20. А. Кримський, влітку 1895 р., здобувши до своїх рук трохи чи не всю літературну спадщину Руданського,
подає статтю: «Про рукописи Руданського
і про їх відносини між собою»

А. Кримський, М. Левченко

Уже Комар мав далі-далі додрукувати увесь свій рукопис Руданського, коли трохи чи не вся літературна поетова спадщина як стій опинилася в руках у мене. Це було влітку 1895 року. Про своє придбання я негайно подав широку звістку до Франкового фольклорно-літературного журналу «Житє і слово» (Львів 1895, т. IV, кн. 5, сент.-окт., ст. 261-266):

Про рукописи Руданського, про їх відносини між собою
та про поетові листи.

(З додатком двох листів Руданського до його брата).

Чимало українців, а надто котрі старші, згадують про Руданського, що мовляв з нього був дуже талановитий поет, найпершого розбору. Так кажуть ті люди, котрі ще самі знали покійника та читали рукописні збірки його творів, що він засилав до Київа. Тільки ж молодші українці частенько не розуміють, чому це старіші такечки вихваляють поета, чому звуть його незвичайно видатним, чому нарешті звуть його найкращим після Шевченка. Не розуміють молодші такої похвали Руданському через те, що не дуже-то можуть познайомитися з його творами.

З невеличкого збірничка «Співомовок», що видала в Києві Олена Пчілка 1880, важко зрозуміти всю вагу автора, а ті вірші, які надрукував др. Франко в «Зорі» 1886 р., знаходяться в закордонному часописі, що тоді не дуже був розповсюджений на Вкраїні, та й осібної відбитки з них не було; опроче ж їх там і не гурт: усього 55. Під кінець [18]80-х років галичани зачали друкувати в «Ватрі» та в календарях «Просвіти» історичні поеми Руданського; та поеми тії – це ж мабуть чи не найслабші поетові писання; вони швидче можуть дискредитувати автора в очах публіки, ніж підняти. Аж 1893-го року д. Комар заходивсь видавати в «Зорі» багацько співомовок Руданського, і ото таким способом наші сучасники за 25 год по смерті Руданського починають довідуватися, чим він обдарував Україну.

Нема чого й казати: ті вірші, що повидавав, видає і ще видаватиме д. Комар, дуже гарні; прочитавши їх, тепер не важко скласти ціну авторові. Але треба признатися, що й після Комарової публікації Руданський ще далеко не ввесь виявиться громаді, бо в нього єсть іще багато інших творів, а поміж ними щира перлина – поема «Світові байки в співах» (народня біблія). Рукописи всіх неопублікованих творів Руданського, які вважалися досі за загублені, тепер лежать у мене: мені їх передав шан. проф. Павло Гн. Житецький. Я отсе ладнаюся видати їх у світ божий.

Згадані рукописи дуже цікаві. Їх є ціла колекція: тут і ніби чернетки Руданського (хоч може термін «чернетки» буде тут не точний: краще казати – 1-ша редакція), тут і його власноручні чистовики (назвім їх: «2-га редакція»); тут і чужоручні копії; тут і листи. Оглядаючи все теє та порівнюючи тії звістки, які подав про інші рукописи др. Франко («Зоря» 1886, ст. 195) та д. Комар («Зоря» 1893, ст. 8), я зовсім легко бачу, коли Руданський що писав, коли і скільки разів упорядковував і переписував свої твори, звідкіля пішли які копії, – одно слово: як стосуються один до одного всі ті рукописи, що знаходяться в мене, в Комара та в когось із галичан?

Зачав Руданський складати українські вірші в Кам’янець-Подільській семінарії 1851-го року, певне в маї: найперший свій твір («Два трупи») він скінчив 1 червня [[Прим. 1924]. А в тім, може він щось був звіршував і перед «Двома трупами», тільки потім понищив. Пагінація І рукописного (хронологічного) тома починається в нього з цифри «11». Виходить, що були пописані в нього ще 10 листочків перед «Двома трупами», та він їх видер. Міг би це бути якийсь віршований лист (такий, як до дядька Коваля); могла б бути й прозаїчна передмова.]. Писав під виразним впливом Шевченковим. Другий з черги твір, поемка «Вечерниці», датується 23 січня 1852-го року. Далі дещо писалося 1853-го року; а вже ж починаючи з 1854 року Руданський пише таки багатенько; та й мова його кращає (бо 1853-го р. він ще міг уживати таких форм, як «з Оленой молодой»).

Не буду я тепер розводитися, що, коли і де писав тоді молодик, бо хронологію та всякі критичні уваги й висновки я подаватиму тоді, як буду видавати самі твори: поки що можу зафіксувати лиш той факт, що 1859-го року студент Руданський захтів посписувати до купи всі свої віршування, які доти він вісім чи дев’ять літ любісінько переховував був чи на клаптиках паперу чи в малесеньких зошитах.

[[Прим. 1924 р.]. Одного такого невеличкого давнього зошита 1854 р. ми можемо бачити в Усенародній бібліотеці при Академії наук, серед паперів В. П. Науменка (під № 50). Це поема «Край пещери два дубочки» (її опублікував С. О. Єфремов у «Киевской старине» 1902, № 2). На ній надписано: «М. Красное 1854», – і справді рука Руданського тут безперечно 1854 p.; одразу видно, що це молодший і менше вироблений почерк, ніж, напр., почерк рукописів 1859 р.]

Впоравши вже 1860-го року всеньку работу, він ті клаптики очевидячки знищив як річ уже непотрібну [[Прим. 1924] – хіба що випадком могло дещо переховатися, – як, от, рукопис «Край пещери» 1854], а замість того він мав собі три товсті зошити-томи книжного формату в малу вісімку, в окладках із синього паперу. Два перші томи, переписані ще 1859-го року в літі, Руданський оправив у палітурки, а третього – ще ні (нижче й побачимо, чому ні). Дак в оці три томи він посписував свої твори, не йдучи за змістом, а попросту – хронологічним розпорядком, в тому порядкові, в якому вони на світ з’явилися, підряд; коло кожної пієси він поставив дату (рік, місяць і день), а часто ще й город або село, де тоді він був, як складав вірші.

Оце така чернеткова, або перша трьохтомова, редакція.

Я зважився був назвати ті три томи «чернетками» найбільше тому, що на них Руданський потім поробив чимало виправок, замазувань і т. ін. А дехто міг би поставити навіть іще категоричніше запитання: а хіба ж не може бути, що й уся моя гіпотеза тая про існування якихсь іще давніших, точно первісних «клаптиків» – не правдива? Чи ж не могло б бути, що оці три томи не є пізніша всезбірка, зредагована до купи аж 1859 і 1860 року, а таки первісний справжній оригінал, де кожну сторінку пописано саме тоді, коли вказує дата? Адже ж лист Руданьского до брата, який друкується в цій самій книжці «Житя і слова», нібито натякає на те, що в мене в руках таки справжні чернетки-первописки, виготовлювані протягом десятьох літ.

Проти цього остатнього питання можна одректи, що в первих двох томах (а мабуть і в третім, тільки я його не бачив) скрізь однаковісінький папір і однаковісінька рука. А вже ж таки за 10 годів (1851-1860) і папір і характер письма мусіли б чим раз обмінюватися.

Що ж є в отих трьох томах, які я вважаю за найпершу (хронологічну) редакцію давніше написаних творів, а дехто, може, схоче вважати і за найперший оригінал?

В первім томі – твори з 1851, 1852, 1853, 1854, 1855 і 1856 року.

В другім томі – твори за 1857 рік («Соловея Царя» нема ані в тексті, ані в огляді), далі – писання за 1858 і почасти навіть за 1859 р. (але тільки до 10 липня).

Третій том, що про його згадує д. Франко («Зоря» 1886, ст. 195), містить твори за рік 1859 (з 26 вересня) та за 1860-й (до 3 падолиста).

Перші два томи – у мене, третій – у Галичині (або в д. франка, або в Вас. Лукича). Всі вони звуться: «Спивомовкн козака Винка Руданьского». Далі на першім томі стоїть: «Кныжка перша. З 1851 року до 1857»; на другім: «Кныжка друга 1857, 1858, 1859». А на третім томі, як видно з Франкового опису, не зазначено, що то має бути «кныжка третя», а єсть тільки от що: «1859-1860. Петропиль».

І звідси, і взагалі з хронологічних дат III тома, і ще з інших Франкових звісток, та з листів Руданського про своє літературне працювання 1859 p., та ще з того, що цей 3-й том не заведено і в палітурки, кожному й поза очі стане ясно, що як задумав Руданський уже другу редакцію своїм творам (про неї у нас мова нижче), то третій том першої редакції ще не був не тільки переписаний начисто, ба навіть звіршований; а вже ж із листу до брата Грицька 7 липня 1859 p., який подається нижче, можна непомильно догадуваться, що перші два тома готові були коли ще не в липні 1859-го року, то в осени того самого року.

Цю трьохтомову найпершу всезбірну редакцію творів 1851-1860 я вважаю за найціннішу для дослідника, ба за нею ми можемо вислідкувати хронологічно, ступінь за ступенем, розвиток поетичного талану Руданського; та й задля життєпису поетового ця редакція має теж незвичайну вагу; і найповніша вона.

Тільки ж сам автор не думав або йому одрадили видавати свої твори в світ хронологічним порядком. Треба було зредагувати їх по інакшому, себто перевести другу редакцію. В кінці 2-го тому першої, хронологічної редакції ми бачимо додаток: «Заголовки І і II кн.», себто покажчик змісту для обох томів. Для чого? – для того щоб легше було, глядючи в покажчик, переписати рукопис по інакшому – задля видання друком. Той покажчик – не хронологічний, ба речево-систематичний; твори, що йдуть в обох книжках мішма, в покажчику поділено вже на рубрики: «Пісні», «Байки» і т. і. (Для характеристики ще не зовсім твердих національних поглядів Руданського цікаво завважити, що прикладки на поляків він заніс в рубрику: «Приказки на чужих», а прикладки на великорусів – у рубрику: «Приказки на своїх». Є в нього в цій другій рубриці підрядні рубрики; одна з них зветься: «На самих себе», – ото вже, значиться, на українців)…

Дак от, держачись цього систематичного покажчика, Руданський з липня до вересня 1859-го року переписує свою першу редакцію, вже новітнім порядком: розбиває всі свої поезії по вищезгаданих рубриках («Пісні», «Байки» і т. і.) та й називає свою новоперетасовану всезбірку «Ныва. Козака Винка Руданьского». На заголовку стоїть іще зазначка: «Київ 1860 p.». На мою думку, це не має значити, що Руданський переписав «Ниву» саме в Києві 1860-го року, а попросту – він її хтів видавати в Києві та й сподівався, що вона вийде в світ отого 1860-го року. В цій редакції (звім її: «друга») мало того, що всі пієси розпорядковано не хронологічно: ще й повикидувано всі дати, котрі стояли під кожною поезією першої (хронологічної) редакції, – і ніде вже не зазначено не тільки місяця й дня написання будь-чого, ба навіть не зазначено й року. Де ж тепер той рукопис? Чималий шматок з цієї другої редакції знаходиться у д. Комара. Те, що він зве своїм «другим зшитком», то й єсть шматок із другої редакції. Містяться в нім рубрики: «Пісні» і «Приказки».

[[Прим. 1924]. Тут я три рядки своєї статті – проминаю, а саме не передруковую свою (безперечно помилкову) заяву, ніби решта рукопису оцієї другої редакції знаходиться в мене. Ближчий дослід незабаром (ще 1895 р.) показав мені, що в мене є рукопис уже аж третьої редакції. Про це говоритиметься нижче, на ст. таки 139-й.]

Та в д. Комара знаходиться ще один – як він каже – власноручний рукопис творів Руданського, що д. Комар назвав його: «Зшиток перший» («Зоря» 1893, ст. 8). Це – шмат з великого рукопису, де покажчик показує, що там були ось які пієси (два перші відділи навіть заціліли): І. Пісні, всіх 15, датовані 1854-1858; II. Байки і приказки, всіх 57, всі з датами 1857-1858 р.; далі – нема: III. Небилиці, всіх 6,1851-1854 р.; IV. Лірникові думи, 1856 (без прозаїчного додатку); V. Цар Соловей, 1856 р. Датовано скрізь тільки рік [[Прим. 1924 р.] і, як видко з Комарового видання, є в датах різкі помилки], а місяця та дня – ні.

Що ж то за рукопис?

Звісно, не маючи його перед очима, важко вгадати гаразд, що воно таке. Та я думаю, що то – третя редакція, пізніша од другої: адже ж показчик свідчить, що тут була й новинка, якої нема в першій і другій редакції – поема «Цар Соловей».

[[Прим. 1924 р.]. Сеє писавши, я зробив був тоді (1895) безперечну помилку. Бо навіть незабаром-таки після того, ще 1895 р., детальнішеє (ступінь за ступенем) порівняння текстів Руданського непохитно показало мені, що Комарів «перший зшиток» у ніякому разі не може бути 3-ю редакцією. Він має рясні ознаки примітивності, невиправленості і, живовидячки, належить до типу теж 2-ої редакції (це я потім печатно з’ілюстрував багатьма прикладами, публікуючи 1896 р. дрібніші поезії Руданського). I взагалі той Комарів «1-ий зшиток» викликає деякі непорозуміння; от, чому роки, підписані в тому зшиткові під окремими поезіями, бувають неправдивими? Хіба міг би в таких випадках помилятися сам автор – Руданський? Чи справді той Комарів «1-ий зшиток» є авторський автограф? Чи не чужоручна копія? А от, навпаки, один з належних мені автографічних Руданського рукописів («Світові байки в співах»), якого я по-первах помилково був пристосував до «2-ої редакції» (диви ст. 139, у 1 примітці), містить у собі такі несумнівно-пізніші зміни і такі виправки на краще проти «2-ої редакції», що я приневолений був іще 1895-го року визнати саме його за «третю редакцію».]

«Я вже згадав, що в Комара «перший зшиток» не цілий: не стає «Небилиць», «Лірникових дум» та «Царя Соловея». Але через лад сумувати про втерю нам нема чого, бо і «Небилиці», і «Лірникові думи» переховалися в 1-й редакції у мене під рубрикою «Байки». Ніде нема ніякісінької чутки тільки про поему «Цар Соловей», а велика шкода, бо Ніщинський казав, що то дуже гарна річ.

Подивімось тепер, що надруковано, і що готується до друку з творів Руданського, зложених 1851-1860 року, та й візьмім за основу «перву редакцію» (хронологічну, трьохтомову), бо в ній є такі вірші (дуже гарні, додам), які Руданський з недогляду або з цензурних умов не переписав у рукопис 2-ої редакції. Отже досі з «первої редакції» найбільше опубліковано т. 3-й (той, що є у д. Франка і містить твори 1859-1860 р.). Його вже оголошено друком трохи чи не ввесь; і шкода тільки, чому теперішній галицький хазяїн того II тома бариться надрукувати переклад «Слова о Полку Ігореві».

Далі – тії вірші, що писалися 1857-1859-го року, містяться в середнім, або 2-м автографічнім томі першої редакції. Здебільша все те видрукує д. Комар, тільки ж із рукопису не «1-ої», а 2-ої ред.; кажу: «здебільша», бо вже бачу, що деякі приказки знаходяться виключно в «першій», хронологічній редакції, а більше ніде. Отже про решту того 3-го тома потурбуюся вже я; і потурбуюся так само про весь перший том (твори з 1851-1856 р.).

Відомо, що з творів Руданського робилися (численні, здається) списки другими людьми і блукали скрізь по Вкраїні. Декотрі з чужих списків є і в мене. Є в мене один список II поділу 2-ої (нехронологічної) редакції (віршовані «Байки світовії), зроблений після 1883-го року; він живовидячки призначався задля цензури.

Та ще ж є в мене той самий малесенький списочок 1869-го року з печаткою Стрільчевського, що д. Франко опублікував у «Зорі» 1886-го року. Франко описує його в тім самим річнику «Зорі» на стор. 195-й і думає, ніби це власна рука Руданського. Це помилка, той списочок зовсім чужий, – Франко не призвичаєний розбирати російські характери письма; опроче там трапляються грубі помилки, неможливі для автора, і їх нема в справжнім оригіналі Руданського. Та й датовано тую збірочку неможливим способом: «С. Петербург. 5 марта 1869 года». Руданський сказав би «Петропіль», а не «Петербург». Далі: 1869-го року він був у Ялті. Др. Франко думає, що в написі помилка: «1869» – замість 1859 року; але і цю думку перекидає правопис збірничка: Руданський почав писати «і» тільки з 1861-го року, а доти ставив «и». Тим часом в збірничку стоїть систематично «і» та «ы», напр. «цілыть».

Роблячи влітку цього 1895 р. археологічні екскурсії по Київщині з доручення одного московського вченого товариства, я між іншими паперами придбав багацько т. зв. «альбомів» з віршами. Котрі альбоми писалися за шістдесятих років, то там часто трапляються вірші Руданського, але без авторового підпису. Найчастіш трапляється приказка: «Вареники». Для студій над Руданським такі альбоми можуть мати вагу, але для критики тексту – ні.

1862-го року Руданський написав: «Чумак. Український дивоспів на штирох місцях. Зложив Степан Руданьській. Ялта. 1862 року. М-ца Сент.» (NB. Зміна в правописі. Це, значиться, вплив кулішевої «Основи», де він співробітникував). 1871-го року в маї та в апрілі він тую оперету сильно переробив і всякі одміни списав в осібному зошиті. Обидва власноручні авторові рукописи – в мене. Про «Чумака» досі не було й чутки ніде.

В [18]60-х роках Руданський працював найбільше над перекладами з грецької та почасти латинської мови. Надруковано (в «Правді»): а) Іліади пісня перва («Правда», 1872, У, №№ 2-8), збірка третя (1875, № 1, 2, 7), збірка п’ята (1876, № 1-3), збірка шоста, вірші 120-235 (1875, № 14), збірка сьома, осьма, дев’ята (1877, №№ 1, 2, 10, 11, 16-18); б) Енеянки пісня перва, вв. 657-756 (в «Правді», 1874, № 5). (Диви бібліографічний спис, що д. Франко подав у «Зорі» 1886, ст. 95-96).

Що Руданський був переложив більше, про це свідчать Василь Лукич («Зоря» 1886, ст. 136), що бачив 12 пісень Іліади, і д. Мандичевський, якому здається, що він бачив у В. Барвінського Іліаду переложену геть усю («Зоря» 1886, ст. 120). Де ж манускрипти? Чи в когось із львів’ян, чи справді в Києві, як каже д. Мандичевський? («Зоря» 1886, ст. 120). У мене є власноручний Руданського список другої пісні Іліади, та й то не весь, і є (здається, теж власноручний) уривочок з первої пісні. Як відомо, друга пісня ще не була друкована. (В середині рукопису лежить картка, а на ній рукою Драгоманова написано гексаметричний переклад уривка з Одисеї, таки гарний, зроблений 16 ноября 1866 p.).

1869-го р. Руданський був переложив «Війну жаб з мишами». Де оригінал, не звісно [Я бачив його 1886 p. у д. Трегубова в Києві; він же був ласкав зладити для мене копію того рукопису, котру я й передав д. Лукичеві для опублікування. – Ів. Фр.]. Ом. Огоновський («Зоря» 1887, ст. 321) запевнює, ніби він у Ніщинського, і покликається на лист Руданського до Ковальова («Зоря» 1886, ст. 96). Тільки ж той лист не дає ще права на такий здогад; опроче, за 25 год після того, як писався лист, багато води уплило; та й д. Комар, що не раз балакав з д. Ніщинським про Руданського, нічогісінько не згадує про існування рукопису «Війна жаб з мишами».

В усякім разі, хоч дечого з творів Руданського не стає, та таки є надія, що вже не довго нам чекати до повного видання. Горе тільки, що поемі «Цар Соловей» – дак мабуть уже амінь.

Поміж тими паперами, які мені приручив П. Гн. Житецький, є два документи, що кидають вельми важне світло на життя Руданського. Ми досі дуже мало знали про поета. Те, що подав у «Зорі» 1886-го року Одесит (ст. 78-79; ст. 94-95), долучивши три листи Руданського до Ковальова, – от і все, що ми знаємо, бо з дрібненької заміточки Бориса Познанського («Зоря» 1885, ст. 135) довідатися можна не гурт. А вже ж можна було б дещо розпитати у тих Руданських, що й досі єсть на Поділлю [Де саме вони на Поділлю, я не знаю. Та я думаю, що рідне село поетове – Хомутинці Вінницького повіту. – А. Кр.], та в д. Синицького в Києві. Ті два документи, за які я згадував, то два листи Руданського до його брата Григорія. Про того брата нам відомо тільки те, що пише поет у листі до Ковальова з Ялти 1870 р. 24 юля [Там я в «Житті і слові» 1895 (ст. 266) навів і відповідного уривка з листу Руданського 1870 р. Але тут я той уривок проминаю, бо він уже був поданий вище на ст. 15 та на ст. 33-34. – А. Кр.].

«Один з тих листів Степана до Грицька – писаний на звичайнім поштовім папері, з усіх чотирьох боків, дуже дрібно. Його дуже подерто, – мабуть багацько блукав по руках. Папір зажовкнув; скрізь плями од вогкості. Другий лист дуже вицвів, та папір переховався краще. Я подаю листи достоту так, як вони написані, не чіпаючи ані мови, ані орфографії, ані пунктуації.

А. Кримський. 11 юля 1895.

Далі в «Житті і слові» 1895, ст. 266-271, я подав обидва листи до Грицька. Тут їх не передруковую, бо вони вже передруковані в нас: один – на ст. 16-18 (з Петербургу 1859, 5 липня), другий – на ст. 20-21 (з Ялти 1861, 21 грудня).

[Тяжка хороба очей приневолила мене перервати мою працю над Руданським і доручити дальше збирання й оброблення матеріалів моєму помічникові (науковому секретареві) М. З. Левченкові, що й досі дуже багато був допомагав мені в моїй роботі. Ми умовилися одначе, що М. З. Левченко, як матиме здавати в друк будь-який дальший розділ, попереду читатиме його мені, щоб я міг (усно) поробити в нім свої детальні редакторські виправки, чи то в змісті, чи то в стилі й мові. А. Кр.]

Примітки

Подається за виданням: Кримський А., Левченко М. Знадоби для життєпису Степана Руданського. – К.: 1926 р., с. 135 – 142.