Неурядова старшина в дипломатичних місіях другої половини XVII ст.

Ірина Кривошея

У XVII ст. сформувалися основні функції та доручення неурядової старшини. Насамперед це були загальні обов’язки козацької старшини новоутвореної держави. Не існувало відмінностей між дорученнями урядників і військових товаришів, адже спільним знаменником була належність до старшинського стану. Служба козацької старшини, що реалізовувалася через виконання певних функцій, була типовою феодальною службою. Тому володіння землею та іншою нерухомістю в період ранньомодерної України передбачало службу на користь держави з цієї маєтності [135].

Однією з основних функцій значного товариства військового XVII ст. була дипломатична. Вона закріпилася за значними козаками, які виконували важливу роль у перемовинах від імені всього запорозького товариства задовго до 1648 р. З появою Української козацької держави та утворенням відносно стабільного адміністративного поділу постійна відсутність сотника чи полковника на території підпорядкованої йому адміністративної одиниці була небажаною, тому в ролі гінців і посланців у XVII ст. найчастіше виступали військові товариші, які на той момент не займали уряду. У межах дипломатичної функції можемо виділити такі основні доручення: виконання обов’язків послів, посланців і гінців, які мали різний рівень відповідальності й повноважень, зустріч і супровід іноземних послів, облаштування їх побуту, супровід гетьмана чи його посла до іншої держави, входження до гетьманського почту при зустрічах іноземних делегацій [136] чи перемовинах.

Основним і постійним дорученням значного товариства в цій сфері була доставка дипломатичної пошти та виконання певних завдань у межах дипломатичної місії. Вибірку посланців і гінців гетьманів, які виконували різноманітні дипломатичні доручення розділено на дві частини. У таблицю № 1 винесено імена посланців/гінців гетьманів, які займали уряди, були дворовими слугами чи челядниками гетьманів, гінців-комонників та інші категорії козаків, про яких у документах згадано без звання «військовий товариш». Загальна кількість таких випадків 37, із них урядників територіальних полків – 25, військових канцеляристів – 3, дворян та очільників надвірних формувань – 5, комонників – 4.

Варто наголосити, що відсутність згадки про звання товариша військового не означає, що особа не мала такого звання. Більшість військових канцеляристів і гетьманських дворян служили в XVII ст. зі званням військового товариша. Так само, як і в таблиці №2, в яку вибрано посланців/гінців військових товаришів, у чималій кількості під званням товариша військового заховані дійсні дворяни й військові канцеляристи [137]. Всього в останню таблицю внесено імена 140 військових товаришів, що хоча б одного разу виконували дипломатичне доручення. Додамо тих посланців, щодо яких немає згадки про звання, але вони без сумніву були товаришами військовими (35 осіб).

Отже, всього відомого товариства військового, яке виконувало різноманітні дипломатичні місії – 175 чоловік. Не варто забувати про певну умовність підрахунків, адже більшість із перелічених належали до товариства військового в широкому значенні загального військового звання для старшини того часу. Їх розділення на урядників і неурядову старшину в XVII ст. завжди буде доволі умовним. Власне, в таблиці №2 також фіксуються документальні приклади, де посланці записані як урядники й військові товариші одночасно.

Подивимося детальніше, які доручення виконувало значне товариство в межах дипломатичної функції. У кінці 40–50-х роках XVII ст. старшина, в тому числі й неурядова, очолювала посольства в різні країни (Московія, Туреччина, Крим, Швеція, Польща та інші) [138]. Керівниками таких посольств були особи, які вже до того набули чималого військового й адміністративного досвіду, очолювали полки та займали уряди генеральних старшин. Старшини нижчого рівня ставали товаришами в таких посольствах. Значні козаки виконували змішану представницько-дипломатичну функцію, запрошуючи та супроводжуючи на зустріч з гетьманом іноземних посланців [139].

У 60–90-х роках XVII ст. значне товариство найчастіше виконувало кур’єрські доручення, виступаючи гінцями до Москви. Пов’язано це, насамперед, із поступовою втратою можливості козацької держави вести самостійну дипломатію. Відтак військові товариші доправляли до Москви гетьманські листи та грамоти до царя та воєвод, передавали усні повідомлення, супроводжували полонених (язиків), заарештованих і висланих до Росії старшин, доправляли до відповідних приказів ділову документацію, яку вимагали від України в Москві, супроводжували російських посланців у Гетьманщині чи в їх посольствах до Криму й Туреччини, передавали в Москві розвідувальні дані, отримані з інших країн, доправляли до царського двору різноманітні подарунки, включаючи дичину та інші продукти.

Хоча Запорожжя було частиною Гетьманщини, щоб досягти бажаного результату, гетьманам нерідко доводилося вести з кошовими (особливо з Сірком) перемовини, близькі до дипломатичних. Гінцями на Січ також найчастіше виступали товариші військові. У 60–70-х роках XVII ст. в силу складних військових та дипломатичних відносин із Польщею та Туреччиною гетьмани направляли розвідувальні місії, в яких брали участь значні товариші.

Зовсім інакше складалися обставини на Правобережжі. Гетьманування П. Дорошенка супроводжувалося активною дипломатичною діяльністю, здійснюваною, в основному, неурядовою старшиною. Це було найближче оточення гетьмана, яке в документах йменувалося товариство старовинне значне. Багато важливих місій виконував Тихий Семен, товариш старовинний військовий. Зокрема, він разом із товаришем старовинним військовим П. Яненком здійснив важливу особисто для П. Дорошенка місію в січні 1676 р. С. Тихий та П. Яненко мали не лише відвезти клейноди, а застосувати весь свій дипломатичний хист для забезпечення П. Дорошенку кращих умов складання повноважень.

Проте місія була не зовсім вдалою через об’єктивні чинники, зокрема й через смерть царя Олексія Михайловича та передачу влади. Про це свідчить присяга 1676 р., що відбувалася в лютому 1676 р. У супровідних документах до присяги величезну увагу московська сторона присвятила інструкціям для посланців до П. Дорошенка з умовами складення гетьманських повноважень та його присяги на вірність царю Федору Олексійовичу [140]. І знову не вдало, так як перемовини тривали до осені 1676 р., коли нарешті гетьман П. Дорошенко остаточно склав гетьманські клейноди й присягнув на вірність, після чого тимчасово перебрався до Чернігівського полку [141].

Інші ватажки на Правобережжі, які вели боротьбу за владу, шукали підтримки в Польщі, Туреччині чи деінде й також вели активну дипломатичну гру, до якої залучалася місцева старшина, включаючи неурядову. До кінця XVII ст. дипломатична активність по обидва боки Дніпра поступово стихла, і ця функція неурядової старшини звелася, насамперед, до підтримання відносин між козацькими та російськими інституціями та таємних зносин за наказом І. Мазепи з Кримом, Польщею та Швецією.

Більшість дипломатичних завдань, маючи великий досвід і високий соціальний статус, реалізовували значні товариші військові. Проаналізуємо дані, винесені в таблицю № 2 про дипломатичні місії товариства. Посланців/гінців до царя з дорученнями і листами – 116, із них названих у документах гінцями – 52 особи. Складно визначити без додаткового дослідження, відповідає названий «посланцем» рангу посла чи гінця. У більшості винесених у таблицю випадків посланці й гінці є термінами-синонімами. Лише незначна частина посланців ідентифікується як посли з місією перемовин (посольства: Ф. Вешняка (1649), І. Іскри (1652), К. Бурляя й С. Мужиловського (1653), Богдановича й Тетері (1654), Ф. Коробки (1657, 1658, 1669), П. Бережецького (1658), Г. Лісницького (1658), В. Шимана (1665), М. Гвинтівки й Л. Полуботка (1669)). Більшість таких посольств припадає на часи самостійного гетьманування Б. Хмельницького та І. Виговського. За наступних гетьманів також були посланці з важливими дипломатичними завданнями, але змінився сам характер стосунків між гетьманською й царською адміністраціями. Значне товариство військове як частина неурядової старшини входить у такі посольства в якості товаришів послів, але очолювали місії відтепер частіше урядники рівня генеральної старшини та духовенство високого рангу.

Посланці виконували роль кур’єрів із дуже важливою поштою, маючи інколи делікатні доручення усного характеру. Серед цих посланців/гінців вирізняється група товаришів військових, які виступали в цій ролі по кілька разів: Ф. Коробка, П. Бережецький, О. Урбанович, Яків Матвійович, І. Биховець, Ярема Андрійович, Х. Гнилозубенко, М. Миклашевський, І. Бистрановський, Ісай Андрійович, К. Надточій, Самійло Радич, І. Мазепа, І. Бутович, Д. Донець, С. Тихий, Ю. Александрович, Р. Книш, Б. Моршевський, М. Грабовський. С. Пасинковський, С. Сарнецький, Я. Глуховцев, Р. Проценко, І. Лисиця, І. І. Іскра, Самійло Васильович, Р. Висоцький, С. Горбаченко.

Всі перелічені військові товариші були особами, наближеними до гетьманів. Відповідно локалізувалися вони в полках, на території яких були гетьманські столиці: у Чигирині – Ф. Коробка, О. Урбанович, С. Тихий, а у Батурині, точніше, на території Ніжинського полку, мешкала абсолютна більшість товаришів як постійних гінців, так і всіх внесених у таблицю № 2, починаючи з 1669 р., коли місто стало столицею. Лише незначна частина локалізується як товариство Чернігівського (Ю. Александрович, Ісай Андрійович, Д. Донець, С. Горбаченко), Полтавського (Остап Андрійович, Т. Безбородченко, П. Пучковський) та Стародубського (Ф. Пучковський, Д. Рощенко, Ю. Кожуховський, Г. Старосельський) полків. Та й то невідомо, де вони проживали на момент виконання доручень.

Наприклад, Ю. Александрович був військовим товаришем і слугою домовим/челядником гетьмана І. Самойловича у 1675–1678 р., а у 1682 р. присягав як товариш значний старовинний Чернігівського полку [142]. Значна частина товаришів-посланців, маючи звання військового товариша, на той момент, як відомо з інших джерел, були військовими канцеляристами, особистими слугами й дворянами гетьманів. Окремі доручення виділяються: посланці гетьманів до Москви з усним повідомленням – 3, посланці з грамотами гетьманів – 4, посланці/гінці з «язиками» – 6, посланець із статтями договорів – 1, посланець із повідомленням про напад турків і проханням про допомогу – 1, посланці з дичиною до двору – 2, гінці з листами до російських воєвод – 3, супроводжуючі царських послів в Гетьманщині – 2.

Друга за чисельністю група (27 осіб) – це товариші очільників посольств. Така категорія товаришів переважала в 50–60-х роках XVII ст. Серед інших доручень бачимо місії до правителів сусідніх держав: 8 товаришів різними гетьманами відправлено посланцями до Криму, 5 до турецького султана, 7 були посланцями до польського короля та на сейм, 2 – до Швеції, 1 – до господаря волоського. Були й доручення внутрішнього характеру: посланці до інших гетьманів – 2, посланці на Січ – 3. Очевидно, що даною добіркою число товаришів, які виконували дипломатичні доручення, не обмежується. Варто звернути увагу на те, що чисельність посланців і гінців до Польщі, Туреччини чи Криму була значно більшою за згадану, так, як дипломатичні стосунки козацької автономії зі вказаними країнами з часів Б. Хмельницького Були активними [143], а слабка збереженість джерел пояснюється об’єктивним станом козацького діловодства та втратами архівів Військової канцелярії у наступні десятиліття.

Пряма заборона на дипломатичні зносини з іншими державами існувала в усіх договірних статтях козацьких гетьманів з Москвою. Особлива увага на цей пункт статей зверталася з часів Ю. Хмельницького (Переяславські статті, 1659). Та, незважаючи на це, гетьмани вели таємну дипломатичну переписку, насамперед, із Польщею й Кримом, з якою відправляли найдовіреніших осіб, військових канцеляристів, дворян, слуг, які при цьому часто були військовими товаришами. Лише в Глухівських статтях (1669) було зроблено послаблення у вигляді дозволу участі українців у перемовинах Росії з Польщею і Кримом, якщо йшлося про українські інтереси. Але вже в 1674 р. у Переяславських статтях цей пункт був вилучений [144].

Таблиця № 1

Посланці/гінці: урядники та інші [145]

Таблиця № 2

Значне товариство: товариші в посольствах, посланці/гінці гетьманів [146]

Примітки

135. Окіншевич Л. Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині XVII–XVIII ст. / Л. Окіншевич // Записки наукового товариства імени Шевченка. – Мюнхен : Заграва, 1948. – Т. CLVII : Праці Історико-Філологічної Секції. – 223 с. – С. 51-58.

136. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные археографической комиссией : в 15 т. – СПб. : В. В. Пратц, 1873. – Т. 8 : 1668–1669, 1648– 1657. – 404+16 с. – С. 342.

137. Універсали Івана Мазепи: (1687–1709). – К. : Львів : НТШ, 2006. – Ч. 2 / упор.: І. Бутич, В. Ринсевич. – 798 с. – (Універсали українських гетьманів). – С. 469.

138. АЮЗР… – СПб. : В. В. Пратц, 1873. – Т. 8. – С. 342.

139. Там само. – С. 342, 345, 350.

140. РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 2. – Дело 32. – 682 л. – Л. 68-70.

141. Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання / В. Смолій, В. Степанков – К.: Темпора, 2011. – 632 с. – С. 603-610.

142. РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 2. – Дело 54. – 728 л. – Л. 234.

143. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники і прибічники [монографія] / С. Павленко. – К. : ВД «Києво-Могилянська академія», 2004. – 602 с. – С. 119-170; Федорук Я. Віленський договір 1656 року : східноєвропейська криза і Україна у середині XVII століття / Я. Федорук. – К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2011. – 623 с. + 80 с. іл.; Чухліб Т. В. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи : (1663–1713) / Т. Чухліб. – К. : ВД «Києво-Могилянська Академія», 2004. – 288 с.; Чухліб Т. Відень 1683: Україна-Русь у битві за «золоте яблуко» Європи / Т. Чухліб. – К. : Видавництво «КЛІО», 2013. – 559 с.: іл.; Чухліб Т. Козаки і монархи : міжнародні відносини ранньомодерної Української держави : 1648–1721 рр. / Т. Чухліб. – 3-тє вид., випр. і доповн. – К. : Видавництво імені О. Теліги, 2009. – 616 с.

144. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького ; ред. Ю. І. Римаренко [та ін.]. – К. : Генеза ; Довіра, 1996. – 942 с. – С. 180-181.

145. АЮЗР. – СПб. : Тип. П. А. Кулиша, 1861. – Т. 3 : 1638–1657. – 602+допол. (1646–1649), 134 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. П. А. Кулиша, 1863. – Т. 4 : 1657–1659. – [6], 7, 276 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. Эдуарда Праца, 1867. – Т. 5 : 1659–1663. – 335 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. Эдуарда Праца, 1869. – Т.6: 1665–1668. – 280 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. В. В. Пратц, 1872. – Т. 7 : 1657–1663, 1668–1669. – 398 с.; АЮЗР. – СПб. : В. В. Пратц, 1873. – Т. 8 : 1668–1669, 1648–1657. – 404+16 с.; АЮЗР. – СПб. : М. Эттингера, 1877. – Т. 9 : 1668–1672. – 987+24 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. брат. Пантелеевых, 1878. – Т. 10 : (Доп. к т. 3) : [Переговоры об условиях соединения Малороссии с Великою Россиею. 1653–1654]. – 838 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. М. Эттингера, 1879. – Т. 11 : 1672– 1674 : Прибавления : 1657. – 220 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. братьев Пантелеевых, 1882. – Т. 12 : 1675–1676. – 874 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. А.М. Котомина и К, 1884. – Т. 13 : 1677–1678. – 766 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. Ф. Елеонорского, 1892. – Т. 15 : 1658–1659. – 462+25 с.; Архив Юго- Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов. – К. : Акц. Общ. печ. и изд. дела Н. Т. Корчак-Новицкого, 1914. – Ч. 3, т. 4 : Акты относящиеся к эпохе Б. Хмельницкого. – 946 с.+XLXIII; Малороссийский приказ: описи фонда № 229 Российского государственного архива древних актов / отв. ред. Т. Г. Таирова-Яковлева. – М. : Древнехранилище, 2012. – 496 с.

146. РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 1. – Дело 66. – 28 л.; РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 1. – Дело 69. – 400 л.; РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 1. – Дело 102. – 482 л.; РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 1. – Дело 105. – 385 л.; РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 1. – Дело 114. – 207 л.; РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 1. – Дело 128. – 193 л.; РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 1. – Дело 141. – 114 л.; РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 1. – Дело 142; РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 1. – Дело 169. – 418 л.; РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 1. – Дело 216. – 171 л.; РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 2. – Дело 5. – Л. 146, 160, 372, 959;. РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 2. – Дело 9. – 1087 л.; РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 2. – Дело 32. – 682 л.; РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 2. – Дело 43. – 807 л.; РДАДА. – Ф. 229. – Оп. 2. – Дело 50. – 1030 л.; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 100; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 105; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 133; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 158; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 211; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 224; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 427; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 572; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 578; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 622; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 626; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 635; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 682; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 714; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 726; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 727; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 752; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 771; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 794; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 797; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 799; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 800; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 807; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 815; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 828; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр.832; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 880; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 915; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 961; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 991; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 993; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 994; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 998; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1012; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1020; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1096; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1124; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1126; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1128; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1138; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1167; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1226; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1273; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1301; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1321; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1322; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1335; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1340; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1379; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1381; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1382; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1388; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1394; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1401; ЦДІАК України. – Ф. КМФ 7. – Оп.1. – Спр. 1478; АЮЗР. – СПб. : Тип. П. А. Кулиша, 1861. – Т. 3 : 1638–1657. – 602+допол. (1646–1649), 134 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. П. А. Кулиша, 1863. – Т. 4 : 1657–1659. – [6], 7, 276 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. Эдуарда Праца, 1867. – Т. 5 : 1659–1663. – 335 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. Эдуарда Праца, 1869. – Т. 6 : 1665–1668. – 280 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. В. В. Пратц, 1872. – Т. 7 : 1657–1663, 1668–1669. – 398 с.; АЮЗР. – СПб. : В. В. Пратц, 1873. – Т. 8 : 1668–1669, 1648–1657. – 404+16 с.; АЮЗР. – СПб. : М. Эттингера, 1877. – Т. 9 : 1668–1672. – 987+24 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. брат. Пантелеевых, 1878. – Т. 10 : (Доп. к т. 3) : [Переговоры об условиях соединения Малороссии с Великою Россиею. 1653–1654]. – 838 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. М. Эттингера, 1879. – Т. 11 : 1672–1674 : Прибавления : 1657. – 220 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. братьев Пантелеевых, 1882. – Т. 12 : 1675–1676. – 874 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. А.М. Котомина и К, 1884. – Т. 13 : 1677–1678. – 766 с.; АЮЗР. – СПб. : Тип. Ф. Елеонорс-кого, 1892. – Т. 15 : 1658–1659. – 462+25 с.; Малороссийский приказ : описи фонда № 229 Российского государственного архива древних актов / отв. ред. Т. Г. Таирова-Яковлева. – М. : Древнехранилище, 2012. – 496 с.; Універсали Івана Мазепи : (1687–1709). – К. : Львів : НТШ, 2002. – Ч. І. / упор. І. Бутич. – 757 с. : іл. – (Універсали українських гетьманів); Універсали Івана Мазепи : (1687–1709). – К. : Львів : НТШ, 2006. – Ч. 2 / упор.: І. Бутич, В. Ринсевич. – 798 с. – (Універсали українських гетьманів); Універсали Богдана Хмельницького : 1648–1657 / НАН України, Ін-т історії України ; упоряд. І. Крип’якевич, І. Бутич ; ред. кол.: В. Смолій [та ін.]. – К. : Альтернативи, 1998. – 383 с. – (Універсали українських гетьманів); Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича : (1657– 1687) / НАН України, Ін-т української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського ; Наукове тов. імені Шевченка ; Центральний держ. істор. архів України, м. Київ ; упор. : І. Бутич, В. Ринсевич, І. Тесленко. – К. : Львів : НТШ, 2004. – 1085 с. – (Універсали українських гетьманів).

Опубліковано: Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015 р., с. 70 – 86.