про які ми чували, немає.

Про пієсу «Лірникові думи» маємо коротеньку звістку в книжці д. Шейковського «Опыт южно-русского словаря. К. 1861», що на ст. 145 називає цю піесу поемою, навіть «величною» і щиро народною, і наводить з неї один уривок «Про бусла». Порівнюючи заголовки цієї поеми, як визначено в IV поділі першого зшитку, і в II поділі другого зшитку, можна сміливо сказати, що «Лірникові думи» – теж саме, що і «Байки світові в співах», і написані на основі того самого матеріалу казково-апокрифічного змісту, що Руданський записав від народа і завів у свою збірку під заг.: «Байки світові в людських оповідках». До цієї ж думки надводить і надрукований у словарі Шейковського уривок «Про бусла», бо такий самий народній переказ знаходимо в «Байках в людських оповідках».

У передмові до цього поділу Руданський пише так: «Як писав я в співах світовії байки, то мав я собі на умі – в каждій оповідці витримати силу людської змислової утвори, а для того кажду оповідку розказати так, як вона мені була розказана». Частина сього матеріалу надрукована в книжці «Малорусские народные предания и рассказы», що вийшла в Києві в 1876 році, а решта дожидає свого часу. Вже з того, що надруковано, можна бачити – наскільки цікавий і цінний цей матеріал. А як мистецьки переробив його Руданський у своїй поемі «Лірникові думи» чи в «Байках світових в співах» – про це може свідчити хоч би той невеликий уривок «Про бусла», що д. Шейковський наводить у свойому словарі. Тож дуже велика шкода буде, коли цієї поеми не знайдеться в інших рукописах, про які не раз доводилося чувати.

Про поему «Цар Соловей», що теж, мабуть, десь загубилася, я чув дещо від д. Ніщинського, якому сам Руданський читав цю поему в [18]60-х роках. Д. Ніщинський дуже хвалить цю поему; по словам його, Руданський мав на меті в цій поемі змалювати відносини слов’ян проміж себе і до інших сумежних народів. Та, на жаль, д. Ніщинський не пам’ятає фабули цієї поеми.

Про переклади С. Руданського з грецької, латинської і російської та староруської мови (Іліада, Енеїда, Війна жаб з мишами, Демон і Слово о полку Ігоря), так само і про його поеми з історії України – в нашім рукопису ніяких звісток немає: певно, що коло цих праць він заходився вже пізніше.

Рукопис Руданського я перевірив з бібліографічним списком його творів, що надрукував д. Франко в 6 ч. «Зорі» за 1886 рік, – і знайшов у цьому рукопису коло сотні пієс, котрі до сього часу не були ніде надруковані. Подаючи на увагу шановним землякам ці, досі не знані, поетичні твори одного з видатніших наших поетів, бажав би я тим способом заохотити і всіх властителів рукописів Руданського, щоб і вони так само подали звістки про свої рукописи і поділилися з земляками тим, що вони мають нового, досі невідомого з його творів. Тільки тоді, коли всі рукописи Руданського будуть відомі, коли все, що єсть у них нового, буде надруковано, тоді тільки і можна буде сподіватися повного видання всіх писань Руданського, як самостійних, так і перекладів, і тоді тільки визначиться те поважне місце, яке повинен осягти Руданський в нашому письменстві. Тож друкуємо нові поетичні твори Руданського, тримаючися того порядку, який сам він визначив, і зберігаючи при сім усі особливості його мови, без жодних одмін і поправок.

М. Комар.

(«Зоря» 1803, ч. 1, 1 / 13 січня, ст. 8-9 = «Твори Степана Руданського» т. І, Львів 1895, ст. 1-9).

Публікувати свого рукописа М. Комар почав у тому самому 1 ч. «Зорі» 1893 р. Всіх він видав – як було вже сказано – 104, але декотрі приказки (проти духівництва, та такі, що трохи фривольні) пішли тільки до окремо виданої відбитки, а до самої «Зорі» не попали. Таким чином у «Зорі» 1893-1895 ми знаходимо на 10 приказок менше, ніж у відбитці, яку потім затитуловано: «Твори Степана Руданського, т. І» (Льв. 1895). Ми, подаючи для бібліографії Руданського перегляд «Зорі» число за числом, понаводимо заголовки усіх поезій так, як вони містяться в часописі, тільки ж нумер поставимо для кожної поезії такий, під яким вона приходить у відбитці, тобто в І т. «Творів».

От що видрукував М. Комар у «Зорі» 1898-1895:

Зоря 1893 № 1.

1) Преслівля: «Спив до дна я прикрий килих» (ст. 9).

№ 2. (ст. 29-30). Пісні: 2) Ти не моя; 3) Чорний кольор, 4) Не згадаю гадки; 5) Ой вийду я у садочок; 6) Козаче, голубче! 7) Зозуля; 8) Серенада: «Світять зорі».

№ 4. (ст. 66-67). 9) Ой чому ти не літаєш? 10) Тільки-м родилась, злая недоля; 11) Над колискою («Спи дитя моє»); 12) Могила; 13) Пісня Хмельницького.

№ 6. (ст. 113-114). 14) Псалом 109. [А. Кр. Треба: 136]; 15) Хлопці-молодці;. 16) Голубонько-дівчинонько; 17) Калино-малино; 18) Заклята дочка.

№ 7. (ст. 135-136) Приказки. Про жидів: 19) Фурманка з жидами; 20) Рабин і запорожець; 21) Бородатий хусит.

№ 8. (ст. 193). 22) Що то мати, що то діти! 23) Штукою зайшов; 24) Сам поїду; 25) Три питання.

№ 13. (ст. 250-251). 26) Подорож до Єрусалима; 27) Оливо не вадить; 28) Жидівська дитина; 29) Горобці.

№ 14. (ст. 270-271). 30) Голодний жид; 31) Пан Чехович; 32) Pchła; 33) Масло; На циганів: 34) Циган з хроном; 35) Місяць; 36) Пішов циган на толоку; 37) Без’язика коняка; 38) Циганський похорон.

№ 15. (ст. 288-290). 39) Циган в огірках; 40) Лев і пролев; 41) Циганська смерть; 42) Циган-пасічник; 43) Циганський хрест.

№ 16. (ст. 311-312). На німців: 44) Води! 45) Зелений пес; 47) Рак. – На ляхів: 48) Шляхтич; 54) Ляшська натура [Подано в відбитці №№ 45-54 (як видно і з нумерації) в інакшому порядкові, ніж у самому часописі «Зоря», звідки відбитка робилася. – А. Кр.].

«Зоря» 1894

№ 1. (ст. 9-11). На німців: 46) Prosie się. – На панів-ляхів: 49) Каньовський і Радивил; 50) Katuj, bracie! 51) Szukaj sensu; 52) Лист; 53) Камінний святий. -Приказки на своїх: 55) Пан і Іван в дорозі.

№ 3. (ст. 59). 56) Не вчорашній; 57) Ой питоньки, питоньки! 58) Що кого болить.

№ 4. (ст. 81). 59) На калитку; 60) Цікавість; 61) Треба всюди приятеля; 62) Чужая дитина не то, що рідня.

№ 6. (ст. 131-132). 63) Згуба душі; 64) Ксьондзів наймит; 65) Крива баба; 66) Чуприна.

№ 8. (ст. 180-181). 67) На що Бог сотворив; 68) Еге, гай; 69) Дощ; 70) Слабий зуб; 71) Школяр; 72) Вбили.

№ 10. (ст. 227-228). 73) Порошки; 74) Черевики; 75) Попович; 76) Козак і король [В окремій відбитці (але не в «Зорі») подано тут іще три приказки, непідхожі для літературного читання: 77) Козацькі ксьондзи (т. І, ст. 118); 78) Смерть козака [в Варшаві] (І, 119); 79) Перекусіть, пане! (І, ст. 120). – А. Кр.].

№ 11. (ст. 253). 80) Розумний панич; 81) Суходольський; 82) Варена сокира; 83) Жалібний дяк.

В цім же номері «Зорі» 1894 (ч. 11, ст. 241) надруковано портрет С. Руданського.

№ 13. (ст. 299-301). 84) Запорозькі шори; 85) Прислівля: «Вір, не вір, а не кажи брешеш».

№ 14. (ст. 321-322). Байки: 86) Хмельницький з ляхами; 87) Ворона і лис.

№ 19. (ст. 418-419). 88) Вовк, собака і кіт.

№ 20. (ст. 439). – 89) Польський і руський кіт; 90) Старий вовк.

«Зоря» 1895

№ 9. (ст. 170). 91) Засідатель. – Приказки на попів та ксьондзів [В окремій відбитці (та не в «Зорі») ми тут ще маємо: 92) Піп на пущі (т. І, ст. 150). – А. Кр.]: 93) Піп з кропилом; 94) Піп у ризах [В окремій відбитці йде ще: 95) Чорт (І, ст. 154), річ доволі порнографічна. – А. Кр.].

№ 10. (ст. 191). 96) Там її конець [У відбитці: 97) Ви, пан-отче (І, 158); 98) Чого люди не скажуть! (І, 158). – А. Кр.]; 99) Biskupstwo; 100) Pasa na dzieci [У відбитці: 101) Kuracya od oczu (І, 161). – А. Кр.]; 102) Przywitanie [У відбитці: 103) Страшний суд (І, 164); 104) Набожний ксьондз (І, 164) – А. Кр.].

Примітки

Подається за виданням: Кримський А., Левченко М. Знадоби для життєпису Степана Руданського. – К.: 1926 р., с. 128 – 134.