Ініціатива відродження Києво-Могилянської Академії

Довідка Л.Добрянського

Києво-Могилянська Академія є однією з найдавніших серед українських інституцій. У 1980 роки інтерес до цієї теми почав стрімко зростати і він успішно завершився відновленням роботи Академії у 1992 році. Умовно можна виділити три етапи.

1. Збереження пам’яті про Києво-Могилянську Академію.

Найбільшим ентузіастом і фахівцем у ті часи була історикиня Зоя Іванівна Хижняк. Саме її книга “Києво-Могилянська Академія”, видана у 1981 році, (і перевидана у 1988 році) була фактичним підгрунтям і знанням, на яке спирався громадський рух і навіть протестні акції на користь відновлення Академії. Пізніше вона увійшла у склад творців нової Могилянки під керівництвом В’ячеслава Брюховецького. У 1992 році вона очолила новостворений підрозділ, який називався Центр “Спадщина Києво-Могилянської Академії”. У листопаді 2002 року вона звільнилася і на її місце прийшов історик Максим Яременко. Він розповів мені багато цікавого про її минуле. Зоя Іванівна довгий час працювала на історичному факультеті Київського університету. Там же працював і її чоловік. Вона захистила кандидатську дисертацію по темі Могилянки. В подальшому тема дослідження минулого Могилянки стала для неї пріоритетом. Науковим керівником її дисертації був Федір Павлович Шевченко, який очолював Інститут історії Академії наук України.

2. Громадська увага і активність.

Українознавчий клуб Спадщина з перших місяців свого створення неодноразово обговорював на робочих засіданнях питання Могилянки.

Так, наприклад, на засіданні 8 лютого 1988 року Олексій Панасюк і Віктор Кулинич запропонували підтримати ініціативу Спілки письменників і створити робочу групу для вирішення питання відновлення Києво-Могилянської Академії.

На засіданні клубу 29.02 1988 року С.Галаган запропонував звернутися листом з цього питання до Міністерства оборони.

28.03.1988 року С.Білокінь,М.Жарких, О.Панасюк, І.Заєць, В.Кудін і М.Кагарлицький брали активну участь у дискусії, яка розгорнулася на засіданні клубу, щодо відновлення діяльності Могилянської Академії. Обговорювались різні варіанти можливого майбутнього її підпорядкування Розглядались три варіанти – підпорядкувати КДУ, Академії Наук, або створити самостійний науково-культурний центр. Але найважливішим і найскладнішим, як вважалося тоді, було питання відселення Морського училища з приміщень Могилянки.

11.05.1988 року спадщани одноголосно підтримали ініціативу студентського Товариства “Громада” взяти участь у запланованому пікетуванню Морського училища (КВММПУ).

14.05.1988 року Зоя Хижняк провела екскурсію по приміщеннях Могилянської Академії.

16.05 1988 року на засіданні клубу “Спадщина” Зоя Хижняк зробила свою доповідь про Києво-Могилянську Академію.

19 травня 1988 року за ініціативи студентського Товариства Громада у Військовому училищі відбівся круглий стіл. (Про ці події писала газета “Київський університет” за 23.09.1988 року). Студент В.Дивнич виступив з різкою критикою керівництва Військового училища, яке спричинило руйнування історичних захоронень у внутрішньому дворі Академії.

На засіданні 23.05.1988 року О. Панасюк зачитав текст підготовленого від імені Спадщини листа про важливість відновлення діяльності КМА. Одночасно він закликав спадщан бути уважними і взяти під свій громадський контроль садибу Києво-Могилянської Академії, де поблизу Іллінської церкви начебто збираються будувати плавальний басейн.

Студентські об’єднання тих часів, і зокрема Товариство “Громада”, пригадую, неодноразово проводили свої протестні акції біля Морського училища. Спілка письменників була також активною в цій темі, періодично з'являлись публікації про славне минуле Могилянської Академії. Деякі із зазначених громадських заходів, пов’язаних з Могилянкою, хоч і скупо, але висвітлювалися у київській пресі.

3. Вирішальний етап 1990-1992 років.

Справа необхідності відновлення і відродження Могилянської Академії набула в суспільстві достатньо широкого розголосу. Але практичний крок здійснив саме В’ячеслав Брюховецький. Він, знайшовши порозуміння і важливу підтримку від тодішнього лідера компартії України Леоніда Кравчука, створив ініціативну команду однодумців, з якими разом довів справу до кінця. Все що було далі – стало вже історією України. З 1992 року в Могилянці почався учбовий процес, а В’ячеслав Брюховецький, як президент і засновник, очолив новостворений освітній заклад.

Спадщанин Ігор Щербак змалював ці події у своїх спогадах./ /. На початках він виступав, як екскурсовод Київського екскурсійного бюро і громадський ентузіаст відновлення Могилянки. Пізніше – як дієвий учасник ініціативної групи Вячеслава Брюховецького, яка і завершила етап відродження.