Терехтемирів
у часи гетьмана Петра Дорошенка
Микола Жарких
Терехтемирів – нині маленьке село у Канівському районі – в часи козацтва був важливим пунктом, довкола якого точилась уперта боротьба. Тривала ця боротьба і в часи гетьманування Петра Дорошенка. З історії Терехтемирова цього часу ми розглянемо три найцікавіші, на нашу думку, моменти.
1. Острозька комісія (1670 р.)
10 (20) травня 1670 р. гетьман Петро Дорошенко підписав інструкцію своїм послам (генеральному писарю М. Вуяхевичу та бувшому військовому судді Г. Гапоновичу) на Острозьку комісію (переговори з польськими послами). В ній стоїть:
п. 20. «Терехтемиров и тамошний монастырь, со всеми к нему прилежащими селами и с землями, при гетмане и при Войске Запорожском в предидущие времена сохранен имеет быть».
В суті своїй це – повторення аналогічної вимоги 1664 р. (від П. Тетері) та 1666 р. (від П. Дорошенка) [362].
Окрім посольства від П. Дорошенка, до Острога прибуло також посольство від гетьмана М. Ханенка. Польські комісари, побачивши можливість політичного маневру, вирішили трактувати з послами Ханенка. Інструкція від Дорошенка, можна гадати, взагалі на комісії не розглядалась.
Що конкретно ухвалила Острозька комісія – відомі на сьогодні джерела повної відповіді не дають. Давно опублікований акт комісії [363] ніякої згадки про Терехтемирів (так само як і інші конкренті вимоги) не містить.
П. Дорошенко не погодився з рішенням комісії в Острозі і переніс боротьбу на сейм. Інструкція, підписана 9 (19) жовтня 1670 р. для послів Петрановського і Тарасенка, відправлених на сейм, в основному повторювала текст травневої інструкції. В ній стоїть:
«Терехтемиров и монастырь тамошний, со всеми до него належачими селами и грунтами, при гетмане и Войске Запорожском вечными часами захован быти мает» [364].
І що ж відповів на це сейм? В конституцї сейму 1670 р. повного тексту постанови Острозької комісії (здогадно, відредагованої уж на сеймі) немає – є тільки загальна формула згоди сейму на цю постанову [365].
У літописі С. Величка є згадка, що ця постанова була надрукована окремою брошурою. Потрібний нам пункт Величко передав так: «Що стосується Терехтемирова і тамтешнього монастиря з усіма належними до нього селами та грунтами, ми дозволяємо, щоб так лишався при гетьмані і Запорозькому війську, як лишався перед тим» [366].
Інші версії цього акту [367] згадок про Терехтемирів не містять. Сама ж окрема брошура поки що не віднайдена.
Висновок можна зробити такий, що П. Дорошенко наполегливо домагався від польського уряду визнання прав козаків на Терехтемирів – по аналогії з давнішими привілеями Яна-Казимира. І Дорошенку вдалося досягти певного успіху, котрий, однак, не був розвинений.
2. Каменярський промисел
у Терехтемирові (1672 р.)
13 червня 1672 р. лубенський полковий обозний Сава Кирилов написав листа лубенському полковнику Івану Сербину. В ньому писалось:
«Некоторый Миско Мисерва из Лютенки, быв в Горошине, где прилучилось ему на том же перевозе горошинском съехаться с купцами шишанскими, которые в Терехтемиров ездили для камени, и те ему сказывали, что не пустили на ту сторону Днепра и стояли два дня против Каневского перевоза и ни с чем возвратились, а поромы на ту сторону согнали» [368].
Цей епізод, здається, не притягнув великої уваги істориків, а він важливий. Ми бачимо, що у Терехтемирові виготовляли камені для млинів – річ, абсолютно необхідну в кожному селі. Для неї, однак, не скрізь є сировина і не скрізь є умільці обточити ці камені. У нашому випадку по терехтемирівські камені покупці їхали аж із Шишаків (це 200 км від Терехтемирова).
Якщо ми на карті України опишемо коло радіусом 200 км з центром у Терехтемирові – як потенційний район збуту каменярського промислу – то в нього потрапить більша частина Гетьманщини (за винятком Подністров’я, де є досить свого каміння). Отже, можемо обережно припустити, що промисел у Терехтемирові мав певне економічне значення для всієї Гетьманщини.
Певну додаткову ретроспективну інформацію про цей промисел містить універсал І. Мазепи з 10 (21) грудня 1701 р. Цим універсалом Мазепа надавав переяславському єпископу З. Корниловичу різні доходи, серед яких значиться «десятины каменя млынового от каменщиков належитіе». В універсалі відзначена територія, з якої йшли ці доходи, зокрема «містечко Терехтемировъ пустое» [369].
З усіх пунктів, зазначених в універсалі, саме для Терехтемирова маємо дані про каменярський промисел. Універсал уточнював, що йшлося саме про млинові камені, і згадував про порядок оподаткування ремісників. Слід вважати, що цей порядок склався не в 1701 р., коли Терехтемирів був спустошений, а раніше, орієнтовно в 1648 – 1678 рр., коли містечко переживало піднесення.
3. Знищення Терехтемирова (1678 р.)
Питання, коли саме було зруйновано Терехтемирів, історики вирішували відповідно до своїх уявлень про загальний перебіг подій Руїни.
Нам, здається, вдалося знайти певну документальну вказівку на цю подію. Так, в уже цитованому універсалі І. Мазепи від 10 грудня 1701 р. Корниловичу передано маєтки «монастирей православних от биссурманского нашествия зруйнованих и пустошених монастира Терехтемировского и монастира Каневского».
Єдиним значним епізодом бусурманського нашестя на ці землі був похід турецького і татарського військ 1678 р. Здобувши Чигирин, один з відділів вирушин на Канів.
4 (14) вересня 1678 р. гетьман І. Самойлович, перебуваючи у Переяславі, надіслав два накази подібного змісту – до компанійського полковника Іллі Новицького та до канівського полковника Давида Пушкаренка. Гетьман вимагав евакуювати Канівський полк та жителів на лівий берег Дніпра, побоюючись, що до Канева підступить більший ворожий загін, проти якого несила буде оборонятись [370].
Так воно і сталось: відділи турецького й татарського війська приступили до Канева і сплюндрували його. Ю. Хмельницький у своєму листі з Ладижина від 12 (22) вересня 1678 р. писав про це як про доконаний факт [371].
У цих давно відомих документах немає конкретної згадки про долю Терехтемирова, але вони дозволяють пояснити, яке нашестя малось на увазі в універсалі 1701 р. Універсал був написаний через 23 роки після події, коли руїна Канева була ще усім пам’ятна. Тому цій пізнішій звістці можна довіряти.
Отже, в часи гетьмана П. Дорошенка Терехтемирів продовжував залишатись важливим з політичного та економічного боку пунктом Гетьманщини. Останні роки правління П. Дорошенка, які принесли йому сумнівну славу «сонця Руїни», були для нього роками форс-мажора: зовнішні сили, серед яких опинився гетьман, набагато перевищували його власні сили. Якщо його черговий політичний маневр – перехід під владу Москви – спровокував турків на Чигиринські походи й остаточну руїни Правобережної України, це слід вважати не помилкою гетьмана, а фатальним збігом зовнішніх обставин. У помилці можна звинувачувати того, хто мав реальні сили змінити хід подій, а Дорошенко якраз цих сил і не мав – і став мимовільним призвідцем руїни Терехтемирова.
Більше про історію Терехтемирова пожна прочитати в моїй електронній публікації [372].
Примітки
362. Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького на варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї. – Україна модерна. – 1999. – № 2-3. – С. 242–243.
363. АЮЗР. – СПб., 1877, т. 9, стб. 350-355.
364. АЮЗР. – СПб., 1877., т. 9, стб. 208.
365. Volumina legum. – SPb.: 1860, t. 5, s. 30.
366. Величко С. Літопис. Т. 2, розділ 11.
367. АЮЗР. – СПб., 1877, т. 9, стб. 206 – 208; 355 – 357.
368. АЮЗР. – СПб., 1877, т. 9, стб. 974–975.
369. Універсали Івана Мазепи. – К., 2006, Ч. 2, № 247, с. 284 – 287.
370. АЮЗР. – СПб., 1853, т. 5, № 116, 117, с. 150 – 151.
371. АЮЗР. – СПб., 1853, т. 5, № 118, с. 151 – 152; додаткову інформацію містить лист І. Самойловича до царя з 28 вересня (8 жовтня) 1678 р. – Універсали Івана Мазепи. – К., 2006. – Ч. 2, с. 495.
372. Жарких М. І. . – К., 2013. Електронна публікація.
Опубліковано: Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015 р., с. 189 – 193.