Українознавчий клуб «Спадщина»

Проект статті для Вікіпедії (станом на 30 червня 2026 р.

1. Зміст статті у Вікіпедії

1. Титульна сторінка

2. Преамбула

3. Заснування клубу

4. Напрямки діяльності

5. Керівники клубу

6. Етапи діяльності

7. Мітинг «Екологія і ми»

8. Вечір Михайла Грушевського

9. Участь у заснуванні Народного руху України

10. Участь у створенні Товариства Української мови

11. Участь у виборах 1989 і 1990 років

12. Видання клубу

13. Фільмографія клубу

14. Відзнаки членам клубу

15. Члени клубу, обрані народними депутатами України

16. Виступи з лекціями

17. Вшанування пам’яті. Визначні місця на карті Києва, пов’язані з клубом «Спадщина»

18. Література

2. Титульна сторінка

Українознавчий клуб «Спадщина» – громадське об’єднання, створене у м. Києёві як клуб за інтересами при Будинку вчених Академії наук УРСР 16 грудня 1987 року.

Емблема – значок, який розробив Леонід Дмитренко, член клубу.

Фото емблеми

Засновано – 16 грудня 1987 року

Країна – Україна

Адреса м. Київ, вул. Володимирська, 45а, Будинок вчених Академії наук УРСР.

3. Преамбула

Українознавчий клуб «Спадщина» на початку об’єднав науковців і фахівців переважно природничого і технічного напрямків, пізніше до клубу приєдналися історики, філологи, етнографи та інші науковці гуманітарної сфери. До нього також входили письменники, лікарі, студенти, пенсіонери, інші – всі хто цікавився українством, українською культурою і прагнули внести свій доробок у цю справу.

Роки діяльності клубу «Спадщина»:

від грудня 1987 до грудня 1990 року – період активної культурно-просвітницької, громадсько-політичної і державотворчої діяльності.

від грудня 1990 до жовтня 2012 року – період культурно-просвітницької діяльності.

Здобутки, заслуги та реалізовані завдання клубу “Спадщина”.

На засіданнях клубу «Спадщина» порушувалося і обговорювалося багато табуйованих раніше для публічного обговорення питань, що, на думку членів клубу, мали бути вирішеними. Ось перелік тем, які чи не вперше прозвучали з вуст провідних науковців на засіданнях “Спадщини”, гаряче обговорювалися членами та гостями клубу, і зрештою були реалізованими. Справедливим буде визнати суттєвий внесок клубу «Спадщина» до їхньої реалізації.

1. Історична символіка України – тризуб, синьо-жовтий прапор, гімн «Ще не вмерла Україна» – стали символікою Української держави.

2. Українська мова набула державного статусу.

3. Реабілітовано найвизначнішого нашого історика і Голову Центральної Ради Михайла Грушевського.

4. Закрито Чорнобильську АЕС, заморожено проектування нових Кримської та Чигиринської АЕС.

5. Відроджено Києво-Могилянську академію.

6. Створено в Києві Музей Івана Гончара.

7. Створено заповідник «Шевченків край».

8. Український “Харківський правопис”, заборонений на початку 1930-х років, було реабілітовано і його раціональні елементи було включено до нового українського правопису.

9. Слово «українознавство» як термін раніше вважалося ворожо-підозрілим. Сьогодні цей термін повернувся у обіг і вживається у назвах поважних наукових установ.

10. Українознавчий клуб «Спадщина» став одним з перших осередків Народного Руху України, який став важливим чинником у здобутті Україною Незалежності.

Українознавчий клуб «Спадщина» виступив ініціатором та співорганізатором першого масового мітингу в Києві «Екологія і ми» у 1988 році, брав активну участь у демократичних виборах в Україні 1989 і 1990 року.

3. Заснування клубу

1. Жовтень 1987 року – на зустрічі трьох молодих науковців (Віктор Кулинич, Ярослав Федорин і Леонід Добрянський) з’явилась ідея створити клуб за інтересами при Будинку Вчених Академії наук.

2. Листопад 1987 року – ініціативна група молодих науковців із семи осіб прийшла на зустріч з директоркою Будинку Вчених Академії наук Майєю Степанівною Яковенко і запропонувала створити Українознавчий клуб «Спадщина».

3. 16 грудня 1987 року – відбулося засідання Правління Ради Будинку Вчених, на якому було затверджено рішення про створення клубу «Спадщина».

4. 27 січня 1988 року – у Великій залі Будинку Вчених Академії наук відбулись Установчі збори Українознавчого клубу «Спадщина».

4. Напрямки діяльності клубу

(Згідно з рішенням Правління клубу від 29.02.1988 року) / 8 /.

1 .Завдання клубу полягали в гуртуванні і налагодженні неформального спілкування його членів:

а) з метою поглиблення знань та популяризації здобутків культури українського народу в контексті власної долі та долі інших народів;

б) з метою наукової розробки таких комплексних питань культурознавства, які потребують спілкування людей різних фахів.

2. В центрі уваги клубу були мовно-літературні процеси, питання історії, археології, фольклору, етнографії, мистецтва та екології.

3. Основними програмними положеннями були усвідомлення національної культури як цілісного явища та засвоєння ідеї неперервності її розвитку, єдності поколінь.

Секції в структурі клубу (станом на 8.02.1988 року) /8 /.

1. Мовна секція (Б. Ажнюк, І. Заєць).

2. Літературно-мистецька (С. Білокінь, Б. Ажнюк).

3. Етнографічно-фольклорна (Л. Ященко).

4. Екологічна (Л. Добрянський).

5. Українознавча (І. Заєць).

6. Історико-археологічна (В. Кулинич та інші).

7. Джерелознавча (С. Білокінь та інші).

5. Керівництво клубу (станом на 23.05.1988 року) / 8/.

Голова правління: В’ячеслав Кудін.

Заступники Голови:

Іван Заєць

Леонід Добрянський

Члени Правління:

Віктор Кулинич

Леонід Дмитренко

Богдан Ажнюк

Сергій Білокінь

Леопольд Ященко

Луція Забава

Микола Жарких

Олексій Панасюк

Олександра Федорук

6. Етапи діяльності клубу

Перший етап

Грудень 1987 року – грудень 1990 року – культурно-просвітницька та державотворча діяльність.

Члени клубу щотижня збиралися на засідання в приміщеннях Будинку вчених. Організаційні засідання присвячувалися вирішенню поточних питань, обговоренню актуальних тем, зокрема, щодо проведення акцій або підведення підсумків проведених заходів. Один чи два рази на місяць відбувалися пленарні тематичні засідання. Заздалегідь запрошений доповідач робив свою доповідь після чого відбувалося обговорення і прийняття рішень. Тематика пленарних засідань публікувалась у вигляді щомісячної брошури, яка видавалась Будинком вчених. Будинок вчених мав великий досвід і налаштовану внутрішню структуру для того, щоби при ньому ефективно діяли численні клуби і гуртки та проводились публічні заходи, лекції, концерти, тощо.

У цей період крім суто просвітницької роботи клуб проводив публічні акції за межами Будинку вчених. Це були організація мітингів, виборчих кампаній, вечора Михайла Грушевського в приміщеннях Секції суспільних науку Академії наук, участь у Ланцюгу Злуки, господарчі роботи в Садибі-музеї Івана Гончара, облаштування приміщень Молодіжного театру та інші заходи.

Після виборів в Україні у березні 1990 року в складі клубу «Спадщина» відбулися зміни. Троє спадщан були обрані депутатами, частина членів клубу почали працювати в структурі Народного руху України. Частина відійшла від активної діяльності з інших причин. «Героїчний» етап діяльності клубу закінчився. Керівництво клубом перейшло до старших членів клубу.

Другий етап

Грудень 1990 року – жовтень 2012 рік. Культурно-просвітницька діяльність.

У цей період клубом керували Юрій Олександрович Кочержинський та Олексій Іванович Панасюк. Вони зосередили увагу на проведенні зустрічей з відомими фахівцями та цікавими особистостями українського наукового та культурного середовища.

У жовтні 2012 року Українознавчий клуб «Спадщина» фактично припинив свою діяльність. Керівництво Будинку вчених запросило до себе Василя Шендеровського з його проектом «Наукова спадщина», який діяв з жовтня 2012 до березня 2020 року./ /.

Слід зазначити, що Українознавчий клуб «Спадщина» і проект В. Шендеровського «Наукова спадщина» не пов'язані між собою.

7. Мітинг «Екологія і ми»

13 листопада 1988 року в Києві відбувся перший масовий мітинг «Екологія і ми», який за різними оцінками зібрав від 3 до 40 тисяч людей /8, 9/. Українознавчий клуб «Спадщина» ініціював проведення цього мітингу, подавши заявку на його проведення. Відповідальною особою за проведення мітингу був Леонід Добрянський.

Дозвіл на проведення мітингу організатори отримали 8 листопада 1988 року в приміщенні Київського міськвиконкому під час зустрічі ініціативної групи з представниками влади і, зокрема, керівником виконкому Валентином Згурським.

За день до мітингу у приміщенні Асоціації «Зелений світ» відбулася прес конференція. Там, зокрема, серед присутніх організаторів і промовців мітингу було проведене письмове опитування: якою має бути майбутня назва нової організації – Народний рух чи Народний фронт. Члени клубу «Спадщина» одностайно проголосували і підтримали назву Народний рух.

До ініціативної групи з проведення мітингу входили представники Асоціації «Зелений світ». До підготовки мітингу були залучені громадські об’єднання «Ноосфера» і студентське Товариство «Громада». Серед учасників мітингу крім громадян були й громадські об’єднання, зокрема «Небайдужі», які прийшли зі своїми транспарантами.

Мітинг проходив на площі перед Республіканським стадіоном позаду від Театру оперети. Ведучим мітингу був Святослав Дудко, представник Асоціації «Зелений світ».

На мітингу виступили Дмитро Павличко, Юрій Щербак, Володимир Яворівський, Ростислав Братунь, Дмитро Гродзінський та інші. Промовцями від влади були В. Кочерга, Б. Кубрак, робітник В. Калюжний. Практично усі промови були присвячені найгарячішій і не проговореній публічно темі – Чорнобилю та іншим екологічним проблемам. Водночас письменники Дмитро Павличко та Людмила Тараненко виступили з політичним закликом. Вони закликали створити Народний рух України за перебудову й обгрунтували у своїх виступах необхідність цього. На їхню думку, це дозволить вирішити накопичені проблеми не лише у питаннях екології, а й в інших важливих сферах українського суспільства.

У якийсь момент перебігу мітингу його ведучий Святослав Дудко несподівано зіскочив з трибуни, перед цим подавши знак відключити звук. Більшість присутніх не зрозуміли, що відбулося, та емоційно почали скандувати: «Мі-кро-фон! Мі-кро-фон! Мі-кро-фон!» Цей драматичний момент мітингу було зафіксовано багатьма кінооператорами. Пізніше цей фрагмент потрапив у відомий документальний фільм Георгія Шкляревського, який автор так і назвав «Мі-кро-фон!» Оскільки мікрофон вимкнули, останніх промовців, а також зачитаний Віктором Лінчевським з трибуни текст Заключного документу мітингу, мало хто чув. Але попри все завдання мітингу слід вважати виконаним. Виголошення перед багатотисячною авдиторією ідеї про необхідність створення Народного руху України стало важливим етапом втілення в життя цієї ідеї.

Після мітингу з'явилося кілька статей у газетах / 10-15/.

Фото з мітингу

1. Виступ Д. Павличка.

2. Ігор Щербак та інші.

3. Виступ Сергія Федоринчика без мікрофону.

4. Організатори мітингу після його завершення.

8. Вечір Михайла Грушевського.

Українознавчий клуб “Спадщина” був ініціатором та співорганізатором заходу. Восени 1988 року член клубу Сергій Білокінь надрукував у газеті «Літературна Україна» статтю про Михайла Грушевського, де вперше після багатьох років цькування та замовчування ця постать була оцінена позитивно. [ Білокінь С. Михайло Грушевський. – «Що залишимо у спадок?», К., Рад. письменник, 1990 р., с. 131 – 150.]

Стаття викликала невдоволення влади [ Я. Дзира https://www.s-bilokin.name/Bio/Memoirs/Preface.html#Line7], але спонукала до дискусії. Було вирішено провести публічне обговорення статті С. Білоконя. Для цього Інститут історії надав великой конференц-зал Секції суспільних наук (вул. Кірова, 4). Проведенню заходу енергійно сприяв заступник директора Інституту історії Ігор Михайлович Хворостяний.

Увечері 5 грудня 1988 року конференц-зал був заповнений ущерть, дехто навіть сидів у проходах.

Першим виступив кандидат історичних наук Сергій Іванович Білокінь. Він виклав основні положення своєї статті. Далі з яскравою 40-хвилинною промовою виступив кандидат історичних наук Ярослав Романович Дашкевич. На додаток до своїх знань з історії, він був дуже добрим промовцем, і його виступ справив на авдиторію величезне враження. З короткою емоційною промовою виступив кандидат історичних наук Михайло Юліанович Брайчевський. Всі названі науковці характеризували М. С. Грушевського як видатного українського вченого, громадського та політичного діяча. І всі троє науковців на той час не займали ніяких посад в офіційній українській гуманітарній науці.

Виступили також представники офіційної академічної науки – доктор історичних наук, завідувач відділом історії капіталізму Інституту історії Віталій Григорович Сарбей та доктор історичних наук, завідувач відділом дружби народів СРСР Інституту історії Рем Георгійович Симоненко. Вони не отримали вказівки перебудовуватись і повторили заяложені штампи радянської пропаганди про М. Грушевського – «фальсифікатора історії», «українського буржуазного націоналіста» та «німецького агента», які можна прочитати в їхніх друкованих працях /19-27/.

Вечір сприяв подоланню багатолітнього замовчування та спотворення постаті та наукової діяльности Михайла Грушевського й зібрав скептичні відгуки у пресі /16,17/. Символічно, що приміщення Інституту історії, де відбувся вечір, нині має адресу: вул. Грушевського, 4.

9. Участь Українознавчого клубу «Спадщина» та його членів у започаткуванні Народного руху України

Українознавчий клуб «Спадщина» відіграв значну роль на початках створення Народного руху України. На установчому з'їзді РУХу багато членів клубу «Спадщина» увійшли до центральних та інших органів управління Народного руху.

Слід також додати.

Ярослав Федорин очолював Київську міську організацію РУХу (в яких роках?).

Ольга Пшенична була членкинею координаційної ради Київської міської організації РУХу (в яких роках?), а також заступницею голови Ленінградської районної організації РУХу (в яких роках?).

Микола Жарких працював у складі Київської міської організації РУХу (в яких роках?).

Леонід Дмитренко працював у інформаційному підрозділі РУХу під назвою «Рух-прес» (в яких роках?).

Члени клубу «Спадщина» за дорученням РУХу розташувалися на ділянці 38-го кілометру траси Київ-Житомир, де проходив маршрут Ланцюга Злуки 21 січня 1990 року.

10. Участь членів клубу «Спадщина» у заснуванні Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка.

Члени клубу «Спадщина» взяли активну участь у роботі установчої конференції Товариства української мови (11-12 лютого 1989 року) та увійшли до складу керівних органів. Юрій Огульчанський став відповідальним секретарем, Віктор Кулинич увійшов у склад першого Правління, Іван Заєць і Олександр Мосіюк стали засновниками Товариства. Роман Черніга очолив осередок Товариства у Радянському районі міста Києва.

11. Участь у виборах

Вибори 1989 року у Верховну раду СРСР

Група членів клубу «Спадщина» у складі: Ольга Пшенична (координаторка), Тетяна Ярмола, Микола Жарких, а також інших активістів організували за місцем проживання у Академмістечку висування двох українських кандидатів у депутати Верховної ради СРСР – Юрія Щербака та Івана Драча. Вони обидва успішно пройшли всі етапи виборів і стали народними депутатами СРСР.

Членкиня клубу «Спадщина» Луція Забава була довіреною особою і очолювала виборчий штаб Леся Танюка. Три кандидати у депутати Володимир Черняк, Володимир Яворівський і Лесь Танюк об’єдналися під гаслом «Економіка. Екологія. Культура». На заключному етапі до Верховної ради СРСР вибрали економіста Володимира Черняка.

Вибори 1990 року до Верховної ради УРСР (України)

Виборча кампанія 1990 року, в якій брали участь члени клубу «Спадщина», багато в чому спиралась на досвід і організаційні структури, які виникли у Ленінградському районі Києва під час попередніх виборів 1989 року. На той час це був районний осередок Народного руху України. За підсумками виборів 1990 року члени Українознавчого клубу «Спадщина» провели у владні кабінети трьох осіб. Іван Заєць був обраний у Верховну Раду. Олександр Мосіюк – у Київську міськраду, Ігор Щербак – у Печерську райраду.

12. Видання клубу

Українознавчий клуб «Спадщина» випускав свій самвидавний друкований орган – “Альманах українознавства «Спадщина»” накладом 5 примірників.

Його редактором і видавцем був Микола Жарких.

Перший випуск з’явився у 1989 році. Випуск альманаху припинився у 1990 році на етапі збирання матеріалів для 4-го числа. Оригінали деяких альманахів зберігаються у книгозбірні Вахтанга Кіпіані, один із збірників – у фондах Музею книги і друкарства України.

13. Фільмо- та аудіографія

1. Документальний фільм Георгія Шкляревського «Мі-кро-фон», 1988 рік.

У фільмі використано зйомки з першого масового мітингу «Екологія і ми» в Києві, що відбувся 13 листопада 1988 року і був організований Українознавчим клубом «Спадщина» разом з партнерами.

2. Документальний фільм «І було і буде» Леоніда Дмитренка.1997 рік. Фільм присвячений 10-й річниці створення Українознавчого клубу «Спадщина».

3. Аудіозапис мітингу «Екологія і ми», що відбувся в Києві 13.11.1988, зберігається в Національному музеї Революції Гідности.

14. Відзнаки та державні нагороди членів клубу

1. Сергій Білокінь: лавреат Шевченківської премії 2022 року, Заслужений діяч науки і техніки, 29 червня 2001 року.

2. Леопольд Ященко: лавреат Шевченківської премії 1993 року, премія П. Чубинського 1992 року. 8 грудня 2022 року у місті Києві названо провулок іменем Леопольда Ященка.

3. Іван Заєць: «Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня”, «Орден за заслуги» І ступеня, ІІ ступеня і ІІІ ступеня, лавреат премії ім. Івана Огієнка, Почесна грамота Верховної Ради.

4. Віктор Кулинич: «Орден за мужність» ІІІ ступеня, Почесна грамота Верховної Ради, Грамота Верховної Ради, «Орден Андрія Первозванного».

5. Олександр Мосіюк: «Орден за заслуги» ІІ ступеня і ІІІ ступеня.

6. Ярослав Федорин: “Орден за заслуги” ІІ ступеня і ІІІ ступеня .

7. Ігор Щербак : «Орден за заслуги» ІІІ ступеня.

15. Члени клубу, обрані народними депутатами Верховної Ради України, депутатами Київської міської та районних рад

1. Іван Заєць – депутат Верховної Ради України І, ІІ, ІІІ, ІV і VІ скликань.

2. Ярослав Федорин – депутат Верховної Ради України ІІ скликання.

3. Олександр Мосіюк – депутат Київської міської ради (1990-1994 роки), виконувач обов’язків голови Київської міської ради.

4. Ігор Щербак – депутат Печерської районної ради міста Києва (1990-1994 роки), депутат Київської міської ради (1994-1998 роки), депутат Шевченківської районної ради міста Києва (1998-2002 роки).

16. Список прочитаних лекцій.

Українознавчий клуб «Спадщина» двічі або раз на місяць проводив пленарні засідання. Туди запрошували виступити з лекцією відомих українських науковців. Київський Будинок вчених анонсував такі заходи у своїх щомісячно видаваних буклетах. Ось неповний список таких гостей клубу.

Іван Дзюба. 24.02.1988. «Українська національна культура як цілісність».

Ярослав Дашкевич. 5.12.1988. Виступ на вечорі Михайла Грушевського.

Микола Жулинський. 14.05.1990. Лекція про архів В. Винниченка.

Зоя Хижняк. 16.05.1988. «Історія і сучасні проблеми Києво-Могилянської Академії».

О.Бурячок. 5.09.1988. «Проблеми оновлення українського правопису».

Богдан Горинь. 19.09.1988. «Життя і творчість українського скульптора Олександра Архипенка».

З лекціями також виступили: Оксана Забужко – письменниця, ???…Якимович – хто?, Вадим Скуратівський – хто?, Михайло Брайчевський – хто?, Олесь Сергієнко – хто?, Володимир Черняк – економіст, Микола Ткач – етнограф, Надія Данилевська – етнограф, Володимир Куєвда – етнопсихолог, Валентина Борисенко – етнолог.

17. Вшанування пам’яті. Визначні місця в Києві, пов’язані з клубом «Спадщина»

Є чотири локації у місті Києві, де відбулися важливі історичні події, пов’язані з Українознавчим клубом «Спадщина». Пам’ять про ці події має бути збережена, зокрема, встановленням меморіальних дошок.

1. Місце проведення першого масового мітингу в Києві «Екологія і ми» 13 листопада 1988 року. Українознавчий клуб «Спадщина» був організатором проведення мітингу.

2. Велика зала на вул. М. Грушевського, 4 у приміщеннях Секції Суспільних наук Академії Наук. Тут 5 грудня 1988 року відбувся вечір Михайла Грушевського, організований Українознавчим клубом «Спадщина”». Після десятиліть замовчувань і прокльонів постать видатного українця була вперше публічно визнана і таким чином повернена в українське суспільство.

3. Київський Будинок вчених Академії наук, розташований по вул. Володимирській, 45а. Тут 16 грудня 1987 року був зареєстрований Українознавчий клуб «Спадщина».

4. Будинок … по вул. Богдана Хмельницького. У жовтні 1987 року тут працювала кав’ярня. Зібравшись тут на каву, молоді науковці-геологи вирішили заснувати Українознавчий клуб «Спадщина» при Будинку Вчених Академії наук.

18. Література

Публікації членів Українознавчого клубу «Спадщина» про свій клуб.

Леонід Добрянський «Спогади про Українознавчий клуб «Спадщина» в Києві 1987-1991 років», Київ, 2024.

2. Сергій Білокінь (Київ). Початки діяльності українознавчого клубу «Спадщина».

3. Микола Жарких. Той, що годує своїх пташенят слонами. Спогади про українознавчий клуб «Спадщина» і київський Народний рух. – 1997-2010 р.р.

4. Андрій Мороз. «Дорога до себе», 2005.

5. Андрій Мороз «По рідній землі з чистим серцем», 2011.

6. Андрій Мороз«На відстані простягнутої руки», 2019.

7. Андрій Мороз «Подорожні нотатки. Роздуми», 2024.

8. Олександр Мосіюк «День прапора», 2018.

9. Антоніна Піпко. «Перший мітинг у Києві 1988 року – передвісник Майданів». Матеріали Форуму «Революція Гідності на шляху до історії», листопад 2023.

II. Відгуки преси

Публікації про мітинг.

10. Вечірній Київ. 15.11.88. «Не заради форми».

11. Прапор комунізму. 15.11.88. «З екологією на ви».

12. Рабочее слово. 17.11.88. «Быть или не быть жизни на Земле?»

13. Вісті з України. #48, листопад, 1988.

14. News from Ukraine. O. Soproniuk. «It’s too late».

15. Вечірній Київ. 3.12.88. «Звернення представників «зеленого руху» на Україні».

Публікації про Вечір Михайла Грушевського

16. В. Король. «Знову про неформальні об’єднання». Газета «Київський університет», …

17. «Ще раз замислитися?», Газета «Радянська Україна», 7 лютого 1989 р.

III. Архівні документи

18. Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки. Фонд 380.

Колекція документів Українознавчого клубу «Спадщина» при Київському Будинку вчених з приватних зібрань документів членів клубу.

IV. Джерела

19. Розшифровка запису виступу: Дашкевич Я. Р. Про Михайла Грушевського. – Зустрічі (Варшава), 1989 р., № 19, с. 188 – 197.

20. Дашкевич Я. Р. Хто такий Михайло Грушевський. – Наука і культура України, 1989 р., т. 23, с. 192 – 201.

21. Сарбей В. Г. Очерки по методологии и историографии истории Украины: период капитализма. – К.: Наукова думка, 1989 г. – 248 с. (особливо Ч. 1, гл. 3: Научная несостоятельность буржуазно-националистической исторической концепции М. Грушевского и его «школы». – с. 51 – 69.)

22. Сарбей В. Г. До питання про потребу і напрями перевидання праць М. С. Грушевського. – «Українська археографія: сучасний стан та перспективи розвитку», К., 1988 р., с. 163 – 166.

23. Сарбей В. Г. До питання про наукову спадщину академіка М. С. Грушевського. – Український історичний журнал, 1989 р., № 10, с. 114 – 126.

24. Симоненко Р.Г. Проти сучасних зарубіжних фальсифікацій історії України. – К.: 1960 р. – 39 с.

25. Симоненко Р. Підступи сучасного буржуазного «українознавства». – «Соціалістична дійсність і націоналістичні вигадки», К., Політвидав, 1968 р., с. 160 – 179.

26. Симоненко Р. Исторические корни братства русского и украинского народов и несостоятельность его фальсификаций. – Под знаменем ленинизма, 1978 г., № 22, с. 24 – 29.

27. Кондуфор Ю.Ю., Симоненко Р.Г., Хмель И.С. Критика современных буржуазно-националистических фальсификаций истории дружбы и братства русского и украинского народов. – История СССР, 1980 г., № 4.