Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Риби

Парнікоза І.Ю.

Розділ «Риби» підготований у співавторстві з Ю. Куцоконь

Лише побіжний аналіз риболовних знарядь ранньослов`янського та давньоруського часу, серед яких великий відсоток складають гачки на велику рибу, свідчить про колишнє багатство Дніпра біля Києва. Важливу роль у тодішньому риболовному промислі складали осетрові: стерлядь (Acipenser ruthenus), наразі занесена до Червоної книги України (2009), де належить до категорії зникаючих видів, та осетер російський (Acipenser gueldenstaedtii), який теж занесений до ЧКУ, категорія вразливий вид (2009).

Риболовні гачки Eudontomyzon_mariae
Рис. 1.10.30. Риболовні гачки, якими русини добували на Дніпрі значно більшу за розмірами рибу, ніж зараз Рис. 1.10.31. Личинку міноги української – так звану піскорийку можна зрідка зустріти на піщаних відмілинах

Свідоцтва про іхтіофауну заплави Дніпра у Києві XVIII ст. залишив в своїй Історії Києва (1798-99 рр.) М. Берлінський:

«В Днепре ловится рыба: сом, щука, лещ и ему подобная, подлещевки, язи, подусты и рыбцы; верезуб, карп, марина, белизна, окунь, судак, налимы, называемые меньками; ерш и сему подобные бобыри, плотица и ей подобные устиры, плоскухи, чехони, ельцы и скумбры. Изредка же попадаются осетри, хотя маленькие, и весьма часто ловятся…В других около Киева водах и озерах, кроме вышеописанных некоторых, ловятся еще лины, караси, пискари, называемые здесь вьюнами, и изредка попадаются хорошие карпы» (Берлінський, 1991).

Ще станом на ХІХ ст. зберігалися свідчення про існування біля Києва популяцій осетрових. Наприклад, Віктор Тісо у книзі «Россия и русские» так описує власні враження від перебування у Києві 1880 р.:

«Осетер, якого виловили прямо на наших очах, надав нам свою делікатну плоть після того, як ми заволоділи його ікрою. Дніпровський осетер – шляхетний брат того волзького осетра, чия виключна витонченість так цінується серед гурманів» (Кальницький, 2009).

На початку ХХ ст. з виникненням Дніпровської біологічної станції (1909 р.) розпочато систематичне вивчення місцевої іхтіофауни. Вже у першому номері «Трудів станції» знаходимо статтю Д. Белінга, присвячену іхтіофауні дніпровського басейну під Києвом. Згідно з цією роботою, станом на 1912 р. у районі Києва ще зустрічався осетер російський, який був вже дуже рідкісним, та стерлядь, чисельність якої неухильно скорочувалася. Ще однією надзвичайно цікавою інформацією є свідчення про знахідки тварини з класу круглоротих – міноги української (Eudontomyzon mariae, ЧКУ, категорія зникаючий вид) на центральних київських островах, зокрема, на Трухановому.

Іншу детальну інформацію щодо стану іхтіофауни на той час читач знайде у статті Д. Белінга у Додатку.

Коротко охарактеризуємо сучасну іхтіофауну басейну Дніпра у Києві за власними і літературними даними (Кундієв та ін., 2005; Сабодаш та ін., 2003; Ситник та ін., 2008).

Cтерлядь (Acipenser ruthenus) (ЧКУ, категорія зникаючий вид). До кінця ХХ ст. в Дніпрі біля Києва практично зникла. Наразі знову можливі випадки зустрічі стерляді у зв’язку з налагодженням її розведення у відродженому рибному господарстві на Галерній затоці, випусками цієї риби в Київському водосховищі та районі Жукового острова. Росте цей цінний вид дуже повільно. Тож результатів її реінтродукції чекати ще досить довго. Цю рибу виявлено, зокрема, в районі гирла Десни та біля острова Великий північний (особисте повідомлення рибалки, 2018 р.).

Тюлька звичайна (Clupeonella cultriventris) регулярно трапляється у Дніпрі у межах Києва, хоча ця риба розповсюдилася Дніпром вгору лише після спорудження водосховищ. Також знайдена в озерах Вирлиця, Редькине, Вербне (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008). Найлегше її побачити під час прогулянки біля краю води чи на мілинах, де ця рибка часто викидається на берег. У сонячну тиху погоду зграйки помітні біля поверхні води, де вони відшукують корм. Тюлька нереститься протягом квітня – серпня при температурі води 5-24ºС, вимотуючи 5-20 тис. ікринок у товщу води. Живиться тюлька зоопланктоном, личинками молюсків, мальками і ікрою, в тому числі власною. Є цінним об’єктом живлення хижих риб та об’єктом промислового рибальства, проте не на Дніпрі біля Києва. Правилами рибальства не зазначаються найменша довжина тіла при якій цю рибу можна виловлювати та відшкодування за знищення однієї особини.

Ялець звичайний (Leuciscus leuciscus) став рідкісним для руслової частини Дніпра та водосховищ. Не краща ситуація і на інших річках. Зважаючи на це, занесений до ЧКУ (2009), категорія вразливий вид, також РК3. Утім, є свідчення його знаходження у Дніпрі у межах Києва (Сабодаш та ін., 2003).

Leuciscus_leuciscus
Рис. 1.10.32. Ялець звичайний Рис. 1.10.33. В’язь

В’язь (Leuciscus idus) – не чисельний біля Києва, трапляється як на ділянках русла, так і в проточних озерах. Тримається головним чином на глибинах з трохи замуленим дном під навислими над водою кущами, інколи на вільних плесах серед водної рослинності, які відвідує особливо вночі. Активність зменшує тільки у найморознішу пору. Нереститься рано, при температурі води 3,5-12ºС, відкладаючи одноразово до 170 тис. ікринок на торішню рослинність, на глибині 0,4-1.2 м і течії до 0,5 м/с. Всеїдний. Зазвичай живиться різноманітними придонними безхребетними і водяною рослинністю. Дорослі особини іноді живляться молоддю риб та дрібними земноводними. Молоді особини дещо схожі з пліткою, від якої відрізняються дрібнішою лускою і зелено-жовтим забарвленням райдужної оболонки очей. За даними Кундієва та ін. (2005), виявлений в озері Бабине.

Правилами рибальства дозволяється ловити при найменшій довжині тіла 28 см. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 1,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 25,5 грн.

Головень європейський (Squalius cephalus) може досягати довжини 50 см. Головень досить часто трапляється на перекатах, де полює. Натомість влітку тримається на глибоких місцях. За нашими спостереженнями, регулярно трапляється у районі Пішохідного мосту. Головень надзвичайно обережна риба, лов якої потребує спритності та уваги.

Leuciscus_cephalus
Рис. 1.10.34. Головень Рис. 1.10.35. Плітка звичайна

Нереститься головень у травні-червні на піщане чи кам’янисте дно, здебільшого на перекатах. На чисельність виду впливає не тільки погіршення умов існування внаслідок забруднення води та зарегулювання стоку, а й масове з’їдання потомства іншими рибами. Правилами рибальства дозволяється ловити при найменшій довжині тіла 24 см. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 1,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 25,5 грн.

Плітка звичайна (Rutilus rutilus) зовні трохи нагадує краснопірку, від якої відрізняється більш видовженим тілом, напів-нижнім ротом, знаходженням спинного плавця позаду від вертикалі початку основи черевних плавців. Плітка є надзвичайно пластичним і стійким до умов середовища (температура, наявність кисню, чистоту води) видом. Годується вдень. При цьому молодші особини тримаються літоралі поблизу рослинності, чи на галявинах посеред неї. Старші особини виходять на сублітораль. Плітка нереститься в квітні-травні за температури води 12-14ºС. Риба уникає холодної води і віддає перевагу піщаному дну. Одноразово викидає 200 тис ікринок на підводні рослини, на глибині 0,3-1 м.

Правилами рибальства дозволяється ловити при найменшій довжині тіла 18 см. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 0,6 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 10,2 грн.

Плітка є однією з найзвичайніших риб Дніпра у м. Києві. У зв’язку з будівництвом водосховищ та збільшенням популяції дрейсени, більші розмірні групи плітки переходять на живлення цим молюском, завдяки чому досягають розміру понад 20 см. В шлунку виловлених риб зазвичай можна виявити фрагменти черепашок цього молюска. Таким чином наразі дніпровська плітка фактично досягла фенотипу всім відомої волзької форми цієї риби – вобли. Плітка – улюблений об’єкт любительського лову, особливо ранньою весною.

Ця риба, поміж іншими районами, зафіксована у затоках Верблюд, Собаче гирло, поблизу острова Козачий, озерах (Бабине, Алмазне, Райдуга, Русанівське, Тягле, Лісове, Синє, Редькине, Вербне, Вирлиця, Малинівка, Сонячне, Центральне, Куренівське, Голубе, Тельбін), ставках (Святошинський № 14, у Пущі-Водиці між 7 і 8 лініями, Нивки № 6) (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник, Шевченко, 2011). За даними Ситника та ін. (2008), ловилася плітка у Десенці та біля о. Труханів. Зафіксована в оз. Золоче біля с. Вишеньки (2016 р.).

Краснопірка звичайна або чернуха (Scardinius erythrophthalmus) належить до денних риб, постійно тримається на середніх глибинах серед рослинності, піднімаючись до поверхні лише в теплі сонячні дні. Нереститься в травні-червні за температури води 18ºС, відкладаючи окремими порціями понад 100 тис. ікринок. Зовнішністю трохи нагадує плітку від якої відрізняється вищим, товщим і ширшим тілом, оберненим догори ротом, знаходженням спинного плавця позаду вертикалі від задніх кінців черевних плавців.

Правилами рибальства не зазначаються найменша довжина тіла при якій цю рибу можна виловлювати та відшкодування за знищення однієї особини.

Краснопірка одна з найпоширеніших риб системи Дніпра у Києва. Тримається як на ділянках гирла, так і у затоках та заплавних озерах. За даними Кундієва та ін. (2005), є в озерах Бабине, Алмазне, Райдуга, Тягле, Синє, Вербне, Вирлиця, Малинівка, Куренівське, Голубе, Берізка і Редькине, ставках Святошинські № 14 і № 15, Нивки № 4 і № 6. Звичайний об’єкт аматорського лову. Зауважимо, що краснопірку та плітку часто плутають, хоча ці риби досить чітко розрізняються. Достатньо відмітити, що у плітки спинний та черевні плавці розташовані чітко один навпроти одного, тоді як у краснопірки асиметрично. Краснопірки з узбережжя Жукового острова подекуди сягають розмірів більше 25 см.

Рис. 1.10.36. Краснопірка звичайна, Галерна затока Рис. 1.10.37. Підуст, затока Берковщина

Підуст звичайний (Chondrostoma nasus) – досить рідкісний на досліджуваній території. Тримається на глибоких місцях з піщаним, кам'янистим або глинистим дном, уникає мулистих ділянок. Зграйна риба, кількість особин у зграї: кілька десятків-сотень. Зимує у глибоких ямах. Дуже чутливий до забруднення води. Відомі знахідки підуста у районі затоки Берковець, підтверджені фотоматеріалом. Вид охороняється РК3.

Бистрянка російська (Alburnoides rossicus, ЧКУ, категорія зникаючий вид) – вид, який мешкає у проточних водоймах і тримається у верхніх шарах води (Червона.., 2009). Є знахідка цього виду для стариці рукава Почайна, 1982 р. (Каталог…, 2003).

Верховодка звичайна (Alburnus alburnus) – одна із звичайних дніпровських риб, яка тримається на ділянках з проточною водою. Головний корм цієї риби становлять планктонні рачки Daphniidae, а в меншому ступені – Cyclopidae. Зрідка споживає також придонні організми, рослинність, ікру риб. Верховодка як риба верхніх шарів води, часто полює на комах, які падають на воду. Нереститься у травні-червні, відкладаючи до 10 тис. ікринок на рослинність, корчі, камені. Досягає максимально 20 см довжини, темп її росту є дуже повільним. Порційний нерест триває з кінця травня до початку серпня. Складає значну частину корму дніпровських птахів – бакланів, мартинів, крячків.

Правилами рибальства не зазначаються найменша довжина тіла при якій цю рибу можна виловлювати та відшкодування за знищення однієї особини.

Верховодка відома з усієї заплави Дніпра у межах Києва, з ділянок з відповідними умовами. За літературними даними (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник, Шевченко, 2011) трапляється в озерах Бабине, Алмазне, Райдуга, Русанівське, Тягле, Редькине, Лісове, Вирлиця, Малинівка, Сонячне, Центральне, Тельбін, Троєщинське № 2 та Вербне, ставках Дідорівському № 34, № 15 (хутір Шевченка).

Рис. 1.10.38. Верховодка звичайна, Корчуватська заплава Рис. 1.10.39. Плоскирка, Троєщинська заплава

Вівсянка (Leucaspius delineatus) – невелика коропова риба, довжина тіла якої рідко перевищує 8 см, а вік 5 років. Молоді риби живляться зоопланктоном, а старші бентосною фауною. Порційний нерест відбувається від кінця травня до кінця липня, оптимальною температурою є 18ºС. Ця риба не має господарських загроз, не є привабливою для рибалок і не відчуває пресу браконьєрів. Становить важливу складову корму хижих риб та рибоядних птахів (Nitecki, 2013).

Вівсянка на досліджуваній території досить звичайна, тримається у верхніх шарах води. Виявлена у затоках у районі с. Вишеньки. Трапляється у Дніпрі, озерах Бабине, Холодне, Алмазне, Райдуга, Русанівське, Тягле, Лісове, Синє, Редькине, Вербне, Партизанської слави, Вирлиця, Малинівка, Сонячне, Куренівське, Голубе, Тельбін, Троєщинське № 2, Берізка, ставках № 14 і № 15 (хутір Шевченка), Теремківський № 3, Святошинський № 14 і № 15, у Пущі-Водиці між 7 і 8 лінією, № 3, № 4, № 6 Нивка, Дідорівський № 34, № 1 у Голосіївському парку (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник, Шевченко, 2011).

Мересниця річкова (Phoxinus phoxinus) виявлена у Дніпрі у межах Києва (Ситник та ін., 2008).

Мересниця озерна (Rhynchocypris percnurus, ЧКУ, категорія зникаючий вид) зустрічається у дрібних заболочених озерцях з бурою від великої кількості гумусових речовин водою. Таким чином, вона уникає головних водотоків київської заплави, і може бути виявлена у додатковій системі заплави (Червона.., 2009).

Рибця звичайного (Vimba vimba) іноді ловлять рибалки у Дніпрі у межах Києва.

Плоскирка (Blicca bjoerkna) Ця риба може досягати 20, а зрідка навіть – понад 35 см. Зграї молоді тримаються переважно серед рослинності, на мулистому дні прибережних мілководних зон, що добре прогріваються. Старші – освоюють більші глибини. Місця існування змінює тільки в нерестовий період та перед зимівлею. Живиться донними організмами. Часто тримається разом з лящем, але сміливіша за нього. Дорослі особини плоскирки шукають корм переважно в прибережній зоні. Вид вступає в конкуренцію з лящем та пліткою за корм, а її надмірна чисельність пришвидшує евтрофізацію. Нереститься при температурі води не нижче 16-17ºС. Понад 100 тис. ікринок відкладає двома порціями на донну рослинність у травні-червні.

Часто її не відрізняють від ляща. Плоскирка має на спині ряд виразної малої луски, розмір луски в неї не змінюється в напрямку від спинного плавця до бічної лінії, а основи плавців мають жовтуватий чи червонуватий відтінок. Нереститься на донну рослинність в травні-червні. Зустрічаються гібриди з лящем.

Плоскирка – один з найпоширеніших у київській частині Дніпра видів риб. Трапляється на всіх ділянках русла Дніпра та заострівного рукава, а також у затоках. Плоскирка живе в озерах Бабине, Алмазне, Тягле, Редькине, Вербне, Вирлиця, Малинівка, Сонячне, Тельбін (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008). Вид регулярно фіксується в рибальских уловах з акваторії Дніпра біля Жукового острова (2010-13 рр.), а також на оз. Золоче у с. Вишеньки (2015-2016). Об’єкт аматорського лову. Правилами рибальства, найменший розмір тіла, за яким дозволяється ловити, не вказується. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 0,3 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 5,1 грн.

Лящ звичайний (Abramis brama) досягає довжини до 75 см. Зграї тримаються у глибоких місцях з мулувато-глинястим дном. Дуже ляклива та обережна риба. Нереститься у квітні – травні при температурі води 12-13 ºС на мілководді, відкладаючи до 300 тис. ікринок на рослинність. Живиться здебільшого донними безхребетними (молюски, ракоподібні, личинки комах, черви), частково рослинністю. На чисельність цієї риби згубно діє виловлювання підлящиків (молодих лящів) під виглядом плоскирки, яка з лящем має деяку схожість. Проте у ляща розмір луски збільшується у напрямку від спинного плавця до бічної лінії. Всі плавці мають темне забарвлення, на них не буває жовтуватих чи червонуватих відтінків.

В дієті ляща переважає бентос, втім після досягнення 20-25 см починає з’їдати також значну кількість зоопланктона. Надмірна щільність популяції викликає перехід її частини в карликову форму. Збільшення частки дорослих карликових лящів сприяє розвитку негативного процесу еутрофізації водойми. Адже карликові особини з’їдають зоопланктон, зменшуючи фільтраційні можливості водойми. При цьому карликові особини не виловлюються рибаками (Nitecki, 2013).

Останнім часом чисельність цього виду біля Києва дещо скоротилася через втрату нерестовищ внаслідок утворення водосховищ. Відзначений на Галерній затоці, біля берегів острова Труханів, поблизу гирла Десни. Присутній лящ в озерах Бабине, Алмазне, Тягле, Редькине, Вирлиця, Тельбін і Вербне (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008) та у Десенці (Ситник та ін., 2008). Вид регулярно фіксується в рибальских уловах з акваторії Дніпра біля Жукового острова (2010-13 рр.), а також на оз. Золоче у с. Вишеньки (2016 р.).

Дозволяється ловити при найменшій довжині тіла 32 см. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 1,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 25,5 грн.

Синець (Ballerus ballerus) досягає довжини до 45 см. Тримається на тиховодді, у товщі води, розосереджено, зграї утворює перед зимівлею та розмноженням. Нереститься при температурі 13-20ºС, відкладаючи на рослинність одноразово до 80 тис. ікринок. Живиться частково зоопланктоном, частково – придонними організмами.

Правилами рибальства дозволяється ловити при найменшій довжині тіла 22 см. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 0,6 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 10,2 грн.

Наразі в Києві синець є нечисленним видом, який постраждав від побудови водосховищ та знищення нерестовищ. Потребує охорони, зокрема, на території м. Києва. Траплявся у Десенці та основному руслі Дніпра біля о. Труханів (Ситник та ін., 2008). Нами зафіксований в рибальських уловах з дніпровського узбережжя Жукового острова (2013 р.), а також з району лівобережної протоки Золоча (2015 р.).

Білоочка або клепець (Ballerus sapa) – реофільний рідкісний вид, чисельність якого знизилася після побудови водосховищ. Зустрічається окремими особинами. Потребує охорони, зокрема, на території м. Києва. Траплявся у Десенці та основному руслі Дніпра біля о. Труханів (Ситник та ін., 2008). Зафіксована М. Перегримом біля правобережних биків моста Патону, 02.2017 р.

Рис. 1.10.40. Білоочка – рідкісна риба Середнього Подніпров’я, яка потребує регіональної охорони Рис. 1.10.41. Білизна – хижа риба з родини коропових, спіймана 2002 р. біля острова Ольжиного

Білизна (Aspius aspius) – хижа риба з родини коропових трапляється у Дніпрі у межах Києва, зокрема, у Галерній затоці, біля острова Ольжиного. Знайдений цей вид також у Куренівському озері (Кундієв, Ситник, 2008).

Ця риба досягає 80 см довжини. Тримається здебільшого на течії у глибоководдях до яких прилягають широкі перекати, неподалік від порогів, гребель тощо, де перебувають зграї дрібних риб, об’єктів його живлення. В ранкові та вечірні години білизна полює не тільки на риб, а й на повітряних комах, виявляючи себе перебуванням біля поверхні води та бурхливими, груповими сплесками. Нерест білизни короткочасний, при температурі води 4-10ºС. Правилами рибальства дозволяється ловити при найменшій довжині тіла 30 см. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 1,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 25,5 грн. Білизна занесена до Міжнародної Червоної книги, згідно з чим є підстава для занесення і до Червоної книги України. Це тим більш актуально у зв’язку з значними обсягами браконьєрського вилову цієї риби. На чисельність також негативно впливає вилов в молодому віці.

До складу іхтіофауни можуть також входити риби, які мають походження з рибних господарств, зокрема, товстолобик білий (Hypophthalmichthys molitrix) та строкатий (Aristichthys nobilis). Останній виявлений у ставках № 14 (хутір Шевченка), № 14 (р. Нивка) (Ситник, Шевченко, 2011).

Чехоня (Pelecus cultratus) виростає завдовжки до 50 см. Тримається різновіковими зграями над значними глибинами, постійно здійснюючи вертикальні міграції аж до поверхні води. Весною здійснює переміщення до нерестовищ, восени – до місць зимівлі. Здебільшого нереститься у травні при високому рівні повеневих вод і температурі води 16-19ºС. відкладає до 50 тис. ікринок на глибинах 1,5-1,8 м, над задернованим чи замуленим дном, при швидкості течії до 0,6 м/с. Розвиток зародків в ікрі відбувається під час її переміщення з потоком води, опустившись на дно. Живиться комахами, личинками комах, ракоподібними та дрібними рибами, частка яких зростає із збільшенням віку.

Чехоню дозволяється ловити при найменшій довжині тіла 24 см. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 0,6 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 10,2 грн. Внесена до Міжнародної Червоної книги, у зв’язку з чим є підстави для знесення її до Червоної книги України.

У Києві на Дінпрі чехоня – досі одна з промислових риб, проте її здобувають переважно браконьєри, результат чого можна бачити на торгових розкладках сушеної риби. Чехоня трапляється у Десенці та основному руслі Дніпра біля о. Труханів (Ситник та ін., 2008).

Гірчак європейський або пукас (Rhodeus amarus) є найменшою рибою Європи з родини коропових, довжина його тіла не перевищує 8-9 см. Ця риба заселяє переважно повільно-текучі води: озера та стави. Живиться переважно водоростями, в невеликому ступені зоопланктоном. Гірчак має дуже цікаву біологію розмноження і є єдиним у нас остракофільним видом, який використовує для розмноження молюсків з родів жабурниця (Anadonta) чи скойка (Unio). У самок готових до ікрометання сечостатевий відросток видовжується, внаслідок чого риба може відкласти ікру до середини молюска через його вхідний сифон. Самець же вивільняє плідники в районі того ж сифону, внаслідок чого вони також потрапляють до м’якуна, де і відбувається запліднення. Ембріональний розвиток триває 23 дні. Молодь гірчака залишає черепашку молюска після 20-40 днів. Розмноження відбувається з кінця квітня до кінця липня. Ця риба не має господарських загроз, не є привабливою для рибалок і не відчуває пресу браконьєрів. Загрозу для неї може становити лише забруднення вод (Nitecki, 2013).

Гірчак – один з наймасовіших видів на зарослих мілководдях Дніпра у межах Києва. Також трапляється в озерах Бабине, Холодне, Райдуга, Русанівське, Лісове, Синє, Редькине, Вербне, Партизанської слави, Вирлиця, Малинівка, Сонячне, Центральне, Куренівське, Голубе, Берізка, ставках Святошинські № 14, № 15, у Пущі-Водиці між 7 і 8 лініями, Дідорівський № 34, № 15 (хутір Шевченка), Теремківський № 3, № 1 у Голосіївському парку (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник, Шевченко, 2011). Нами вид виявлений також на заплавному озері Прірва.

Чебачок амурський (Pseudorasbora parva) – інтродукований вид, завезений з Далекого Сходу. Поширений у заплавних водоймах. Зокрема, виявлений в озерах Райдуга, Русанівське, Малинівка, Берізка, ставках: Святошинські № 14 і № 15, Нивки № 3 і № 4, № 14 і № 15 (хутір Шевченка), № 1 у Голосіївському парку, Бетонні на вул. Булгакова і вул. Зодчих (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник, Шевченко, 2011).

Пічкур звичайний (Gobio gobio) досягає довжини 13 см. Різновікові зграї трапляються здебільшого на невеликій глибині, де вони риються в придонному ґрунті, відшуковуючи корм. Нереститься з початку травня до кінця червня. Ікру відкладає в кілька етапів. До 15 тис. ікринок відкладає порціями на піщане дно, камені, підводні рослини. Харчується переважно ли чинками комарів-хірономід (Chironomidae) і одноденок (Ephemeropthera). Живе біля 7 років.

Правилами рибальства не зазначаються найменша довжина тіла при якій цю рибу можна виловлювати та відшкодування за знищення однієї особини.

Пічкур – характерний вид заплавних водойм і мілководь Дніпра. Знайдений в озерах Редькине, Лісове, Сонячне, Центральне, Куренівське, Тельбін, Троєщинське № 2 і Вербне, ставках: Святошинський № 14, у Пущі-Водиці між 7 і 8 лініями, Нивки № 6, Дідорівський № 34 (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008). Нами фіксувався в 1990-х рр. в озерах системи Підбірна.

Короп європейський (Cyprinus carpio) досягає віку 25 років, довжини до 50 см, зрідка понад 1 м та ваги 30-40 кг. (Зуб та ін., 2004). Тримається у місцях зі сповільненою течією, мулуватим дном та розвиненою водною рослинністю. У ночі відвідує мілководдя. Влітку у місцях постійного перебування викидається з води з характерним сплеском. Нереститься у травні-червні при температурі води не нижче 13-15 ºС. Ікра відкладається порціями на дрібну підводну чи свіжо-залиту лучну рослинність

Коропа дозволяється ловити при найменшій довжині тіла 25 см. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 1,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 25,5 грн.

Трапляється у всьому басейні Дніпра, втім, віддає перевагу затокам і старицям. Виявлений в озерах Вербне, Синє, ставках: Святошинський № 15, Нивки № 6, № 14, Дідорівський № 34, №1 4 (хутір Шевченка), Бетонний на вул. Булгакова (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник, Шевченко, 2011).

Короп це домашня форма сазана. Розведення коропа в ставках, яке почалося з ХІІІ ст. в Європі і пов’язана з релігійними постами. Не виконання їх сурово каралося, аж до виривання зубів. Культура коропа відома з Чехії, Польщі, а от в Китаї поширилася культура декоративного коропа – коі.

Карась звичайний (Carassius carassius, ЧКУ, вразливий вид) загалом характерний для другорядних водотоків і зарослих заток, стариць та озер (Червона.., 2009). Карась живиться здебільшого придонними організмами (ракоподібними, личинками комах, молюски, черви), рідше рослинністю та планктоном. Цікаво, що при пересиханні чи промерзанні водойми крась може пережити це, зариваючись в мул. Зазвичай карась може досягати довжини 40 см. Проте за нестачі корму він може утворювати карликові форми завдовжки до 15 см. Нерест карася відбувається з травня по липень при температурі води більше 14ºС. Ікру він відкладає порційно: 3-5 разів протягом літа (Nitecki, 2013). У зв’язку з червонокнижним статусом цю рибу не дозволяється ловити.

Рис. 1.10.42. Карась, імовірно гібридний Рис. 1.10.43. Карась сріблястий, Корчувате

За літературними даними, виявлений в озерах Бабине, Холодне, Синє, Вирлиця, Малинівка, Вербне і ставках: у Пущі-Водиці між 7 і 8 лініями, № 14 (хутір Шевченка), Нивка № 14, Голосіївські (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник, Шевченко, 2011).

Карась сріблястий (Carassius gibelio) природно мешкає в водоймах Азії, був інтродукований в Росії, звідки поширився далі на захід. В Україні з’явився на початку ХХ ст. Має подібні до звичайного карася вимоги до середовища та харчову базу, зважаючи на що витісняє його. Статеве дозрівання відбувається у віці 3-х років. В наших умовах більшість його популяцій складається з самиць. Нерест відбувається разом з іншими видами риб, головним чином лином та звичайним карасем. Однак запліднення не відбувається, а плідник іншого виду лише стимулює ікру до розвитку. Таке явище носить назву гіногенезу. Наявність самців фіксується лише в сильних великих популяціях, зокрема на батьківщині виду і в деяких популяціях Польщі (Nitecki, 2013). Нерест відбувається від травня до липня при температурі води більше 14 ºС. Правилами рибальства, найменший розмір тіла, за якого дозволяється ловити, не вказується. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 0,3 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 5,1 грн.

Наразі сріблястий карась є загальнопоширеним видом Дніпра та його басейну. Зокрема, заселяє озера Бабине, Алмазне, Райдуга, Русанівське, Лісове, Синє, Редькине, Вербне, Партизанської слави, Вирлиця, Сонячне, Центральне, Куренівське, Берізка і ставки: Святошинські № 14, № 15, у Пущі-Водиці між 7 і 8 лініями, Нивка № 3, № 15 (хутір Шевченка), № 1 у Голосіївському парку, Бетонні на вул. Булгакова і вул. Зодчих (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник, Шевченко, 2011). Зафіксований нами в оз. Золоче поблизу с. Вишеньки (2016 р.).

Лин (Tinca tinca) – звичайний вид, характерний для заток, ділянок із уповільненою течією та озер, зарослих прибережно-водяною рослинністю. Це теплолюбна риба мілководь, яка активно виловлюється рибалками. При цьому лини не залишають зарослих ділянок дна. Його порційний нерест триває від червня до серпня і розпочинається, коли температура вводи сягне 19-20ºС (Nitecki, 2013). Дозволяється ловити при найменшій довжині тіла 20 см. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 1,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 25,5 грн.

Трапляється у затоках Дніпра у районі с. Вишеньки, а також Матвіївській затоці. Виявлений в озерах Бабине, Русанівське, Вирлиця, Малинівка та Райдуга (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008). Ця риба надзвичайно гарна, поєднуючи в своєму забарвленні відтінки зеленого, синього, жовтого навіть помаранчевого кольорів. Дуже просто утримується в акваріумі. Лин це своєрідний «орач» водойми. В пошуках харчу він невтомно переорює мулисте дно водойми в пошуку безхребетних. Лин тримається здебільшого поодиноко зарослих місцях водойм.

Щипавка звичайна (Cobitis taenia) невеличка риба, яка доростає до 10 см і живиться рачками Cladocera та Copepoda, а також личинками Chironomidae. Є короткоживучою, доживає до чотирьох років. Її середовищем є повільно текучі води, стариці. Нерест відбувається від травня до початку липня при температурі води 16-18ºС (Nitecki, 2013). Нечисленний для Дніпра у межах Києва вид, характерний як для русла Дніпра, так і для зарослих другорядних заплавних водойм. За літературними даними, трапляється в озерах Бабине, Алмазне, Райдуга, Лісове, Синє, Малинівка, Тельбін і ставках Святошинський № 15, Нивки № 4, № 15 (хутір Шевченка), Бетонний на вул. Булгакова (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник, Шевченко, 2011).

Рис. 1.10.44. Щипавка звичайна Рис. 1.10.45. Cлиж європейський

В’юн звичайний (Misgurnus fossilis) досягає в довжину 25 см. Тримається біля дна або зарившись у мул. Значні переміщення здійснює здебільшого пасивно під час повеней. Несприятливі умови переживає зарившись у вологий мул, впадаючи в літню сплячку. Нереститься у квітні-травні, у прибережній зоні серед густих заростей рослин, відкладаючи до 150 тис. ікринок. Активний увечері та вночі. Основними об’єктами живлення є личинки комах, ракоподібні, зрідка молюски та інші безхребетні.

Ця надзвичайно живуча риба (витримує значну гіпоксію) здавна також відома, як живий барометр. На погіршення погоди в’юн зазвичай реагує бурхливо – переміщується в посудині, звивається, коли ж очікується добра погода – перебуває в стані спокою. Цим здавна користувалися та тримали в’юнів у посудинах з метеорологічною метою. В’юнові також завдячують життям мільйони голодуючих Українців. Це він рятував їх під час жахливого голодомору 1932-33 рр., в важкі роки другої світової війни та під час післявоєнного голоду та розрухи.

Правилами рибальства не зазначаються найменша довжина тіла при якій цю рибу можна виловлювати та відшкодування за знищення однієї особини.

У київській заплаві Дніпра – вид зарослих болотистих ділянок. Відомі знахідки цього виду в озері Синє, у Дніпрі (Кундієв та ін., 2005; Шевченко та ін., 2011).

Cлиж європейський (Barbatula barbatula) – нечисленний вид басейну Дніпра, зокрема, його приток, на яких збереглися проточні ділянки. Траплявся в озерах Центральне, Голубе (Кундієв, Ситник, 2008).

Сом звичайний (Silurus glanis) доростає до 100 см і більше. З впевненістю можна сказати, що це найбільша риба київської дніпровської долини. Загалом сом після білуги, є найбільшою рибою Євразії. Тримається у глибоких ямах, під корчами, критими берегами, тощо. Воліє залишатися в обраному міст роками. Тимчасово залишає його після зимівлі для посиленого нагулу та нересту. Найактивніший в сутінках та вночі. Нереститься при температурі води 18-20ºС. Утворює пари, які облаштовують серед прибережної густої рослинності примітивні гнізда, у які кількома порціями відкладає до 200 тис. ікринок. Молодь (довжина до 70 см) живиться донними і придонними організмами (личинки комах, ракоподібні, молюски, черви), зрідка жабами та рибами, крупніші особини споживають малоцінних риб, а понад метрові – й цінних.

Сома дозволяється ловити при найменшій довжині тіла 70 см. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 5-ти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або у 85 грн. Наразі через значне переслідування браконьєрами сом потребує охорони, зокрема, на території м. Києва. Необхідно також заборонити підводне полювання на сома, а також підводне полювання з використанням аквалангів. Ці варварські способи лову не залишають велетням-сомам жодних шансів.

Трапляється у всій ситемемі Дніпрі у межах Києва (див. Шевченко та ін., 2011).

Esox_luceus
Рис. 1.10.46. Сом звичайний Рис. 1.10.47. Щука звичайна

Щука звичайна (Esox luceus) – одна з найвідоміших наших риб, яка тримається як на ділянках головного русла, так і у бічних системах басейну Дніпра у Києві. Ця рибамає дуже важливе значення, так як виступає природним регулятором популяцій карликових форм коропових риб: ляща, плітки та коропа. Для цього виду також властивий канібалізм. Це в свою чергу стримує еутрофікацію водойм. Щука дуже витривала і може жити в водоймах з різною якістю води. В залежності від прозрості води вона може мати світліше чи темніше забарвлення. Щука нереститься ранньою весною, одразу після сходження криги (а інколи ще під кригою), коли температура води досягає 6-14ºС. На глибині 0,5-1 м самки відкладають понад 200 тис. ікринок кожна. Нерест груповий бурхливий (Nitecki, 2013). В момент нересту часто стає об’єктом браконьєрського полювання з використанням остроги.

Правилами рибальства дозволяється ловити при найменшій довжині тіла 35 см. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 3-х неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або у 51 грн.

Трапляється в озерах Бабине, Русанівське, Тягле, Лісове, Синє, Вирлиця, Малинівка, Голубе і Райдуга (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008).

Минь (миньок) річковий (Lota lota) має низьку чисельність, зважаючи на що занесений до ЧКУ, категорія вразливий вид (Червона.., 2009). Довжина наших водоймах сягає 50 см. Тримається поодиноко в заглибинах або інших затінених укриттях. Невеликі особини створюють зграйки. Плідники для нересту збираються в зграї з 7-10 особин. Нереститься взимку при температурі води близько 0ºС, відкладаючи майже 300-400 тис. ікринок переважно на піщаний чи піщано-кам’янистий грунт. Розвиток зародків триває понад 2 місяці. Молодь живиться личинками комах, ракоподібними, червами та іншими придонними тваринами. Дорослі тварини споживають різних риб. Ловити забороняється. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 2-х неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 34 грн.

У межах Києва, проте, регулярно здобувається рибалками, відомий також з недавніх літературних джерел (Ситник та ін., 2008).

Загалом минь – північна риба. Це фактично єдиний прісноводний представник тріскових риб. У Сибіру миня (налима) називають годувальником, адже під час довгої та холодної зими, зимовий лов миня дозволяє прохарчуватися.

Гупія (Poecilia reticulata) – тропічна гостя, яка потрапила до долини Дніпра з звичайних акваріумів, і наразі живе у підігрітих водах Бортницької станції аерації: у каналі, що не замерзає протягом року.

Колючка південна (Pungitius platygaster) – звичайний вид у Середньому Подніпров’ї. Тримається на зарослих ділянках зі слабкою течією. Зокрема, трапляється в озерах Редькине, Алмазне, Синє, Вирлиця і у Дніпрі у межах Києва (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник та ін., 2008).

Колючка триголкова (Gasterosteus aculeatus) населяє ті ж біотопи, що й попередній вид. Знайдений в озерах Бабине, Райдуга, Тягле, Лісове, Синє, Партизанської слави, Редькине, Троєщинське № 2 і Вербне, ставках Святошинські № 14 і № 15, Нивка № 3 і № 6, Дідорівський № 34, № 14 і № 15 (хутір Шевченка), № 1 у Голосіївському парку, а також у Дніпрі у межах Києва (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник та ін., 2008; Ситник, Шевченко, 2011).

Іглиця пухлощока (Syngnatus abaster) – дивовижна риба, прозвана рибою-голкою за свої паличкоподібне тіло, та витягнуте рило. Голка має довгі плавці вздовж тіла та грудні плавці – «стабілізатори». Зазвичай вона ховається в заростях водної рослинності, де перебуває в вертикальному положенні, дуже вдало імітуючи стеблинку. Для неї характерний процес динамічної адаптації осмотичних процесів в тканинах, що дозволило цій початково морській рибі успішно освоїти річки. Зафіксована Е. (М.) В. Шарлеманем ще на поч. ХХ ст. біля Труханового острова. Вчений вважав її випадково занесеною з Чорного моря (Шарлемань, 1914а). Д. Белінг (1914 р.) фіксував її в Дніпрі біля Києва в цей же час і вважав, що вона зявилася в 90-ті роки ХІХ ст. Наразі ця риба поширилася по всьому Середньому та Нижньому Дніпру. У Києві трапляється в районі Труханового острова (зокрема на тутешніх озерах), у Галерній затоці, на інших мілководних ділянках Дніпра у межах Києва. Вид знайдений також в озерах Бабине, Райдуга, Русанівське, Тягле, Центральне і Редькине (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2). Відмічена також біля Венеціанського острова (1980-ті рр.), в озері Небреж та інших осокорківських озерах, а також у Київському водосховищі(дані з фейсбук-групи Тваринний світ, 2017). За повідомленням М. Причепи (2017) зустрічається також на Оболоні в озерах Опечень. Цю рибу виявлено також в районі гирла Десни та біля острова Великий північний (особисте повідомлення рибалки, 2018 р.)

Судак звичайний (Sander lucioperca) досягає розміру 50-70 см, інколи навіть більше 1 м. Тримається в глибоких не зарослих місцях з чистою водою. Нереститься у квітні-травні за температури 17ºС, відкладаючи 100-180 тис. ікринок здебільшого на прикореневі частини рослин у підготовлених гніздах, які охороняються самцями. Живиться малоцінними і дрібними рибами, виступаючи їх головним регулятором.

Правилами рибальства дозволяється ловити при найменшій довжині тіла 42 см. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 3-х неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 51 грн.

Судак є звичайною рибою Дніпра у межах м. Києва. Трапляється також у затоках, таких як Верблюд і Собаче гирло. Цей вид нереститься на корчах, камінні, корінні очерету. Судак дуже чутливий до забруднення та вмісту кисню, тому масово гине влітку і зимою під час заморів (Зуб та ін., 2004). Цей вид один із найулюбленіших трофеїв рибалок-любителів.

Perca_fluviatilis
Рис. 1.10.48. Судак звичайний Рис. 1.10.49. Окунь звичайний

Окунь звичайний (Perca fluviatilis) є, безумовно, однією з найпоширеніших наших риб. Менші особини окуня (до 10-15 см довжини) живляться спочатку зоопланктоном, потім бентосом, а більші особини (до 30 см) ведуть хижий спосіб життя. Трапляється канібалізм. Нерест відбувається з середини квітня до кінця травня, в широкому діапазоні температур води. Оптимальна температура становить 12-16ºС. самиці відкладають біля 300 ікринок у вигляді товстих стрічок на торішні стебла рослин, тощо.

Правилами рибальства обмеження на розмір виловлених особин не встановлюється. Відшкодування за знищення однієї особини оцінюється у розмірі 0,3 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, або у 5,1 грн.

Окунь трапляється у всіх елементах дніпровського басейну у Києві, включно з русловою частиною річки. Також окунь звичайний є в озерах Бабине, Холодне, Алмазне, Райдуга, Русанівське, Тягле, Лісове, Синє, Вербне, Редькине, Партизанської слави, Вирлиця, Малинівка, Сонячне, Центральне, Куренівське, Троєщинське № 2 і ставках Святошинські № 14 і № 15, у Пущі-Водиці між 7 і 8 лініями, Нивки № 3, № 4 і № 6, Дідорівський № 34, № 15 (хутір Шевченка), Теремківський № 3, № 1 у Голосіївському парку (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник, Шевченко, 2011).

Йорж звичайний (Gymnocephalus cernuus) -типовий мешканець річок, озер та водосховищ із сповільненою течією, що мають чисту воду, тримається придонних шарів води. Довжина тіла цієї риби не перевищує 15 см. Тримається здебільшого біля дна, весною і влітку неподалік від берега, восени відкочовує на ями. Полює переважно вночі на мілководних ділянках. Більшу частину часу проводить у засідці, чекаючи на здобич. ротягом майже всього року живиться бентосом: ракоподібними рачками Cladocera та Copepoda, личинками Chironomidae, комахами, ікрою та личинками риб, молюсків, а також черв’яками та іншими безхребетними тваринами. Нереститься в травні за температури не нижче 14ºС, відкладаючи окремими порціями 4-6 тис. ікринок на кам’янистий чи піщаний ґрунт.

Правилами рибальства не зазначаються найменша довжина тіла при якій цю рибу можна виловлювати та відшкодування за знищення однієї особини.

Трапляється у Дніпрі у межах Києва, у ставку Теремківський № 3 (Кундієв, Ситник, 2008).

Йорж-носар або бобир (Gymnocephalus acerinus, ЧКУ, зникаючий вид) у Середньому Подніпров’ї належить до небагаточисельних, проте доволі звичайних риб (Червона.., 2009). Зокрема, вид трапляється в Дніпрі в межах Києва (Ситник та ін., 2008). Нами зафіксований в рибацькому улові в районі Галерної затоки на Дніпрі у 2012 р. У 2013 р. екземпляр виду виловлений рибалками біля узбережжя Жукового острова. Дані факти свідчать про імовірну наявність життєздатної популяції цієї риби в цьому районі.

Perccottus_glenii
Рис. 1.10.50. Йорж-носар, Галерна затока, 2012 р. Рис. 1.10.51. Ротань-головешка – інвазивний вид

Йорж Балона або чеський йорж (Gymnocephalus baloni ЧКУ, неоцінений вид). У Середньому Подніпров’ї має місцеву назву «бабка». До 1976 р. був звичайним, а наразі дуже рідкісний, потроху відновлює свою чисельність. Ситуація з його чисельністю на акваторії Дніпра у місті Києві маловивчена (Червона.., 2009). В вересні 2014 р. нами знайдений покинутий рибалками екземпляр на о. Долобецький. Екземпляр загиблий під час задухи знайдений в серпні 2015 р. поблизу острова Шлюзовий у Вишгорода. В 2015 р. зафіксований в здобичі рибалок на Дніпрі, узбережжя Жукового острова.

Ротань-головешка (Perccottus glenii) – акліматизований вид з Далекого Сходу (басейн Амуру). Риба завдовжки до 12 см. Тримається у дуже зарослих водоймах. Витримує значну нестачу кисню, вмерзання в кригу, придонний мул. Освоєнню нових водойм сприяють повені. Нереститься при температурі 15-20ºС. Цьому передують шлюбні ігри плідників, перед якими дещо змінюється їх забарвлення. Відкладає окремими порціями 300-1000 ікринок, які прикріплюються в один шар до листя. Самці охороняють ікру. Живиться рачками, личинками комах, зокрема комарів (мотиль). Ротань вважається «ненажерою», що значно скорочує популяції інших видів риб, а у випадку малих закритих водойм, може їх повністю знищувати, переходячи до канібалізму. Вороги серед місцевих риб наразі відсутні.

Правилами рибальства не зазначаються найменша довжина тіла при якій цю рибу можна виловлювати та відшкодування за знищення однієї особини.

Трапляється у затоках Дніпра, озерах (Вербне, Берізка) та ставках (Теремківський № 3) (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник та ін., 2008; наші дані).

Бичок-кругляк (Neogobius melanostomus) є у русловій частині Дніпра у межах Києва. Трапляється також в озерах Редькине, Вербне (Кундієв та ін., 2005). Загалом для бичків характерна велика голова, з не менш великим ротом, а також округле тіло з чіткою орієнтацією верх-низ. На череві всі види мають спеціалізований плавець-присоску, яким можуть присмоктуватися до субстрату. В 2015 р. зафіксований в здобичі рибалок на Дніпрі, узбережжя Жукового острова.

Бичок-бабка (Neogobius fluviatilis) – риба авдовжки до 20 см. Тримається на піщаному й замуленому дні, зариваючись у придонний грунт. Нереститься у квітні-червні, для чого самці облаштовують гнізда, у які по кілька самок відкладають ікру. Самці ж після її запліднення охороняють її. Самки відкладають 3 тис. ікринок. Живиться донними ракоподібними, личинками комах, червами, зрідка молюсками та молоддю риб. Є кормовим об’єктом хижих риб.

Правилами рибальства не зазначаються найменша довжина тіла при якій цю рибу можна виловлювати та відшкодування за знищення однієї особини.

Звичайний вид бичків, який трапляється як у руслі Дніпра, так і у додатковій системі, зокрема, є в озерах Алмазне, Райдуга, Лісове, Синє, Редькине, Вербне, Партизанської слави, Вирлиця, Малинівка, Сонячне, Центральне, Тельбін і ставках Святошинський № 14, Дідорівський № 34, № 1 у Голосіївському парку (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008; Ситник, Шевченко, 2008).

Бичок-головань (Ponticola kessleri) – нечисленний у Середньому Подніпров’ї реофільний вид, який живе на кам’янистих ґрунтах. Останнім часом траплявся у руслі Дніпра у межах Києва (Ситник та ін., 2008).

Бичок-гонець (Babka gymnotrachelus) є як в основному руслі Дніпра у Києві, так і у додатковій системі. Трапляється в озерах Бабине, Алмазне, Райдуга, Синє, Редькине, Вербне, Вирлиця, Малинівка, Сонячне, Троєщинське № 2 і ставках Святошинський № 14, Дідорівський № 34, № 15 (хутір Шевченка), Теремківський № 3 (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008).

Бичок-жаба (Mesogobius batrachocephalus) регулярно ловиться рибалками у Дніпрі у Києві, іноді досягаючи розмірів понад 15 см. В 2015 р. зафіксований в здобичі рибалок на Дніпрі, узбережжя Жукового острова.

Бичок-цуцик західний (Proterorhinus semilunaris) – один із звичайних дніпровських бичків. Його вирізняють характерні «щупики» над ніздрями, які проте помітні лише у риби, яка перебуває у воді. Трапляється також у додатковій системі, зокрема, в озерах Райдуга, Синє, Редькине, Вирлиця, Малинівка (Кундієв та ін., 2005; Кундієв, Ситник, 2008).

Бичок-голяк (каспіосома) (Caspiosoma caspium) і пуголовочка Браунера (Benthophiloides brauneri) знайдені у Дніпрі, неподалік Гідропарку. Пуголовка чорноморська (Benthophilus nudus) іноді ловиться рибалками у Дніпрі у межах всього міста.

Ще не так давно усі бички вважалися «сміттям» водойми, не бажаною рибою. Їм приписували винищення молоді цінних видів риб. Наразі відомо, що скорочення популяцій цінних видів риб викликали перш за все гідробудівництво та варварський вилов.

Зникли в описуваному регіоні популяції таких риб, як вирезуб (Rutilus frisii, ЧКУ, категорія зникаючий вид) та марена дніпровська (Barbus barbus borysthenicus, ЧКУ, вразливий вид), яку востаннє тут ловили 1973 р. (Червона.., 2009).

острів Вальковський
Рис. 1.10.52. Ця марена дніпровська вилучена на вінницькому ринку 2012 р. У Південному Бузі ця риба, на відміну від Дніпра, ще збереглася, тож, добувається браконьєрами. Рис. 1.10.53. Мілководні затоки о. Вальковського слугують як нерестовища та місця нагулу молоді риб. Зважаючи на будівництво водосховищ, таких нерестовищ наразі виразно бракує

При нагоді зауважимо, що соленого вирезуба (імовірно волзького походження) у 2013 р. можна було вільно купити на київському Бессарабському ринку.

Найпродуктивнішими ділянками за відносною чисельністю молоді риб є верхів’я Канівського водосховища, де показники загальної відносної чисельності 1999-2001 рр. у межах 254-766 екз./100 м2. У малькових уловах домінували цьоголітки ляща, плітки, плоскирки, краснопірки, верховодки, гірчака. У р. Десні та у середній частині водосховища відносна чисельність молоді коливалася відповідно 250-458 екз./100 м2 та 237-552 екз./100 м2. Молодь таких риб, як судак, щука, носар, рибець, чехоня трапляється у р. Десні, але її кількість в уловах незначна. У середній частині в уловах переважали цьоголітки карася сріблястого, в’язя, іглиці. Нижня частина водосховища має найменшу чисельність молоді у малькових уловах (110-272 екз./100 м2), але тут більше окуня та лина (Цедик, 2003).

Велике значення для збереження дніпровської іхтіофауни мають нерестовища та угіддя для нагулу риби, розташовані у заплавній частині островів Вальковського і Великого (північного), на заплаві північніше оз. Верблюд, лівобережній заплаві на південь від житлового масиву Осокорки, а також водойми південної частини заплави; Жукового, Козачого, інших островів. Вказане значення цих нерестовищ посилюється суцільною трансформацією долини Дніпра внаслідок будівництва водосховищ, що призвело до знищення більшої частини потенційних нерестовищ та місць нагулу риби.