Товариство “Меморіал”
Нелля Корнієнко
Ще перебуваючи у вимушеній еміграції в Москві і підтримуючи там тісні стосунки з демократичними колами, – Лесь [Танюк] одержав запрошення від Андрія Дмитровича Сахарова увійти у його великий всесоюзний Меморіал, який активно функціонував, хоча юридично оформився лише у 1987 р. Лесь дав згоду, – адже діяльність Леся з ранньої юності, ще до створення Клубу Творчої Молоді (КТМ), відповідала функціоналу Меморіалу, зокрема, сегменту створення бази прізвищ репресованих тоталітарною владою.
Почався етап співпраці Леся Танюка з всесоюзним Меморіалом.
Повернувшись у червні 1986 р. – в «чорнобильські» часи тимчасової політичної розгубленості влади – в Києв, Танюк як людина стратегічного мислення розпочинає діяльність по реконструкції і створенню інституцій, які закладали основи громадянського суспільства. Першим таким кластером і був легендарний КТМ, який інтегрував в собі практично всі системи гуманітарної інфраструктури України. Далі – Всеукраїнський Меморіал імені Василя Стуса (ім’я одержав у квітні 1991 р.). Лесь Танюк був ініціатором і стратегом створеної команди. З 1993 р. і до 2014 р. був його Головою, коли передав головування Степану Кубіву. Київський Меморіал працював під головуванням Романа Круцика.
Ініціативна група зі створення Українського «Меморіалу» вперше зібралась 8 грудня 1988 року у Києві в «Будинку кіно», а 4 березня 1989 року у тому ж приміщенні відбулась установча конференція, на якій був прийнятий Статут та обрані керівні органи Українського товариства «Меморіал».
На жаль, українська Вікіпедія підпала під печальне авторство тих, хто всіма силами намагався завадити діяльності цієї важливої моральної інституції – боротьба за правду триває… Весь час вносимо правки, документуючи історичні факти. Але бачу все ще і маніпуляції двома меморіалами (Московським і Києвським), вільним зрушенням деяких дат і т.ін.
На щастя, «Щоденники без купюр» – 60 томів (після 38-го тому, виданого Лесем, ми вже опублікували у паперовій версії томи до 52-го включно; вони всі доступні в Інтернеті і у великих бібліотеках, запит на них нині дуже актуальний, вони визнані європейськими інформаційними інституціями – явищем унікальним, безпрецедентним) – є найдостовірнішою джерельною базою – адже це не спомини, а безпосередня, щоденна фіксація подій, документів, фактів, живих тут-і-зараз інтерв’ю, даних архівів тощо.
Є дані, що Меморіал об’єднував до 360 тисяч людей (репресовані, члени їх сімей, дослідники та ін.).
Скористаюсь Вікіпедією, яка наводить факти, що нібито достовірні.
««Меморіал» виступив 1992 року ініціатором створення Антикомуністичного Антиімперського Фронту, провів разом з іншими організаціями слухання на тему «Комунізм – глухий кут цивілізації»; створив Український Національний Комітет з організації Міжнародного суду над КПРС-КПУ («Нюрнберг-2»); за його ініціативою було утворене депутатське об’єднання «Нюрнберг-2», організований міжнародний симпозіум «Голодомор-1933», проводилися конференції з прав людини, акції психіатричного захисту населення.
Діяльність
«Меморіал» влаштовував:
– документальні виставки репресованих художників Алли Горської, Віктора Зарецького, Опанаса Заливахи, Федосія Гуменюка, Веніаміна Кушніра, Галини Севрук, Людмили Семикіної та інших;
– конкурси наукових робіт: «Війни Московії проти Русі»; «Сепаратизм і перспектива створення національних держав на території Російської Федерації»;
– вечори пам’яті репресованих діячів культури, літератури, науки;
– виступи в школах, інститутах, участь у радіопрограмах та телепередачах;
– презентація фотоальбому, присвяченого 25-річчю розпаду СРСР – «Біловезька угода 8 грудня 1991. Точка неповернення»;
– презентація фотолітопису «100 років Української національної революції 1917 – 1921»;
– презентація документального фільму «За Україну, за її волю! (миттєвості української історії)» з нагоди 100-річчя Української національної революції 1917 – 1921 років;
– відкриття фотовиставок: «Постаті Української національної революції 1917 – 1921» присвячена провідникам та діячам визвольних змагань – безпосереднім учасникам процесу державотворення та «Сто перемог України (1917 – 2017)» покликана переосмислити український досвід за останнє століття, висвітлити історичні успіхи та внесок українців у світову науку, культуру, цивілізацію, взяти на озброєння парадигму перемоги, а не поразки;
– відкриття пам’ятної дошки на будинку, де мешкав видатний український державний діяч, правозахисник, дисидент і політв’язень, співзасновник Української Гельсінської Групи / Української Гельсінської Спілки та Народного Руху України – Михайло Горинь (1930 – 2013);
– презентація книги Маркіяна Шашкевича «Читанка для діточок» – перший шкільний підручник укладений живою народною українською мовою (підготований до друку у грудні 1836 року, видавався у 1850 та 1853 роках).
– презентація фотолітопису «Українська Повстанська Армія 1942 – 1954» з нагоди 75-ліття створення УПА.
За сприянням «Меморіалу» знято фільми й телевізійні передачі:
– «Голод-33» (реж. О.Янчук),
– «33-й, свідчення очевидців» (реж. М.Локтіонов-Стезенко),
– «Ой, горе, горе…» та «Я єсть народ…» П.Фаринюка,
– «Крик» О.Криварчука,
– «Доля поета» про Івана Світличного,
– «Батальйони НКВС» та «Любіть» (фільм про Биківню) Л.Букіна,
– цикл фільмів про Соловки,
– «Зона» реж. М.Мащенка,
– фільм Р. і Б. Корогодських про українських дисидентів,
– цикл з 12 телефільмів реж. Інни Страшко про репресованих письменників, про УПА,
– фільм про В.Стуса «Просвітлої дороги свічка чорна» реж. С.Чернилевського та ін.
З травня 1989 «Меморіал» проводить у Биківнянському лісі під Києвом ушанування похованих тут сотень тисяч жертв НКВД. Київське відділення «Меморіалу» (голова Роман Круцик) розробило експозицію «Забуттю не підлягає. Хроніка комуністичної інквізиції в Україні. 1917 – 1991», у тому числі електронний варіант, кількома мовами. У 2005 р. «Меморіал» бере участь у створенні Українського Інституту національної пам’яті.
«Меморіал» створює програми для молоді «Меморіал – освіті», відеоархів та фотоархів у мережі інтернету, організовує таборівки для української молоді «Шляхами героїв» по місцях ОУН-УПА, експедиції на Дні пам’яті жертв репресій в урочище Сандармох та на Соловки.
Ідейні засади
Основною метою організації є задоволення та захист законних соціальних, економічних, політичних, правових, вікових, національно-культурних та інших спільних інтересів своїх членів та політв’язнів, репресованих та осіб, що зазнають не правового відношення до себе.
Основними завдання діяльності є:
– сприяння процесам розвитку демократії в Україні;
– ліквідація наслідків тоталітаризму у всіх сферах суспільного життя шляхом встановлення історичної справедливості;
– збереження пам’яті про жертви Геноциду в Україні, увічнення пам’яті загиблих внаслідок політичного терору, голодомору та репресій з 1917 р. і до наших днів;
– сприяння реабілітації жертв репресій, пошук місць масових поховань учасників визвольних змагань і жертв політичних репресій, проведення їх ексгумацій перепоховань та надання допомоги їхнім сім’ям згідно чинного законодавства;
– внесення пропозицій до органів влади та місцевого самоврядування, що стосуються прав людини, прав репресованих, остарбайтерів, членів їхніх сімей;
– проведення наукових досліджень в галузі історії, культури та права України;
– сприяння відродженню духовної культури громадян України, а також українців, що мешкають за кордоном;
– залучення молоді до роботи в організації, а також просвітницька робота в молодіжному середовищі;
– пропаганда демократичних цінностей – пріоритету прав людини, віротерпимості, національної та расової рівноправності, політичного плюралізму.
Гадаю, навіть неповний список літератури, що висвітлює діяльність Меморіалу, наданий нині Вікіпедією (враховуючи, що її постійно виправляють дослідники) – може надати творчу поживу бажаючим знати про цю інституцію, яка намагається бути моральним камертоном нації та охоронцем її гуманітарних і гуманістичних національних цінностей…