Портрети Петра Дорошенка: проблеми виявлення, дослідження, використання

Ольга Ковалевська

Іконографія Петра Дорошенка є нерозробленою науковою проблемою. Ця публікація є першою спробою означити її ключові складові та накреслити шляхи майбутніх досліджень.

На сьогодні вже відома достатня кількість портретних зображень цього гетьмана, датованих XVII?XХІ ст., існують описи та зображення родових гербів Дорошенків. Водночас слід визнати, що більшість існуючих портретів, не мають достовірного провенансу, тобто історії походження та побутування. Низка сучасних зображень Петра Дорошенка може претендувати лише на роль яскравих ілюстрацій, при створенні яких вибір іконографічного джерела/джерел суб’єктивно залежав лише від уподобань мистця, а не від висновків науковця.

Перший блок питань, пов’язаних з вивченням іконографії П. Дорошенка, безумовно пов’язаний з проблемами виявлення та визначення автентичних зображень гетьмана. На сьогодні відомо лише чотири графічних твори з його портретом: три датовані XVII ст., один – XVIII ст. Саме їх можна віднести до автентичних зображень, оскільки вони були створені за життя самого портретованого, або через незначний проміжок часу від дати його смерті.

Мал. 1. Гравюра Й. М. Лєрха 1674 р.

Першим датованим портретом П. Дорошенка прийнято вважати гравюру австрійського гравера Йоганна Мартіна Лєрха, додану до книги Гуальдо Пріорато «Історія цесаря Леопольда», опублікованої 1674 р. у Відні. Під гравюрою був підпис: «Pietro Dorozenko Generale de Cosacchi Zaporoviensi» та підпис автора: «Lerchsc» (Мал.1). Окремі відбитки цієї гравюри згодом поширилися Європою і стали предметом колекціонування окремих зацікавлених осіб. Один з примірників цієї гравюри потрапив до колекції Яна Гвалберта Павліковського у Медиці, а звідти до фондів Інституту мистецтв Львівської Національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника [1].

Мал. 2.

Другим портретом, який був виконаний невідомим гравером у 1693 р., вважають наслідування твору Й. М. Лєрха. Він був виконаний у дзеркальному відображенні щодо гравюри австрійця. У дискрипційній частині твору містився наступний підпис: «Petrus Doroszenco, Cossacorum Zaporoviensium Generalis». Гравюра була ілюстрацією до книги «Історія модерної Європи» Е. Г. Гаппелюса (Мал.2). Окремі відбитки гравюри, як і у попередньому випадку, потрапили до приватних колекцій, зокрема Віктора Баворовського, завдяки чому нині є доступними сучасним дослідникам [2].

Третім графічним твором, очевидно, варто вважати італійську гравюру XVII ст., яка походила зі збірки Гуттен-Чапських у Каракові. Її свого часу, тобто на початку ХХ ст., розмістив на сторінках своєї «Ілюстрованої історії України» М. Грушевський. Це зображення також наслідувало твір Й. М. Лєрха. Його відмінністю було лише те, що портрет був розмішений на тлі військової арматури, але не в овалі, а в колі, по якому, крім рослинного орнаменту, було розміщено напис: «Piedro Doroszenko Generale de Cosacchi Zaporoviens…». Цілком вірогідно, що ця гравюра також спочатку була виготовлена як ілюстрація до якогось книжкового видання, однак М. Грушевський не надав з цього приводу жодних коментарів, окрім вказівки місця, звідки він отримав кліше гравюри [3].

Мал. 3. Портрет з літопису С. Величка 1720 р.

Нарешті, четвертим зображенням, яке умовно датується 1720 р., вважають малюнок невідомого художника з рукопису «Сказания о войне козацкой с поляками…», більш відомого, як літопис С. Величка, оригінал якого зберігається у Російській Національній бібліотеці у Санкт-Петербурзі [4]. Це зображення (Мал.3) має принципову відмінність від трьох попередніх гравірованих портретів, бо зображує гетьмана без головного убору, і без бороди. Крім того, малюнок повністю диспропорційний і виконаний з глибокими порушеннями у зображенні анатомічної будові тіла гетьмана. Від цього складається враження, що обличчя та тіло портретованого були намальовані не однією людиною, а різними, або ж образ намагалися навмисно спотворити.

Отже, проблеми виявлення автентичних портретів П. Дорошенка полягають у тому що:

1) факти політичної біографії козацького ватажка не сприяли появі значної кількості його гравірованих, а тим більше олійних портретів, виконаних за життя;

2) школа українських граверів, які могли би гіпотетично виконати портрет П. Дорошенка, сформувалася лише наприкінці XVII ст. – на початку XVIII ст., коли колишній гетьман вже зійшов з політичної арени і не міг претендувати на виконання графічного панегірика та свою честь;

3) виявлені гравюри європейських майстрів, свідчать про те, що лише один з них гіпотетично міг особисто бачити П. Дорошенка ? Й. М. Лєрх.

Зацікавлення Європи постаттю гетьмана було викликано його активною участю у польсько-турецькому протистоянні 1670-х рр., на які й припало виготовлення гравюри. Два інші твори, були явними наслідуваннями твору Й. М. Лєрха та походили з часів занепаду політичної кар’єри Петра Дорофійовича; 4) зовнішня та внутрішня політика П. Дорошенка ще за його життя дуже по-різному оцінювалася сучасниками, а відтак чекати від них визнання та глоріфікації через написання та поширення портретів було складно. Ще складніше було собі уявити формування прихильного образу цього діяча людиною, яка допомагала колишньому канцеляристові канцелярії генерального писаря В. Кочубея, яким був С. Величко, і створила майже карикатурний його портрет.

Що стосується проблем дослідження виявлених портретів гетьмана Дорошенка, то вони в основному полягають у тому, що сучасні фахівці дуже обмежені у можливості задіяти відомі прийоми верифікації з метою виявлення достовірності відображення реальних рис обличчя портретованого діяча. Цих прийомів, або способів, на сьогодні виявлено шість [5]. Перший передбачав порівняння зображення з описами зовнішності портретованого, залишеного сучасниками. Однак проблема як раз і полягає у тому, що поки не виявлено жодного опису зовнішності П. Дорошенка, на відміну від інтерпретацій та оцінки його дій. Другий спосіб передбачав порівняння з вже існуючими і чітко атрибутованими портретами окремої постаті. Цей спосіб можна було би частково застосувати, при умові, якщо дослідники апріорі домовляються визнати портрет, виконаний Й. М. Лєрхом, достовірним. Третій спосіб передбачав порівняння будь-якого нововиявленого зображення з так званим «еталонним». При застосуванні цього способу не можна обійтися без численних експертиз мистецтвознавчого, судово-криміналістичного (фізіономічного), науково-технічного характеру, результати яких дозволили б зробити більш обгрунтовані висновки щодо ідентифікації творів та верифікації портретних характеристик зображеної на них постаті. Однак, такий «еталонний» портрет щодо виявлених зображень П. Дорошенка ще не визначений. Четвертий спосіб верифікації повністю будувався на історії побутування портретів (провенансі), який вимагав залучати для аналізу всі безпосередні та опосередковані відомості щодо досліджуваних портретів. Цей спосіб частково було використано та описано вище. П’ятий та шостий способи верифікації у випадку з дослідженням портретів Дорошенка, не можуть бути використані об’єктивно через відсутність належних історичних підстав.

Відсутністю автентичних описів зовнішності П. Дорошенка, що ускладнює аналіз його портретів, також пояснюється дискусія з приводу того, носив гетьман бороду та вуса, чи лише вуса. Подібна проблема свого часу обговорювалася дослідниками й щодо образу І. Мазепи. Нині доведено, що кількість волосся на голові та обличчі козаків залежала від багатьох обставин: від того, був він городовим чи низовим козаком, перебував у поході чи на війні, або жив у мирний час, який мав вік та яку посаду обіймав. І нарешті, це могло визначатися ситуативно, навіть в залежності від моди та власного бажання. У випадку з І. Мазепою вже можна впевнено говорити про те, що на різних етапах його життя, гетьман як голив обличчя і носив лише вуса, так і вуса та коротку охайну бороду. У випадку з П. Дорошенком можна припустити те саме. У молоді роки він міг носити лише вуса, а чим старше ставав, то міг носити вуса та бороду одночасно. Приклад наявності у літописі С. Величка портрету гетьмана без бороди, не є переконливим.

Цікавим також залишається той факт, що виявлені гравюри не дають уявлення про статуру гетьмана, а малюнок з літопису її явно спотворює. При формуванні сучасного бачення антропологічного типу цього історичного діяча дослідники та мистці можуть послуговуватися короткими повідомленнями свідків ексгумації останків П. Дорошенка, яке мало місце у ХІХ ст. Зокрема, згадувалося, що кістки гетьмана були «богатирських розмірів» [6].

Мал. 1 Мал. 2

Мал. 3

При дослідженні іконографії багатьох європейських історичних постатей велику роль відіграє аналіз та порівняння виявлених прижиттєвих портретів, або описів зовнішності особи, з зображенням на її надгробку. До речі, на думку дослідників, саме надгробна скульптура й посприяла розвиткові світського портрету у XVI ст. Однак проблема полягає у тому, що козацьким похованням зі зрозумілих причин не були притаманні скульптурні надгробки. Їх, як відомо, замінювали надгробні плити та хрести. Щодо поховання П. Дорошенка, то було відомо, що у ХІХ ст. німецьким скульптором О. Тріппелем було створено погруддя гетьмана, однак у вирі подій ХХ ст. воно було знищене. Відтак, залучити цей твір до будь-якого іконографічного аналізу неможливо.

Отже, на сьогодні виявлено чотири автентичних зображення, з яких три належать до одного іконографічного типу, бо наслідують один й той самий твір – гравюру Й. М. Лєрха. Другий іконографічний тип суттєво відмінний від попередніх. Він належить до пізнішого часу, повністю суперечить антропологічним відомостям про статуру П. Дорошенка та не відповідає образу, створеному австрійським гравером. Автором цього типу, який походить з літопису С. Величка, був невідомий рисувальник XVIII ст. Прижиттєвого скульптурного надгробку у П. Дорошенка ніколи не існувало, а створене пізніше – не збереглося. Констатація цих фактів окреслює ті проблеми, з якими стикнулися вже не стільки науковці, скільки мистці, які були змушені користуватися обмеженою кількістю іконографічних та описових джерел при створенні сучасних портретів Петра Дорофійовича. Особливо це помітно при аналізі образів, створених у ХІХ ? на початку ХХІ ст.

Появі певної кількості портретів П. Дорошенка у середині та другій половині ХІХ ст. сприяв процес формування національної ідентичності, який розпочався в середовищі новоявленого російського дворянства козацького походження. Практично це втілилося у колекціонування предметів козацької старовини та масове поширення серій портретів гетьманів і написання портретів власних предків. Завдяки першому зацікавленню були віднайдені та збережені старовинні портрети представників козацької старшини XVII?XVIII ст. А завдяки другому з’явилася величезна кількість козацьких портретів, написаних, як правило, безіменними кріпосними малярами на замовлення своїх поміщиків з оригінальних автентичних гравюр, або олійних копій, які часто перетворювалися у вільні «авторські» інтерпретації.

Аналіз деяких, найбільш відомих та поширених зображень ХІХ ст., дозволяє відстежити використання іконографічних джерел художниками ХІХ, початку ХХ та початку ХХІ ст. Так, тогочасні мистці активно використовували як саму гравюру Й. М. Лєрха 1674 р., так і її дзеркальну копію 1693 р. Найбільш яскравим прикладом використання останньої є олійний портрет на полотні, який свого часу зберігався в Архіві Міністерства іноземних справ у Москві і вперше був опублікований на сторінках книги «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (СПб., 1914) [7]. Нині це полотно зберігається в Державному історичному музеї у Москві [8].

Цілу низку наслідувань викликала неякісна літографія з гравюри 1693 р., яка свого часу була опублікована у книзі «Ужинок рідного поля» [9]. З цієї літографії невідомим художником (імовірно Г. Васьком) для колекції В. Тарновського було виконано олійну копію. Цю копію відповідно поширили В. Антонович та В. Бец через своє видання «Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах» [10], а потім воно вже не контрольовано тиражувалося різними видавництвами аж до наших днів. Серед українських мистців 1990-х років ним скористався відомий львівський художник-кераміст Г. Кічула, який у 1992 р. виконав кілька декоративних тарілей з портретами гетьманів, дві з яких – з портретами І. Мазепи та П. Дорошенка, ? нині зберігаються у Музеї гетьманства [11].

Так само, цим же зображенням з колекції В. Тарновського скористалися у 2007 р. художники О. Володимирова та В. Прядка, чий портрет П. Дорошенка нині перебуває у колекції Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині [12], а також відома художниця Н. Литовченко, яка використала його для створення образу П. Дорошенка в композиції «Конституція Пилипа Орлика» (2008 р.) [13]. Безпосередньо гравюрою Й. М. Лєрха 1674 р. у своїй творчості скористався В. Франчук, який створив портрет П. Дорошенка у поліптиху «Гетьманський шлях» [14].

Олійним же портретом з гравюри Й. М. Лєрха, який нині перебуває в Державному історичному музеї у Москві, свого часу скористалися два художники. Першим був відомий український мистець С. Васильківський, який під час роботи над виданням «З української старовини» (1900 р.) написав кілька портретів гетьманів, зокрема, й П. Дорошенка. А другою була О. Мордвинова, яка виконала портрет цього гетьмана разом із іншими на замовлення родини гетьмана П. Скоропадського. Згодом ці портрети були передані донькою Павла Петровича Оленою Отт-Скоропадською до Музею гетьманства, де вони перебувають й донині.

На останок цікаво відзначити, що образ, створений невідомим рисувальником для літопису С. Величка, не прийшовся до душі жодному з мистців ХІХ – ХХІ ст., а відтак його не наслідували.

Окремою загадкою, яка нині вимагає самостійного дослідження, залишається одне з зображень, з колекції Національного музею історії України [15]. Воно підписане: «Гетманъ Петръ Дорошенко/1668» і являє собою цілком фантастичне зображення, яке ничого спілного не має ані з автентичними гравюрами XVII ст., ані з нашими теперішніми уявленням про статуру гетьмана, ані з будь-яким іншим з відомих портретів П. Дорошенка. Дослідницький інтерес до цього полотна може існувати сам по собі, а не через постать П. Дорошенка. Справа у тім, що це зображення належить до цілої серії ідентичних зображень, які нині розкидані по кількох музейних збірках України. Їх об’єднує манера написання, оформлення, стиль підписів, а також сам перелік портретованих осіб – це список українських гетьманів за текстом «Історії Русів». Відповідно було б цікавим дізнатися, хто замовив цю серію і хто був її виконавцем.

Таким чином, серед проблем використання іконографічних джерел XVII ст. у творчості мистців ХІХ – ХХІ ст. можна назвати обмежений їх перелік, а також часте використання не автентичних гравюр, а значно пізніших їхніх реплік та інтерпретацій, які вже дещо спотворювали первинний образ. Це у свою чергу впливало на точність та історичність тих образів, які створювали сучасні мистці.

Щодо шляхів майбутніх імовірних досліджень, опосередковано пов’язаних з іконографією П. Дорошенка, то можна визначити принаймні три з них: пошук матеріалів, пов’язаних з появою надгробкового погруддя на могилі гетьмана у ХІХ ст., з’ясування історії постання серії портретів за переліком «Історії Русів» та причин неочікуваної інтерпретації образу гетьмана, і нарешті, створення більш повного зібрання усіх творів мистецтва, які у той чи інший спосіб презентували образ Петра Дорофійовича Дорошенка за прикладом зведеної іконографії Івана Мазепи [16].

Примітки

1. Ковалевська О. О. Зображення крізь віки: іконографія козацької старшини XVII?XVIII ст. В 2-х ч. / О.О. Ковалевська. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. – Ч. 2. – Додатки. – 330 с.: іл. – С. 76, № 38.

2. Там само. – С. 77, № 39.

3. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України / М. С. Грушевський / АН України. Ін-т укр. археогр., Ін-т історії України. Вступна стаття В. А. Смолія, П. С. Соханя. – К.: Наук. думка, 1992. – 544 с.: іл. – С. 320, 534; Україна – Козацька держава. – К.: ЕММА, 2004. – 1216 с.: іл. – С. 356.

4. Ковалевська О. О. Зображення крізь віки: іконографія козацької старшини. Ч. 2. – С. 77, № 40.

5. Ковалевська О. О. Зображення крізь віки: іконографія козацької старшини XVII?XVIII ст. В 2-х ч. / О. О. Ковалевська. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. – Ч. 1. – Монографія. – 314 с. – С. 199-200.

6. Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет / В. Смолій, В. Степанков. – К.: Темпора, 2011. ? С. 616.

7. Украинскій народъ въ его прошломъ и настоящемъ / Под ред. проф. Ф. К. Волкова, проф. М. С. Грушевского, проф. М. М. Ковалевского, акад. Ф. Е. Корша, проф. А. Е. Крымскаго, проф. М. И. Туганъ-Барановскаго и акад. А. А. Шахматова. – СПб., Типографія т-ва «Общественная польза», 1914. – 360 с.: илл.

8. Україна – Козацька держава… – С. 354.

9. Каталогъ украинскихъ др вностей коллекціи В. В. Тарновскаго. – Т.І. – Описаніе предметовъ доисторического и великокняжеского отд ловъ сост. Н. Ф. Б ляшевский; А. М. Лазаревский оказал сод йствие при сост. и печатаніи каталога. – К.: Тип. К. Н. Милевскаго, 1898. – 8 нен.+86 с.+16 табл. – С. 72.

10. Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах. – Вып. 1. Сост. Профессора Университета св. Владимира В. Б. Антонович и В. А. Бец по коллекции В. В. Тарновского. Киев, 1883 // Киевская старина. – 1883. – Т.5. ? №4. – С. 878?882.

11. Ковалевська О. Іконографія Івана Мазепи в образотворчому мистецтві ХХ – початку ХХІ століття / О. Ковалевська. – К.: Темпора, 2013. – 420 с.: іл. – С. 379.

12. Україна Гетьманська в образах сучасних українських художників. – Чернігів, 2011. – 52 с.: іл. – С. 6.

13. Ковалевська О. Іконографія Івана Мазепи… – С. 179.

14. Там само. – С. 125.

15. Україна – Козацька держава… – С. 357.

16. Ковалевська О. Іконографія Івана Мазепи…

Опубліковано: Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015 р., с. 20 – 28.