Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Чорнобильська катастрофа у… / 1987 рік / Червень 1987 р. / 11 червня 1987 р. / У полі зору – Чорнобиль

У полі зору – Чорнобиль

Л.Янюк, кор. “Радянської України”

Цими днями у Києві і Київській області побували групи акредитованих у Москві іноземних журналістів. Вони здійснили поїздку на Чорнобильську АЕС, побували у місті Прип’яті і селищі Зелений Мис, відвідали музей бойової слави Міністерства внутрішніх справ УРСР і зустрічались з пожежниками, які брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, побували в кількох нових селах, збудованих в області для переселенців з тридцятикілометрової зони.

Для іноземних журналістів було організовано прес-конференцію у виконкомі Київської обласної Ради народних депутатів, в якій взяли участь радянські працівники, спеціалісти в галузі охорони навколишнього середовища, медицини.

Наш кореспондент брав участь у цих поїздках і зустрічах, організованих на прохання акредитованих у Москві журналістів управлінням інформації Міністерства закордонних справ СРСР і відділом преси Міністерства закордонних справ УРСР, і попросив кількох з них поділитися враженнями про побачене і почуте.

Насамперед хочу відзначити: фотокамери всіх моїх іноземних колег не були зачохлені. Коли ми їхали на Чорнобиль, коли ходили біля споруд атомної станції та в її приміщеннях, коли стояли на порожній площі в місті Прип’яті і на майданчику, де зібрано майже всі автомашини і мотоцикли, що були в особистій власності прип’ятчан і мешканців тридцятикілометрової зони. А неподалік від споруди укриття четвертого енергоблока, на якому торік сталася аварія, було спеціально зроблено зупинку, щоб той, хто хоче, міг сфотографувати «саркофаг». Затвори фотокамер клацали і під час руху – іноземні журналісти робили знімки через скло автобусних вікон.

До чого я веду? До того, що гостям було показано все, що вони хотіли побачити. На їх запитання відповідали директор Чорнобильської АЕС М.Уманець, заступник головного інженера по науці М.Карпан, начальник реакторного цеху № 4 Г.Рейхтман, начальник відділу інформації і міжнародних зв’язків виробничого об’єднання «Комбінат» О.Коваленко, спеціалісти і робітники АЕС. У селі Здвижівка Бородянського району, де ми побували, гості заходили в будинки, заглядали в господарські споруди на подвір’ях, у магазині купили тістечка, а по тім розбрелися вулицями села, розмовляли з його мешканцями і фотографували, зокрема, сфотографували дівчинку Катю, яка народилась 26 квітня 1986 року в селі Залісся поблизу Чорнобиля. Одне слово, іноземних гостей не возили в об’їзд і не водили околицями. Вони хотіли побачити Київ і киян через рік після Чорнобильської аварії, саму діючу АЕС, переконатися в існуванні безлюдної трндцятикілометрової зони і в обсягах дезактиваційних робіт, що їх уже виконано, почути про те, що ще буде зроблено. Звичайно ж, багато питань і до спеціалістів, і до робітників, і до селян було щодо їх самопочуття. Неприхований інтерес проявляли гості і до медичного контролю за здоров’ям тих, хто був у тридцятикілометровій зоні в ті дні, одразу після аварії, хто працював і працює на АЕС. Неабияку зацікавленість викликали і проблеми дезактивації прилеглих територій і стеження за станом навколишнього середовища не тільки в зоні, а й в республіці загалом.

На всі запитання, крім тих, відповіді на які становлять технологічний секрет Радянської держави [1], іноземні журналісти одержали відповіді.

У.Ітон, кореспондент газети «Лос Анджелес таймс» (одного з найбільших і найвпливовіших друкованих органів США), яка видасться на західному узбережжі країни, так і сказав після поїздки:

– Усе, що мене цікавило, я побачив. На мої питання було дано вичерпні відповіді.

– І до якого висновку ви дійшли? – запитала я.

– Звичайно, ще багато роботи. Добре, що там нині безпечно – я переконався. Сподівався побачити гірший стан справ. Впевнений, що всі, хто там працює, сміливий народ. А переселені все одно хочуть додому. Я їх розумію – місця там гарні.

Такими короткими російськими фразами У.Ітон передав свої враження. Ще він говорив про те, як багато будується в Києві житла. Він був у нас у столиці три роки тому і тепер побачив чимало змін…

Усі іноземні журналісти, з якими я говорила, були одностайні в думці, що одержали об’єктивну інформацію.

Я наведу кілька уривків із зроблених записів. Спочатку про роботу і долю чорнобильських енергоблоків.

Запитання: Як працюють діючі блоки АЕС?

Відповідь: Вони знаходяться на номінальному рівні потужності. За час після пуску (після аварії) вироблено більш як 7 мільярдів кіловат-годин електроенергії.

З: Що буде з третім блоком?

В: Там ведуться дезактиваційні роботи. Нині рівні полів такі, що можна говорити про пуск третього блока в цьому [1987] році.

З: А як четвертий?

В: Він охолоджується. Йдуть донизу температурні і гамма-поля. Явно простежується фізична закономірність напіврозпадів. Сьогодні не застосовується спеціальна змонтована система охолодження – процес триває природно. Всі зовнішні споруди не зазнають температурного впливу від активної зони. Тому є впевненість, що ця могутня залізобетонна споруда, що функціонує без температурних напруг, простоїть сотні років. Термопара, найбільш заглиблена до активної зони, показує сьогодні плюс 95 градусів. А взимку на даху «саркофага» не танув сніг. Очікувати будь-яких несподіванок від замурованого четвертого блока немає підстав.

З: І все ж, коли не зважити на фізичні закони? Або знову ж таки взяти до уваги недосвідченість людини, яка може накоїти лиха?

В: Укриття 4-го блока має системи безпеки, завдяки яким можна заглушити реакцію в будь-якому випадку. Років через три смисл експлуатації укриття четвертого блока має відпасти [2]. А от для науки він становитиме інтерес ще довгий час. Науковці буквально нашпигували його приладами і датчиками. Як лабораторія «саркофаг» служитиме й служитиме.

З: І, зрештою, недобудовані 5-й і 6-й енергоблоки, яка їх доля?

В: Вони законсервовані, оскільки великі обсяги робіт належить виконати на третьому блоці. Програма будівництва подібних об’єктів у нашій країні не закрита – триває спорудження таких самих атомних енергоблоків у Смоленську, Курську, Ігналінську. А тут – особливі умови. Після повної дезактивації всіх об’єктів і майданчиків, тридцятикілометрової зони, коли можна буде без обмежень ввести сюди великий контингент людей, питання про дальше ведення будівництва може бути знову порушене [3].

З: Який фон тут, у директорському кабінеті, показує ваш дозиметр і де ваш особистий нагромаджувач?

У відповідь директор АЕС піднімав руку і показує на ремінець годинника, до якого приладнано нагромаджувач. Дозиметр показував соті частки мілірентгена за годину.

– У кабінеті директора, – сказав кореспондент грецької газети «Проті» М.Менікос, – ми порівняли показники дозиметрів – вашого й того, що привезли з собою фінські колеги. Обидва показували ту саму цифру.

Така сама операція «зіставлення» була проведена і в Прип’яті, коли ми стояли на порожній площі міста, – десяті частки мілірентгена за годину.

З: Коли тут можна буде жити?

В: Важко назвати конкретний строк. Третину території міста дезактивовано. Робота триває і, безперечно, буде завершена. Але ми не можемо поки що дезактивувати кожний клаптик землі під кожним деревом у лісі – щоб жоден сантиметр землі не таїв небезпеки для людини… І в Прип’яті ніхто не живе, хоча місто використовується для господарської і наукової діяльності.

– Я ніколи не міг собі уявити місто без людей, – каже кореспондент японської газети «Майніті» Масасі Егава. – Це страшно. Аварія – не вибух атомної бомби. А які страхітливі наслідки. З атомом треба бути обережними всім і в усьому.

По Прип’яті гуляла луна наших голосів. Колись буйно зелений квартал, який я пам’ятаю в минулі роки, вражав голими піщаними палісадниками і чорним мокрим асфальтом (місто, шляхи в зоні, територію АЕС постійно поливають за будь-якої погоди, щоб не піднімався пил). Зняту в Прип’яті землю, викорчувані насадження вивезено в спеціальні могильники.

…У Прип’яті ніхто не живе, але є в ній куточок буйного життя. Ми доїхали до околиці міста і вийшли біля теплиць. Під скляним дахом квітнуть троянди, цвіте полуниця, звисають з гудини огірки. Червоніють на грядках помідори, гостро пахне листя смородини. Працівники лабораторії радіологічних досліджень, яка входить у спеціалізоване підприємство виробничого об’єднання «Комбінат», поставили за мету довести можливість одержати чистий (без радіонуклідів) урожай овочів і ягід у тепличних умовах у замкнутій системі. Такий перший урожай уже одержано, типовий для гідропоніки. І вчені ставлять нові досліди й експерименти з різними рослинами і їх сортами – у теплицях і в натуральних умовах, щоб була можливість спостерігати, порівнювати, робити певні висновки. Звичайно, ці досліди специфічні. Вести мову про очікувані результати рано. Однак робота вже сьогодні виходить і на конкретне завдання – вчені одержали замовлення Держагропрому на виробництво суперелітного насіння огірків.

Я особисто не втрималася, щоб не покуштувати червону ягоду ремонтантної полуниці, яку знайшли в буйній зелені (тільки вчора зняли урожай і, перевіривши, відправили в їдальню) серед квітучої грядки, що через 2-3 тижні знову заяскравіє червоним кольором. Полуниці полуницями, проте основна перспективна мета працівників лабораторії – пошук шляхів і можливостей відновлення угідь у тридцятикілометровій зоні, де сільськогосподарські роботи нині не ведуться [4], рекультивації земель і поверення їх у народне господарство.

Усіх цікавив стан і вміст води – в річках, під землею. Ми знаємо – про це писали газети, що навколо стаційної зони в глиб землі споруджені так звані бетонні завіси-стіни, які локалізували заражену територію. Про це було сказано іноземним журналістам, їм було дано і таку інформацію: всі довгоживучі важкі нукліди, які випали і потрапили у водне середовище, осіли на дно і знаходяться зараз у нерозчинній фазі. І у найближчі 800-1000 років ці нукліди розчинятися не будуть. Спостереження за цим процесом ведуться. Гостро актуальні інші спостереження – за атмосферою. Три тисячі точок включає в себе автоматизована система контролю радіаційної обстановки, мережа якої покрила всю зону. Кожні 30 секунд прилади кожної точки видають інформацію, яку приймають на ЕОМ. Машина обробляє її і видає «картину» стану повітря, руху аерозолів.

– Те, що ми бачили в Чорнобилі, в Прип’яті, – сказав Гао Феньї, кореспондент китайської газети «Гуанмін жібао», – результат гігантської роботи радянських людей по ліквідації наслідків аварії. СРСР виділив величезні кошти для цього. Це – перший висновок. Другий – за короткий час було багато зроблено науково-технічними працівниками в усіх галузях – екології, дезактивації, медицині. Нам розповіли, що підвищено і надійність діючих енергоблоків. Нас, у Китаї, цікавить усе, що стосується атомної енергетики, адже в нас будується дві станції.

Про те, як і за які строки були забезпечені житлом усі евакуйовані з Прип’яті і тридцятикілометрової зони, ми з вами знаємо – читачі газет і телеглядачі стежили за цією безприкладною за темпами роботою, яка тривала протягом трьох літніх місяців минулого року. Було збудовано 52 населених пункти, 8500 будинків садибного типу з усіма необхідними господарськими спорудами. В Києві, в обласних центрах республіки переселеним було виділено більш як 8 тисяч квартир. Записуючи ці цифри, іноземні журналісти перепитували – може, часом, недочули…

– Я вражений тим, що сім’ї приймали до себе жити чужих людей, не боялись, – сказав кореспондент двох ізраїльських газет «Зо гадерех» і «Аль-Іттіхад» Леон Захаві. – А ще більше вражений новим селом. Я говорив з людьми – вони задоволені своїми будинками, життям, мають усе необхідне. На планеті буває чимало аварій, стихійних лих, що приносять людям біду. Але ніде в світі немає такого піклування про людей, усім дали будинки, дали роботу.

– Мабуть, важко було тому місцевому колгоспу, який прийняв переселенців, виділити землю і роботу нобим громадянам, – продовжив думку колеги журналіст з Кувейту Салям Мусафір. – Я в своїй газеті «Аль-Анба», яка єдина з країн третього світу посилає вже вдруге свого кореспондента в Чорнобиль, писав про ці події рік тому, писатиму і тепер. Писатиму про те, що було зроблено для людей, щоб вони вірили в майбутнє. Писатиму, що обстановка нормальна. Я бажаю щастя, здоров’я всім, хто живе на Україні.

Кореспондент фінляндської газети «Кансан уутісет» Аймо Руусунен зробив такий висновок:

– Я вдруге побував у Чорнобилі. Я переконався, що ваші вчені, спеціалісти зробили все можливе для ліквідації наслідків аварії. Настроєні вони оптимістично і добре знають, що ще треба зробити. Таку впевненість ми відчули. На глибокі роздуми настроює урок Чорнобиля. Насамперед на такі, що силу атома люди повинні тримати під контролем, разом працювати над безпекою її використання і тільки в мирних цілях… Безлюдне місто Прип’ять свідчить про те, якою небезпекою може обернутися ядерна катастрофа.

Радянська Україна, 1987 р., 11.06, № 134 (19937)

[1] Ну який технологічний секрет може бути в значенні радіоактивності води в Дніпрі? На наше горе, найбільший технологічний секрет СССР полягав у використанні лопати як основного засобу вирішення всіх проблем (від повороту річок до випуску мікропроцесорів). Ну як таке ворогам скажеш ?

[2] Тобто в 1990 р. А нині, в 1999 р., міркують про побудову нового саркофагу над старим.

[3] Отже, урочиста обіцянка А.М.Петросьянца, що буцімто вирішено ці блоки не добудовувати (“Споры вокруг третьей очереди Чернобыльской АЭС» під 29.05.1987 р.) є просто дезінформацією, розрахованою на повних ідіотів, які не розуміють, що в СССР “ні” означає “так”.

[4] В 1986 р. в ліквідаторському запалі їх намагались вести, і навіть пишались цим (“Привычной жизнью” під 20.06.1986 р.). Тепер це божевілля, наршеті, полишили. Весь час ми бачимо недооцінку масштабів катастрофи і викликане цією недооцінкою зволікання із прийняттям правильних рішень.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 211

Модифіковано : 28.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.