Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Перший всеукраїнський… / Частина перша. Стенограми… / 14. Засідання 30 жовтня 1921 р.

Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ

Частина перша. Стенограми засідань
14 – 30 жовтня 1921 року

14. Засідання 30 жовтня 1921 р.

(Молитва)

Мороз.

Засідання Всеукраїнського Церковного Православного Собору розпочинається. На черзі дня такі справи: зачитання тих резолюцій, які Собор ухвалив і передав в редакційну комісію для редагування, і після цього – остаточного затвердження. Потім святий Собор відклав заслухати доповідь Миколи Васильовича Левицького про встановлення всеукраїнського церковного свята. Потім ще була справа про російський церковний Собор, вона була не порушена, але треба обговорити її. Ще одна справа з приводу обрання на єпископа Юхима Калішевського. Йому трохи не хватає до 30 років. Треба ухвалити, що у виключних випадках по згоді з Радою можна висвятить і особу молодшу, але достойну. Ось ті справи, які нам треба сьогодня вирішити.

І так, почнем з резолюцій. – Згода? – (Згода).

Ходзицький.

Я хотів сказати про організацію співочої справи при Церковній Раді.

Мороз.

Це діло Ради. Про питання про канони. (Зачитує резолюцію) [текст відсутній].

[Прізвище не вказано.]

Я хотів, щоб ми могли дійсно ствердити резолюції. Я хотів, щоб прочитались форми, які стверджені Собором, а поруч, які зредаговані комісією. Бо ми не можемо пам’ятати резолюції, які пропонував Собор.

Мороз.

Це неможливо, бо там ціла купа ухвал. Була ж ухвала Собору, щоб передати редакційній комісії, а потім уже зредаговані резолюції докласти. (Зачитує резолюції) [текст відсутній].

Ми заслухали всі ті резолюції головні, які були ухвалені на протязі двох тижнів Собором. Є ще инші резолюції, але то другорядні й ідуть протокольним шляхом.

Тепер з приводу того, як нам їх ухвалювати. Ці резолюції принципово були ухвалені Собором і здані для редагування в Президію Собору. На мій погляд, ці резолюції нам обговорювати немає можливости і немає потреби, бо все, що можна було зробити уже зроблено. Через те я вважав би, щоб усі резолюції ствердити, але з умовою, що вони передаються в церковно-правничу комісію, яка перегляне їх, щоб не було якого-небудь протизаконного непорозуміння.

Стороженко.

Я цілком приєднуюсь до пропозиції шановного нашого голови, але мені здавалось, що тут є зауваги редакційного характеру. Я взяв на замітку слово «господарювання» і инші – наприклад, «єпископ не є церковний». Безумовно, єпископ церковний, тільки не нашої Церкви. Так що тут багато є редакційних поправок.

Мороз.

Ці ухвали переписані машинкою, може, і вкралась опечатка. Потім можна їх обробить з боку стильостичного. Собору угодно ці резолюції затвердити? (Одноголосно затверджуються). Собору угодно буде, щоб резолюції були передані в церковно-правничу комісію, щоб слова, які не підходячі, були замінені відповідаючими? (Згода).

Угодно буде, щоб президія виправила стильостично? (Угодно).

Значить, резолюції всі нами ухвалені. Таким чином, не може бути балачок, що наш Собор був неканонічним.

Тепер ще додаток – угодно ухвалити, що у виключних випадках можна освятити особу, якій не хватає 30 років.

[Прізвище не вказано.]

Я пам’ятаю, що ця справа була обговорена Собором і Собору угодно було вирішити, що не менш 30 років. Тим більш, що ми од цього нічого не загубили, бо коли людина корисна, то й залишиться корисною.

Мороз.

А як тут ми загубим і діло пострадає від цього [?] У нас зараз, ви самі знаєте, яка велика боротьба йде, і ми не можемо поставити свого діяча для діла із-за того, що йому немає 30 років! Достойна людина буде ждати рік, щоб бути єпископом. Це на мій погляд. Я зачитаю ухвалу і примітку відносно обрання єпископів. (Зачитує ухвалу) [текст відсутній]. Тепер я голосую, хто за цю резолюцію? (Одноголосно приймається).

Як нам назвати цей реглямент, який ми ухвалили? Є пропозиція назвати його – «канони устрію».

Липківський.

Прошу Собор поправити маленький пропуск, який зробився на днях. Відомого нашого отця Григорія Дем’яновича Стороженка, коли давали на ухвалу кандідата, то думали, що Григорій Дем’янович одказується. Між тим, він одказується від кандідатури єпископа, а просив на деякий час дати йому можливість попрактикуватись, висвятившись на священика. Ось через що я прохав би, щоб помилку поправити і висвятити Григорія Дем’яновича Стороженка на єпископа.

[Прізвище не вказано.]

Я був, коли Собор підраховував голоса, коли зустрічалось прізвище Стороженка, то казали зачеркувати, бо він одказується.

Мороз.

Діло в тім, що Стороженко був обраний на єпископа Собором Київщини, так що ми можем ствердити, не обговорювавши.

Липківський.

Ще є кандідат Звенигородщини. Але позаяк він сюди не прибув по незалежним од нього обставинам, його кандідатура не видвигалась. Але Звенигородщина дуже бажає, щоб він іменно був єпископом. Може, Собор затвердив би цю кандидатуру?

[Прізвище не вказано.]

Я сам зараз з Звенигородки. Це, власне, йде річ про пан-отця Калішевського з Петраківки. Він дійсно заслуговує цього. Українізував всю Звенигородщину сам Калішевськнй. Це людина певна і багато працювала і достойна такого високого сану. Селянство його дуже цінить і бажано було б його обрати єпископом на Звенигородщину.

Мороз.

Тут вийшла невеличка помилка. Калішевськнй відомий діяч. Діяч, який перший почав працювати по українізації на Київщині. Це перше село було, де працював Калішевський, яке визнало Церковну Раду. Так що з цього боку Калішевськнй має більші права, як хто инший.

Чехівський.

Той порядок коли повітова рада буде присилати кандидатури єпископів до Ради Церковної, – є постійний порядок. Але той порядок, який ми зараз переживаєм, требує це необхідно зробити. Для цього можна, я гадаю, ухвалити кандідатуру пан-отця Калішевського.

Мороз.

Справа ясна. Угодно Собору ствердити кандідатуру о. Калішевського? (Угодно).

Ще одне питання. Коли на Соборі Київщини були обрали митрополитом Київським Пархвенія. то був обраний заступником йому Антонін. Але не той ні другий не явився. Ми визнали, що посада митрополита вільна. Може, Собору угодно буде визнати, що катедра, чи то посада заступника вільна і обрати почесного отця Нестора [Шараївського – ред.]? (Одноголосно приймається).

Слово члену Собору Миколі Васильовичу Левицькому.

Левицький.

Високопочесні члени Собору, моя доповідь буде дуже коротка, але я їй надаю велику увагу. Ми починаєм нове життя церкви вільної, народньої, і мимоволі являється питання про те, що як нам вшанувати день свята, який вибрати високоторжественний день. Цей день мусить бути. Найти цей день легко, тільки стоїть найти назву нашої церкви – вільна соборноправна автокефальна церква, – в самій назві легко найти той день.

Моя думка буде про встановлення українського свята волі і праці. Наша церква вільна, вона скинула ярмо. Церква, яку гнобили московські епископи, довели до того, що вона стала поліцейським участком. Вона була у такому становищу, що торгували нашою Церквою і продали [її] за 200 золотих. Після того, як Церква пройшла таке ганебне становище, то перше бажання буде вільна любов. Воля мусить запасти глибоко в душу нашу.

Я думав, що встановлення цього дня зв’язано мусить бути з бажанням волі. Цей день може назватись святом волі. Цей день мусить носити назву свята волі й праці. Це не наша видумка, наша Церква трудящого народу, працюючого народу. Це буде нашим обов’язком, щоб це свято було зв’язано як з волею, так і з працею. Крім того, наша церква, як церква трудящого народу себе зв’язує з трудовим народом і, крім того, зв’язує себе з трудовим народом цілого світу. Так само, як і в справі волі теж зв’язує з цілим світом.

Я пропоную це українське свято встановити 1 травня. В зв’язку з тим, як робітники цілого світу цей день святкують, тому не буде гріха, коли Церква трудового народу скаже, що ми не тільки єднаємось з нашим трудовим народом, а єднаємось з трудовим народом цілого світу. Це віха така, що показує народу дорогу до волі і охорони інтересів працюючого народу. Так що це буде світлою віхою, яка буде світити і показувати, щоб наша церква не хилилась у бік пануючих класів.

Цей день мусить бути ініціативним – громадської праці, – засновання шкіл і т. и. Так що це буде мати виховуюче значіння. Прошу шановних членів Собору звернути увагу на це і прошу дозвілу прочитати резолюцію тої пропозиції, яку я пропоную. (Зачитує резолюцію) [текст відсутній].

Я мушу додати, що в цей день мусять бути молитви за тих, хто боровся за волю українську на цілому світі, і за живих, які працюють у нас на Україні і на цілому світі.

Ось коротенько, щоб не однімати у вас часу, дозволив внести цю пропозицію до вашої уваги. Я просив би визнати це свято і затвердити резолюцію.

Стороженко.

Шановні члени Собору, я зверну увагу на те, звідкіля ми мусимо брати мотиви для встановлення свята, яке тут було запропоновано шановним докладчиком. Ми з вами пригадаєм, що Божественний Вчитель Іисус Христос, коли вийшов на нагорне місце, то зробив заклик: «Прийдіть до мене всі трудящіє і обремененні. Я успокою вас» [1]. Стоїть питання, чому Вчитель закликав під свою тінь, для того, щоб вони віддихали, перестали працювати. Він закликав, очевидно, як порядок, коли не буде визискувачів і праця буде тільки для колективу і, безумовно, в такій обстановці праця стане насолодою життя. Безумовно, ці мотиви сходять з самого Христа. Зараз ми є свідками того, що це ученіє Христа з великими зусиллями починає реалізуватись Ми є свідками, що 1-е травня святкує во всім світі весь трудящий люд.

Так що, цілком буде доцільним, коли ми скажемо, що церква приєднується і в свою чергу перса встановлює свято волі і приєднується до загального робітничого святкування.

Прошу вибачить, що я затримав вас, но скажу, що мотив для святкув[ання] находиться во всім божественнім ученії нашого вчителя Іисуса Христа.

Краєвський.

Шановні члени Собору, тепер, як ми бачили, робиться велика перебудова во всьому світі не тільки церковна, а й економічна, політична. Сьогодні якраз наш архиєпископ підіймав думку про те, що буде заклик на конференцію всіх християн. Тепер ми знову чуємо порівнення думок – нового святкування.

Я до цього хочу додати, до цих загальних думок, ще нову думку – формування. Шановні громадяни, життя само висовує, що треба нове формування. Шановний оратор запропонував святкувати 1 травня і згадав тих покійників, які положили життя своє на громадській ниві. Позаяк на цьому Соборі утворений новий прецедент обрання єпископів, а якого ще не було ні в жадній церкві – так що тепер виявились апостолами, які висвятили єпископа.

Дозвольте ще прецедент поминання покійників завданням [вважати] нового храму. Треба пам’ятати наших покійників ще ближче, не так, як пам’ятали до сього часу Івана, Петра і тільки – святкуванням, молитвою. Крім молитв в храмі [за] великих діячів, [бажано] щоб дух [їх] завжди був з нами. Це ідея висока, але це нам не помішає. Поминання повинно бути таке, що пам’ят ь їх повинна дійсно бути з нами на землі.

Крім того, торкнусь відносно заклику на конференцію всіх християн. Мені здавалось, що цей акт був би цілком політичний, може, з нашого дозволу пропонував би, щоб меморандум випустити.

Мороз.

Запис промовців уже вичерпано. Може. Собору буде угодно принципово пропозицію Миколи Левицького ухвалити і передати в редакційну комісію? (Угодно).

Мороз.

Скликання російським єпископатом у 1922 р. Собору [2]. Вони пишуть, [що] хоть ви від нас відійшли, а ми вас хочемо тримати у своїх руках і пишем вам відозву. Очевидно, вони будуть намагатись посилати і у наші парахвії відозви. Може, наш святий Собор обміркує тут сьогодня цю справу.

На мій погляд, треба нам ухвалити, що всі члени повинні використати всі ті зібрання, які будуть російські єпископи скликати в справі російського Собору для інформації української церкви. Людність наша в цій справі участи брати не повинна. Хто забирає слово в цій справі?

Бойчук.

Шановний Соборе!

Я взяв слово в цій справі з приводу обмірковування, – яку поставити контрактацію російському єпископату. Тому що мав деякі стички раніш, це необхідно мати на увазі. Я гадав би, що не тільки треба роз’яснити це питання, а навіть я вважаю, що цей Собор буде скликаний, так що треба вживати заходів, щоб той Собор був переведений не в їх користь, а в нашу. Треба старатись, що коли будуть посилатись делегати у повіт, то щоб делегати ті були співчуваючі українському руху. Таким чином, ми зможемо поставити їм той «контр», яким гадають скористуватись вони проти нас.

Ковбасюк.

Шановний Соборе!

Щось дивне твориться, ми бачим, як єпископат шагає всім шагом за церковною Радою. Що раніш у них неможливо було, то тепер можна. Вони кажуть, [що] ви проторюєте дорогу, а ми йдемо без всякої праці. Чи можливе це надалі?

Ні, я скажу про картину, яка наблюдається. Їх агенти, звичайно, роз’їжджають по селах: і оден в рясі, а другий – у штатському. Збірають відомості про працю Ради, заходять до тих священиків, які щиро поставились до цього руху і кажуть: «Чого ви йдете за ними?» Коли вони нападають на людей не дуже розвинутих, то той йде не в ту [і] не в цю сторону. Коли вони нападають на більш освічену людину, яка розуміє, так, наприклад, напали на п.-о. Н… Він задав питання, чому оден у рясі, другий у цивільнім одежі? – Тепер можна, ми все визнаєм, даже готові визнать Церковну Раду, только нам не нравятся, котрі сидять тут. «Видите, я даже лучше люблю Украинскую Церкву чем Русскую, там люди ругаются а тут нет. Нам мова, мова нравится, толко не нравится группа, которая пустила нас в революционный рух».

Так що я твердо скажу, що коли вони будуть спички вставляти в наші колеса, то вони вогненні і не піддадуться. Собор буде не їх, а наш.

Стороженко.

Я по данному питанню предложив би конкретну пропозицію. Обговорювати тут, яким чином реагувати на майбутній Собор Російської Церкви на Україні не приходиться. Ми цілком свідомі, що твориться. В данному разі кожна свідома людина цілком знає, яким способом їй боротись. Конкретно нам треба винести таку резолюцію: доручити нашій Президії, аби вона завчасно в найближчому часі виступила з відповідною відозвою до всіх Церков на Україні, з’ясувала сутність Собору, який відбувся, його постанови і тут же виступити, чому на другий рік скликається другий Собор. Треба, щоб ці відозви читались по всіх парахвіях як українських, так і не українських. Безумовно, з 500 три попаде неукраїнських. Так що українська людність рознесе ці думки і це буде одвертий, щирий спосіб боротьби.

Пропоную не обговорювати спосіб, а прохати Раду, щоб вона своєчасно виступила з відозвою.

Тритенко.

Я прохав би, щоб якомога Рада скоріше випустила всі наші постанови.

Мороз.

Є пропозиція Президії Собору про те. що всі наші місцеві організації мусять використати всі ті зібрання, які будуть скликатись російським єпископатом для організації свого Собору, щоб узнати, з якою метою цей Собор буде скликатись. Хто з цим згоден? (Згода).

Є пропозиція Стороженка, щоб Церковна Рада видала відозву про діяльність Всеукраїнського Церковного Собору. Таке побажання угодно винести? (Угодно).

Таким чином, черга дня, яка сьогодні намічена, вичерпана, і ми підійшли до [мо]менту того, що вся наша праця виконана. Але ми хочемо зробити маленьку перерву, і в цій перерві одкрити засідання Всеукраїнської Ради для оформлення деяких питань, які виникають у зв’язку з питаннями Собору Київщини. Цю перерву угодно зробити? (Угодно).

Так засідання Собору переривається і розпочинається засідання Церковної Ради з участю членів Собору.

По статуту Всеукраїнської Спілки Православних Парахвій керівничим органом є Всеукраїнська Церковна Рада, а виконавчим органом – Президія Всеукраїнської Православної Ради, також само, тільки виконавчим орг аном. Мала Рада. Церковна Рада вибрана на рік. Нам треба вважати, що цей склад президії Церковної Ради є і Мала Рада. Потім друге питання – безумовно, що справа буде поширюватись і будуть необхідні працівники. Ми маємо листа з Таганрога від N… який дійсно хоче працювати, так що прийдеться поновляти раду, але поповнити можуть Великі Збори. У нас є примітка кооптувати працівників. Треба ухвалити, що Мала рада користується кооптуванням.

Потім друге діло. По закону, який ми прийняли, при Раді організується Вищий Суд. Вибирає Рада на Великих Зборах, себто сьогодня. Можна вибрати або уже аж на Миколу, але це дуже довго чекати, так що треба це сьогодня зробити.

Це власне три питання, які необхідно сьогодня ухвалити, щоб далі можна було провадити працю. Хто забірає в цій справі голос? Ніхто не бере, значить, ясно. Президія Ради Всеукраїнської ствердить яко Малу. (Приймається).

Тепер пропонується, щоб надати Малій Церковній Раді право кооптації в свій склад тих осіб, які будуть корисні для справи. (Приймається).

Чехівський.

Гадаю, що в масштабі керування церковним життям всеї України потрібний окремий відділ у Малій Раді, який керував би організацією розвитку співів. Побажати організувати такий відділ для керування організацією розвитку спів[у].

Мороз.

Мала Рада нічого не має, але брак коштів перешкоджує. Потім ще композіторів немає. Запрохали були Стеценка, але він виїхав на село, потім запрохали Козицького, але він теж виїхав на село. Ми це приймаєм і виконаєм.

Про Вищий Церковний Суд на підставі 48 канонів сказано так. (Зачитує канон) [текст відсутній]. Значить, у нас є пропозиція, щоб Собор Церковної Ради доручив Малій Раді скласти реєстр осіб, яких бажає обрати в Вищий Церковний Суд, і щоб цей реєстр затвердили чергові збори Ради. Так що, неначе, Великі Збори. (Одноголосно ухвалюється).

Тепер далі ще про порядок праці. Угодно доручити Малій Раді виробити цей регламент і подати на затвердження засідання Малої Ради. (Приймається). Може, ще є запитання до Ради?

Левицький.

Дорогі брати і сестри!

Закінчується наш Собор. Про те, яку велику вагу він має, ви самі знаєте і бачите. Ми пережили такі великі дні, чи вряд хто з нас забуде. Не кажучи про те, що наш український нарід не забуде цих днів. Ми були учасниками у висвяченні єпископів, вони являються апостолами Церкви. Ми повинні пам’ятати, що кругом вороги об… нашу церкву. Як ми можемо поставитись до цього – ми мусимо одверто сказати, що кожен мирянин мусить бути апостолом української Церкви – це його обов’язок. Кожен мусить дбати про те, щоб Церкву оберегти.

Звертаюсь на прощання до вас, – коли роз’їдетесь додому, пам’ятайте про те, що на нас лежить великий святий обов’язок не тільки берегти церкву, а й ширити. Ми мусимо по це дбати день і ніч і не забувати не на хвилину наш святий обов’язок.

Ми засідали в храмі, який стоїть 900 літ, який переживав татарщину і всякі руїни. Хай же, дорогі брати, цей великий дзвін святого Собору лунає на цілу Україну – в вашій особі, – що ми йдем до вільного життя Церкви, що ми йдем незалежно, автокефальною, соборноправною Церквою. Кожен з нас повинен бути апостолом Церкви Української і боронить її від тих, хто хоче зруйнувати. Хай вам Бог допоможе.

Чехівський.

Брати!

Підем тепер кожен на свою роботу і там повинні провалити ті заповіти, якими ми тут спільно ділились. Я хочу пригадати на кінці той [мо]мент, коли основатель нашої Церкви Ісус Христос пішов со своїми учениками в межі N… і содомські [так у тексті. Правильно: Тірські і Сідонські. – Мт. 15:21. Ред.] і шла за ними жінка ханаанеянка іншої нації [3] і кричала вслід і просила Христа допомогти їй, но Христос не відповідав. Тоді вона вдруге стала просити і молити, але Христос не відповідав. І уже ученики звернули увагу Вчителя свого і кажуть: одпусти її. І лише годі Христос звернувся і сказав, чого вона хоче. Коли та попросила допомогти своїй дочці слабій, то він сказав – не годиться брати од дітей і кидати псам, кидати собакам. Гостре слово було сказано представниці сусіднього народу, який нищив усе святе. «Народ іудейський, – Христос сказав, – велика віра твоя, хай буде так, чого ти просиш». І далі Христос сказав: «Ідіть перш всього до овець ізраїльських. Скільки раз я хотів зібрати вас усіх рідних, як птиці збирали своїх пташок» [4]. Так казав Христос. Тільки після того, як було використовано джерело першожиття, було сказано: ідіть, научіть всі народи [5].

Отже, браття, не випадково це зроблено Христом. Для того, щоб піднести ідею всесвітньої Церкви, треба міцно збудувати церкву на грунті нашого народу. Перше всього, треба йти по селах, городах до наших братів, які ще заковані в кайдани. На кожному зібранні, скрізь ви повинні рвать ті кайдани наших братів.

Отже, братгя, не гадайте, що ви, члени Собору, можете дома обернутись в звичайного обивателя. Ні, браття, ви завжди будете чути той дзвін, який буде вас звати – і кожен з вас повинен підніматись і нести це діло гуртом. Скажу словами мудреця, сучасника нашого: «Як не тепер, то коли, як не ми, то хто повинен будувати цю справу?»

Цей заповіт, щоб слова наші не остались лише піднесені настроєм, а щоб воно увійшли в життя і понесло вогонь, любов, віру і надію. Щоб це сталось, ми повинні приложити всіх зусиль, не стояти не перед чим. Коли так буде, то радість засяє і у нашому життю. Ніщо на землі не буде сильніше тої огневої сили, яка буде в ваших душах. Туди, де тьма кругом, до наших братів, і в спільній праці з’єднаємося в нашій Церкві. Христос там, в Гефсиманському саді, що за нас молився і з нами поєднався.

Мороз.

Слово представнику робітників слова сестрі Щурук.

(Щурук читає витримки з Євангелія) [текст відсутній].

Єпископ Юрій.

Ще декілька хвилин, і ми члени Собору, роз’їдемося. Коли ми їхалн сюди, то ми почували, що їдем на свято якесь. Але побувши тут скілько днів, ми собі не мріяли, що це є свято, велике свято, надзвичайне свято відбулось у ці дні. Надзвичайне свято в відбудуванню української церкви – життя релігійного.

Мене сумлів бере, коли подумаєш, що завтра ми роз’їдемось по домах, хто буде там нам напоминати це свято. Але з вірою в Бога, як тут вітав Дух Божий над нами, що робили ми тут для рідної церкви. Так і там нам буде напоминати Дух Божий, що тут було, що нам треба робити на місцях. Я думаю, що я не буду одиноким, як скажу, хто ж привів нас на цей святий храм, хто показав шлях, коли ми з далеких країв України, не дивлячись на таку суподорож все ж таки з’їхались більш 400 чоловік. Ці шляхи указала нам Рада, представники якої тут сидять. Я гадаю, що я буду виразителем всіх, коли скажу: поклонимось перед Радою, щира подяка вам, святий отець і вам всім. Дай. Боже, на майбутнє довгії літа. (Співають «Довгії літа»).

Задорожній.

Поважний Святий Соборе, сьогодня в останній день ми бачимося, завтра роз’їдемося. Що ж чекає нас там, на селі, со сторони тих, хто не може нашу справу переварити. Божественний Вчитель сказав: Щасливі ви, коли вас будуть… [6]

Так сказав Господь наш Іисус Христос, і ми цей заповіт повинні тримати, а ще підкреслює нам славетній наш поет Тарас Шевченко, коли він був у кріпацтві.

Хай будуть гнобити і казати – вони нам проповідують політику, як раніш говорили – проповідують нам якийсь комунізм, бо для загітування таких мас вживають ріжних заходів. Ми повинні їм сказати, що політики ніякої немає, а що торкається християнства, то воно є інтернаціонально. Так що ми маємо власне право проповідувати віру Христову, і це зразок християнства, який ми хочемо проповідувати…, щоб проповідувати правду.

Дійсна Церква Христова повинна бути єдиною Вселенською Церквою. І от ми повинні сказати, що проповідь Христа є інтернаціональна. Як казав Христос, немає жида, грека і т. и. [7] По всіх повинен панувати Христос. Він проповідував рівність, свободу і братерство. Коли ми так будемо проповідувати, то нас ніхто не зіб’є. Коли ми будемо вірити в слова Христа, де він каже: «коли вас будуть гнать…» [8]. Коли ми будемо це пам’ятати, то у нас більше буде охоти до цеї праці.

Що торкається того, що на нас будуть говорити, що ми розповсюджуєм політиканство, – ми знаємо з історії, що Христос дав право на ріжних язиках проповідувати; є [нації], де налічується тисячами нарід, і ті проповідують на рідній мові. Ми знаєм приклад старого часу, коли хотіли пригорнути до Росії, то, звичайно їх приваблювали тим, що вчили їх мову і потім йшли проповідувати їм віру Христову. Для того, щоб збільшити в количественному відношенню російську імперію. Як же ми не можемо проповідувати для того, щоб збільшити маленьку людність України. Тим. хто не хоче цього проповідувати, ми можем сказати словами Шевченка: «П’явки, п’явки» [9]. Хто може, сміється з цеї мови, то хай побільше пам’ятає заповіт Шевченка і Христа.

Маленко.

Шановні члени Собору!

Оден російський поет, недавно я прочитав його, пише, [що] тільки той народ здібний підвищити культуру, котрий, робить реформу у своїх релігійних справах не застивая в первобитному становищі. Той йде до вищих культур, котрий в своїх релігійних справах переживає у собі внутрі – тільки той народ здібен до вищої культури.

І я, старий, був на Соборі і чув ваші промови і бачив вашу працю, працю всього українського народу, то дивувався, як щиро, як обережно і яким при­родним джентельменським кроком ви йдете. Яку ви робите реформацію, не скажу, а поліпшення святої православної Української Церкви [робите] як ви, про котрих ми, інтелігенти думаєм – то темний нарід, грубий нарід, невихований нарід.

Скажу вам одверто, що я часто, рівняючи себе з вами, дивувався вашому благородству. Ви з ними не хочете поривати, а вперед йдете. Чому так в Германії не було [?] Я ще в середній школі читав – велика реформація йшла в Германії: Лютер рішуче схопив папу і скинув з престола і сказав: дай нам євангеліє. Народ український не так робить, він дуже обережно іде вперед. Лютер просто… пустив в папу, а наш народ здібен до вищої культури. Наші предки запорожці шаблі виймали і слухали євангеліє, показували, що з зброєю в руках будуть захищати євангеліє. Наш меч другий. Новий Собор пошле українському народу єпископів добрих. З шановним відношенням до науки релігійне громадянство повінню йти поруч. Таким шляхом піде український народ і забезпечить нам перемогу.

Мороз.

Від бувшого члена Собору пан-отця Конона – Бея надійшла така заява. (Зачитує) [текст відсутній]. Угодно шановному Собору прийняти його у свою братерську сім’ю? (Угодно, слава). Угодно висловити свою братерську любов, співчуття моральному перелому п.-о. Конона Бея? (Угодно).

(Усі промовці висловились).

Представник Робітників слова.

Святий Соборе!

Ми скоро роз’їдемся, жалко розставатись. Тут у промовців я бачу, немає певности, бачу – врагів у нас багато. Ми пішли далеко уперед, ми оставили мертвих ховати своїх мертвяків [10]0. Вони нам нічого не пошкодять. Ви тут бачили, що ми прийняли і до чого дійшли. Господь указав нам шлях і ми стали на нього твердо. Увійшли ми в новий Ієрусалим, хай нам світять ієрусалимські слова Господні. Нічого нам боятись, у нас немає ворогів. Нам треба світ нести у темряву. Це темрява, ворогів немає, бо вони побиті.

Ще скажу декілько слів. Земля може подолати небо, так і ворога можна подолати тільки любовію. Ворогів у нас не може бути, наша справа свята. Ще сказати можу – промисел Божий. Послали 2-х чоловік висвятитись – не доїхали, прийшов Михайло до Липківского, не застав. Липківський по приїзді пішов до Михайла – не застав. Це все случай, а случай – промисел Божий. Тут на Соборі захотілось пан-отцям єпископа, хочуть, щоб цей труп завоняв на время, тощо ж робити, посилають за ним. Він прибігає сюди. Бачили ми, що він тут воняв. Він пішов і бачили ми, що після його ухода що ті, хто колихався – стали кріпкі. Їм очі розкрились. Господь сам нам укаже, нічого нам боятись, нікого.

Мороз.

Любі брати і сестри,

шановні члени Всеукраїнського Православного Церковного Собору!

На мою долю випало щастя вітати вас на початку вашої святої праці. Дозвольте сказати декілько слів наприкінці святої праці. Я нагадаю вам, що цю працю по сликанню Собору Всеукраїнська Рада розпочала 14 вересня 1920 р. Ви бачите, для того, щоб ви мали змогу зібратись, пройшов рік і оден місяць. За цей час удалось Всеукраїнській Раді скликати цей Собор.

У нас були сумліви, хитання, чи дійсно ми доведемо цю справу до кінця. Але у нас була велика віра, що Господь Бог допоможе довести до кінця. Як ми бачим, що ця віра була недаром. Церковний Собор зібрався і виробив ті шляхи, по яким можна йти для підвищення нового життя нашої церкви. Хто ж це нам зробив? Це люде, які пішли на заклик Церковної Ради. Це люде, які були нашими уповноваженими і головноуповноваженими, які несли на це діло свої кошти і працю. Я вважаю, що нам необхідно від імені Собору висловити всім працівникам, які працювали на місцях, свою щиру подяку. (Дякуємо).

Ви часто чули, що бувший Церковний Собор, який скликала Рада другого складу, йшов зовсім иншим шляхом, навіть виключив зі свого складу Раду. А наш Собор йшов у контакті з Радою і показав, що він цілком свідомо зрозумів завдання і задачі, які на плечі Ради поклало церковне життя.

Отже, беручи працю…, я вважаю необхідним констатувати той факт, [що] коли на цьому Соборі повстали бажання деяких течій, щоб цьому Собору не дати можливості довести до кінця справу, то хочу констатувати, що твердою частиною були пан-отці. Але твердою основою було селянство. Ми вірили, що наш Собор закінчить свою працю, як іреба. Я скажу словами Давида, що дійсно в ці дні Бог побажав, щоб його слава перебувала на землі нашій [11]. (Зачитує) [текст відсутній].

І дійсно, що наша віра була велика, і правда з неба поглянула. Не було у нас єпископа, але Господь Бог послав нам. Він послав женців [12], які будуть непохитно і твердо стояти на стерні нашого церковного життя. Безумовно, ми зробили велике діло, але ще багато прийдеться зробити. Тут було сказано, що помічаються великі сумліви – цього я не бачу. Є бадьорий настрій – вогневий. Я сказав би, щоб дійсно цей вогонь у нас не загасав, щоб ми на місцях розповсюджували те, що тут було сказано.

Отже, я прохав би вас ще одну справу – не забувайте справи матеріальної, бо це необхідно. Я прошу вас – організуйте це діло як слід, щоб дійсно ви помогли цьому. Щоб ці кошти, які необхідні будуть нам для постачання книжок, хору, – щоб ці засоби були зібрані добровільно і дані тому органу, який це провадить, то ми докажем, що ми дійсно це будем робити і маленькими пожертвами.

Україна така велика, що який-небудь карбованець з села нічого не значить, а тут виходить ціле море сили матеріальної, яке дійсно дасть змог у здійснити ці побажання, що у нас робились, щоб стала [наша мова] відома всьому світу. Я думаю, що нашу постанову передати за кордон і цим наша мова буде славитись. Дорог і брати, допоможіть Церковній Раді все це зробити.

Тепер ще, я вважаю від імені Церковної Ради висловити подяку всім членам Собору за те, що вони також взяли на себе цей тяжкий хрест – в тяжких обст авинах сюди їхали, жили тут в голоді і холоді і назад будуть також їхати. Од Церковної Ради вам щира подяка. Од себе ще висловлю щиру подяку, що вам було угодно обрати мене Головою Святог о Собору. Оскільки це я міг, я старався виконувати. Може, я під час своєї праці ког о образив, то прошу мене вибачити. Дякую вам, на цьому оголошую засідання Всеукраїнського Православного Собору закритим.

Липківський.

Ми повинні з щирою подякою звернутися до Господа нашого за те, що наш Собор відбувся. Дійсно, якби Господь Бої нам не допоміг, то як би він відбувся? При яких тяжких обставинах прийшлось їхати, але все-таки зібрались і відбувся Собор. Ви зробили за ці дві неділі те, що не зробили за 200 літ нашого життя. Не тільки Собор цей вирішив долю Української Церкви, – можна сказати, що він зробив початок вирішення долі Церкви. Що ж торкається української Церкви, то цей Собор поставив її на твердий шлях автокефальної живої творчости.

Але, дорогі члени Собору, все, що сталось, ким воно було підготовлено? Підготовлено воно нашими найкращими силами України, які з початку життя України підготовили до цього часу цю роботу. Вся наша Україна в могилах славних наших предків, які своє життя поклали за нас, між цими могилам и піднімається могила пророка Тараса Шевченка, який теж життя своє поклав за волю, віру нашого народу, і після його до останніх часів скільки тисяч або мільйонів кращих синів нашого народу покрили могилами нашу українську землю. І от на цих могилах будується лучше життя нашого народу.

Отже, по нашому старому звичаю українському, скінчивши працю, згадаєм же щирою молитвою до Господа Бога на вічний спокйі тих всіх синів України, що завойовували віру і добробут нашого народу, життя своє поклали, проспіваєм їм “Вічну пам’ять”. («Вічна пам’ять»).

Я дуже радий, що всі ці надії всесвітні у стінах цього храму відбулись Помолимось щиро Пресвятій Богородиці нашій і подякуєм Пресвяту Богордицю за те, що вона сподобила відбутись нашому Собору. (Моляться).

Ф. 3984. – Оп. 3. – Спр. 104. – Арк. 68 – 81. Стенограма.

Додаток. Слово члена Собору, прочитане перед закриттям Собору


Примітки

1. Мт. 11:29 – 30.

2. Йдеться про Всеросійський церковний собор, який планували провести 1922 р. прибічники обновленства в РПЦ. Але це їм не вдалося зробити. 16 травня 1922 р. відбулися лише установчі збори “Живої Церкви”, де було створено Вище Церковне Управління, на чолі якого став архієпископ Антонін (Грановський).

3. Ханаанеї, або ханаани (І М. та ін.) – мешканці землі Ханаанської, що оселилися в мій раніше за ізраїльтян. Вони вважали себе нащадками Ханаана, одного з 11 синів Хама. Притчу про ханаанеянку викладено: Мт. 15: 21 – 28.

4. Мт. 23:37.

5. Мт. 28: 19 – 20.

6. Ймовірно, Мт. 5: 11 – 12.

7. Гал. 3: 28.

8. Мт. 5: 11 – 12.

9. П’явки, п’явки! може, батько

Останню корову

Жидам продав, поки вивчив

Московської мови.

Шевченко Т. Г. . // Повне зібр. тв. – К., 1989. – Т. 1. – С. 190.

10. Мт. 8: 22.

11. Цар Давид: “Бог побажав, щоб Його слава перебувала на землі нашій”. Тут важко встановити про що йдеться. Напр.: Пс. 8:2; 64: 2 і т. ін.

12. Мт. 9: 37 – 38.

Подається за виданням: Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ. – Київ-Львів, 1999 р., с. 359 – 371.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 305

Модифіковано : 18.12.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.